11 березня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/134/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сагуна А.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (ВЧ НОМЕР_2 ) про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 22 травня 2019 року по день остаточного розрахунку, виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що при звільненні та виключенні із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 21.05.2019 відповідачем не було вчасно проведено повний розрахунок з усіх видів забезпечення, а саме не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.
Факт не розрахунку відповідача з позивачем за невикористані відпустки як учаснику бойових дій підтверджується рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2019 року по справі № 340/2190/19. Відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2020 року у справі № 340 /2190/19 рішення попереднього суду залишено без змін а постанова набрала законної сили.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.31-39). Відповідач зазначає, що позивача звільнено на законних підставах та у встановленому порядку, претензій до військової частини з його боку не заявлено.
Також відповідач наголошує на тому, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, однак позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки ч.19 ст.101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” було припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Відповідач вказує, що аналогічну позицію викладено в роз'ясненні Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/5571 від 25.07.2019 р., з огляду на яку при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових відпусток і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується.
В подальшому, відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів МО України та юридичного департаменту МО України за вих. №248/7098 від 04 жовтня 2019 року рекомендовано задовольняти рапорти військовослужбовців щодо здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за додаткову відпустку.
Отже, на думку відповідача, в такому випадку належним способом захисту прав позивача є звернення до суду з відповідним позовом про грошову компенсацію зазначеної відпустки.
Крім того, представник відповідача вказує, що позивач проходив військову службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто, не знаходився в трудових відносинах з військовою частиною, а тому відносно нього не розповсюджуються положення статей 116,117 Кодексу законів про працю України, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, є необґрунтованими, та в задоволенні слід відмовити.
Також представник відповідача зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, та не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці»» тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями (ч.1 ст. 233 КЗпП) з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (провадження №12-301гс18) узгоджується з правовим висновком ВС/КЦС, справа № 369/10046/18 провадження № 61-9664сво19, 10.10.2019). А тому, на думку відповідача, позивачем пропущено строк звернення до суду.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №285 від 27.12.2019 змінено нумерацію військової частини на - НОМЕР_2 (а.с.41).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.24).
Вказаною ухвалою зобов'язано позивача у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали надати до суду докази фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Ухвала суду вручена позивачу 24.01.2020, на час розгляду справи по суті докази проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, до суду не надано.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у період з 04.02.2015 р. по 21.05.2019 р. проходив військову службу в Збройних Силах України (а.с.9-10).
03.03.2017 р. ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.8).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2019 р. №108 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.04.2019 р. №28 з військової служби у запас за пп.“й” (які вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з 21.05.2019 р. виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.11).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2019 року по справі № 340/2190/19 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 травня 2019 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 травня 2019 року (а.с.12-17).
Рішення суду набрало законної сили (а.с.19-21).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що відповідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
В свою чергу, спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ, Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України 07.06.2018 № 260 .
Згідно зі статтею 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Статтею 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в ОСОБА_6 України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2019 р. №108 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.04.2019 р. №28 з військової служби у запас за пп.“й” (які вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з 21.05.2019 р. виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.11).
Згідно рішення суду станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини, він не був забезпечений грошовим забезпеченням у повному обсязі.
Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині яка не врегульована вказаним законодавством, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
При цьому, такий порядок встановлений ст.ст. 116,117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).
При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України Про відпустку, Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції України та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Верховний суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, положення КЗпП України щодо виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Однак, як зазначалося судом вище, докази проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу, до суду не надано. тобто не настала одна з юридично значимих обставин, що зумовлюють виникнення обов'язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові №910/4518/16 від 30.01.2019 р. дійшла висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Отже, на вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні розповсюджується 3 місячний строк звернення до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (постанова ВС від 24.04.2019 р. у справі №607/14495/16 ц).
Таким чином, звертаючись до суду, варто враховувати, що працівники не обмежені у строках щодо звернення з вимогами про стягнення належної їм заробітної плати, а у разі звернення з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку - обмежені 3 місячним строком, який починає спливати з дня проведення фактичного розрахунку.
З огляду на викладене, враховуючи, до суду не надано докази проведення фактичного розрахунку відповідачем по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу, позовна вимога про нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій починаючи з 22 травня 2019 року по день остаточного розрахунку, виходячи з середньої заробітної плати на день звільнення є передчасною та задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.8). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 (ВЧ НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. Сагун