проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"04" березня 2020 р. Справа № 917/1416/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І.
за участю секретаря судового засідання Пархоменко О.В.
за участю представників сторін:
прокурор - не з'явився
позивача - не з'явився
1-го відповідача - не з'явився
2-го відповідача - адвокат Коваленко О.В.
ОСОБА_2. - адвокат Коваленко О.В.
розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокурора Полтавської області (вх.№46ПХ/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2019 у справі № 917/1416/19 (повний текст якого складено та підписано 29.11.2019 суддею Сірош Д.М. у приміщенні господарського суду Полтавської області)
за позовом заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру
до 1. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області,
2. Фермерського господарства "ВЕЕТ"
про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок,
Заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, фермерського господарства "ВЕЕТ", в якій просив:
1. Визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області про надання дозволів ОСОБА_2 на розроблення документації із землеустрою земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме:
- від 04.08.2014 №2020-сг;
- від 04.08.2014 № 2017-сг;
- від 04.08.2014 № 2018-сг;
- від 04.08.2014 № 2019-сг;
- від 04.08.2014 №2022-сг;
- від 04.08.2014 № 2021-сг;
- від 04.08.2014 № 2015-сг;
2. Визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області про надання ОСОБА_2 в оренду земель сільськогосподарського призначення державної власності із земель запасу для ведення фермерського господарства, а саме:
- від 22.12.2014 №5762-СГ;
- від 22.12.2014 № 5760-СГ;
- від 22.12.2014 № 5765-СГ;
- від 22.12.2014 № 5758-СГ;
- від 22.12.2014 № 5759-СГ;
- від 22.12.2014 № 5757-СГ;
- від 22.12.2014 № 5761-СГ;
3. Визнати недійсними 7 договорів оренди земельних ділянок загальною площею 199,9919 га, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_2., а саме:
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 15,2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 20,3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 8, 9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
5. Повернути земельні ділянки загальною площею 199,9919 га у користування держави, а саме:
земельну ділянку площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;
земельну ділянку площею 15,2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;
земельну ділянку площею 20,3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;
земельну ділянку площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;
земельну ділянку площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;
земельну ділянку площею 8,9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;
земельну ділянку площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що спірні накази прийнято, а договори оренди землі укладено з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство".
Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.11.2019 у справі № 917/1416/19 відмовлено в позові до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та до Фермерського господарства "ВЕЕТ".
Перший заступник прокурора Полтавської області із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що на момент прийняття оскаржуваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 22.12.2014 та укладення договорів оренди від 22.12.2014 фермерське господарство вже набуло статусу юридичної особи, то отримання таких земельних ділянок в оренду, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статті 124, 134 Земельного кодексу України та є порушенням.
Згідно ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди первісної земельної ділянки, всі інші земельні ділянки фермерське господарство повинно отримувати у користування відповідно до вимог ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України, ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" лише на конкурсних засадах - за результатами аукціонів.
Судом першої інстанції у даній справі невірно застосовано положення ч.3 ст.22, ст.124, ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України та ст.ст. 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство". Скаржник вважає, що з наведених вище норм вбачається, що без конкурентних засад земельні ділянки можуть передаватися в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам при його створенні, а не фермерському господарству після того, як фермерське господарство вже зареєстровано, як юридична особа.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 917/1416/19. Встановлено строк для подання відзивів. Призначено справу до розгляду на 19.02.2020.
14.02.2020 від представника ФГ «ВЕЕТ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 оголошено про перерву у розгляді справи до 04.03.2020.
В судове засідання 04.03.2020 представники позивача, 1-го відповідача та прокурор не з'явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, долучені до матеріалів справи.
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану апеляційну скаргу за відсутності зазначених вище представників, за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області при видачі оспорюваних наказів та наданні у строкове користування ОСОБА_2 земельних ділянок, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказами Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 НОМЕР_2 ) надано 7 дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо 7 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме:
- від 04.08.2014 № 2020-сг;
- від 04.08.2014 № 2017-сг;
- від 04.08.2014 № 2018-сг;
- від 04.08.2014 № 2019-сг;
- від 04.08.2014 № 2022-сг;
- від 04.08.2014 №2021-сг;
- від 04.08.2014 № 2015-сг.
В подальшому, за результатами розгляду 7 клопотань ОСОБА_2 про надання земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства наказами Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області, далі по тексту ГУ Держгеокадастру у Полтавській області:
- від 22.12.2014 № 5762-СГ;
- від 22.12.2014 № 5760-СГ;
- від 22.12.2014 № 5765-СГ;
- від 22.12.2014 № 5758-СГ;
- від 22.12.2014 № 5759-СГ;
- від 22.12.2014 № 5757-СГ;
- від 22.12.2014 № 5761-СГ передано ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства 7 земельних ділянок загальною площею 199,9919 га, які розташовані за межами населеного пункту Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області.
Зазначені накази ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнятті на підставі клопотань та доданих до них документів ОСОБА_2.
У подальшому, на підставі наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_2 укладено 7 договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 199,9919 га, які розташовані за межами населеного пункту Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області, а саме: від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 15,2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 20,3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 8,9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;
від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років.
Вказані договори оренди землі у період з 06.04.2015 по 08.04.2015 пройшли державну реєстрацію із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Проте Миргородською місцевою прокуратурою під час вивчення зазначеної документації встановлено, вказані накази прийнято, а договори оренди землі укладено з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", а тому вони є незаконними, підлягають скасуванню та, відповідно, визнанню недійсними.
Як стверджує позивач в обґрунтування позовних вимог, у поданих до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заявах (клопотаннях) про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: в заявах на орієнтовні площі 62,4434 га від 19.06.2014, 15,2762 га від 19.06.2014, 20,7710 га від 19,06,2014, 24,3831 га від 19.06.2014, 58,4196 га від 19.06.2014, 8,9504 га та від 19.06.2014 не обґрунтовано бажані для отримання розміри земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства. У всіх клопотаннях та доданих до них документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.
Водночас, приймаючи рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельних ділянок та про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду громадянину ОСОБА_2 земельних ділянок на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області загальною площею 199,9919 га, Головним управлінням Держземагенства в Полтавській області всупереч статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" не прийнято до уваги, що заявником не вказано кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок.
Крім того позивач зазначає, що враховуючи вимоги статей 7, 12 Закону "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123 та 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Проте згідно з інформацією, наданою Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області за № 01/38/1812 від 15.05.2018, розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 11.12.2012 № 426 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право користування земельними ділянками для подальшого надання в оренду на території Качалівської сільської ради орієнтовною площею 510,6945 га, з них 473,2288 га ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення та не витребуваних земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
08.04.2014 на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 між Краснокутською РДА та ОСОБА_2. укладено 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Крім того згідно з даними Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців 05.11.2014 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "BЕЕТ", ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 .
Таким чином, як вважає позивач, відповідачами не дотримано положень Земельного Кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" в частині подання та прийняття обов'язкових документів та інформації для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок внаслідок ненадання відомостей ОСОБА_2. та неналежного виконання обов'язків посадовими особами Головного управління Держземагенства в Полтавській області. Зокрема, Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області не встановлено і не зазначено обставин і фактів, які підлягали встановленню з огляду на положення статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", а саме: не надано оцінки обставинам і умовам, зазначеним у заявах ОСОБА_2 , не перевірено, як заявник обґрунтовував розміри земельних ділянок, які перспективи діяльності власного фермерського господарства він наводив при цьому, та які з них були враховані при прийнятті рішення ГУ Держземагенства про надання йому 7 дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення 7 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства. Зокрема, чи мав (має) можливість самостійно вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для оренди сільськогосподарської техніки, чи мав (має) потенційних контрагентів, ресурси яких він може залучити для ведення фермерського господарства, а також чи буде взагалі проводити діяльність на відведених земельних ділянках самостійно.
Також вказані накази стали підставою для укладення між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_2 вказаних 7 договорів оренди земельних ділянок загальною площею 199,9919 га.
Прокурор просив визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадстру у Полтавській області, визнати недійсними договори оренди землі відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
По-перше, колегія суддів не вбачає жодної процесуальної можливості задоволення даного позову, оскільки позов поданий до неналежного відповідача, тобто не до особи, яка отримала майнове право (орендаря), якою є фізична особа ОСОБА_2 .
При цьому колегія суддів зазначає, що на день закінчення підготовки справи до розгляду (21.01.2020) діюче процесуальне законодавство не передбачало права суду апеляційної інстанції на самостійне залучення заінтересованого суб'єкта третьою особою. Відповідні зміни були внесені у процесуальний закон з 08.02.2020.
Тому колегія суддів констатує, що ризики подання позову до неналежної особи несе саме позивач і в даному випадку задоволення позову, поданого до неналежного відповідача, є неможливим.
По-друге, колегія суддів не вбачає об'єктивних підстав до задоволення позову.
Так, згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної або комунальної власності або права на них, зокрема у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Крім того, за змістом частини 1 статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.
Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.
Таким чином, аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.
Як вбачається з матеріалів справи, до моменту прийняття рішення про передачу спірних земельних ділянок та укладення договорів 05.11.2014 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства «ВЕЕТ», ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 .
Оскільки на момент прийняття оскаржуваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 22.12.2014 та укладення договорів оренди від 22.12.2014 фермерське господарство вже набуло статусу юридичної особи, то отримання таких земельних ділянок в оренду, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статті 124, 134 Земельного кодексу України та є порушенням.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено винятки із загального правила отримання земель державної та комунальної власності в оренду або власність шляхом проведення земельних торгів. Одним із таких винятків є надання земельних ділянок державної або комунальної власності громадянам для створення фермерського господарства. Згідно положень Закону України "Про фермерське господарство" громадянин, як фізична особа, звертається з відповідним клопотанням про одержання земельної ділянки у власність або користування та після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Системний аналіз Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» в аспекті даного спору свідчить про наступне: (1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; (2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства, останнє набуває земельні ділянки державної або комунальної власності у користування або власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини 1 статті 134 Земельного кодексу України. Тому невірним є тлумачення відповідних норм Земельного кодексу та Закону України "Про фермерське господарство" судами попередніх інстанцій, оскільки отримання саме фермерським господарством землі в користування поза процедурою земельних торгів є порушенням закону, а ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в контексті даних правовідносин є невірним.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.11.2014р. (справа №3-157гс14) та від 24.05.2016р. (справа №21551а16).
Виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи, колегія суддів встановила, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області перевищило свої повноваження щодо передачі зареєстрованій юридичній особі - фермерському господарству, земельної ділянки без проведення земельних торгів.
Однак, надаючи юридичну оцінку необхідності позбавлення набувача права мирного володіння приватизованим майном, колегія суддів вважає, що у даному спорі підлягають застосуванню ряд рішень ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Так, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Також у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.
У випадку укладання правочинів із перевищенням органом влади або місцевого самоврядування своїх повноважень, ЄСПЛ застосовуються наслідки такого виходу за межі повноважень, які в узагальненому виді прийнято називати доктриною ultra vires, тобто сукупністю правил щодо оцінки такого порушення та встановлення його наслідків для усіх учасників правочину.
З рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" вбачається, що Європейський суд наголошує на тому, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. У зазначеній справі, констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.
В аспекті викладеного, колегія суддів відзначає, що такий спосіб отримання землі, як виділення для ведення фермерського господарства, передбаченій національним законодавством.
Виділення землі фізичній особі у неконкурентний спосіб у період часу, коли фермерське господарство вже створене, є порушенням, допущеним виключно відповідачем-1, оскільки очевидним є той факт, що фізична особа (орендар) жодним чином не міг вплинути на виконання органом влади своїх функцій.
В цьому аспекті колегія суддів акцентує увагу на тому, що за встановлених обставин не може існувати солідарного ризику і солідарної відповідальності органу влади та орендаря за перевищення органом влади своїх повноважень, оскільки, по-перше, у приватного учасника обороту відсутній обов'язок контролювати законність рішень органу влади; по-друге, приватний учасник обороту об'єктивно позбавлений змоги впливати на рішення органу влади, незалежно від оцінки дій останньої.
Саме тому, виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 вважається законним та обґрунтованим набуття майна або майнового права за договором, укладеним з органом публічної влади, який при відчуженні перевищив свої повноваження, в разі відсутності порушень з боку набувача. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
Пунктом 55- 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав'єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у вищевказаній справі «Україна-Тюмень» проти України» Європейський суд встановив, що «справедливий баланс» не дотримано, адже заявник не знав і не міг знати про те, що майно відчужується за межами повноважень державного органу і не отримав ніякої компенсації за позбавлення його права на таке майно. Суд встановив, що таким чином на заявника було покладено індивідуальне і важкий тягар, яка порушила справедливий баланс, який повинен був бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, і захистом права на мирне володіння майном - з іншого.
Обставини даного спору - подібні (аналогічним чином не встановлено жодного впливу набувача майнового права на прийняття рішення органом влади, аналогічним чином відсутня будь-яка компенсація за майнове право, яке вилучається), і в даній справі колегія суддів доходить до висновку про те, що позбавлення набувача його майнового права є непропорційним втручанням.
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позбавлення відповідача-2 права мирного володіння майном тільки за те, що останній подав заяву про отримання землі для ведення фермерського господарства, є безпідставним покладанням на приватного учасника обороту ризиків і відповідальності за порушення, які допущені органом влади.
Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 по справі № 905/2236/18, а саме:
"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."
Така сама правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів оренди землі, з огляду на наявність імовірних порушень процедури передання землі в оренду з боку органу влади, колегією суддів враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для втручання у право мирного володіння майном шляхом вилучення такого майна, оскільки порушення допущені не з вини приватного учасника цивільного обороту (орендаря).
В силу викладеного вимоги про визнання правочину недійсним та витребування майна є такими, що не підлягають задоволенню.
Заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відхиляються як необґрунтовані.
Зважаючи, що підстави вирішення спору колегією суддів дещо відрізняються від підстав, зазначених у рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно діючого процесуального закону, не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.
За таких умов рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі із зазначенням у постанові апеляційного суду про іншу правову оцінку обставин справи.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Полтавської області на рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2019 у справі № 917/1416/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2019 у справі № 917/1416/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
У зв'язку із відпусткою судді Терещенко О.І., повний текст постанови підписано 11.03.2020.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко