04.03.2020 Справа № 904/2538/18
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65, зал №511
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач)
суддів: Орєшкіна Е.В., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання Байрамов І.І.
за участю представників:
від позивача: Голєв Ю.В., довіреність №18-0014/68085 від 27.12.2019, посвідчення №125 від 12.04.2018, представник
від відповідача: Шаверін Д.С., ордер АЕ №1016637 від 20.02.2020, посвідчення №0903 від 20.05.2004, адвокат
від третьої особи: Фурманчук О.І., довіреність №101 від 19.06.2019, посвідчення №1057 від 14.07.2014, адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18 (суддя Мельниченко І.Ф.)
за позовом Національного банку України, м.Київ
до ОСОБА_1 , м.Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", м.Київ
про стягнення заборгованості в сумі 503074000,00 грн.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У червні 2018 року Національний банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" з позовом про стягнення 503074000,00 грн. заборгованості за Кредитним договором №54 від 02.10.2014, укладеним між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", На обґрунтування заявлених позовних вимог Національний банк України послався на неналежне виконання відповідачем, як поручителем умов Договору поруки №54/П від 27.05.2016 у частині своєчасної та повної оплати заборгованості Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" перед Національним банком України за Кредитним договором №54 від 02.10.2014.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18 зупинено провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №757/57102/17-ц - відмовлено.
Означена ухвала про зупинення провадження у справі вмотивована тим, що судом встановлено, що предметом розгляду справи №910/5172/19, до набрання чинності рішення у якій просить зупинити провадження у даній справі відповідач, є визнання недійсними Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016, стягнення заборгованості за яким (договором поруки №54/П від 27.05.2016) є предметом даного судового розгляду. Вказане, за висновком суду, свідчить про пов'язаність справ та необхідність з'ясування фактів, які встановлює суд в іншій справі. Разом із цим суд не вбачає підстав для зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №757/57102/17-ц, оскільки встановлені у ній обставини щодо можливого розірвання договору поруки, які припинять його дію лише на майбутнє, але не скасують факт укладення та дії договору поруки включно до моменту його розірвання, не впливатимуть на оцінку доказів у справі №904/2538/18.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, Національний банк України (позивач) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 про зупинення провадження у справі №904/2538/18 повністю та направити справу №904/2538/18 для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (третя особа) зі своєї сторони також подало апеляційну скаргу та просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 про зупинення провадження у справі №904/2538/18 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Національний банк України (позивач) вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, прийнятою з порушенням норм Господарського процесуального кодексу України.
Позивач вказує, що суд не зазначив у тексті ухвали чим обумовлюється для цього суду неможливість самостійно встановити обставини у справі №904/2538/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19.
Позивач вважає, що у цій справі наявні достатні докази, належна оцінка яких дозволить встановити обставини, які входять до предмету доказування у справі №904/2538/18 та відповідно прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Так позивач вказує, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить обґрунтування неможливості надання оцінки Договору поруки №54/П від 27.05.2016 на предмет його належності та допустимості, так само як і наявності об'єктивних перешкод для встановлення і оцінки обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень в тексті оскаржуваної ухвали не зазначено.
Щодо неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, позивач зазначає, що об'єктом дослідження у справі №904/2538/18 є саме договір поруки, який долучено до матеріалів справи, а предметом позову у справі №910/5172/19 є недійсність даного договору з підстав відсутності повноважень у представників Національного банку України на його укладення, а оскільки на думку відповідача, договір поруки у такому випадку є недійсним, то не підлягають задоволенню позовні вимоги у справі №904/2538/18. Втім, жодних обґрунтувань стосовно неможливості надання оцінки вказаному доказу на предмет його належності та допустимості, так само як і наявності об'єктивних перешкод для встановлення і оцінки обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, в тексті оскаржуваної ухвали не зазначено.
На думку позивача, враховуючи те, що договір поруки є правомірним та підлягає обов'язковому виконанню, суд першої інстанції мав обґрунтувати, яким чином встановлені у справі №910/5172/19 обставини, щодо можливого визнання недійсним кредитного договору та договору поруки впливатимуть на оцінку доказів у справі №904/2538/18, якими Національний банк України обґрунтовує свої доводи у даній справі, виходячи із предмету та підстав позову.
Зі своєї сторони позивач вважає, що суд першої інстанції наділений достатніми процесуальними повноваженнями для з'ясування та встановлення обставин, які входять до предмету доказування у справі №904/2538/18.
З посиланням на завдання господарського судочинства, яке полягає в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави, позивач вказує, що процесуальним законодавством передбачено необхідність з'ясування судом обставин порушення прав та інтересів особи, яка зверталась до суду, та врахування при розгляді питань щодо оцінки підстав, на яких базуються вимоги таких осіб.
Таким чином, як зазначає позивач, зупиненню провадження у справі має передувати дослідження та вирішення питання про дійсне порушення оскаржуваних прав та законних інтересів зацікавленої особи, наявність правового зв'язку між особою та спірними правовідносинами. В інших випадках зупинення провадження є передчасним та здійснене з неповним з'ясуванням обставин справи, що є окремою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Крім того, позивач вважає, що у разі задоволення Господарським судом міста Києва позовних вимог відповідача та у випадку визнання недійсним договору поруки, відповідач не позбавлений права після прийняття рішення у справі №910/5172/19 та набрання законної сили рішення у даній справі №904/2538/18, звернутися до суду з заявою за нововиявленими обставинами в порядку статей 320-325 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, позивач переконаний, що сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №910/5172/19, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи №904/2538/18. Відповідно наявність справи №910/5172/19 не є перешкодою для перевірки суттєвих обставин у справі №904/2538/18.
Тому позивач вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо встановлених ним обставин не свідчить про наявність підстав для зупинення провадження у справі №904/2538/18 до вирішення по суті справи №910/5172/19.
До того ж, посилаючись на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/6245/17, від 13.02.2018 у справі №925/1054/17, від 05.03.2018 у справі №910/4129/17, від 27.02.2018 у справі №910/17258/17, від 06.02.2018 у справі №908/837/17, від 22.02.2018 у справі №910/155/17), позивач зазначає про не врахування судом першої інстанції статті 11 Господарського процесуального кодексу України та судової практики Європейського суду з прав людини як джерела права, порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке призводить до порушення розумних строків тривалості судового провадження, що, в свою чергу, порушило його права на справедливий та публічний розгляд справи, і, як наслідок, права на ефективний засіб юридичного захисту в суді в межах розумного строку.
Зі своєї сторони Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (Третя особа) вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі статті 280 Господарського процесуального кодексу України, як така, що винесена з порушенням норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права та за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, зокрема для правильного вирішення судом питання про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі.
Третя особа вказує, що підставою для зупинення провадження у справі №904/2538/18 могло бути не лише існування іншої пов'язаної справи на розгляді в суді, але й неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи.
Третя особа зазначає, що зупиняючи провадження у справі №904/2538/18, суд першої інстанції виходив виключно з того, що справи є безпосередньо пов'язаними, оскільки вимоги позивача про стягнення заборгованості ґрунтуються саме на Кредитному договору№54 від 02.10.2014 та Договорі поруки №54/П від 27.05.2016, відповідність закону яких є предметом судового розгляду у справі №910/5172/19.
За твердженням третьої особи, вищезазначені посилання та висновки суду не могли бути підставою для зупинення провадження у справі у відповідності до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прямо суперечать встановленій Цивільним кодексом України презумпції правомірності правочину.
Оскільки позовні вимоги Національного банку України у даній справі ґрунтуються на правовідносинах, що виникли з кредитного договору та договору поруки, останні підлягають дослідженню судом в силу положень статей 209, 210 Господарського процесуального кодексу України.
Презумпція правомірності кредитного договору та договору поруки станом на даний час не спростована, а отже, всі права, набуті сторонами за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають безумовному виконанню, в тому числі примусовому.
Таким чином, саме лише порушення провадження у справі №910/5172/19, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, не перешкоджає з'ясуванню обставин у даній справі, в якій предметом спору є стягнення заборгованості за такими договорами, оскільки жодним чином не спростовує їх правомірність та обов'язковість.
Як вказує третя особа, відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/24880/15, а також в пункті 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів".
На думку скаржника, однозначним є висновок стосовно того, що судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано за самим лише фактом наявності в провадженні Господарського суду міста Києва справи №910/5172/19 поставлено під сумнів дійсність, а відповідно і правомірність, укладених Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016, та обов'язковість їх виконання сторонами, в зв'язку з чим зроблено необґрунтований висновок про необхідність зупинення провадження у даній справі на підставі приписів пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України.
Додатково третя особа звертає увагу суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції, обмежившись посиланням на предмет спору у справі №910/5172/19, жодним чином не дослідив та не обґрунтував в оскаржуваній ухвалі в чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду даної справи, що є обов'язковою умовою для застосування приписів статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не зазначено: - які саме обставини, що встановлюються судом у справі №910/5172/19, та яким чином впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку яких саме доказів у справі №904/2538/18; - чи дозволяють зібрані у справі №904/2538/18 докази встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Водночас, за обґрунтованими посиланнями АТ КБ "Приватбанк", які не були прийняті судом до уваги та, при цьому, не спростовані належним чином в оскаржуваній ухвалі, перебування на розгляді суду справи №910/5172/19 про визнання недійсними Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016 жодним чином не перешкоджає встановленню та оцінці судом у даній справі обставин (фактів), які покладені учасниками даної справи в обґрунтування своїх вимог та заперечень, з огляду на наявні в матеріалах даної справи докази.
Третя особа також вказує, що в матеріалах судової справи №904/2538/18 наявні належні, допустимі, достатні докази на підтвердження наявності обставин, що входять до предмету доказування у даній справі, зокрема: - наявність між сторонами кредитних правовідносин та відносин поруки; належного виконання Національним банком України зобов'язань в частині видачі кредиту за кредитним договором; належного виконання АТ КБ "Приватбанк" своїх зобов'язань за Кредитним договором; належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поруки; наявності/відсутності заборгованості за Кредитним договором №54 від 02.10.2014 та Договором поруки №54/П від 27.05.2016.
Тому третя особа вважає, що оскільки зібрані у справі №904/2538/18 докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, у суду першої інстанції були відсутні будь-які правові підстави для висновку про об'єктивну неможливість розгляду справи. Ця обставина у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України унеможливлювала зупинення провадження у цій справі до розгляду справи №910/5172/19.
При цьому третя особа зауважує, що суд першої інстанції безпідставно послався на те, що під час розгляду справи №910/5172/19 суд нібито досліджує підстави для стягнення кредиту і відсотків за кредитним договором, приймаючи до уваги той факт, що стягнення відповідних грошових коштів взагалі не є предметом спору у справі №910/5172/19 та не входить до предмету доказування, який наразі обмежується виключно встановленням обставин дійсності/недійсності кредитного договору та Договору поруки.
Зазначені третьою особою обставини, на її думку, свідчать про відсутність у суду першої інстанції встановлених процесуальним законом підстав для зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №910/5172/19, порушення судоми першої інстанції приписів пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, а отже, і про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
До того ж третя особа вказує, що судом першої інстанції не враховано належним чином вимоги національного та європейського законодавства та правозастосовчої практики щодо того, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку, та зупинено провадження у даній справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. Зокрема, судом не був врахований правовий висновок стосовно необхідності дотримання судами принципу ефективності судового процесу, викладений у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/6245/17. В порушеннях розумних строків тривалості судового провадження третя особа вбачає порушення прав учасників даної справи на справедливий та публічний розгляд справи, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в суді.
За твердженням AT КБ "Приватбанк", посилання суду першої інстанції, відносно того, що справи є безпосередньо пов'язаними, оскільки вимоги позивача про стягнення заборгованості ґрунтуються саме на Кредитному договорі та Договорі поруки, прямо суперечать встановленій статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину і суперечать правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №921/931/15-г/16, від 24.04.2018 у справі №910/7122/17, від 01.03.2018 у справі №907/764/16, від 07.02.2018 у справі №914/2427/16, від 27.06.2018 у справі №501/4559/14-ц, 26.06.2018 у справі №362/5728/15-ц, від 25.06.2018 у справі №751/8371/15-ц, від 20.06.2018 у справі №552/5259/15-ц, від 14.06.2018 у справі № 759/4370/14-ц, від 30.05.2018 у справі №334/8204/15-ц, який, з огляду на імперативні вимоги статті 236 Господарського процесуального кодексу України, мав бути беззаперечно врахований судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права, зокрема положень статті 204 Цивільного кодексу України в поєднанні з приписами статті 227 Господарського процесуального кодексу України.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 (відповідач) адвокат Шаверін Д.С. подав до суду відзив, в якому вважає, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 є обґрунтованою та такою, що винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 про зупинення провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19 залишити без змін.
Відповідач зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що визнання у судовому порядку недійсними Кредитного договору і Договору поруки за позовними вимогами ОСОБА_1 до Національного банку України, які розглядаються Господарським судом міста Києва у справі № 910/5172/19, остаточне рішення у якій на теперішній час ще не ухвалене, має суттєве (преюдиціальне) значення для встановлення наявності або відсутності правових підстав для стягнення коштів по даній справі.
Посилаючись на статтю 216 Цивільного кодексу України, відповідач вказує на те, що з огляду на правові наслідки визнання недійсними договорів, які полягають у реституції, є очевидним, що набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19 про визнання недійсними означених Кредитного договору та Договору поруки виключає стягнення коштів (задоволення позовних вимог) у даній справі №904/2538/18.
Відповідач вважає, що оскільки правові наслідки недійсних правочинів полягають у реституції, то АТ КБ "Приватбанк" повинно повернути Національному банку України безпідставно отримані грошові кошти в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Також відповідач вказує, що відповідно до статті 1057-1 Цивільного кодексу України, у разі визнання недійсним кредитного договору, суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
З наведених норм, на думку відповідача, випливає, що вчинення дій за нікчемними правочином або правочином, визнаним судом недійсним, не має під собою правові підстави, а відтак набуває ознак неправомірності. В той же час, за загальним правилом, поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, набуває відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України, усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі, пов'язані із забезпеченням його виконання.
По суті, як вважає відповідач, це означає, що при виконанні своїх зобов'язань за договорами поруки та виплати грошових коштів, заявлених Національним банком України до стягнення, поручитель повинен замінити Національний банк України в якості кредитора по означеному кредитному договору і отримати право вимагати погашення у АТ КБ "Приватбанк" з тих сум, які були оплачені Національному банку України за порукою. Однак цього не станеться, якщо кредитний договір та Договір поруки будуть визнані недійсним судом. Тому відповідач вважає, що поновлення прав сторін, в тому числі поручителя, в такому випадку буде необґрунтовано ускладнено або взагалі неможливе.
При цьому відповідач звертає увагу, що у справі №910/5172/19 досліджується не лише відповідність договорів нормам Цивільного кодексу України, а і нормам спеціального законодавства, що регулює банківську діяльність, і що впливає на підстави позову у цій справі.
Відповідач зазначає, що Кредитний договір повинен відповідати, в першу чергу, нормам Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 26.09.2006 року №378 та Закону України "Про Національний банк України", яке діяло на дату його укладення та Закону України "Про Національний банк України".
Тобто при укладенні означеного кредитного договору та договору поруки не була дотримана процедура видачі кредиту, укладення договорів, передбачена Положенням №378 та Положенням №327 відповідно, а також Законом України "Про Національний банк України", що в запереченнях Позивача не спростовано.
Оскільки, Кредитний договір між Національним банком України та ПАТ КБ "Приватбанк" суперечить Положенню №378 та статті 15 Закону України "Про Національний банк України" та як наслідок частинам 1, 2 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, то такий договір має бути визнаний недійсним.
За твердженнями відповідача, договір поруки суперечить вимогам пункту 1.3. Положення №327, абзацу 3, 19 та 25 частини 1 статті 15 Закону України "Про Національний банк України" та частинам 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, а тому також має бути визнаний недійсним з урахуванням також вимог частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України.
При цьому відповідач звертає увагу суду, що аналогічні обставини стали підставою для скасування в судовому порядку процедур ліквідації/тимчасової адміністрації ПАТ "Златобанк" (постанова Великої Палата Верховного Суду у справі №826/2184/17 від 05.02.2019).
Отже, як було вже зазначено відповідачем, обставини недійсності та відповідні докази в контексті спірних правовідносин за договорами поруки досліджуються судом при розгляді у справі №910/5172/19. Після набрання законної силу рішенням суду по вказаній справі, висновки такого рішення будуть мати преюдиціальне значення для розгляду даної справи, що в черговий раз підтверджує наявність підстав для зупинення провадження у даній справі.
Відповідач також вказує, що відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України особа при здійсненні своїх прав має утримуватися від дій, які можуть призвести до порушення прав інших осіб. Якщо ОСОБА_1. буде змушений виконувати свої зобов'язання за договорами, визнаними недійсними, це буде являти собою зловживання правами з боку Національного банку України.
Таке, як вважає відповідач, буде суперечити основним засадам цивільного права, таким як справедливість, добросовісність та розумність, викладеним в статті 3 Цивільного кодексу України, а також статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Тому відповідач наголошує, що стягнення за недійсними договорами призведе до порушення статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2019 поновлено Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18; об'єднано апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Національного банку України на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2019 зупинено провадження у справі №904/2538/18 за апеляційними скаргами Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 до розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2019 у цій справі та повернення матеріалів справи №904/2538/18 до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2020 поновлено апеляційне провадження за апеляційними скаргами Національного банку України та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 04.03.2020 о 11:30 год.
В судовому засіданні 04.03.2020 представники позивача та третьої особи підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просили їх задовольнити, а представник відповідача заперечував на задоволенні апеляційних скарг з підстав, зазначених у відзиві.
За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 04.03.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини
У червні 2018 року Національний банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення заборгованості в розмірі 503074000,00 грн., що складають суму заборгованості за кредитним договором №54 від 02.10.2014 (в редакції додаткових договорів), укладеним між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2018 у справі №904/2538/18 відмовлено позивачу у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву повернуто заявнику.
Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, однак, з урахуванням того, що майно ОСОБА_1 було відчужено 11 та 13 жовтня 2017 року, а місцем його проживання є м.Женева (Швейцарія), суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та роз'яснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №904/2538/18 означену ухвалу змінено у її мотивувальній частині.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна заява Національного банку України не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та у відкритті провадження слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір у цій справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2018 у справі №904/2538/18 скасовано, справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2019 позовну заяву Національного банку України залишено без руху у зв'язку з тим, що остання не відповідала вимогам статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.
03.07.2019 Господарським судом Дніпропетровської області відкрито провадження у справі №904/2538/18, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.07.2019, про що постановлено ухвалу.
Зазначеною вище ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2019 клопотання Національного банку України задоволено, розгляд справи №904/2538/18 вирішено проводити у закритому судовому засіданні.
23.07.2019 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Також, 23.07.2019 відповідачем подані клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах №757/57102/17-ц та №910/5172/19.
Обґрунтовуючи подані клопотання, відповідач послався на те, що Печерським районним судом міста Києва розглянуто спір у справі №757/57102/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договорів поруки, у тому числі Договору поруки №54/П від 27.05.2016, що був укладений у забезпечення виконання кредитного договору №54 від 02.10.2014, стягнення заборгованості за яким є предметом даного судового розгляду.
Відповідач також зазначає, що в провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/5172/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсними договорів, зокрема кредитного договору №54 від 02.10.2014 та договору поруки №54/П від 27.05.2016.
23.07.2019 третьою особою до суду подані письмові пояснення.
Ухвалою від 23.07.2019 Господарським судом Дніпропетровської області відкладено підготовче засідання до 15.08.2019.
30.07.2019 позивачем подані заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили судовими рішеннями у справах №757/57102/17-ц та №910/5172/19, в яких останній зазначив, що за відсутності достатніх підстав, передбачених статтею 227 Господарського процесуального кодексу України, буде порушено право Національного банку України на справедливий, публічний розгляд справи та ефективний засіб юридичного захисту в суді в межах розумного строку.
Позивач вказав на те, що ним надано достатньо доказів, належна оцінка яких відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України дозволить встановити обставини, які входять до предмету доказування, а отже наявність справи №757/57102/17-ц не є перешкодою для розгляду справи №904/2538/18 по суті.
Крім того, на думку позивача, встановлені у справі №757/57102/17-ц обставини щодо можливого розірвання договору поруки, які припинять його дію лише на майбутнє, але не скасують факт укладення та дії договору поруки включно до моменту його розірвання, не впливатимуть на оцінку доказів у справі №904/2538/18.
Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19 позивач вказав, що позовні вимоги останнього ґрунтуються на правовідносинах, що виникли з кредитного договору та договору поруки, які є діючими, тому останні підлягають дослідженню господарським судом в силу положень статей 209, 210 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджує безпідставність висновку відповідача про необхідність зупинення провадження у справі №904/2538/18.
12.08.2019 відповідачем подані пояснення щодо заперечень позивача на клопотання про зупинення провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили судовими рішеннями у справах №757/57102/17-ц та №910/5172/19, в яких ОСОБА_1 зазначено про те, що факти, які будуть встановлені вказаними вище рішеннями, мають преюдиціальне значення для вирішення справи №904/2538/18.
13.08.2019 позивачем подана відповідь на відзив.
14.08.2019 відповідач подав пояснення щодо поданого клопотання про зупинення провадження у справі № 904/2538/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19, в яких зазначив про те, що рішення у вказаній справі не ухвалено, розгляд позовних вимог буде продовжено після розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 про повернення зустрічної позовної заяви.
Також, 14.08.2019 відповідачем подано клопотання, до якого останнім залучено копію рішення Печерського районного суду міста Києва від 20.04.2019 у справі №757/57102/17-ц.
15.08.2019 третьою особою подані письмові пояснення, в яких цей учасник судового процесу заперечує проти задоволення клопотань відповідача про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що з урахуванням положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; презумпція правомірності спірних договорів не спростована, а отже всі права набуті за ними повинні здійснюватись, а обов'язки виконуватись; відповідачем жодним чином не обґрунтовано чим саме перебування на розгляді судів справ про визнання недійсними Кредитного договору та Договору поруки і розірвання Договору поруки перешкоджає встановленню та оцінки судом у даній справі обставин (фактів), які покладені учасниками даної справи в обґрунтування своїх вимог та заперечень, з огляду на наявні в матеріалах даної справи докази; зупинення провадження може призвести до порушення права на розумний строк розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18 зупинено провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили рішенням у справі №910/5172/19. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №757/57102/17-ц - відмовлено.
Задовольняючи клопотання відповідача в частині зупинення провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили рішенням у справі №910/5172/19, суд виходив із того, що предметом розгляду справи №910/5172/19 є визнання недійсними кредитного договору №54 від 02.10.2014 та договору поруки №54/П від 27.05.2016, стягнення заборгованості за яким є предметом даного судового розгляду. Вказане свідчить про пов'язаність справ та необхідність з'ясування фактів, які встановлює суд в іншій справі. Оскільки під час вирішення справи №910/5172/19 встановлюються обставини, які матимуть значення для вирішення даної справи, суд вважав необхідним задовольнити клопотання відповідача та зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що встановлені у справі №757/57102/17-ц обставини щодо можливого розірвання договору поруки, припиняють його дію лише на майбутнє, але не скасовують факт укладення та дії договору поруки включно до моменту його розірвання, а тому не вбачав підстав для зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №757/57102/17-ц.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції
Предметом апеляційного перегляду у даній справі є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 про зупинення провадження у справі відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 227 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для обов'язкового зупинення провадження у справі.
Так відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Пунктом 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку передбаченому пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, яким чином пов'язана справа, яка розглядається іншим судом, а також, чим саме обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи (преюдиційне значення).
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
Ураховуючи положення статей 15 і 16 Цивільного кодексу України захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення, з необхідністю врахування наявності правового механізму, за яким відбуватиметься поновлення порушеного права позивача, у випадку задоволення його позовних вимог.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.
Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача, а правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога Національного банку України (позикодавця) про стягнення з ОСОБА_1 , як поручителя за Договором поруки №54/П від 27.05.2016, на свою користь в судовому порядку грошових коштів в сумі 503074000,00 грн. заборгованості Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (позичальника) за Кредитним договором №54 від 02.10.2014 (в редакції додаткових угод).
Зі змісту позовної заяви убачається, що позовні вимоги у справі №904/2538/18 обґрунтовані посиланням на те, що відповідно до пункту 1 Договору поруки №54/П від 27.05.2016 Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за належне виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором та усіма додатковими договорами, які укладені, або будуть укладені між Кредитором та Позичальником у майбутньому до Кредитного договору (в тому числі щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо), а згідно з пунктом 4 Договору поруки №54/П від 27.05.2016, у разі невиконання Позичальником умов основного зобов'язання в строк, визначений у Кредитному договорі №54 від 02.10.2014, Поручитель погашає суму заборгованості за кредитом, нараховані проценти за три місяці користування кредитом за письмовою вимогою Кредитора.
Як вказує позивач у пункті 2 Договору поруки №54/П від 27.05.2016 Кредитор та Поручитель погодились, що Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Кредитором (позивачем) у разі неналежного виконання/невиконання Позичальником умов основного зобов'язання за Кредитним договором усім належним йому майном та грошовими коштами у тому ж обсязі, що й Позичальник, включаючи суму кредиту, визначену згідно з Кредитним договором та нараховані за користування кредитом проценти за три місяці.
Позивач (Кредитор) на виконання наведених умов договору поруки надіслав поручителю вимогу від 23.08.2017 №41-0009/58996/БТ та вимогу від 23.08.2017 №41-0009/58999/БТ, з повідомленням Поручителя про невиконання Позичальником своїх зобов'язань перед Кредитором за кредитним договором та просив здійснити протягом 15-ти денного терміну з дня направлення даних вимог погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.
У якості правової підстави позивач послався на норми права, які містяться в статтях 11, 525, 526, 530, 553, 554, 612 Цивільного кодексу України та визначають зміст та порядок виконання зобов'язань боржника та поручителя перед кредитором, що виникають за договором.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права позивача на отримання від відповідача означеної суми грошових коштів у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами господарського зобов'язання, що виникло у відповідача по відношенню до позивача за означеним Договором поруки, укладеним в забезпечення вказаного Кредитного договору, але не було виконано належним чином на вимогу останнього.
Таким чином, до кола обставин, що підлягають доказуванню у даній справі належать обставини щодо наявності порушеного права позивача, зокрема, обсяг невиконаного третьою особою зобов'язання з повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором, та обсяг відповідальності відповідача, як поручителя за договором поруки.
Між тим, як убачається із заперечень відповідача, наразі ним не визнається дійсність як означеного Кредитного договору так і вказаного Договору поруки з підстав невідповідності чинному законодавства.
Отже, оскільки відповідач заперечує дійсність зобов'язань, що виникли як із Кредитного договору так і з Договору поруки, коло обставин, що підлягають доказуванню у цій справі розширюється за межі визначених первісно позивачем.
Відповідно змінюються й межі доказування певних обставин, до яких включаться не лише факти, на яких ґрунтує свої вимоги позивач у цій справі, а й факти, які наводить на підтвердження своїх заперечень відповідач, у тій мірі, в якій вони мають значення для цього спору.
Суд першої інстанції правильно встановив, що наразі на розгляді Господарського суду міста Києва перебуває інша справа №910/5172/19.
Предметом спору у справі №910/5172/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" є вимога про визнання недійсними Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016 з моменту його учинення.
Як убачається зі змісту копії позовної заяви ОСОБА_1 , що є предметом розгляду у справі №910/5172/19, позовні вимоги позивача у цій справі обґрунтовано тим, що кредитний договір і договір поруки підписані з перевищенням повноважень, а також всупереч положенням статті 203 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону України "Про Національний банк України", Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Національного банку України від 26.09.2006 №378, що в свою чергу свідчить про недійсність Договору поруки №54/П від 27.05.2016.
На переконання ОСОБА_1 . Кредитний договір не є класичним кредитним договором, оскільки укладався в рамках виконання Національним банком України своїх функцій згідно з вимогами чинного законодавства, зокрема статей 6, 7 Закону України "Про Національний банк України", як центрального баку України, особливим центральним органом державного управління. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" не було вільним в укладанні кредитного договору, виборі контрагента та визначені умов договору, процедура укладання якого не була дотримана. Всупереч вимогам 16, 17 Закону України "Про Національний банк України" на засіданні Правління Національного банку України, на яких приймалася постанова Правління Національного банку України від 04.12.2014 №791/БТ, щодо укладання спірного кредитного договору, були присутні менше ніж 8 членів Правління Нацбанку, а присутні члени Правління Національного банку України не мали права приймати будь-яких рішень на таких засіданнях, оскільки були призначені на посади незаконно, всупереч вимог чинного законодавства. За твердженням позивача постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №826/2184/17 від 05.02.2019 встановлено, що Правління Національного банку України під час проведення засідань Національного банку України, було застосовано невірних метод визначення двох третин від складу Правління Національного банку України. Зокрема на засіданні Правління, в тому числі під час ухвалення постанови від 04.12.2014 №791/БТ щодо укладання спірного кредитного договору.
Таким чином, у справі №910/5172/19 ОСОБА_1 виступає особою, яка зі своєї сторони доводить суду, що укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" Кредитний договір №54 від 02.10.2014 та укладений між Національним банком України та ОСОБА_1 . Договір поруки №54/П від 27.05.2016 порушують його права та охоронювані законом інтереси.
В межах розгляду господарським судом справи №910/5172/19 вже саме на ОСОБА_1 , як позивача, покладається обов'язок доведення означених обставин.
Станом на 15.08.2019 рішення у справі №910/5172/19 щодо розгляду позовних вимог по суті прийнято не було.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу
Як зазначалося вище, позовні вимоги Національного банку України у цій справі ґрунтуються на існуючому на цей час у відповідача обов'язку, який передбачено пунктом 4 Договору поруки №54/П від 27.05.2016, як Поручителя, здійснити погашення заборгованості, яка утворилася внаслідок не виконання ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" умов Кредитного договору №54 від 02.10.2014, протягом п'ятнадцяти календарних днів з дня надсилання на його адресу вимог від 23.08.2017 №41-0009/58996/БТ та від 23.08.2017 №41-0009/58999/БТ та прийнятому позивачем рішенні здійснити стягнення з поручителя суми непогашеної заборгованості, яка підлягала сплаті до 31.12.2015 у загальному розмірі 503074000,00 грн.
Заперечення ОСОБА_1 , в свою чергу, ґрунтуються на його твердженнях щодо недійсності договорів з моменту їх учинення та припиненні правовідносин за Договором поруки №54/П від 27.05.2016, який має похідний характер від Кредитного договору №54 від 02.10.2014.
Отже, з урахуванням заявлених Національним банком України підстав позову та заперечень ОСОБА_1 , колегія суддів доходить висновку, що предметом доказування у цій справі, окрім іншого, є не тільки факт укладення та подальшого виконання сторонами Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016, а й встановлення чинності цих кредитного договору та договору поруки на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Натомість в своєму відзиві та поясненнях на клопотання про зупинення провадження у справі, позивач та третя особа не наводять жодних доводів на спростування заявлених в межах справи №910/5169/19 підстав позову про визнання договорів недійсними і доказів на підтвердження необґрунтованості доводів ОСОБА_1 , обмежуючись посиланнями на правомірність спірного договору, яка обумовлена статтею 204 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору.
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в Главі 50 Цивільного кодексу України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Частина перша статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом із цим частина третя статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За загальним правилом, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України).
Стаття 1057-1 Цивільного кодексу України встановлює такі правові наслідки недійсності кредитного договору:
1. У разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
2. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.
3. Арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно.
4. Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом.
5. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.
За змістом наведених вище положень статті 1057-1 Цивільного кодексу України застосування правових наслідків недійсності кредитного договору для суду є обов'язковим.
Як правильно встановлено судом у цій справі, наразі ОСОБА_1 . оскаржує чинність Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву і клопотаннях про зупинення провадження у справі, в судовому порядку в іншій справі №910/5172/19, що розглядається Господарським судом міста Києва.
Колегією суддів приймається до уваги, що можливість встановлення недійсності Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016 виключно за рішенням суду, яке набрало законної сили, як єдиної підстави для спростування факту правомірності даних правочинів є й одним з доводів апеляційних скарг позивача та третьої особи, яка крім цього була викладена в їхніх запереченнях та письмових поясненнях на клопотання відповідача щодо зупинення провадження у справі.
З урахуванням фактичних обставин даного спору, колегія суддів розцінює доводи апеляційних скарг позивача та третьої особи щодо існуючої на цей час презумпції правомірності означених Кредитного договору та Договору поруки, як такі що носять декларативний характер і не сприяють вирішенню спору з дотриманням принципу змагальності сторін , а тому відхиляє їх як необґрунтовані.
Між тим є очевидним, що характер заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у справі №910/5169/19 носить ознаки зустрічного позову, тобто задоволення такого позову в силу наведених вище положень цивільного законодавства повністю або частково виключатиме задоволення позову Національного банку України у цій справі.
Такі вимоги ОСОБА_1 вже є предметом судового розгляду, а тому посилання апелянтів на існування у відповідача у цій справі можливості в майбутньому переглянути її за нововиявленими обставинами, виходячи із результатів вирішення іншої справи №910/5169/19, відхиляються колегією суддів.
Доводи апеляційних скарг щодо можливості у ОСОБА_1 в разі прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі №910/5172/19 про визнання недійсними Кредитного договору і Договору поруки недійсними, звернутися з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами є такими, що носять характер припущень і не відповідають положенням пункту 1 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлюється, що підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини які не тільки не були встановлені судом, але ще мають бути невідомими на час розгляду справи для особи, яка звертається із заявою.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/5169/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та похідного від нього Договору поруки №54/П від 27.05.2016, безпосередньо впливає на розгляд даної справи, в межах якої вирішується питання про стягнення заборгованості, яка утворилася у відповідності до умов Кредитного договору №54 від 02.10.2014 і можливість стягнення якої з відповідача, обумовлена умовами Договору поруки №54/П від 27.05.2016.
Згідно з частиною першою статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Посилання Національного банку України на можливість звернення ОСОБА_1 з зустрічним позовом про визнання недійсним Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016 в межах даної справи відхиляються з огляду на положення речення другого частини десятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої правило пред'явлення зустрічного позову в господарський суд за місцем розгляду первісного позову не застосовується, коли відповідно до інших, визначених у цій статті, правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов.
Так у відповідності до положень частини п'ятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України, спори, в яких відповідачем є Національний банк України, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Таким чином, єдиний доказ недійсності Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016, стороною в яких був Національний банк України, може бути отриманий ОСОБА_1 виключно за наслідками розгляду справи місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, тобто Господарським судом міста Києва.
Колегією суддів відхиляються доводи апелянтів про можливість судом самостійно встановити обставини, які будуть встановлені господарським судом у справі №910/5172/19 з огляду на наступне.
Як зазначає позивач, аналізуючи матеріали цієї справи (позовну заяву з доказами, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, письмові пояснення позивача) суд першої інстанції мав би дійти висновку, що у справі наявні достатні докази, належна оцінка яких у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України дозволить встановити та оцінити обставини, які входять до предмету доказування у справі та відповідно прийняти законне і обґрунтоване рішення.
З огляду на положення частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд не має повноважень для виходу за межі пред'явлених Національним банком України позовних вимог та для встановлення обставини дійсності чи недійсності Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та договору поруки №54/П від 27.05.2016, що, в свою чергу, є об'єктивною обставиною неможливості розгляду справи до вирішення судом іншої пов'язаної справи.
В обґрунтування своїх доводів позивач окрім іншого посилається на роз'яснення, які наведені в пункті 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
Проте колегія суддів, розглядаючи дану справу, враховує, що на момент вчинення судом першої інстанції оскаржуваної процесуальної дії, суд керувався нормами Господарського процесуального кодексу України, який був викладений в новій редакції та набрав законної сили з 17.12.2018, а тому посилання позивача на зазначені роз'яснення не можуть бути прийняті судом до уваги.
Колегія суддів погоджується з аргументом відповідача, що в даному випадку суд ще й обмежений певною черговістю розгляду вимог, оскільки від обставин встановлення дійсності або недійсності оспорюваних Кредитного договору та Договору поруки безпосередньо будуть залежати висновки суду у спорі про виконання цих договорів або про правові наслідки їх недійсності.
Оскільки позовні вимоги у справі №904/2538/18 ґрунтуються в тому числі на твердженнях Національного банку України про правомірність укладання Кредитного договору №54 від 02.10.2014, який оспорюється ОСОБА_1 в межах справи №910/5172/19, враховуючи виключну підсудність справ, відповідачем в яких є Національний банк України та неможливість отримати з відкритих джерел інформацію на спростування або підтвердження доводів ОСОБА_1 , які становлять підстави позову у справі №910/5172/19, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд позбавлений можливості виконати свій обов'язок щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, обґрунтування прийняття або відхилення доводів усіх учасників справи, а саме доводів ОСОБА_1 щодо надання правової оцінки Кредитного договору №54 від 02.10.2014 на предмет його невідповідності вимогам діючого законодавства.
З урахуванням заперечень ОСОБА_1 , колегія суддів доходить висновку про обмеженість юрисдикції Господарського суду Дніпропетровської області в даній конкретній справі, яка полягає в неможливості вирішити питання про чинність Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Договору поруки №54/П від 27.05.2016, яке підлягає першочерговому встановленню, відносно інших предметів доказування у справі №904/2538/18.
Враховуючи неможливість вирішення питань, які входять в предмет доказування у даній справі за відсутності рішення у справі №910/5172/19, посилання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на правовий висновок Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/24880/15, а також в пункті 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", відхиляються як необґрунтовані.
Відповідно, доводи апеляційних скарг щодо можливості розглянути справу №904/2538/18 за наявності провадження у справі №910/5172/19, відхиляються як такі, що не відповідають фактичним правовідносинам і є необґрунтованими.
Як вже зазначено вище, ОСОБА_1 намагається отримати єдиний належний і допустимий доказ в межах справи №910/5172/19 задля подальшого використання його для обґрунтування своєї правової позиції у справі №904/2538/18.
Відповідно, посилання Національного банку України на правові висновки Верховного Суду від 11.03.2019 у справі №904/5864/18, від 05.03.2018 у справі №910/4129/17, від 27.02.2018 у справі №910/17258/17, від 06.02.2018 у справі №908/837/17 та від 22.02.2018 у справі №910/155/17 відхиляються колегією суддів суду апеляційної інстанції, як такі, що ухвалено у справах з іншим складом сторін та за відмінних, ніж у даній справі обставинах.
З урахуванням предметів позову, суб'єктного складу сторін та фактичних обставин справи, посилання АТ КБ "Приватбанк" на правові висновки Верховного Суду, викладені в його постановах від 04.05.2018 у справі №921/931/15-г/16, від 24.04.2018 у справі №910/7122/17, від 01.03.2018 у справі №907/764/16, від 07.02.2018 у справі №914/2427/16, від 27.06.2018 у справі №501/4559/14-ц, від 26.06.2018 у справі №362/5728/15-ц, від 25.06.2018 у справі №751/8371/15-ц, від 20.06.2018 у справі №552/5259/15-ц, від 14.06.2018 у справі №759/4370/14-ц, від 30.05.2018 у справі №334/8204/15-ц також відхиляються колегією суддів як такі, що ухвалені не у тотожних правовідносинах.
Щодо доводів апелянтів про не вчинення судом першої інстанції усіх необхідних дій пов'язаних з оцінкою наданих сторонами доказів та встановленням обставин, що мають значення для вирішення цієї справи, а відтак про передчасне зупинення провадження у цій справі, то такі аргументи також відхиляються судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 79 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оскарженої ухвали), питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суду вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянтів про те, що оскаржувана ухвала не містить докладних висновків по кожному з наявних у справі доказів, які підлягали правовому аналізу у межах вирішення клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі. Разом із цим таке порушення процесуальних норм судом першої інстанції не призвело до неправильного вирішення клопотань відповідача про зупинення провадження у цій справі.
З матеріалів справи встановлено, що клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі були розглянуті судом першої інстанції на стадії підготовчого провадження.
Так відповідно до частин першої, другої статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Отже доводи апеляційних скарг позивача та третьої особи щодо необхідності перед прийняттям рішення про зупинення провадження дослідити та вирішити питання про дійсне порушення оскаржуваних прав та законних інтересів зацікавленої особи, наявністю правового зв'язку між особою та спірними правовідносинами, відхиляються колегією суддів суду апеляційної інстанції як необґрунтовані, оскільки такі питання не підлягають остаточному вирішенню на даній стадії судового процесу.
Доводи апеляційних скарг позивача та третьої особи про порушення зупиненням провадження у цій справі прав позивача на розгляд справи у розумні строки також не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Як правильно вказують апелянти, за вимогами національного та європейського законодавства та правозастосовчої практики справа має бути розглянута судом протягом розумного строку, з дотриманням принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У згадуваній вище постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 року у справі №6-1367цс15 також відзначено, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
В той же час, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в першу також гарантує "процесуальну" справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та інші проти Греції)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії)).
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства, а рішення суду не буде відповідати критеріям законності.
Висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Принцип верховенства права визначений й серед основних засад господарського судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Реалізація цього принципу в судовому процесі здійснюється насамперед судом застосуванням процесуальних норм таким чином, щоб дотримавшись й інших основних засад (принципів) господарського судочинства забезпечити реальне дотримання прав усіх учасників судового процесу, зокрема як позивача, так і відповідача.
Так відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Дослідивши доводи сторін та надані ними в матеріали справи докази колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що існує об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №910/5172/19, що розглядається Господарським судом міста Києва, - до набрання у ній законної сили судовим рішенням, оскільки обставини, які будуть встановлені під час розгляду справи №910/5172/19, мають безпосереднє значення для справи №904/2538/18, але при цьому не можуть бути самостійно встановлені судом під час розгляду даної справи через обмеженість предметом спору та юрисдикції суду. При цьому відповідні правові висновки суду щодо позовних вимог позивача ( ОСОБА_1 ) у справи №910/5172/19 підлягають першочерговому вирішенню відносно до позовних вимог Національного банку України у цій справі.
Отже, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, встановивши об'єктивну неможливість розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею справи №910/5172/19, Господарський суд Дніпропетровської області дійшов правильного висновку про необхідність зупинення провадження у справі №904/2538/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про наявність підстав для зупинення провадження у цій справі у зв'язку із розглядом іншим судом справи, в якій будуть встановлюватися обставини, що мають значення й для даної справи, та будуть вирішуватися вимоги, які суттєво впливатимуть на вирішення позовних вимогу у цій справі, суд та учасники процесу зобов'язані керуватися насамперед завданнями господарського судочинства, спрямованими на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом цього спору.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що зупинення провадження у цій справі до завершення розгляду Господарським судом міста Києва іншої справи за №910/5172/19, найбільш сприятиме не лише досягненню меті позивача по захисту його майнових прав, а й врегулювання в цілому спірних правовідносин сторін, що виникли за означеними кредитним договором та договором поруки на загальних засадах цивільного права та господарського судочинства.
Відповідно до статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За викладеного вище суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи, які наведені апелянтами у їх скаргах про наявність встановлених статтею 280 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування ухвали суду першої інстанції від 15.08.2019 про зупинення провадження у цій справі - не знайшли свого підтвердження.
Тому апеляційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу про зупинення провадження у цій справі без змін.
Розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції
Зважаючи на відмову позивачеві та третій особі у задоволенні їх апеляційних скарг, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявників у скаргах і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 269, 270-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 у справі №904/2538/18 - залишити без змін.
Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Національний банк України та Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повна постанова складена 11.03.2020.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя І.М. Кощеєв