79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.03.2020 справа № 914/2424/19
За позовом: Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», м. Дніпро,
до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі регіональної філії «Львівська залізниця», м. Львів,
про: стягнення 319' 090,74 грн. заборгованості.
Суддя Козак І.Б.
При секретарі Пришляк Ю.-М.
Представники:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: Бухеник І.Б. - представник за довіреністю.
На розгляд господарського суду Львівської області Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» подано позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі регіональної філії «Львівська залізниця» про стягнення 398 720,87 грн. заборгованості.
Ухвалою суду від 02.12.2019 р. залишено позов без руху. 11.12.2019р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та розгляд справи по суті призначено на 14.01.2020 р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду по даній справі. Ухвалою суду від 04.02.2020р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 03.03.2020р.
Позиція позивача.
У судове засідання 03.03.2020р. позивач не з'явився. Надіслав на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог (вх.№64/20 від 13.02.2020р.), у якій просив суд зменшити розмір позовних вимог, а саме: стягнути з АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» 108 358,96 грн. інфляційних втрат (замість первинно заявлених 156 887,25 грн.); зменшити розмір 3% річних за такими рахунками-фактурами № 34, 35, 36, 37, 38, 85 з 50 416,22 грн. до 17 314,38 грн. Ухвалою суду від 14.01.2020р. дана заява позивач задоволена та прийнята до розгляду. Також 03.03.2020р. на електронну адресу суду надійшло клопотання (вх.№10725/20) від позивача про проведення судового засідання без участі представника заводу, за наявними у справі доказами.
Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. 28.08.2017р. між Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі «Служба локомотивного господарства» Регіональної філії «Львівська залізниця» укладено договір №Л/Т-17992/НЮ-17048п про надання послуг з ремонту лінійного обладнання ТРС. Позивачем були виконані ремонтні роботи лінійного обладнання позивача та виставлені рахунки на оплату №34, 35, 36, 37, 38 від 22.02.2018р., №85 від 27.04.2018р., які відповідачем не були вчасно оплачені у строк 30 календарних днів з моменту підписання актів виконаних робіт. Відтак, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 191417,40 грн., інфляційні втрати - 108' 358,96 грн, 3% річних - 17' 314,38 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач у судове засідання 03.03.2020р. з'явився, у відзиві на позов (вх.№544/20 від 09.01.2020р.) проти позову заперечив з таких підстав:
- Ухвалою суду від 17.12.2018р. у справі №914/2148/18 провадження за позовом Приватного акціонерного товариства “Дніпропетровський тепловозоремонтний завод” до Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Львівська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення 2727125,06 грн (з яких: 396229,44 грн. - пеня; 126594,47 грн. - інфляційні; 32566,35 грн. - 3% річних) закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову. При цьому, позовні вимоги позивача у справі №914/2148/18 також ґрунтувалися на неналежній оплаті відповідачем виставлених рахунків на оплату послуг №№34, 35, 36, 37, 38 від 22.02.2018р., №85 від 27.04.2018р. у межах договору №Л/Т-17992/НЮ-17048п від 28.08.2017р. Тобто, позовні вимоги у справі №914/2424/19 є частково тотожними з позовними вимогами у справі №914/2148/18 щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за період нарахування, які були предметом розгляду у справі №914/2148/18. Зазначене є підставою для закриття провадження у даній справі у цій частині позовних вимог.
- Зазначає про недоведеність позивачем періодів прострочення заборгованості відповідачем, бо до матеріалів справи заводом не долучено доказів виставлення Залізниці перелічених вище рахунків на оплату ремонту, а також доказі на підтвердження дати припинення таких зобов'язань, як це зазначено у п.4.2 договору №Л/Т-17992/НЮ-17048п від 28.08.2017р.
- Також зазначив, що період нарахування пені у справі №914/2424/19 частково охоплює період нарахування пені у справі №914/2148/18, тому провадження у цій справі за позовними вимогами про стягнення пені підлягає закриттю. Щодо решти позовних вимог в частині стягнення нарахованої пені заявив про застосування позовної давності.
- заперечив проти правильності періодів нарахування штрафних санкцій, зазначаючи, що позивачем безпідставно включено в періоди нарахування дати оплат залізницею суми основного боргу. Також звернув увагу суду на те, що позивачем не подано доказів виставлення позивачем спірних рахунків на адресу відповідача.
Обставини справи.
28.08.2017 р. між сторонами спору укладено №Л/Т-17992/НЮ-17048п про надання послуг з ремонту лінійного обладнання ТРС разом з додатками №1-3 до нього.
Відповідно до п.4.2 договору остаточний розрахунок за послуги проводиться замовником на протязі 30 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання наданих послуг та на підставі виставленого рахунку. До рахунку додається акт приймання наданих послуг, фактичні розшифровки трудових та матеріальних витрат.
Позивачем виконано на замовлення відповідача ремонтні роботи лінійного обладнання та виставлено рахунки на оплату робіт:
На підтвердження виконання обумовлених ремонтних робіт позивачем надано:
- рахунок-фактуру №34 від 22.02.2018р. на суму 112' 918,80 грн та Акт №34 приймання наданих послуг на суму 112' 918,80 грн;
- рахунок-фактуру №35 від 22.02.2018р. на суму 112' 918,80 грн та Акт №35 приймання наданих послуг на суму 112' 918,80 грн;
- рахунок-фактуру №36 від 22.02.2018р. на суму 309' 252,00 грн та Акт №36 приймання наданих послуг на суму 309' 252,00 грн;
- рахунок-фактуру №37 від 22.02.2018р. на суму 40' 604,40 грн та Акт №37 приймання наданих послуг на суму 40' 604,40 грн;
- рахунок-фактуру №38 від 22.02.2018р. на суму 40' 604,40 грн та Акт №38 приймання наданих послуг на суму 40' 604,40 грн;
- рахунок-фактуру №85 від 27.04.2018р. на суму 1' 555' 436,40 грн та Акт №85 приймання наданих послуг на суму 1' 555' 436,40 грн.
Листом №15-01/684 від 18.09.2018р. позивач звертався до відповідача з претензією погасити існуючу заборгованість за договором №Л/Т-17992/НЮ-17048п.
Ухвалою суду від 17.12.2018р. у справі №914/2148/18 провадження за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» про стягнення заборгованості у розмірі 2 727 125,06 грн. закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Оцінка суду.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору наданих послуг.
Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).
Позивач виконав обумовлені роботи по ремонту обладнання відповідача в межах договору №Л/Т-17992/НЮ-17048п від 28.08.2017р. та виставив відповідачу рахунки на оплату послуг: 22.02.2018р. №34, 35, 36, 37, 38 (п'ять рахунків) та 27.04.2018р. №85 (один рахунок).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).
В силу вимог статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач оплатив виставлені рахунки, але із простроченням. Так, по рахунках від 22.02.2018р. №34, 35, 36, 37, 38 останнім днем оплати позивач вірно зазначає 24.08.2018р.
Відповідно до п.4.2 договору розрахунок за ремонт лінійного обладнання тепловозів проводиться замовником на протязі 30 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання наданих послуг.
На підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу (із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) інфляційні втрати - 108' 358,96 грн, 3% річних - 17' 314,38 грн. за період 10.11.2018р. по 15.02.2019р.
Суд, беручи до уваги поданий відповідачем відзив, провів власний розрахунок в межах заявлених позивачем періодів і встановив правомірність до стягнення з відповідача 17' 365,04 грн. 3 % річних та 70' 218,96 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти вимог суд відмовляє за їх безпідставністю.
При цьому, суд враховує заперечення відповідача щодо способу нарахування інфляційних втрат та звертає увагу позивача на п.1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», де зазначено про те, що день фактичної оплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Тому включення позивачем дат оплат у період розрахунку інфляційних втрат є неправомірним.
У пункті 1.12 цієї ж Постанови роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Позивач просить стягнути з відповідача 191' 417,40 грн. пені по рахунках №34-38 за період з 24.03.2018 по 20.09.2018р., а також по рахунку №85 з 28.05.2018 по 28.11.2018р.
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти суми пені та зазначив, що період нарахування пені у справі №914/2424/19 частково охоплює період нарахування пені у справі №914/2148/18, тому провадження у цій справі за позовними вимогами про стягнення пені підлягає закриттю. Щодо решти позовних вимог в частині стягнення нарахованої пені заявив про застосування позовної давності.
Досліджуючи періоди нарахування пені у справах №914/2148/18 та №914/2424/19, суд встановив, що періодами нарахування пені за рахунками №34-38 є 24.03.2018-07.11.2018р. на загальну суму 141'137,28 грн., а за рахунком №85 період нарахування пені: 28.05.2018-07.11.2018р. на суму 255' 092,16 грн., разом на загальну суму 396 229,44 грн.
Тобто, періоди нарахування пені частково співпадають з 24.03.2018р по 07.11.2018р. включно по рахунках №34-38, та по рахунку №85 з 28.05.2018 по 07.11.2018р включно.
Суд враховує слушні аргументи відповідача та, провівши власний розрахунок штрафних санкцій в межах періодів, визначених позивачем, встановив, що слід закрити провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України в межах періодів нарахування штрафних санкцій, які співпадають з періодами нарахування, визначеними у справі №914/2148/18. Тому, нарахована позивачем пеня з 24.03.2018р по 07.11.2018р. включно по рахунках №34-38 на загальну суму 52' 663,95 грн., а також по рахунку №85 за період з 28.05.2018 по 07.11.2018р. включно на суму 122'645,09 грн. підлягає закриттю на загальну суму 175' 309,04 грн. на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна - один рік.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Cплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (постанова ВСУ у складі КГС України від 13.02.2019р. у справі №924/312/18) .
Суд звертає увагу сторін на те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені по рахунку №85, заявленої з 19.11.2018р. по 28.11.2018р., оскільки позов поданий до суду 18.11.2018р. (дата штемпеля ВПЗ на поштовому конверті з матеріалами позову).
За період з 08.11.2018р. по 18.11.2018р. включно задоволенню підлягає пеня в розмірі 7' 670,64грн. в решті вимог на суму 8437,72 грн. - суд відмовляє у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє за їх безпідставністю.
Судові витрати.
Сплачений позивачем судовий збір в силу вимог ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» пені - 175' 309,04 грн.
2. Позов задоволити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця (адреса: 03150, м. Київ, вул.Тверська, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» (адреса: м. Львів, вул.Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 40081195) на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (адреса: 49038, м. Дніпро, вул.Ак.Белелюбського, 7, код ЄДРПОУ 00659101) 17' 365,04 грн. 3 % річних, 70' 218,96 грн. інфляційних втрат, 7' 670,64 грн. пені та 1' 818,16 грн. судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
7. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2020 р.
Суддя Козак І.Б.