справа №380/644/20
05 березня 2020 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сакалоша В.М.,
секретаря судового засідання - Гулкевича В.О.;
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Зданевича С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за не отримане речове майно;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2019 по 28.10.2019 у сумі 45 537.74 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Ухвалою від 23.01.2020 суд відкрив провадження в адміністративній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно, на думку ОСОБА_1 після видання наказу начальника прикордонного загону (93 прикордонний загін) від 01.07.2019 №176-ос про звільнення позивача з військової служби, не проведено своєчасно розрахунок, зокрема не виплачено на день виключення із списків частини грошову компенсацію за нетримане речове майно. Позивач зазначає, що лише 22.10.2019 відповідачем на його картковий рахунок було перераховано частково заборгованість, а повністю компенсацію було проведено 28.10.2019. З огляду на наведене, позивач вважає, що набув право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому ОСОБА_1 вказує, що Мостиський прикордонний загін зобов'язаний компенсувати йому суму податків з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, так як право на вказану компенсацію він набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження військової служби.
Відповідач надав відзив на позов (вх.№7096 від 10.02.2020). На спростування позовних вимог зазначає, що такі є безпідставними і задоволенню не підлягають. Відповідач вказує, що Мостиський прикордонний загін є установою яка фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань. Крім того зазначає, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні в силу приписів ст. 117 КЗпП України передує встановлення вини роботодавця щодо невиплати працівнику належних на час звільнення сум у встановлені законом строки.
ОСОБА_1 надав відповідь на відзив (вх. №8416 від 14.02.2020) та додаткові пояснення про вимоги щодо предмету спору та його обґрунтування (вх. №11186 від 27.02.2020). Позивач означені відповідачем заперечення вважає не доведеними, оскільки основою поданого позову є протиправна бездіяльність Мостиського прикордонного загону, що виразилася у не проведенні повного розрахунку при звільненні, а саме не виплаті на день виключення із списків частини грошової компенсації за неотримане майно, що відповідач не спростовує.
У судовому засіданні по розгляду справи позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві, просив відмовити у його задоволенні.
Заслухавши доводи сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач безтерміново має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби, учасників бойових дій що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 виданим 07.12.2016 та серії НОМЕР_2 від 24.03.2015.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби №176-ос від 01.07.2019 згідно з Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби в державній прикордонній службі України з ОСОБА_1 припинено (розірвано) контракт та звільнено його з військової служби за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону у запас.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби №208-ос від 01.08.2019 старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби-майстра групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Смільниця» (тип Б) виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
01.08.2019 ОСОБА_1 подав рапорт до начальника Мостиського прикордонного загону з проханням надати вказівку про нарахуванням йому грошової компенсації за недоотримане під час проходження служби речове майно особистого користування.
Відповідно до довідки розрахунку №43/19, вартість речового мйна що належить до видачі ОСОБА_1 склала 43877,28 грн.
З виписок АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, та сторонами не заперечується що розрахунок з позивачем за нетримане речове майно був проведений 22.10.2019 на суму 22656,40 грн. та 28.10.2019 на суму 20564,12 грн.
Позивач вважаючи що має право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки такий розрахунок відбувся із затримкою у 89 днів, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір суд виходив з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі Закон № 2011).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
При цьому ст. 9-1 Закону України №2011-ХІІ встановлює, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Крім цього Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 р. затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок № 178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Згідно з пунктами 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Отже відповідно до вищенаведеного законодавством передбачено отримання військовослужбовцями компенсації вартості за неотримане речове майно та обов'язок відповідача здійснити повний розрахунок за всіма видами грошового забезпечення (в тому числі і матеріального) в день звільнення. Однак відповідач такої виплати в день звільнення не провів.
З огляду на викладене суд критично ставиться до посилань відповідача на те, Мостиський прикордонний загін є установою, яка фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та проводити видатки лише в межах бюджетних асигнувань.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі Сук проти України (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі Кечко проти України (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Отже, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо не виплати грошової компенсації за не отримане речове право при звільненні позивача з військової служби є протиправною, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Мостиського прикордонного загону, щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за не отримане речове майно підлягають задоволенню.
Щодо решти позовних вимог суд зазначає.
Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Також статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
З огляду на те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд згідно з приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 та від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.
Системний аналіз законодавства та положень КЗпП України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить що доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.
Щодо вимог позивача в частині виплати грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні саме у сумі 45537,74 грн. суд бере до уваги таке.
Як підтверджується матеріалами справи днем виключення ОСОБА_1 з списків особового складу частини є 01.08.2019.
Оскільки, грошову компенсацію за не отримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини 01.08.2019, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Такий висновок суду відповідає також змісту постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зокрема п. 20 цієї постанови, яким визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що грошова компенсація за не отримане речове майно повністю була виплачена позивачеві (надійшла на його картковий рахунок) 28.10.2019.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за не своєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.2019 по 28.10.2019.
Також суд зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до пп. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (в подальшому - Порядок № 100).
Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Згідно із абз. 3 п. 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування ви плат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з інформації наявної в особистій картці грошове забезпечення ОСОБА_1 за червень-липень 2019 року склало 31211,82 грн.
Отже середній заробіток складає 511,66 грн. (31211,82 грн. / 61 день).
Таким чином сума яка підлягає компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні за 89 днів складає 45537,74 грн. (89 днів х 511,66 грн.).
Стосовно вимоги щодо виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44, то в цій частині вимога до задоволення не підлягає. До вказаного висновку суд прийшов враховуючи те, що право на компенсацію за неотримане речове майно позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження військової служби, однак на переконання суду, право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку ОСОБА_1 набув уже після звільнення, отже компенсація сум податку з доходів фізичних осіб у даному випадку не нараховується.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно п.4 ч. 2 ст.245 КАС України при вирішенні справи у разі визнання бездіяльності відповідача протиправною суд може зобов'язати його вчинити певні дії на користь позивача.
Також варто врахувати висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на наведене, та на те що, суд дійшов висновку, про протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за не отримане речове майно - інша вимога ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме слід стягнути із Мостиського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2019 по 28.10.2019 у сумі 45 537.74 грн.
У зв'язку з тим, що у матеріалах справи відсутні докази понесення сторонами судових витрат, такі розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 90, 139, 243-247, 255, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за не отримане речове майно.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2019 по 28.10.2019 у сумі 45537 (сорок п'ять тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн. 74 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено 10.03.2020.
Суддя В.М. Сакалош