Справа № 127/19974/19
(заочне)
11 березня 2020 року смт Муровані Курилівці
Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області
в складі: головуючої судді Коломійцевої В.І.,
за участі секретаря судового засідання Пилипчук В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду, мотивуючи його тим, що 21.05.2018 він звернувся до відповідача із проханням розробити дизайн інтер'єру будинку та ландшафту його тещі ОСОБА_3 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дана зустріч була проведена у присутності його дружини ОСОБА_4 . Під час зустрічі було обговорення з ОСОБА_2 дизайну внутрішньої частини будинку та ландшафту земельної ділянки. За результатами обговорення він передав відповідачу аванс на проведення робіт в розмірі 1000 дол. США. Після вказаної зустрічі, 14.06.2018 він отримав комерційну пропозицію від відповідача, яка склала 3300 дол. США (сума з урахуванням наданого відповідачу авансу в розмірі 1000 дол. США) за виготовлення дизайну інтер'єру та ландшафту земельної ділянки. В подальшому він передав відповідачу 2300 дол. США та 6500 грн, однак той умов договору не виконав та повернув лише частину коштів в сумі 2000 дол. США. та 6500 грн. У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просив визнати договір підряду між ним та ОСОБА_2 укладеним з 21.05.2018 та стягнути з відповідача 33618 грн, а також судові витрати.
02.12.2019 до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області за підсудністю з Вінницького міського суду Вінницької області надійшла вказана цивільна справа, провадження у якій відкрито 21.08.2019 та вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою від 23.12.2019 цивільну справу було прийнято до провадження Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області. Її розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Перше судове засідання призначено на 23.01.2020.
23.01.2020 судове засідання відкладено на 05.02.2020 у зв'язку з відсутністю відомостей щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
05.02.2020 судове засідання відкладено на 24.02.2020 у зв'язку з неявкою відповідача.
24.02.2020 судове засідання відкладено на 11.03.2020 у зв'язку з неявкою відповідача.
11.03.2020 сторони в судове засідання не з'явилися. Позивач подав письмові пояснення із клопотанням про проведення судового засідання без його участі ( а.с.160-161).
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причину своєї неявки не повідомив, заяв по суті справи, а так само будь-яких заяв чи клопотань, від нього не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважав можливим провести заочний розгляд справи у відсутності сторін, про що постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 21.05.2018, з урахуванням переписки яка здійснювалася в період з 14.06.2018 по 08.09.2018, сторони домовились про те, що ОСОБА_2 на замовлення ОСОБА_1 виготовить наступну проектну документацію: дизайн будинку, архітектурний план двору (топографію) та ландшафтний дизайн.
Вказана обставина жодним чином не спростовувалася відповідачем, який не надав суду заперечень проти позову, а також у повній мірі підтверджується наданою ОСОБА_1 телефонною перепискою (а.с. 11-43).
Згідно вказаної переписки, позивачем ОСОБА_2 в період з 21.05.2018 по 27.06.2018, на виконання укладеного з відповідачем вищевказаного договору, були надані грошові кошти в сумі 3300 дол. США та 6500 грн.
ОСОБА_2 умов укладеного з ОСОБА_1 договору не виконав у зв'язку з чим ним
останньому була добровільно повернута частина зазначених коштів, а саме 2000 дол. США та 6500 грн.
Однак, на письмові прохання повернути кошти в розмірі 1300 дол. США ОСОБА_2 не відреагував (а.с.40-43).
За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Таким чином, суд вважає що між сторонами виникли договірні правовідносини врегульовані ЦК України, в тому числі, положеннями Глави 61.
Так, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини перша та друга статті 837 ЦК України).
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (частини перша та друга статті 843 ЦК України).
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України).
Згідно положень ст.ст. 887-890 ЦК України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником.
Підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника.
Замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт:
1) сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом;
2) використовувати проектно-кошторисну документацію, одержану від підрядника, лише для цілей, встановлених договором, не передавати проектно-кошторисну документацію іншим особам і не розголошувати дані, що містяться у ній, без згоди підрядника;
3) надавати послуги підрядникові у виконанні проектних та пошукових робіт в обсязі та на умовах, встановлених договором;
4) брати участь разом з підрядником у погодженні готової проектно-кошторисної документації з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
5) відшкодувати підрядникові додаткові витрати, пов'язані із зміною вихідних даних для проведення проектних та пошукових робіт внаслідок обставин, що не залежать від підрядника;
6) залучити підрядника до участі у справі за позовом, пред'явленим до замовника іншою особою у зв'язку з недоліками складеної проектної документації або виконаних пошукових робіт.
Підрядник зобов'язаний:
1) виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором;
2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
3) передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт;
4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам;
5) гарантувати замовникові відсутність у інших осіб права перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові № 14-144цс18 від 05.06.2018.
Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування... Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
У цій справі, зважаючи на докази надані позивачем щодо виникнення у нього договірних відносин з відповідачем, відсутності будь-яких заперечень останнього щодо їх належності та допустимості, суд вважає встановленою обставину укладення між сторонами договору підряду на проведення проектних робіт за яким відбулося погодження сторонами переліку та вартості робіт, повне виконання узгоджених умов з боку позивача щодо їх оплати та часткове розпочинання їх виконання відповідачем. Крім того, судом встановлено невиконання ОСОБА_2 умов укладеного договору підряду та неповернення ним позивачу коштів в сумі 1300 дол. США у зв'язку з таким невиконанням.
Проте, вимога ОСОБА_1 про визнання договору підряду укладеним задоволенню не підлягає.
Так, відповідно до положень ст.ст. 15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми, суд враховує положення ч. 1 ст. 13, п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосовувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, - суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який останній не просить застосувати.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 5 ЦПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державній та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.
При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.
Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 14-144цс18 від 05.06.2018 зробила висновок, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту.
Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, - позивач повинен обрати саме такий спосіб.
Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту - суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадку, коди з врахуванням положень ч. 2 ст. 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.
Отже, для правильного визначення в рішенні суду іншого способу захисту повинні бути наявними одночасно три умови:
- жоден визначений законом або договором спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу, з огляду на обставини даної конкретної справи, не забезпечує ефективного захисту або поновлення такого права, свободи, інтересу позивача;
- позивач в позові просить застосувати інший конкретний спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу;
- визначений позивачем інший спосіб захисту не суперечить закону.
У цій справі суд вважає, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача визначальним є вирішення питання щодо наслідків невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору, а факт такого укладення є лише однією із обставин, яка підлягає доказуванню.
Позивач, просив суд стягнути з відповідача 33618 грн грошових коштів за невиконання договору.
З переписки сторін, суд вважає встановленим те, що вони погодились розірвати укладений між ними договір підряду на виконання проектних робіт у зв'язку з невиконанням його умов ОСОБА_2 . Зокрема, 07.08.2018 ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про припинення з ним співпраці та про очікування відшкодування переданих грошей (а.с. 25). Відповідач погодився розірвати договір та повернув частину коштів в сумі 6500 грн (а.с. 31-32) та 2000 дол. США (а.с. 39). Кошти в сумі 1300 дол. США ОСОБА_2 не повернув без пояснення причин (а.с. 40-43).
Відповідно до положень ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.ст. 653, 654 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Верховний Суд у своїй постанові № 910/13271/18 від 06.02.2020 висловив наступну позицію.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Оскільки, у цій справі, судом встановлено, що укладений між сторонами договір було розірвано саме з вини відповідача, який у визначений термін не виконав свої зобов'язання щодо виготовлення проектної документації, то позивач згідно зазначених вище норм має право на повернення йому сплачених грошових коштів, оскільки підстава їх отримання ОСОБА_2 - відпала.
Згідно положень ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів підлягає задоволенню з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США установленого на день пред'явлення позову - 17.07.2019 (а.с. 44).
Зокрема, станом на 17.07.2019 вказаний курс становив 2586,4142 грн за 100 дол. США.
1300 дол.США х 25,86 грн = 33618 грн.
Отже, в межах позовних вимог, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення вимога позивача стягнути із ОСОБА_2 33618 грн.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність у частковому задоволенні позову ОСОБА_1 .
При цьому, судом враховано, що згідно відповідей Головного управління ДФС у Вінницькій області від 08.02.2019 та ГУНП у Вінницькій області від 11.02.2019 позивач не може захистити свої права інакше як через суд (а.с. 7-10).
У зв'язку з тим, що позов в частині основної вимоги, яка була оплачена судовим збором, задоволено повністю, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог слід стягнути 768 грн 40 коп. судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15-16, 202-203, 533, 627, 638, 640, 642, 651, 653-654, 837-864, 887-890, 1212-1213 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 76-77, 80-81, 89, 175, 263, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 33618 гривень.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768 гривень 40 копійок судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_3 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_4 .
Рішення складено 11.03.2020.
Суддя: