про закриття провадження у справі
10 березня 2020 року справа № 320/7026/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,
за участю учасників справи:
- позивача: ОСОБА_1 ,
- представника відповідача: адвоката Проценко О.В., довіреність від 01.07.2019,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 09.01.2020, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 28.11.2019 №763/8 Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,23 гектара на території села Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 відкрито провадження у справі №320/7026/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову від 09.01.2020, повторно витребувано докази у справі від відповідача, відкладено підготовче судове засідання на 20.02.2020.
Протокольною ухвалою суду від 20.02.2020 підготовче судове засідання у зв'язку з неявкою позивача відкладено на 05.03.2020.
У підготовче судове засідання, призначене на 05.03.2020, з'явились позивач та представник відповідача.
В підготовчому судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання про закриття провадження в адміністративній справі у зв'язку з тим, що даний спір має не є публічно-правовим, що виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Присутні у підготовчому судовому засіданні 05.03.2020 позивач та представник відповідача не заперечували наявності приватно-правового характеру даного спору, адже право власності на частину спірної земельної ділянки дійсно зареєстровано за іншою особою, та подали до канцелярії суду 05.03.2020 клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №320/7026/19 у порядку письмового провадження.
Суд зазначає, що згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні цього Суду у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Однак, це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість звертатися з будь-якими позовами (позовними вимогами) до будь-якого суду, адже порядок здійснення судочинства в силу вимог статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.
За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.
Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих відносинах, у яких виник спір.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як вбачається з позовної заяви, предметом позову є вимога про визнання протиправним та скасування рішення Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 28.11.2019 №763/8 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,23 гектара на території села Ходосівка Києво-Святошинського АДРЕСА_1 області.
З матеріалів справи вбачається, що 24.10.2019 на 55 сесії 7 скликання Ходосівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області було розглянуто заяву гр. ОСОБА_2 від 13.09.2019, та прийнято рішення від 24.10.2019 №742/2, яким надано гр. ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0594 га в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області для ведення особистого селянського господарства (а.с.47).
У свою чергу, 18.12.2019 на 57 сесії 7 скликання Ходосівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області було розглянуто матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність кадастровий номер 3222487001:01:006:5137, площею 0,0594 га в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області для ведення особистого селянського господарства, та прийнято рішення від 18.12.2019 №778/3, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки кадастровий номер 3222487001:01:006:5137 площею 0,0594 га в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства (а.с.70).
Даним рішенням земельну ділянку віднесено до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.
З наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.12.2019 №195126104 вбачається. що право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:006:5137, площею 0,0594 га в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області для ведення особистого селянського господарства зареєстровано 23.12.2019 (а.с.71).
Також судом встановлено, що 25.02.2020 Ходосівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області на 59 сесії 7 скликання повторно розглянуто клопотання гр. ОСОБА_1 від 13.11.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки з правом передачі у власність орієнтовною площею 0,230 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в межах населеного пункту, та рішенням від 25.02.2020 №835 відмовлено у задоволенні вказаної заяви у зв'язку з тим, що земельна ділянка, зазначена заявником на доданих до клопотання графічних матеріалах, перебуває у приватній власності іншої особи.
Представник відповідача пояснив в судовому засіданні, що частина запитуваної позивачем земельної ділянки на час розгляду справи перебуває у власності ОСОБА_2 .
Позивач не заперечував проти цих обставин та підтвердив, що в публічні кадастровій карті наявна інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:006:5137.
Отже, суд дійшов висновку, що встановлені обставини у даній справі свідчать про наявність спору про право на земельну ділянку в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 , у приватній власності якої перебуває частина запитуваної позивачем земельної ділянки.
Суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 184/2470/13, в постанові від 06 червня 2018 року у справі № 826/631/15.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №536/233/16-ц викладено правовий висновок про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.
Так, спірні правовідносини стосуються набутого ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0594 га в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області для ведення особистого селянського господарства, на яку претендував і сам позивач, і в разі скасування оскаржуваного рішення, майнові права вказаної фізичної особи будуть порушені.
У зв'язку з цим, даний спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 (справа №810/2421/16) та від 21.11.2018 (справа № 810/293/17), постанові Верховного Суду від 12.12.2018 (справа №2-а-207/11) та в постановах Верховного Суду України від 31.01.2017 (справа №21-1237а16) та від 20.09.2017 (справа №814/3454/14).
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на те, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, натомість його належить розглядати у порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Присутній у підготовчому судовому засіданні 05.03.2020 позивач проти закриття провадження не заперечував та просив суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
За приписами частини 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Беручи до уваги наведену норму, суд роз'яснює позивачу, що він вправі звернутися з позовом до місцевого загального суду у порядку цивільного судочинства.
Щодо клопотання позивача про повернення понесених судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Так, порядок повернення сплаченого судового збору у разі закриття провадження у справі визначений Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 7 вказаного Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а також в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за звернення з позовною заявою до суду було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1557515652.1 від 18.12.2019 (а.с.2).
Частиною 5 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
На сьогодні порядок повернення цього платежу на підставі судового рішення передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
Згідно з пунктом 6 цього Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв'язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім'я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Частиною третьою статті 4 цього Закону визначено, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Ухвала про повернення судового збору виготовляється у двох примірниках, які повинні містити оригінал підпису судді. Крім цього, примірник ухвали, який видається особі для пред'явлення до виконання, повинен бути скріплений відбитком гербової печатки.
Отже сплачений позивачем судовий збір у сумі 768,40 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Щодо клопотання позивача про присудженні судових витрат на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами першою та третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, вказані норми не визначають права на компенсацію судових витрат позивача, а саме витрат на правничу допомогу адвоката у разі закриття судом провадження в адміністративній справі, відтак підстави для розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у разі закриття провадження у справі відсутні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не підлягають ані стягненню з відповідача, ані поверненню з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Закрити провадження в адміністративній справі №320/7026/19 за позовом ОСОБА_1 до Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Роз'яснити позивачу його право звернутися до місцевого загального суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
3. Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) з Державного бюджету України.
4. У задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
5. Оригінал та копію даної ухвали видати (надіслати) позивачу, копію ухвали видати (надіслати) відповідачу.
Ухвала у справі набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст ухвали підписано 10.03.2020.
Суддя Кушнова А.О.