11 березня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/47/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-647-52 від 19.11.2019 щодо його заборгованості зі сплати єдиного внеску - недоїмки в сумі 22932,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 30.08.2005 він, дійсно був зареєстрований як фізична особа - підприємець. 08.01.2020 за його заявою державним реєстратором була проведена реєстраційна дія "Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням", дата та номер запису про державну реєстрацію: 08.01.2020 №24440060004003011. Зазначав, що з моменту державної реєстрації його фізичною особою-підприємцем він не здійснював підприємницької діяльності, жодних доходів як фізична особа-підприємець не отримував, жодної звітності не подавав. В період з 2016 по 2017 рік він працював найманим працівником та проживав в Російській Федерації. З 13 квітня 2018 року по теперішній час працює в ТОВ "РБК Інтерресурси" за основним місцем роботи на посаді фахівець з управління проектами та програми матеріального виробництва. Тому, на думку позивача, вимога про сплату боргу є протиправною та такою, що порушує його права.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.21-24), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначивши, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець з 30.05.2005 та на дату формування вимоги, не перебував в стані припинення підприємницької діяльності, що підтверджується реєстраційними та обліковими даними. Крім того, вказує, що з 01 січня 2017 року якщо фізичні особи - підприємці не отримують дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від своєї діяльності вони зобов'язані визначити базу нарахування єдиного внеску. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Посилався на те, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Зазначав, що з урахуванням норм діючого законодавства ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі визначено до сплати: єдиний внесок у розмірі 8448,00 грн. за 2017 рік; за 2018 рік - 9828,72 грн.; єдиний внесок за І квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн., єдиний внесок за II квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн., єдиний внесок за IIІ квартал 2019 року в розмірі 2754,18 грн. Зважаючи на наведене, на переконання відповідача, станом на 19.11.2019 загальна сума зобов'язань по сплаті єдиного внеску позивача склала 22932,26 грн., з урахуванням переплати в сумі 3607,00 грн., переданої станом на 01.10.2013 органами Пенсійного фонду.
03.02.2020 позивачем надана відповідь на відзив (а.с.39-41), в якій останній посилається на те, що він не повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки був найманим працівником і такий внесок за нього сплачувався роботодавцем.
У відповідності до п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.ст.257, 262 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотань позивача та представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований 30.08.2005, як фізична особа - підприємець, номер державної реєстрації №2 444 000 0000 00301, номер виписки з ЄДР №879534 (а.с.35).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 08.01.2020 прийнято рішення щодо припинення підприємницької діяльності (а.с.36-37).
Судом встановлено, що відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача станом на 31.10.2019 становить 22932,26 грн. (а.с.26-33).
На підставі цих даних, 19.11.2019 Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-647-52 щодо сплати позивачем єдиного соціального внеску в сумі 22932,26 грн. (а.с.8).
Як вбачається з матеріалів справи, з 13 квітня 2018 року по теперішній час позивач працює в ТОВ "РБК Інтерресурси" за основним місцем роботи на посаді фахівець з управління проектами та програми матеріального виробництва, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідками №ВК00-000002 від 08.01.2020, №ВК00-000002 від 08.01.2020 (а.с.12, 43-46).
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п.п.1, 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
3ідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону України №2464-VI).
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Так, суд зазначає, що з 13 квітня 2018 року по теперішній час позивач працює в ТОВ "РБК Інтерресурси" за основним місцем роботи на посаді фахівець з управління проектами та програми матеріального виробництва, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідкою № НОМЕР_2 від 08.01.2020 (а.с.43-46), та протягом цього часу роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, надані суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на виконання ухвали суду від 28 лютого 2020 року по даній справі (а.с.57-60).
Отже, з цього часу роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Водночас, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що з моменту реєстрації його як фізична особа-підприємець він не здійснював підприємницьку діяльність, жодних доходів не отримував, оскільки з вказаного вище Державного реєстру слідує, що самим позивачем здійснювалися нарахування та сплата страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у відповідності Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV, в редакції чинній на час таких нарахувань.
Також, суд зазначає, що ухвалою суду від 11.01.2020 зобов'язано позивача подати до суду належним чином завірені копії трудової книжки, докази працевлаштування за період з 01.01.2017 по 13.04.2018, докази отримання доходів за період з 13.04.2018 по 31.12.2018.
На виконання даної ухвали суду позивачем подано до суду копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідку №ВК00-000002 від 08.01.2020.
Однак, зазначені документи не містять відомостей щодо працевлаштування позивача за період з 01.01.2017 по 13.04.2018.
Інших доказів, які б підтверджували зазначені відомості позивачем суду не надано.
Крім того, суд зазначає, що ухвалою суду від 10.02.2020 зобов'язано позивача протягом семи днів з дня вручення даної ухвали, подати до суду інформацію чи був він працевлаштований у період з 01.01.2017 по 13.04.2018, якщо так - надати відповідні докази: належним чином завірену копію трудової книжки, накази; інформацію, відносно сплати його роботодавцями єдиного соціального внеску за 2017 - 2019 роки та його розміру за вказані періоди, а також інформацію з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 форми ОК-5, ОК-7), тощо (а.с.47-48).
Однак, вимоги ухвали суду позивачем не виконано.
При цьому, під час вирішення зазначеної справи, суд враховує, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та реєстрації її як фізичної особи-підприємця.
А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок з 13.04.2018 за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що, в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли він був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності за період з 13.04.2018 по 31.10.2019.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.200, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4173 грн.
Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн. (4173 грн. х 22%) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов'язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018 року, а у 2018 та 2019 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, зокрема встановлення факту сплати ТОВ "РБК Інтерресурси", як роботодавцем, за позивача єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в період з 13.04.2018 по ІІІ квартал 2019 року включно, а також наведені норми законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-647-52 від 19.11.2019 в частині сплати позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з ІІ по IV квартали 2018 року у сумі 7371,54 грн., з І по ІІІ квартали 2019 року, включно у сумі 8262,54 грн., на загальну суму 15634,08 грн.
Обов'язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, не залежав від отримання позивачем доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.
Доказів того, що у 2017 - 2018 роках позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, суду не надано.
За вказані періоди позивач не подавав до органів ДФС (ДПС) звіти про суми нарахованого єдиного внеску та, відповідно, єдиний внесок не сплачував.
Всупереч обов'язків платника єдиного внеску, позивач не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.), за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.).
Згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2013 р. №755-VІ (далі - Закон №755-VІ) регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №755, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною 8 статті 4 Закону №755-VІ фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до абз.7 ч.1 ст.5 Закону №2464-VІ, зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Згідно з частиною 16 статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Інструкція №449).
Розділом VІ Інструкції №449 унормований порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Отже, зважаючи на недоведеність позивачем факту працевлаштування останнього в період з 01.01.2017 по 13.04.2018, ненарахування та несплати єдиного внеску, суд погоджується з доводами відповідача щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 2017 року по І квартал 2018 року включно у розмірі 7298,18 грн., враховуючи переплату в сумі 3607 грн. (10905,18 - 3607).
Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийняття Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-647-52 від 19.11.2019 в частині сплати позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 7298,18 грн. Що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в зазначеній частині.
При цьому суд відхиляє посилання позивача щодо не проведення перевірки щодо нього, та не складання контролюючим органом акту перевірки, на підставі якого винесена спірна вимога, оскільки, як установлено судом, документальна перевірка не проводилася, а оскаржувана вимога сформована відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, за якими на кінець календарного місяця за позивачем обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску, як це передбачено пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції №449.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з позовними вимогами майнового характеру на загальну суму 22932,26 грн. позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн. Судом задоволено позовних вимог на суму 15634,08 грн. Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 573,22 грн. ((840,80 грн. х 15634,08 грн.) : 22932,26 грн.)
Керуючись ст.ст.132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 43142606) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-647-52 від 19 листопада 2019 року в частині сплати позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 15634,08 грн. (п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять чотири гривні вісім копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 573,22 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні двадцять дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 43142606).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина