26 лютого 2020 року м. ТернопільСправа № 921/653/19
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
за участі секретаря судового засідання Бега В.М.
розглянув матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", вул. Антоновича, 127, м. Київ, в особі філії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у м. Тернополі, вул. Шептицького, 21, м. Тернопіль
про визнання зобов'язання за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011 припиненим
За участі представників:
позивача: Осіва П.В. - адвоката
відповідача: Савченка Д.О. - адвоката
В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Встановив:
15.09.2019 ОСОБА_1 , надалі - позивач, звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у м. Тернополі, надалі - відповідач, про визнання зобов'язання за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011 припиненим.
Підставою позову визначено не визнання АТ "Державний експортно-імпортний банк України" права ОСОБА_1 на припинення зобов'язання за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 15.10.2019, головуючим суддею для розгляду справи №921/653/19 визначено суддю Гирилу І.М.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2019 позовну заяву ОСОБА_1 б/н від 15.10.2019 (вх. № 800 від 15.10.2019) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до Господарського суду Тернопільської області: інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
23.10.2019 на адресу Господарського суду Тернопільської області від ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 23.10.2019 (вх. №19194), зі змісту якої вбачалось, що позивачем у визначений судом строк усунуто недоліки позовної заяви, які було визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 18.10.2019.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 28.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 921/653/19; постановлено здійснювати розгляд справи 921/653/19 за правилами загального позовного провадження; призначено у справі № 921/653/19 підготовче засідання на 09:15 год. 14.11.2019 року; запропоновано сторонам у справі подати/надіслати суду заяви по суті справи та з процесуальних питань (при наявності).
13.11.2019 АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Державний експортно-імпортний банк України" у м. Тернополі через відділ діловодства господарського суду долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву за №066-03/2466 від 13.11.2019 (вх. №20662), згідно з яким відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2019 підготовче засідання відкладено на 14:00 год. 23.12.2019, запропоновано сторонам у справі подати/надіслати суду заяви по суті справи та з процесуальних питань (при наявності).
17.12.2019 ОСОБА_1 через відділ діловодства господарського суду долучено до матеріалів справи відповідь на відзив б/н від 13.12.2019 (вх. №23025), згідно з якою позивач не погоджується із запереченнями відповідача та просить задоволити позов в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2019, яка занесена до протоколу судового засідання від 23.12.2019, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 14:25 год. 23.12.2019, про що повноважних представників сторін повідомлено під розписку.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2019, яка занесена до протоколу судового засідання від 23.12.2019, продовжено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив на два дні - до 26.12.2019 включно, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, зобов'язано сторін надати додаткові докази, відкладено підготовче засідання на 14:00 год. 09.01.2020, про що повноважних представників сторін повідомлено під розписку.
26.12.2019 АТ "Державний експортно-імпортний банк України", в особі філії АТ "Державний експортно-імпортний банк України" у м. Тернополі через відділ діловодства господарського суду долучено до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив за №066-03/2694 від 26.12.2019 (вх. №23635), згідно якого відповідач вважає безпідставною та необґрунтованою викладену у відповіді на відзив позицію позивача, та додаткові докази.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020, яка занесена до протоколу судового засідання від 09.01.2020, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 14:40 год. 09.01.2020, про що повноважних представників сторін повідомлено під розписку.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2020, яка занесена до протоколу судового засідання від 09.01.2020, зобов'язано відповідача надати додаткові докази та в підготовчому засіданні оголошено перерву до 12:00 год. 16.01.2020, про що повноважних представників сторін повідомлено під розписку.
14.01.2020 на виконання вимог ухвали суду від 09.01.2020 відповідачем до матеріалів справи долучено витребовувані судом документи.
Ухвалами Господарського суду Тернопільської області від 16.01.2020, які занесені до протоколу судового засідання від 16.01.2020, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 12:30 год. 16.01.2020, закрито підготовче провадження та в межах продовженого судом на тридцять днів та встановленого ГПК України строку підготовчого провадження призначено справу № 921/653/19 до судового розгляду по суті на 16:00 год. 27.01.2020, про що повноважних представників сторін повідомлено під розписку.
В судовому засіданні 27.01.2020, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, суд розпочав розгляд справи по суті, перейшов до з'ясування обставин справи, заслухав позиції учасників по суті позовних вимог та оголосив в судовому засіданні перерву до 14:00 год. 17.02.2020, про що постановлено та занесено до протоколу судового засідання від 27.01.2020 відповідну ухвалу. Про оголошення перерви в судовому засіданні повноважних представників сторін повідомлено під розписку.
В судовому засіданні 17.02.2020, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, судом не взято до уваги подані відповідачем додаткові документи, продовжено розгляд справи по суті, досліджено наявні в матеріалах справи докази та оголошено в судовому засіданні перерву до 11:00 год. 26.02.2020, про що постановлено та занесено до протоколу судового засідання від 17.02.2020 відповідні ухвали. Про оголошення перерви в судовому засіданні повноважних представників сторін повідомлено під розписку.
В судовому засіданні 26.02.2020, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, судом не взято до уваги подані відповідачем додаткові докази, про що постановлено та занесено до протоколу судового засідання відповіду ухвалу, заслухано заключне слово учасників справи та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Аргументи учасників справи.
Позиція позивача:
Повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив б/н від 13.12.2019 (вх. №23025 від 17.12.2019) та посилаючись на долучені до матеріалів справи докази. Стверджує, що оскільки рішення суду, яким з відповідача стягнуто на користь Банку заборгованість за укладеним між сторонами у справі Кредитним договором №66511К1 від 11.01.2011 виконано у повному обсязі, то зобов'язання за вказаним правочином припинилось відповідно до приписів ст. ст. 598, 599 ЦК України. Окрім того, вважає, що у відповідача відсутнє право нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а тому відображення у бухгалтерському обліку сум нарахованих процентів не має жодного значення для справи та не може бути доказом наявності заборгованості за процентами, і, як наслідок, існування у позивача зобов'язань за кредитним договором. В обґрунтування зазначеного посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах №444/9519/12 від 28.03.2018, №310/11534/13-ц від 04.07.2018 та №2024494/16-ц від 31.10.2018, та Верховного Суду, викладену у постанові № 910/27064/15 від 17.01.2018. Також, вважає, що у даній справі суд не може брати до уваги рішення Апеляційного суду Миколаївської області у справі №477/2310-14-ц від 26.09.2016, оскільки при прийнятті останнього у 2016 році суд не врахував, що строк сплати кредиту настав у 2012 році, а заявлені у вказаній справі відсотки за користування кредитом були нараховані поза межами встановленого строку кредитування. Відтак, за твердження представника позивача, вказане судове рішення прийнято з порушенням приписів законодавства щодо можливості нарахування відсотків лише в межах погодженого строку кредитування. Наводить інші доводи.
Заперечення відповідача:
Повноважний представник відповідача позовні вимоги не визнає, в задоволенні позову просить відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов за №066-03/2466 від 13.11.2019 (вх. №20662 від 13.11.2019) та запереченнях на відповідь на відзив за №066-03/2694 від 26.12.2019 (вх. №23635 від 26.12.2019). Твердження позивача про те, що виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у цивільній справі №607/23591/13-ц від 23.04.2014 є наслідком припинення зобов'язань, що виникли з Генеральної угоди №6608N4 від 17.04.2008 та укладеного в межах даної угоди Кредитного договору №66511К1 від 11.01.2011 вважає помилковими та такими, що не відповідають як чинному законодавству, так і фактичним обставинам справи. Зокрема, зазначає, що оскільки заборгованість за вказаним судовим рішенням сплачена в повному обсязі лише 02.05.2019, Банк має право на одержання від позивача відсотків за користування кредитними коштами за період з 10.12.2013 - дата виконання розрахунку заборгованості у справі №607/23591/13-ц по 02.05.2019 - дату повного погашення тіла кредиту. Також, зазначає, що враховуючи несвоєчасне погашення встановленої судовим рішенням від 23.04.2014 у справі №607/23591/13-ц заборгованості, Банк має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України. Окрім того, просить суд врахувати, що станом на день розгляду даного спору в суді невиконаним залишається рішення Апеляційного суду Миколаївської області у справі №477/2310-14-ц від 26.09.2016, яким, зокрема, було встановлено заборгованість позичальника (позивача у даній справі) по відсотках, період нарахування яких не був охоплений позовними вимогами у справі №607/23591/13-ц, яка розглядалась Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області. Наводить інші доводи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та пояснення повноважних представників сторін, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд встановив наступне:
17.04.2008 між ВАТ «Укрексімбанк», правонаступником якого є АТ «Укрексімбанк», з одного боку, далі - Банк, та Фізичною особою - підприємцем Джигринюк Оксаною Станіславівною, з другого боку, далі - Позичальник, укладено Генеральну угоду № 6608N4 про визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності Позичальника шляхом укладення Кредитних договорів із загальним лімітом заборгованості 1 515 000, 00 грн та терміном користування кредитом до 16.04.2013 (п. 1.2 ст. 1, п.п. 4.3, 4.5 ст. 4 Генеральної угоди).
Відповідно до умов п. 4.4 ст. 4 зазначеної Генеральної угоди процентна ставка визначається у Кредитному договорі за згодою сторін відповідно до ст. 6 Генеральної угоди.
Згідно з пп. 6.6.2 п. 6.6 ст. 6 Генеральної угоди Позичальник сплачуватиме Банку проценти за користуванням кредитом у розмірі та в строки, визначені у Кредитному договорі.
У ст. 2 Генеральної угоди зазначено, що «кредитний договір» означає будь-який договір, угоду, правочин, що передбачає здійснення кредитних операцій та який укладається сторонами в рамках цієї Генеральної угоди і є її додатком.
В рамках Генеральної угоди між Банком та ФОП Джигринюк О.С. були укладені Кредитні договори, зокрема 11.01.2011 Кредитний договір за № 66511К1 (далі - Кредитний договір).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 ст. 3 Кредитного договору Банк відкрив Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в сумі 1 515 000, 00 грн, процентною ставкою за кредитом - 19 % річних, кінцевим терміном погашення кредиту - 10.01.2012, на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності, та цільового характеру використання відповідно до положень та умов договору.
За умовами пп. 3.4.1. п. 3.4 ст. 3 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний погасити кредит у валюті кредиту на рахунок, вказаний у п. 3.8 цього договору в строк, зазначений у п. 3.2 цього договору, згідно з графіком вибірки та зниження ліміту заборгованості за рахунок будь-яких грошових надходжень Позичальника. Зниження ліміту заборгованості згідно з Графіком вибірки та зниження ліміту заборгованості починається не пізніше ніж з 10 місяця до кінцевого терміну погашення кредиту. Строки, передбачені Графіком вибірки та зниження ліміту заборгованості, є обов'язковими.
Пп. 3.5.1 п. 3.5 ст. 3 Кредитного договору сторони передбачили, що Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.2 цього договору, у валюті кредиту. Такі проценти нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі банківського року у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - до 15 числа) на рахунок, зазначений у п. 3.8 цієї Угоди. Протягом цього періоду сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній період нарахування процентів підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.
Кредитний договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками Позичальника та Банку. Кредитний договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Будь-які зміни та доповнення до договору можуть бути внесені тільки у письмовому вигляді, оформлюються, якщо інше не передбачено цим Договором, додатковими угодами (правочинами), які підписуються повноважними представниками Позичальника і Банку (п.п. 8.1 8.6 ст. 8 Кредитного договору).
Додатком № 1 до Кредитного договору сторони погодили Графік вибірки та зниження ліміту заборгованості, зокрема визначили, що кінцевим терміном погашення кредиту є 10.01.2012; ліміт заборгованості станом на 11.01.2012 - 0 грн.
23.03.2012 сторонами укладено Договір про внесення змін № 66511К1-1 до Кредитного договору, яким, зокрема, збільшено процентну ставку за кредитом до 23,2%, визначено, що кінцевий термін погашення кредиту є 20.08.2012 та змінено графік вибірки та зниження ліміту заборгованості, зокрема кінцевим терміном погашення кредиту визначено 19.08.2012; ліміт заборгованості станом на 20.08.2012 - 0 грн.
П. 6 зазначеного договору вказано, що він є невід'ємною частиною Кредитного договору і вступає в силу з моменту підписання повноважними представниками сторін.
З матеріалів справи вбачається, що з огляду на неналежне виконання Позичальником (позивачем) зобов'язань за Кредитним договором Банк звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Так, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27.06.2014, позовні вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про стягнення з ФОП Джигринюк О.С. боргу за Кредитним договором задоволено частково. Стягнуто на користь Банку з ФОП Джигринюк О.С. заборгованість за Кредитним договором у розмірі 493 219,82 грн та судовий збір в розмірі 3 443,10 грн. Зокрема, з мотивувальної частини рішення вбачається, що до стягнутої судом заборгованості за Кредитним договором у розмірі 493 219,82 грн входить: 335 638,00 грн - прострочена сума основного боргу; 96 066,82 грн - прострочені відсотки; 1 515,00 грн - прострочена комісія за управління кредитом; 60 000,00 грн - пеня (з врахуванням застосованої судом позовної давності та зменшеної суми пені). Окрім того, з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду вбачається, що Банком заявлена до стягнення заборгованість визначена станом на 10.12.2013.
08.08.2014 Тернопільським міськрайонним судом на примусове виконання судового рішення у справі №607/23591/13-ц видано відповідний наказ.
21.08.2014 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Молинь Р.П. на підставі заяви стягувача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 44445316. Згідно з вказаною постановою боржнику встановлено строк для самостійного виконання рішення суду - до 27.08.2014.
Поряд з цим, наявні в матеріалах справи дублікати квитанцій № 0.0.1338022427.1 від 25.04.2019 на суму 100 000 грн, № 0.0.1337982182.1 від 25.04.2019 на суму 148 000 грн, № 0.0.1338950223.1 від 26.04.2019 на суму 248 663 грн свідчать про те, що судове рішення виконано в повному обсязі не в примусовому порядку органом ДВС, а ОСОБА_1 самостійно, шляхом сплати останньою грошових коштів в загальній сумі 496 663 грн, в т.ч. стягнутого рішенням суду судового збору, на рахунок Банку.
03.05.2019 ОСОБА_1 звернулась до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" філія у м. Тернополі із заявою б/н від 03.05.2019, у якій просила Банк, враховуючи сплату нею суми заборгованості за Кредитним договором в розмірі 493 219,82 грн та судового збору в розмірі 3 443,10 грн, видати довідку про виконання у повному обсязі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц та припинення зобов'язання за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011.
Враховуючи те, що Банком вказані у заяві від 03.05.2019 вимоги не були виконані, довідка про виконання у повному обсязі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц та припинення зобов'язання за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011 не була надана, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про захист свого невизнаного права - визнання зобов'язання за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011 припиненим на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України).
Згідно з ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована приписами ст. 625 ЦК України.
Так, в силу приписів ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546 ЦК України). Окремим видом застави, згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України, є іпотека.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. При цьому, якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання (ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку").
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх. Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від зміни права власності на це майно.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Враховуючи встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 та ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27.06.2014 у справі № 607/23591/13-ц обставини, беручи до уваги дублікати квитанцій № 0.0.1338022427.1 від 25.04.2019 на суму 100 000 грн, № 0.0.1337982182.1 від 25.04.2019 на суму 148 000 грн, № 0.0.1338950223.1 від 26.04.2019 на суму 248 663 грн, суд погоджується із твердженнями позивача, що зобов'язання за Кредитним договором в частині повернення 335 638,00 грн простроченої суми основного боргу; 96 066,82 грн прострочених відсотків; 1 515,00 грн простроченої комісії за управління кредитом та 60 000,00 грн пені припинилися.
Поряд із цим, судом встановлено, що Банком, як Іпотекодержателем, з огляду на неналежне виконання Позичальником (позивачем у даній справі) зобов'язань за Кредитним договором, було також реалізовано право на задоволення своїх вимог за Кредитним договором за рахунок іпотечного майна.
Так, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі № 477/2310/14-ц позов ПАТ «Укрексімбанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ФОП Джигринюк О.С. перед ПАТ «Укрексімбанк» за Кредитним договором від 11.01.2011 № 66511К1 станом на 13.03.2016 у розмірі 710 802, 12 грн, з яких: 335 638, 00 грн - заборгованість за кредитом, 273 649, 12 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 515, 00 грн - прострочена комісія за управлінням кредитом та 100 000, 00 грн - нарахована пеня, звернуто стягнення відповідно до іпотечного договору від 18.04.2008, укладеного між ВАТ «Укрексімбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрексімбанк», та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 3577, на нежитловий об'єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та складається з: складу-офісу, А, площею 353, 90 кв. м; прохідної, Б, площею 7, 20 кв. м; складу, Ж, площею 40, 00 кв. м; складу, З, площею 1394, 60 кв. м; складу, К, площею 155, 20 кв. м; гаража, Л, площею 198, 80 кв. м; гаража, М, площею 284, 80 кв. м; гаража, О, площею 784, 90 кв. м; майстерні, П, площею 264, 10 кв. м; погреба, Дпд; огорожі 1-4; споруди 5, належний на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія ЯЯЯ № 998341, виданого Калинівською сільською радою Жовтневого району Миколаївської області 16.08.2006, на підставі рішення виконкому Калинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 22.06.2006 № 56. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Банку про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.
Рішення апеляційного суду обґрунтоване тим, що оскільки боржник не виконав зобов'язання за Кредитним договором, не погасив основний борг, нараховані проценти та неустойку за кредитним договором і на час розгляду справи у суді, внаслідок чого утворилась заборгованість, то банк мав законні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Визначаючи розмір кредитної заборгованості, яка підлягає погашенню за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, суд вважав за можливе зменшити розмір нарахованої банком пені із 606 531, 55 грн до 100 000, 00 грн. Оскільки зазначена в договорі ціна предмета іпотеки не є початковою, а є договірною вартістю предмета іпотеки на час укладання договору, сторони не погодили порядок визначення ціни предмета іпотеки при його реалізації, апеляційний суд вважав за можливе реалізацію предмета іпотеки здійснювати за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Підстав для застосування позовної давності апеляційний суд не встановив.
Оскільки оспорюваний іпотечний договір містить усі істотні умови, передбачені у ст. 18 Законеу України "Про іпотеку", та забезпечував вимогу банку (як іпотекодержателя) за чинною генеральною угодою з урахуванням конкретних кредитних договорів, які є його невід'ємною частиною, що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 3 Закону України "Про іпотеку, то підстав для задоволення зустрічних позовних вимог апеляційний суд не встановив.
Із встановленими судом апеляційної обставинами погодився і Верховний Суд, який постановою від 10.10.2018 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Апеляційного судуМиколаївської області від 26.09.2016 у справі № 477/2310/14-ц - без змін.
З наведеного вище вбачається, що сума неповернутого основного боргу (335 638,00 грн) та сума простроченої комісії за управління кредитом (1 515,00 грн), які стягнуті рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц та які встановлені в рішенні Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц, співпадають.
Сума заборгованості по процентах за користування кредитом та пені, встановлені рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц, є більшими, ніж ті, що сплачені ОСОБА_1 на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц.
Вказане, на думку суду, пояснюється тим, що у рішенні Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц розмір заборгованості, зокрема, по процентах за користування кредитом визначався станом на 13.03.2016, а у рішенні Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 - станом на 10.12.2013.
Судом встановлено, що станом на дату проведення даного судового засідання, на відміну від рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц боржником не виконано.
Так, 09.07.2019 на підставі виконавчого листа № 2/477/263/16, виданого 14.03.2019 Жовтневим районним судом Миколаївської області, державним виконавцем Вітовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Миць Т.В. відкрито виконавче провадження ВП №59489452. 01.11.2019 заступником начальника Вітовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Шкляренко С.В. винесено постанову про виправлення помилки у процесуальному документі - постанові про відкриття виконавчого провадження. 05.11.2019 заступником начальника Вітовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Шкляренко С.В. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. Відповідно до даних автоматизованої системи виконавчих проваджень по виконавчому провадженні №59489452 виконавче провадження не закінчене. В судових засіданнях повноважний представник відповідача підтвердив факт невиконання станом на день розгляду даного спору рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).
Таким чином, у розумінні положень ч. 4 ст. 75 ГПК України однією із цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, уникнення можливості різних висновків і тлумачень щодо наявних між сторонами обставин і правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Окрім того, за практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року).
Як висновок Суд визнає, що хоча можна погодитися з тим, що Договірні Сторони мають право за виняткових обставин і, як це має місце в цій справі, користуючись свободою розсуду, контролювати використання власності, втручатися у судові провадження з виконання судових рішень, таке втручання не повинне спричиняти перешкоди виконанню судового рішення, позбавляти його чинності, безпідставно його відстрочувати або, ще гірше, підривати суть цього рішення (рішення ЄСПЛ від 28.07.1999 у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" N 22774/93, п. 74).
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, зважаючи на те, що у розгляді справи №921/653/19 бере участь та сама особа - Позичальник ОСОБА_1 , стосовно якої рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц, яке набрало законної сили, встановлено обставини щодо наявності станом на 13.03.2016 заборгованості за Кредитним договором від 11.01.2011 № 66511К1 у розмірі 710 802, 12 грн, з яких: 335 638, 00 грн - заборгованість за кредитом, 273 649, 12 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 515, 00 грн - прострочена комісія за управлінням кредитом та 100 000, 00 грн - нарахована пеня, суд прийшов до висновку, що зазначені обставини є встановленим та не підлягають повторному доказуванню при розгляді даного спору.
Окрім того, зважаючи на те, що одним з основних аспектів верховенства права, відповідно до практики Європейського суду, є принцип правової певності, який, крім іншого, вимагає, щоб остаточні судові рішення не піддавалися сумнівам, суд приходить до висновку, що рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц, яке набрало законної сили, є обов'язковим і підлягає врахуванню в силу ст. 129-1 Конституції України в частині існування заборгованості за Кредитним договором №66511К1 від 11.01.2011 та розміру цієї заборгованості. Преюдицію, в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України, становлять встановлені в мотивувальній частині даного рішення обставини щодо складу цієї заборгованості та періоду її нарахування.
Правову позицію щодо того, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини, викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/12604/18. Окрім того, постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі №921/38/16-г/3, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 29.08.2019, звернуто увагу на відсутність у суду підстав ревізувати судове рішення, яке набрало законної сили.
З урахуванням наведеного, доводи позивача про те, що Договір про внесення змін № 66511К1-1 від 23.03.2012 до Кредитного договору, враховуючи його укладення після визначеного в Кредитному договорі кінцевого терміну погашення кредиту (10.01.2012), не слід брати до уваги, що кінцевим терміном погашення Кредиту є 10.01.2012, а не як передбачено Договором про винесення змін - 20.08.2012, що рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц ухвалене з порушенням норм законодавства та не є преюдиційним судом відхиляються.
Поряд з цим, суд погоджується з доводами позивача про те, що відображення Банком у бухгалтерському обліку після визначеного договором строку кредитування сум нарахованих процентів за користування кредитом не може бути доказом наявності у позичальника заборгованості за процентами, проте вказане не може ставити під сумнів та спростовувати встановлені рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц та зазначені вище обставини.
Посилання ж позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.01.2018 у справі № 910/27064/15, суд вважає помилковими, позаяк обставини зазначеної справи відрізняються від справи, що розглядається, зокрема в частині наявності судового рішення, яке набрало законної сили, підлягає врахуванню та яким, серед іншого, встановлено розмір, склад та період нарахування заборгованості позичальника за кредитним договором.
Щодо доводів позивача про те, що Кредитний договір не містить усіх істотних умов, а отже він є неукладеним, а його сторони не можуть мати права та вважатись зобов'язаними, суд відзначає, що дані обставини вже були предметом судового розгляду, визнані судом необґрунтованими, що відображено у мотивувальній частині рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі №607/23591/13-ц. Окрім того, визначення договору як неукладеного може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами (постанова Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" та постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч.ч. 1-2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для Суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Таким чином, беручи до уваги, що:
- стягнута рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц та в повному обсязі оплачена Позичальником (позивачем у даній справі) сума заборгованості за даним Кредитним договором в розмірі 493 219,82 грн, з яких: 335 638,00 грн - прострочена сума основного боргу; 96 066,82 грн - прострочені відсотки; 1 515,00 грн - прострочена комісія за управління кредитом; 60 000,00 грн - пеня, визначена станом на 10.12.2013;
- рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц, яке набрало законної сили, встановлено обставини щодо наявності у позичальника заборгованості за Кредитним договором від 11.01.2011 № 66511К1 у розмірі 710 802, 12 грн, з яких: 335 638, 00 грн - заборгованість за кредитом, 273 649, 12 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 515, 00 грн - прострочена комісія за управлінням кредитом та 100 000, 00 грн - нарахована пеня, станом на 13.03.2016;
- сплачені Позичальником (позивачем у даній справі) на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.04.2014 у справі № 607/23591/13-ц та в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011 кошти не в повному обсязі перекривають встановлену судом у рішенні Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц заборгованість позичальника за даним кредитним договором;
- рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц не виконане (виконавче провадження триває);
- рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2016 у справі №477/2310/14-ц встановлені обставини щодо складу та періоду нарахування заборгованості позичальника (позивача у даній справі) за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011, які не підлягають повторному доказуванню при розгляді даного спору;
- одним з основних аспектів верховенства права, відповідно до практики Європейського суду, є принцип правової певності, який, крім іншого, вимагає, щоб остаточні судові рішення не піддавалися сумнівам, суд прийшов до висновку, що зобов'язання за Кредитним договором № 66511К1 від 11.01.2011, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", в особі Тернопільської філії та фізичною особою - підприємцем Джигринюк Оксаною Станіславівною не є припиненими.
З огляду на наведене суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
Окрім того, слід зазначити, що з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 20.12.2016 державним реєстратором вчинено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Джигринюк О.С. Поряд із цим, суд відзначає, що припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання кредитного договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов'язанні. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №760/13915/18.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 73-79, 86, 123, 129, 232-233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. В позові відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення (підписання), в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення, враховуючи перебування 10.03.2020 судді Гирили І.М. у відпустці, складено 11.03.2020.
Суддя І.М. Гирила