11 березня 2020 року Справа № 215/107/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
06.02.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на підставі ухвали Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.01.2020 року надійшли матеріали адміністративної справи № 215/107/20 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради, яка виявилась у порушенні правового режиму розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.12.2019 року вх. № С-1101 згідно з порядком, визначеним ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу» і принципів ст. 34 Конституції України;
- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради, яка виявилась у невжитті заходів до усунення причин, що породжують подання зави (запиту) від 13.12.2019 року вх. № С-1101;
- зобов'язати виконавчий комітет Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради надати зазначені документи згідно з заявою від 13.12.2019 року вх. № С-1101;
- захистити права ОСОБА_1 на інформацію, зазначивши окремим пунктом рішення, що без винесення за результатами розгляду звернення рішення, постанови, тобто правових актів, виконавчим комітетом Тернівської районної і місті Кривий Ріг ради заява від 13.12.2019 року вх. № С-1101 вважається належно не розглянутою.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача з запитом від 13.12.2019 року за вх. № С-1101 про відновлення його черги на поліпшення житлових умов, надання документу, відшкодування моральних страждань, звернення до правоохоронних органів. Проте, позивач не отримав жодної відповіді на свій запит, чим було порушено його право на інформацію. Також, за твердженнями позивача, відповідач не вжив системи заходів, спрямованих на усунення правових причин, пов'язаних з відсутністю необхідної інформації, а також окремо не повідомив про дату, час та місце розгляду його запиту від 13.12.2019року за вх. № С-1101. Тому, позивач вважає, що своєю бездіяльністю відповідач унеможливив реалізацію права на отримання інформації, порушивши низку чинних правових норм включно з нормами Конституції України.
Ухвалою суду від 10.02.2020 року було задоволено заяву позивача та звільнено його від сплати судового збору за подання адміністративного позову.
Ухвалою суду від 10.02.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 КАС України.
У встановлений судом строк відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що виконавчий комітет заперечує проти позову в повному обсязі, а посилання позивача на порушення відповідачем статей 7, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», є безпідставними. Оскільки, заява ОСОБА_1 від 13.12.2019 року була розглянута у встановленому законодавством порядку, а письмова відповідь на заяву була надіслана поштою 20.12.2019 року. Додатково відповідач повідомив, що ОСОБА_1 неодноразово (понад 20 звернень) було повідомлено, що перевіряючи його облікові дані відповідачу стало відомо, що з 22.12.2011 року він зареєстрований на території АДРЕСА_2 . Тому, йому було повідомлено про те, що він не набув права перебування на квартирному обліку при виконкомі Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, бо його місце проживання не зареєстроване у Тернівському районі міста Кривого Рогу. При цьому, позивачу декілька разів були надані роз'яснення, що відповідно до ст. 36 Житлового кодексу УРСР, облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання (реєстрації) у виконавчому комітеті районної у місті ради. У зв'язку з цим, позивачу було рекомендовано звернутися до виконкому Покровської районної у місті Кривому Розі ради (за місцем реєстрації) з питання постановки на квартирний облік.
З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, враховуючи положення ст. 257, ст. 261, ст. 263 КАС України, розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.12.2019 року за вх. № С-1101 позивач звернувся до голови Тернівської районної у місті ради Солода В.М. з заявою (запитом), відповідно до якої просив:
- відновити чергу ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі на поліпшення його житлових умов при Тернівській районній у місті раді, згідно з рішення виконавчого комітету Тернівської районної ради № 80 від 27.02.1987 року;
- надати документ, згідно з яким прийнято протокол № 4 від 04.04.2013 року, який засвідчує виїзд його родини на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;
- частково відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 1000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: 1921 грн х 1000 = 1921000 грн;
- звернутися до правоохоронних органів з повідомленням про перевищення повноважень головою громадської комісії з житлових питань Овчаренко В. при виконавчому комітеті Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради.
19.12.2019 року на звернення позивача була надана письмова відповідь № С-1101, відповідно до якої позивачу було повідомлено про те, що з 22.12.2011 року він зареєстрований на території АДРЕСА_2 , тому ним було втрачено право перебування на квартирному обліку при виконкомі Тернівської районної у місті ради, у зв'язку з відсутністю реєстрації у Тернівському районі міста Кривого Рогу. При цьому, позивачу було роз'яснено положення ст. 36 Житлового кодексу УРСР та вказано, що питання про зняття позивача з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов було розглянуто 04.04.2013 року на засіданні громадської комісії з житлових питань виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, в ході якого був складений протокол № 4. На засіданні виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради 17.04.2013 року було прийнято рішення № 125 «Про затвердження протоколу засідання громадської комісії з житлових питань». Також, позивачу було повідомлено про те, що Великою Палатою Верховного Суду була прийнята постанова від 09.10.2019 року, справа № 215/1077/14-а, за якою касаційна скарга ОСОБА_1 була залишена без задоволення, а ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 року - без змін.
Вказана письмова відповідь від 19.12.2019 року за № С-1101 була направлена на адресу позивача - 20.12.2019 року, що підтверджується реєстром витрат конвертів відповідача від 20.12.2019 року, копія якого міститься матеріалах справи.
Проте, вважаючи, що відповідач допустив бездіяльність, що виявилася у порушенні правового режиму розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.12.2019 року вх. № С-1101 згідно з порядком, визначеним ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу» і принципів ст. 34 Конституції України, з метою захисту свого права на інформацію, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогами про захист його права голосу та права на інформацію.
Тому, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу бездіяльності виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради щодо неналежного розгляду заяви позивача від 13.12.2019 року вх. № С-1101 та необхідності захисту, з урахуванням цього, його права на інформацію.
Суд, вирішуючи спірні правовідносини по суті, виходить з наступного.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За приписами ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суд зазначає, що Закон України «Про звернення громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг, встановлений статтями 15, 16 вищевказаного Закону.
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені у них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства, забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян».
Частиною 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», орган державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».
Аналіз зазначених вище норм вказує, що громадяни України мають право звертатися до органів державної влади та місцевого самоврядування із зверненнями, а органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані у встановлений законом строк об'єктивно і вчасно розглядати звернення, перевіряти викладені у них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства, забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду.
Таким чином, реалізувавши своє право, позивач звернувся до відповідача з заявою від 13.12.2019 року № С-1101, на яку відповідачем у встановлений законом строк була надана письмова відповідь від 19.12.2019 року № С-1101. При цьому, дослідивши зміст листа, суд встановив, що відповідач роз'яснив та виклав висновки по кожному пункту заяви позивача. Крім того, відповідач звернув увагу ОСОБА_1. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року, справа № 215/1077/14-а.
У відповіді на заяву (запит) позивача від 13.12.2019 року йому було роз'яснено, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 зареєстрований на території АДРЕСА_2 , то він не набув права перебування на квартирному обліку при виконкомі Тернівської районної у місті ради, бо має зареєстроване місце проживання у Тернівському районі міста Кривого Рогу. Тому, позивачу було рекомендовано звернутися до виконкому Покровської районної у місті Кривому Розі ради (за місцем реєстрації) з питання постановки на квартирний облік за місцем реєстрації. Крім того, ОСОБА_1 було роз'яснено, що питання щодо зняття його з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов було розглянуто 04.04.2013 року на засіданні громадської комісії з житлових питань виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, у ході якого було складено відповідний протокол № 4, який оскаржувався позивачем в судовому порядку та з приводу чого судом було прийняте відповідне судове рішення, про що також відповідач повідомив позивачу у письмовій відповіді.
Так, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року, справа № 215/1077/14-а, вбачається, що суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до голови громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Тернівської районної у місті Кривому Розі ради Овчаренка В.П. про визнання дії голови комісії під час прийняття протоколу засідання Комісії неправомірними й такими, що порушили його права; визнання протиправним і скасування протоколу від 04 квітня 2013 року № 4 засідання Комісії в частині зняття його сім'ї з квартирного обліку при виконавчому комітеті Тернівської районної у м. Кривому Розі ради; визнання за ОСОБА_1 права перебувати на квартирному обліку при виконавчому комітеті Тернівської районної у м. Кривому Розі ради; зобов'язання виконавчий комітет Тернівської районної у м. Кривому Розі ради відновити ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі на поліпшення житлових умов при Тернівській районній у місті Кривому Розі раді; стягнення з голови комісії Овчаренка В. П . 21500 грн на відшкодування моральної шкоди, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, бо стосується реалізації та захисту житлових прав позивача, а отже існує спір про право, який має вирішуватись за правилами ЦПК України.
Суд, дослідивши зміст відповіді відповідача, зазначає, що ним була надана відповідь на кожне із зазначених у заяві питань. При цьому, суд зазначає, що наданні відповіді по суті порушених у зверненнях до державного органу питань є дискрецією органу державної влади.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Тому, суд, перевіривши правомірність дій (бездіяльності) відповідача при розгляді заяви позивача від 19.06.2019 року щодо їх відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, доходить висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності при наданні позивачу відповіді на його заяву.
Адже, відповідач надав суду належні та допустимі докази правомірності своїх дій щодо надання ним письмової відповіді на заяву (запит) позивача від 13.12.2019 року у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Тим більше, така відповідь була надана позивачу в порядку, визначеному ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» і принципів ст. 34 Конституції України, бо позивачу була надана письмова відповідь за результатами розгляду його заяви (запиту) від 13.12.2019 року з викладом обставин та підстав, що унеможливлюють проведення державної реєстрації місця проживання позивача в Тернівському районі м. Кривого Рогу, а також, рекомендовано звернутися до виконкому Покровської районної у місті Кривому Розі ради, тобто за місцем його реєстрації.
З приводу посилань позивача на те, що відповідачем не було повідомлено його про дату, час та місце розгляду його заяви, суд зазначає, що ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачає право громадян бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, проте позивач не реалізував своє право та заявляв про своє бажання бути присутнім під час розгляду його заяви. Тому, суд не бере до уваги твердження позивача щодо порушення відповідачем порядку розгляду його заяви з огляду на ст. 18 Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, за результатами розгляду заяви (запиту) позивача від 13.12.2019 року відповідач склав письмову відповідь на виконання вимог Закону України «Про звернення громадян», проте прийняття за результатами розгляду звернення рішення, постанови, тобто правових актів відповідачем, не передбачено.
З приводу посилань позивача на положення ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу», яких мав дотримуватись відповідач при складанні письмової відповіді на відзив, зазначає, що не бере їх до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на момент звернення позивача із заявою (запитом) від 13.12.2019 року), у разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець у місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про це, може подати керівнику державної служби скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації.
У скарзі державний службовець може вимагати від керівника державної служби утворення комісії для перевірки викладених у скарзі фактів.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців:
1) Секретаріату Кабінету Міністрів України;
2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
3) місцевих державних адміністрацій;
4) органів прокуратури;
5) органів військового управління;
6) органів дипломатичної служби;
7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону;
8) інших державних органів.
Дія цього Закону не поширюється на:
1) Президента України;
2) керівника постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, та його заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників;
3) членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів;
4) Голову та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову та членів Антимонопольного комітету України, Голову та членів Рахункової палати, Голову та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів;
5) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників;
6) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його заступників, Голову Фонду державного майна України та його заступників, Голову Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступників;
7) народних депутатів України;
8) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників;
9) службовців Національного банку України;
9-1) голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників;
10) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим та його заступників, міністрів Автономної Республіки Крим;
11) депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування;
11-1) суддів Конституційного Суду України;
11-2) постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України;
12) суддів;
13) прокурорів;
14) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;
15) працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами;
16) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;
17) осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом;
18) працівників патронатних служб.
Критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
При цьому, ч. 2 та ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу» станом на момент звернення позивача із заявою (запитом) від 13.12.2019 року є виключеними.
Так, відповідач є органом місцевого самоврядування, діяльність якого регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування», а Закон України «Про державну службу» на неї не поширюється, що визначається і п. 11 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну службу», яким визначено, що закон не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.
Тому, посилання позивача на положення ст. 11 Закону України «Про державну службу» є хибними та безпідставними.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ст. 139 КАС України, ухвалою суду від 10.02.2020 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору за подання адміністративного позову на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 133 КАС України. Тому, судові витрати у справі не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Судові витрати у справі не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Текст рішення у повному обсязі складений 11.03.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька