Справа № 755/17044/19
"13" січня 2020 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді САВЛУК Т.В.,
секретаря Бурячек О.В.
учасники справи:
представників позивача - адвокат Усенко М.М.,
відповідач - не з'явився,
третя особа- не з'явилась,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Восьма Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом,
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 просила визнати за собою, ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , що є предметом позову.
05 листопада 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження.
Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ст.ст.174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направила суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
17 грудня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначити до судового розгляду по суті.
Представник позивача - адвокат Усенко М.М в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , бабуся позивача, яка за життя залишила заповіт датований 22 листопада 2012 року, посвідчений державним нотаріусом Носівської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області Чуєнко Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 2-2339, яким зробила розпорядження на випадок своєї смерті заповідала все майно, що буде належати ОСОБА_3 на день її смерті - ОСОБА_4 , до складу спадкового майна, серед іншого, входить об'єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 , реалізувавши своє право на прийняття спадщини позивач не має можливості отримати у встановленому порядку свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказане нерухоме майно, оскільки відповідач, яка є спадкоємцем за законом майна померлої ОСОБА_3 , однак за наявності заповіту залишеного спадкодавцем не отримала спадок, безпідставно утримує правоустановлюючи документи на квартиру та відмовляється надати позивачу для оформлення спадщини, оскільки відсутній оригінал документу на право власності на вказану квартиру, а отримати дублікат не є можливим, позивач вимушена звернутись з цим позовом до суду.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, процесуальним правом подати відзив на позов, інші заяви (клопотання) під час розгляду справи не скористалась.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином, про причини неявки представника суд не повідомила, процесуальним правом подати письмові пояснення по суті предмету спору не скористалась.
На підставі ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані позивачем документи та витребувані судом докази, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі, та дійшов до наступних висновків.
Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Нормами спадкового права регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб'єктів (спадкоємців) в правах та обов'язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Об'єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов'язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб (статті 1218, 1219 Кодексу).
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (стаття 1220 Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (стаття 1221 Кодексу).
Право власності на рухоме та нерухоме майно, яке належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, є таким, що не припинилося внаслідок його смерті та входить до складу спадщини.
Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Носівського районного управління юстиції у Чернігівській області 22 травня 2015 року (актовий запис №110).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина до складу якої, серед іншого, входить об'єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 .
Заповіт є особистим розпорядженням і складається від імені однієї фізичної особи. (стаття 1233 Цивільного кодексу України)
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. (стаття 1234 Цивільного кодексу України)
Загальні вимоги до форми заповіту викладені у статті 1247 Цивільного кодексу України, заповіт складається у письмовій формі із вказанням місця та часу його складання, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально посвідчений.
За життя ОСОБА_3 залишила заповіт датований 22 листопада 2012 року, посвідчений державним нотаріусом Носівської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області Чуєнко Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 2-2339, яким зробила розпорядження на випадок своєї смерті заповідала все майно, що буде належати ОСОБА_3 на день її смерті - ОСОБА_4 .
ОСОБА_5 є онукою - ОСОБА_3 , що підтверджується документами родичів за походженням.
Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.
Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини.
30 вересня 2015 року ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, звернулась до Восьмої Київської державної нотаріальної контори з заявою про намір прийняти спадкове майно, яке залишилося після смерті бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі заяви спадкоємця ОСОБА_3 , державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори заведена спадкова справа №142/2015 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ксерокопія матеріалів спадкової справи долучена до матеріалів цивільної справи.
16 жовтня 2019 року державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Остролуцькою Ольгою Миколаївною винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки спадкоємцем за заповітом не були подані оригінали правоустановлюючих документів, що підтверджують право власності померлої на квартиру, що є предметом спадкування.
Відповідно до положень частини першої, третьої та п'ятої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Фактичний вступив управління або володіння будь-якою частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадкової маси.
Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов'язок спадкоємців, а їх право.
Згідно положень статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Як передбачено п.4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що за життя ОСОБА_3 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 , факт реєстрації права власності за спадкодавцем вказаного об'єкту нерухомого майна підтверджується довідкою, яка видана Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
Після смерті ОСОБА_3 , право власності на вищезазначене нерухоме майно перейшло в порядку спадкування за заповітом - ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, однак у встановленому порядку не отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно, у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на об'єкт нерухомо майна, що входить до спадкової маси, при цьому суд враховує, що в межах даного спору відповідачем не висунуто заперечень щодо правомірності набуття позивачем, яка єдиним спадкоємцем майна спадкодавця, права власності на спадкове майно.
В той же час обставин, які б вказували, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя набула або володіла нерухомим майном, що входить до спадкової маси, неправомірно, або на вказане майно, окрім позивача, як спадкоємця за заповітом, в порядку спадкування чи з інших підстав претендують інші особи судом не встановлено.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.
Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.
Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.
Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв'язана волею сторонніх осіб (відповідачів у справі), що суперечить вищевказаній презумпції.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що відповідно до вимог закону позивач належним чином прийняла спадщину після померлої бабусі ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю у спадкоємця оригіналу правовстановлюючих документів на спадкове майно не може оформити на це майно право власності, що унеможливлює в повній мірі володіти та користуватись ним, а також виходячи з положень ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», за яким рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на вказане майно, тому у сукупності встановлених обставин є підстави для задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 , спадкоємцем за заповітом майна померлої ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статі 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Восьма Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом є правомірним та підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статями 392, 1216, 1217, 1218, 1258, 1268, 1270, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 67 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, статями 1, 4, 10, 11, 12, 76-81, 89, 263-265, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Восьма Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , спадкоємцем за заповітом майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.