10 березня 2020 рокуСправа № 280/1534/20
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50) про зобов'язання вчинити певні дії, -
05 березня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: зобов'язати відповідача скористатися переважним правом укладення договору на новий строк, про намір підписати додаткову угоду, про поновлення договору оренди землі, про намір підписати додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 16.03.2015.
Відповідно частини першої статті 171 (Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя, дослідивши матеріали адміністративного позову, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як слідує з матеріалів позовної заяви, між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі від 09.02.2015. У 2016 році відповідачем пропонувалося укласти додаткову угоду про внесення змін до договору про оренду землі від 16.03.2015. 25.03.2019 орендарем ОСОБА_1 направлено лист з пропозицією продовжити співпрацю, зразок додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі від 16.03.2015, про згоду підписати додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 16.03.2015, про продовження користування земельною ділянкою. Проте, відповіді позивач не отримала з урахуванням вимог пункту 6 Договору оренди землі орендар має переважне право на продовження дії договору оренди землі. З посиланням на норми Закону України «Про оренду землі», Цивільний процесуальний кодекс України позивач звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з даним позовом.
Згідно з частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до вимог частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельного кодексу України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Між сторонами у справі виник спір про цивільне право і подальше оспорювання права оренди частини спірної земельної ділянки не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельну ділянку. У відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язати відповідача скористатися переважним правом укладення договору на новий строк, про намір підписати додаткову угоду, про поновлення договору оренди землі, про намір підписати додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 16.03.2015 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок викладено в Постанові ВП ВС від 12.02.2020 по справі №712/10439/16-а (№ в ЄДРСР 87902122).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 1 ЦК, ст. 2, 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК)). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст. 16, 21, 393 ЦК, ст. 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
За таких обставин, суд вважає, що пред'явлений позов жодним чином не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень та має очевидний цивільно-правовий характер.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Враховуючи положення вищенаведених норм права, суд дійшов висновку про те, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 19, ч.1 п.1 ст.170, 248, 256 КАС України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №280/1534/20 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул.. Українська, 50) про зобов'язання вчинити певні дії,.
Роз'яснити ОСОБА_1 її право на звернення з позовом до місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати на адресу позивача разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня її підписання.
Суддя О.О. Артоуз