номер провадження справи 34/6/20
10.03.2020 Справа № 908/21/20
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка Артура Олеговича, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін справу № 908/21/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", ідентифікаційний код юридичної особи 24175269 (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44)
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА", ідентифікаційний код юридичної особи 13490997 (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 97-а)
про стягнення 20328 грн.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" до Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" про стягнення коштів у сумі 20328 грн в порядку регресу, з яких 16844,24 грн - розмір збитку, 3193,02 грн - пеня, 290,74 грн - 3% річних від простроченої суми.
Позов заявлено на підставі ст.ст. 22, 993, 1166 1172, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2020, справу №908/21/20 визначено для розгляду судді Науменку А.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/21/20. Присвоєно справі номер провадження 34/6/20. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Розгляд справи по суті ухвалено розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Запропоновано відповідачу надати відзив з документальним обґрунтуванням - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше ніж 30.01.2020.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення сторони отримали копії ухвал про відкриття провадження у справі 13.01.2020.
Відповідач відзиву на позов не надав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.
Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не здійснювалось.
Розглянувши матеріали справи, суд
12.09.2018 Приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (позивач, страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фермерський комплекс "Агро-Лідер-Україна" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО) № 06.02-40К079054, за яким застрахований транспортний засіб - TOYOTA CAMRY, державний номер НОМЕР_1 на випадок страхових ризиків, у тому числі ДТП.
Строк дії цього договору встановлено з 13.09.2018 по 12.09.2019.
05.02.2019 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу MITSUBISHI, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про ДТП, виданою Управлінням патрульної поліції у місті Києві.
05.02.2019 страхувальник звернувся до позивача з заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку, відповідно до якої просив виплатити страхове відшкодування на рахунок страхувальника.
Актом огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 05.02.2019 зафіксовано деталі та опис пошкодження застрахованого транспортного засобу.
Відповідно до ремонтної калькуляції №19-204293 від 12.02.2019 визначено вартість ремонту застрахованого транспортного засобу в розмірі 16844,24 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
У ст. 9 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР "Про страхування" визначено, що страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
За договором добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО) № 06.02-40К079054 від 12.09.2018 страхова сума складає 466721,39 грн, франшиза за ризиком ДТП не передбачена.
Страховим актом №190000204293 від 15.02.2019 позивач визначив до виплати страхувальнику страхове відшкодування на підставі ремонтної калькуляції №19-204293 від 12.02.2019 в розмірі 16844,24 грн.
Платіжним дорученням №ЗР014925 від 21.02.2019 позивач перерахував суму страхового відшкодування в розмірі 16844,24 грн. на рахунок страхувальника ТОВ ФК "Агро-Лідер-Україна".
За приписами ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічна норма міститься у ст. 27 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР "Про страхування".
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.04.2019 у справі №752/3121/19 визнано винним у вчиненні ДТП водія транспортного засобу MITSUBISHI, державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 .
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу MITSUBISHI, державний номер НОМЕР_2 , була застрахована полісом АМ/ НОМЕР_3 Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" (відповідач у справі).
Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У ст. 6 вказаного Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з п. 12.1 ст. 12 даного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом АМ/004699478 Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" встановлено ліміт відповідальності страховика за шкоду майну в розмірі 100000,00 грн., франшиза не передбачена.
Позивач звернувся до відповідача з заявою вих. №190000204293 від 25.02.2019 про виплату страхового відшкодування в розмірі 16844,24 грн. Заява отримана відповідачем 28.02.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0405033102186.
Відповідач не надав відповіді на заяву позивача та не виплатив страхове відшкодування, тому позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом у даній справі про стягнення з відповідача суми завданої матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 20328 грн, з яких 16844,24 грн - розмір збитку, 3193,02 грн - пеня, 290,74 грн - 3% річних від простроченої суми.
Спірні правовідносини сторін є господарськими та виникли у зв'язку із стягненням страхового відшкодування зі страховика в порядку зворотної вимоги.
За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
У ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 викладено правовий висновок про те, що згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
Право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
З виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статі 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Виходячи з викладених висновків великої палати Верховного Суду та приписів законодавства, суд дійшов висновку, що порядок виплати страхового відшкодування, встановлений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", поширюється не тільки на страхувальника, але й на іншу особу, яка має право на виплату страхового відшкодування, в даному випадку - на позивача, у тому числі щодо строків виплати страхового відшкодування та відповідальності за їх порушення.
Відповідач отримав заяву позивача про виплату страхового відшкодування 28.02.2019. Отже, рішення за результатом розгляду цієї заяви мало бути прийнято відповідачем у строк до 29.05.2019 (включно). В цей же строк відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" мала бути здійснена виплата страхового відшкодування в разі визнання заяви обґрунтованою.
Відповідач не надав суду доказів прийняття рішення про відмову у виплаті позивачу страхового відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Наданими у справу доказами підтверджується, що відповідач є страховиком за полісом АМ/004699478, який на момент ДТП 05.02.2019 був діючим, а вина водія застрахованого за цим полісом транспортного засобу встановлена постановою суду. Факт виплати позивачем страхового відшкодування своєму страхувальнику в розмірі 16844,24 грн підтверджується матеріалами справи. Страхове відшкодування заявлено в межах ліміту відповідальності страховика - відповідача. Полісом відповідача франшиза не передбачена.
Відповідач не надав суду доказів виплати страхового відшкодування позивачу або обґрунтованих заперечень проти позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно пред'явив до стягнення з відповідача страхове відшкодування в розмірі 16844,24 грн.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 16844,24 грн підлягають задоволенню.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Норма вказаної статті не містить обмежень щодо її застосування виключно у правовідносинах між страховиком і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, тому суд дійшов висновку про можливість застосування даної відповідальності до відповідача у разі прострочення ним виплати страхового відшкодування на користь особи, яка має право на таке відшкодування, в даному випадку - позивача.
Суд зазначає, що за приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Законом України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановленого іншого строку нарахування пені, тому, за висновком суду, нарахування пені обмежується шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відповідно до приписів ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.
За прострочення виплати страхового відшкодування позивач нарахував пеню на підставі п. 36.5 ст. 36 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 28.05.2019 по 23.12.2019 в сумі 3193,02 грн.
Як встановлено судом, відповідач мав виплатити страхове відшкодування у строк до 29.05.2019 (включно), отже прострочення виконання зобов'язання з боку відповідача виникло з 30.05.2019, а не з 28.05.2019, як вказує позивач. Звідси нарахування пені відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України припиняється 29.11.2019 (через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано - 29.05.2019).
Позивач нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 28.05.2019 по 23.12.2019 в сумі 3193,02 грн. Суд, за допомогою ІПС «Законодавство», здійснив перерахунок пені в межах заявлених позовних вимог з урахуванням встановленого судом періоду прострочення та нарахування пені.
Так, за розрахунком суду, пеню слід розраховувати від суми боргу 16844,24 грн за період з 30.05.2019 по 29.11.2019 (184 дні), що складає 2837,68 грн. В цій сумі вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню. У стягненні пені в сумі 355,34 грн суд відмовляє, як у необґрунтовано заявлених.
Також позивач нарахував 3% річних за період з 28.05.2019 по 23.12.2019 (210 днів) у сумі 290,74 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 636 Цивільного кодексу України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.
Проаналізувавши норми статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.
При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування.
Враховуючи те, що за полісом АМ/004699478 у відповідача є обов'язок виплатити страхове відшкодування страхувальнику або іншій особі, яка має право на отримання такого відшкодування, в даному випадку - це позивач, у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, який набув право вимоги щодо виплати йому страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Суд здійснив перерахунок 3% річних за допомогою ІПС «Законодавство», з огляду на те, що прострочення виплати страхового відшкодування виникло з 30.05.2019.
За розрахунком суду за прострочення виплати страхового відшкодування в сумі 16844,24 грн в межах заявлених позовних вимог за період з 30.05.2019 по 23.12.2019 (208) днів 3% річних складають 287,97 грн. В цій сумі вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних визнані обґрунтованими. У стягненні 3% річних у сумі 2,77 грн суд відмовляє, як у необґрунтовано заявлених.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви в розмірі 1921,00 грн покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, виходячи з такого розрахунку: задоволено вимоги на суму 19969,89 грн/заявлено вимоги на суму 20328,00 грн х судовий збір за розгляд заявлених вимог 1921,00 грн = 1887,16 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Решта судового збору в сумі 33,84 грн покладається на позивача.
Керуючись 129, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА", ідентифікаційний код юридичної особи 13490997 (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 97-а) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", ідентифікаційний код юридичної особи 24175269 (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44) страхове відшкодування в розмірі 16844 (шістнадцять тисяч вісімсот сорок чотири) грн 24 коп., пеню в сумі 2837 (дві тисячі вісімсот тридцять сім) грн. 68 коп. 3% річних в сумі 287 (двісті вісімдесят сім) грн 97 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 887 (одна тисяча вісімсот вісімдесят сім) грн 16 коп.
3. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 355,34 грн пені, 2,77 грн 3% річних та 33,84 грн судового збору відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 10.03.2020.
Суддя А.О. Науменко