Справа № 420/7377/19
10 березня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просять суд:
- Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Одеській області в порушення строків встановлених ст.118 ч.7 ЗК України та не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 ;
- Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст. 118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було надано лист про надання відповіді від 28.10.2019 року № КО-979/0-747/6-19.
В даному листі не містилося категоричної відмови від надання земельних ділянок, а лише розяснювальна інформаиія загального характеру, не обґрунтована жодними нормами чинного законодавства України.
Однак з таким рішенням відповідача погодитись не можна, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону. На законодавчому рівні закріплено підстави такої відмови, вони є вичерпними і додаткового тлумачення не потребують, в зв'язку з чим позивачі просять суд задовольнити позов у повному обсязі.
11.01.2020 року, від Відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 25-28). В обгрунтування відзиву зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вважають, що Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області при розгляді клопотання позивача діяло в межах і відповідно до законів України. Позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, оскільки земельні ділянки вказані на графічному матеріалі не відносяться до земель державної власності сільськогосподарського призначення.
Також, відповідачем вказано, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
Заяви, клопотання учасників справи.
14.01.2020 року від представника Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій не погоджується із доводами Відповідача, які викладені у Відзиві на позов, та наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с. 39-43).
03.02.2020 року на адресу суду, від представника Позивача надійшла заява про стягнення з відповідача на користь позивача, судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 52-55).
02.03.2020 року на адресу суду від представника Відповідача надійшли додаткові пояснення (а.с. 64-66).
Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.
Процесуальні дії, вчинені судом.
04.02.2020 року, протокольною ухвалою суду, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Інші процесуальні дії судом не вчинялись.
Сторони у судове засідання на 27.02.2020 року не з'явились, повідомлені належним чином.
За таких обставин, згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.
В силу частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положеньцього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Обставини справи.
23.09.2019 року ОСОБА_3 , звернулась до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться поруч із земельною ділянкою, яка має кадастровий номер: 5121483000:01:003:0553, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області або мотивованої відмови в наданні вказаного дозволу.
Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було видано лист про надання відповіді від 28.10.2019 року № КО-979/0-747/6-19, в якому відмовлено від надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою.
Не погоджуючись із наданою відповідю, Позивач, звернулась до Одеського окружного адміністративного суду.
Джерела права й акти їх застосування.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, права і свободи громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.
Повноваження ГУ Держгеокадастру в Одеській області у спірних правовідносинах регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", постановою Кабінету Міністрів України "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.
Нормативно-правовим актом, який регулює земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, є Земельний кодекс України.
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, Закон України "Про землеустрій" визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
Статтею 19 Земельного кодексу України встановлені наступні категорії земель за основним цільовим призначенням: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Так, за визначенням частини першої статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
При цьому пунктом "а" частини третьої статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - до 2,0 гектара.
Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.
За правилами п. 8 цього ж Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаиійно-розпорядчого характеру.
Висновки суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд не погоджується з наданою відповідю, яка викладена у листі про надання відповіді від 28.10.2019 року № КО-979/0-747/6-19, виходячи з наступного.
Суд зазначає, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні),доводиться до відома громадянина у формі наказу з посиланням на норми законодавства і викладенням підстав відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Так, за правилами п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Як вбачається із відповіді від 28.10.2019 року № КО-979/0-747/6-19, вона викладена у формі листа, а не у формі наказу.
В даному випадку, виходячи з викладеного та з урахуванням предмету спору, при зверненні позивача до відповідача з приводу отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач мав правомірні очікування на реалізацію свого законного права на отримання відповідного наказу з питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, позовна вимога в якій позивач просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо не прийняття рішення, оформленого наказом за результатами розгляду клопотання, підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст. 118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області, суд вважає, що вона підлягає частковому задоволеню, з огляду на наступне.
Суд враховує, що згідно з інформацією Відділу у Болградському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.01.2020 №17/406-20- 0.290 відповідно до рішення Дмитрівської сільської ради народних депутатів від 26.06.1995 № 2-ХХІІ, колективному сільськогосподарському підприємству «Світанок» видано державний акт на право колективної власності на землю на загальну площу 4589,8 га. Державний акт на право колективної власності на землю (серія ОД) зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю від 15.02.1996 за №10.
Земельна ділянка, яка зазначена позивачем у клопотанні та позначена на земельній карті (графічний матеріал на бажану земельну ділянку), входить до земель, які були передані у колективну власність КСП «Світанок».
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи п. 21 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не є належним розпорядником земельної ділянки, щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства, щодо якої звертався представник позивача.
Стосовно доводів представника позивача, що надана Дмитрівською сільською радою інформація спростовує інформацію ГУ Держгеокадастру в Одеській області суд зазначає, що зазначена інформація свідчить про те, що Дмитрівською сільською радою не вчинено дій щодо реєстрації земельної ділянки, яка була виділена КСП "Світанок", на підставі рішення Дмитрівської сільської ради народних депутатів від 26.06.1995 року №-2ХХІІ, на яку виданий державний акт на право колективної власності. Також така інформація не спростовує того, що дана земельна ділянка не належить до земель державної власності, а належить до земель комунальної власності.
Разом з тим, Відповідач вважає, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
З наведеного вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
Проте, суд зазначає, що зобов'язання відповідача прийняти рішення з урахуванням вимог ст.118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у вигляді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу Позивачу на розробку проекту землеустрою, не є втручанням у дискрецію та вирішенням питань, віднесених до компетенції відповідача.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому, суд при вирішенні цього спору застосовує закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини висловив позицію у справі "Щокін проти України" (рішення від 14.10.2010), у якій дійшов висновку, що "…перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним".
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості дій, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції про сплату №52490 від 05 грудня 2019 року.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40 грн., сплаченого згідно квитанції про сплату №52490 від 05 грудня 2019 року.
Також, 03 лютого 2020 року до суду від представника позивача надійшла заява про розподіл судових та витрат на професійну правничу допомогу.
Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Судом встановлено, що 09 серпня 2019 року адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем та Семенової М.Д. (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, на підставі якого було виписано ордер серії ОД №298426 від 09.08.2019 року на представництво інтересів ОСОБА_1 у Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області та в Одеському окружному адміністративному суді (а.с. 20).
На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача разом із позовною заявою та заявою про розподіл судових витрат по справі, надано до суду:
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2228 (а.с.19);
- опис юридичних послуг від 10.08.2019 та 04.02.2020 року (а.с.21, 53);
- додаток №1 до договору про надання правової допомоги №2/19 від 09.08.2019 року акт прийому-передачі юридичних послуг (а.с. 54);
- прибутковий касовий ордер №2/17 від 04.02.2020 року про прийняття адвокатом Ковальчуком О.М. від ОСОБА_1 10000,00 грн. (а.с.55).
Як вбачається з вищевказаного акту прийому-передачі юридичних послуг позивачу було надано наступні послуги:
- зустріч та усна консультація з клієнтом 1 година вартістю 500,00 грн.;
- складання та підготовка клопотання, запиту до ГУ Держгеокадастру у Одеській області: 1 клопотання, 2 запити (3 години), вартістю 1500,00 грн. (вартість за 1 годину/1 дію/документ 500,00 грн.);
- написання позовної заяви (3 години), вартість 3000,00 грн.;
- написання одного клопотання/заяви до суду та інших процесуальних документів, 5 документи, вартість - 2500,00 грн. (вартість за 1 годину/1 дію/документ 500,00 грн.);
- участь адвоката у судових засіданнях: 2 засідання - 2000,00 грн., 1000,00 грн. 1 засідання/одна годинна.
- написання відповіді на відзив, одна година, вартістю 500,00 грн.
Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу, сплачених позивачем адвокату Ковальчуку О.М.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55).
Суд зазначає, що в акті прийому-передачі юридичних послуг не конкретизовано у пунктах 2 та 4, які саме клопотання, запити та заяви були складені адвокатом до відповідача та до суду, їх дати, інші ідентифікуючі дані.
Також, як вбачається із матеріалів справи, по даній справі призначадись 3 судових засідання (20.01.2020, 04.02.2020 та 26.02.2020 року), при цьому,
- 20.01.20 року фіксування судового засідання не проводилось та справу було відкладено;
- 04.02.2020 року, судове засідання, за участю адвоката Ковальчука О.М., розпочато об 10.53 год. та завершено об 11.02 год. (усього 9 хвилин);
- 26.02.2020 року, фіксування судового засідання не проводилось та під довідку суд продовджив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Тобто, із 3 судових засідань, адвокат Ковальчук О.М. брав участь у одному, 04.02.2020 року (9 хвилин).
Таким чином, на підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо не прийняття рішення, оформленого наказом за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.09.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області та прийняти за результатами її розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі наказу, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код платника - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бутенко А.В.
.