проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"02" березня 2020 р. Справа № 922/3444/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Дучал Н.М. , суддя Сіверін В.І.
за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.
за участю представників сторін:
позивача - Кіпоть І.Г
відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу СТОВ “Старовірівський птахокомплекс” (вх.№300Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2019 у справі № 922/3444/19 (повний текст якого складено та підписано 24.12.2019 суддею Калініченко Н.В.у приміщенні господарського суду Харківської області)
за позовом ТОВ “Харківгаз збут”, м. Харків,
до СТОВ “Старовірівський птахокомплекс”, с. Старовірівка,
про стягнення коштів у розмірі 25 930,91 грн.
Позивач, ТОВ “Харківгаз збут”, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, СТОВ “Старовірівський птахокомплекс”, про стягнення заборгованості за спожитий природний газ по договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (промислові споживачі та інші суб'єкти господарювання) № 41DPKhz-1027-18 від 31 грудня 2018 року в розмірі 20 089,19 грн., пеню за період з 11 квітня 2019 року по 18 жовтня 2019 року у розмірі 3 546,98 грн., 3% річних за період з 11 квітня 2019 по 18 жовтня 2019 року у розмірі 307,76 грн., інфляційних втрат за період квітень 2019 року - вересень 2019 року у розмірі 170,26 грн., штраф за перевищення обсягу постачання газу за березень 2019 року та квітень 2019 року у розмірі 1 816,72 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.2019 у справі № 922/3444/19 позов задоволено частково.
Стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Старовірівський птахокомплекс” (63631, Харківська область, Шевченківський район, с. Старовірівка, ідентифікаційний код юридичної особи 31127574) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Харківгаз збут” (61004, м. Харків, вул. Москалівська, 57/59, ідентифікаційний код юридичної особи 39590621) заборгованості за спожитий природний газ по договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (промислові споживачі та інші суб'єкти господарювання) № 41DPKhz-1027-18 від 31 грудня 2018 року в розмірі 20 089,19 грн., пеню у розмірі 3 403,87 грн., 3% річних за період з 11 квітня 2019 по 18 жовтня 2019 року у розмірі 307,76 грн., інфляційні втрати за період квітень-вересень 2019 року у розмірі 170,26 грн., штраф за перевищення обсягу постачання газу за березень 2019 року та квітень 2019 року у розмірі 1 816,72 грн. та 1 910,40 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
СТОВ “Старовірівський птахокомплекс” із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020, зокрема, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 922/3444/19, встановлено позивачу строк для подання відзиву, призначено справу до розгляду на 02.03.2020.
26.02.2020 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
В судове засідання 02.03.2020 представник відповідача не з'явився, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, долучене до матеріалів справи (арк. справи 108)
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності його представника, за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається із матеріалів справи, 31 грудня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Харківгаз збут” (постачальник, позивач у справі) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Старовірівський птахокомплекс” (споживач, відповідач у справі) було укладено договір № 41DPKhz-1027-18 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (промислові споживачі та інші суб'єкти), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність споживача у 2019 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначений договором (пункт 1.1, 1.2 договору). Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором (пункт 3.6 договору). Порядок та строки проведення розрахунків між сторонами закріплено в розділі 4 договору. Так, за пунктом 4.1 договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (пункт 3.6 договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (пункт 4.2.3 договору). За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України. У разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу (пункт 6.2.1 договору). Пунктом 6.2.3 договору передбачено, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг поставленого споживачеві газу буде перевищувати підтверджений обсяг газу на цей період (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), споживач сплачує постачальнику штраф за перевищення обсягу постачання газу. Розділ 12 передбачає, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності), і діє в частині постачання газу з 01 жовтня 2019 року до 31 грудня 2019 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № 1 від 01 січня 2019 року, № 2 від 01 лютого 2019 року, № 3 від 01 березня 2019 року, № 4 від 01 квітня 2019 року, № 5 від 01 травня 2019 року сторони дійшли згоди змінити пункт договору, який стосується ціни газу за 1000 куб. м. (пункт 3.2 договору статті 3).
Додатково угодою № 4 від 01 березня 2019 року, у зв'язку з впровадженням добового балансування на ринку природного газу та прийняттям змін до законодавчих актів, що регулюють постачання природного газу, викладено у зміненій редакції розділ 2 договору, підпункт 5.2.2 пункту 5.2 розділу 5 договору, доповнено розділ 5 договору підпунктом 5.6 та пункт 6.2 розділу 6 договору підпунктом 6.2.2.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору останній передав за актами приймання-передачі природного газу від 31 березня 2019 року, від 30 квітня 2019 року та від 31 травня 2019 року у власність відповідача природний газ на загальну суму 20 089,19 грн., проте, відповідач не здійснив оплату за переданий газ.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 20 089,19 грн., пені за період з 11 квітня 2019 року по 18 жовтня 2019 року у розмірі 3 546,98 грн., 3% річних за період з 11 квітня 2019 по 18 жовтня 2019 року у розмірі 307,76 грн., інфляційних втрат за період квітень-вересень 2019 року у розмірі 170,26 грн., штрафу за перевищення обсягу постачання газу за березень та квітень 2019 року у розмірі 1 816,72 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
В розумінні статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
До частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі-продажу, згідно якого, в силу статті 655 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 526 ЦК України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частини 2 статті 193 ГК України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з пунктом 4.1 договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (пункт 3.6 договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (пункт 4.2.3 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо переданого газу від відповідача не надходило.
Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу за березень-травень 2019 року.
Разом з тим, відповідач, у визначений договором строк, оплату за переданий природний газ не здійснив, що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи випискою (оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 за 01 березня 2019 року по 18 жовтень 2019 року).
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про оплату отриманого природного газу у повному обсязі.
Враховуючи те, що сума заборгованості в період з березня по травень 2019 року за переданий природний газ розмірі 20 089,19 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, а строк виконання обов'язку споживача з оплати переданого природного газу по умовам пункту 4.2 договору є таким, що настав, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ по договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (промислові споживачі та інші суб'єкти господарювання) №41DPKhz-1027-18 від 31 грудня 2018 року в розмірі 20 089,19 грн.
Крім суми основної заборгованості позивачем заявлено до стягнення 3 546,98 грн. пені за період з 11 квітня 2019 року по 18 жовтня 2019 року, 307,76 грн. 3% річних за період з 11 квітня 2019 року по 18 жовтня 2019 року, 170,26 грн. інфляційних втрат за період з 11 квітня 2019 року по 18 жовтня 2019 року та 1 816,72 грн. штрафу за перевищення обсягу постачання газу за березень-квітень 2019 року.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, колегією суддів встановлено, що відповідач, у встановлений договором строк, свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
За прострочення оплати отриманого товару позивачем заявлена до стягнення пеня у розмірі 3 546,98 грн.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).
Приписом статті 232 Господарського процесуального кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
За умовами пункт 6.2.1 договору, у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Дії відповідача щодо відсутності сплати переданого природного газу є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов п. 6.2.1 договору.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з пункту 6.2.1 договору, приписів статті 232 ГК України, колегія суддів дійшла висновку, що він є арифметично невірним з огляду на те, що позивач, під час здійснення розрахунку по акту приймання-передачі природного газу від 31 березня 2019 року, не обмежився шестимісячним строком від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За рештою актів розрахунок проведено вірно.
За таких обставин, колегія суддів перевіривши розрахунок пені за допомогою ліцензійної програми Клієнт система Ліга Закон в межах вказаного періоду нарахування, з урахуванням коливання розміру подвійної облікової ставки НБУ, дійшла висновку, що правомірним буде стягнення з відповідача пені у розмірі 3 403,87 грн. В іншій частині заявлена до стягнення пеня у розмірі 143,11 грн. (3 546,98 грн. - 3 403,87 грн.) не підлягає задоволенню, оскільки обрахована невірно у зв'язку з неврахуванням позивачем приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за період з 11 квітня 2019 по 18 жовтня 2019 року у розмірі 307,76 грн., інфляційні втрати за період квітень 2019 року - вересень 2019 року у розмірі 170,26 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначена позиція суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 та позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 307,76 грн. та інфляційних втрат в сумі 170,26 грн. підлягають задоволенню повністю.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачем арифметично невірно розраховано, зокрема, суму інфляційних втрат за період з 19 липня року по 18 жовтня 2019 року (сума боргу 17 014,39 грн.), за вказаний період розмір інфляційних втрат складає 187,27 грн. проти вказаних позивачем у розрахунку 67,70 грн.; інфляційних втрат за період з 19 липня 2019 року по 18 жовтня 2019 року (сума боргу 3 065,66 грн.), за вказаний період розмір інфляційних втрат складає 33,74 грн. проти вказаних позивачем у розрахунку 12,20 грн. та інфляційних втрат за період з 19 липня 2019 року по 18 жовтня 2019 року (сума боргу 9,14 грн.) за вказаний період розмір інфляційних втрат складає 0,10 грн. проти вказаних позивачем у розрахунку 0,04 грн.
В системному тлумаченні ст. 42 та ст. 46 ГПК України, процесуальним правом на, зокрема, збільшення розміру позовних вимог володіє виключно позивач, через, що колегія суддів здійснила розгляд позовних вимог позивача в межах визначених в прохальній частині позову сум інфляційних втрат.
Щодо стягнення з відповідача штрафу за перевищення обсягу постачання газу у сумі 1 816,72 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Умовами договору передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг поставленого споживачеві газу буде перевищувати підтверджений обсяг газу на цей період (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), споживач сплачує постачальнику штраф за перевищення обсягу постачання газу (пункт 6.2.3 договору).
Колегією суддів встановлено, що плановий обсяг постачання газу у березні та квітні 2019 року складає 100 тис. куб. м., разом з тим, фактично відповідачем було спожито 1,674 тис. куб. м. та 342 тис. куб. м., у зв'язку з чим, позивачем було нарахований штраф за перевищення обсягу постачання газу у сумі 1 599,80 грн. (за березень 2019 року) та 216,92 грн.(за квітень 2019 року).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу за перевищення обсягу постачання газу, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та не розрахувався за переданий природний газ у повному обсязі та у визначений умовами договору строк, колегія суддів дійшла висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно, позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню (за виключенням решти у розмірі 143,11 грн. пені через невірний обрахунок).
Заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відхиляються як необґрунтовані.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв'язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу СТОВ “Старовірівський птахокомплекс” на рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2019 у справі № 922/3444/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2019 у справі № 922/3444/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано 10.03.2020.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.М. Дучал
Суддя В.І. Сіверін