Справа № 372/2635/16-ц
Провадження № 2-69/20
25 лютого 2020 року Обухівський районний суд
Київської області в складі :
Головуючого судді Потабенко Л.В.,
при секретарі Буртовій О.Є.,
за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відшкодування збитків,
Позивач ОСОБА_3 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 серії НАК № 853201 , реєстровий № 5891 від 27 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що 19.06.1995 року його колишня дружина, відповідач по справі ОСОБА_4 , отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок був побудований позивачем та відповідачем ОСОБА_4 коли перебували у шлюбі. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 31.08.1995 року затверджена мирова угода, згідно якої позивач та відповідач ОСОБА_4 розділили вказаний вище житловий будинок. В кінці серпня 2016 року позивачу стало відомо, що відповідачем спільний житловий будинок був проданий ОСОБА_5 . Позивач вважає вказаний договір купівлі-продажу житлового будинку незаконним, тому звернувся до суду з даним позовом.
Позивач ОСОБА_5 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 , в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 27.12.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В. зареєстрований в реєстрі за №5892; стягнути з відповідача збитки в розмірі 298 000 грн., сплачений судовий збір в розмірі 3748 грн. 40 коп. та судові витрати на правничу допомогу в розмірі 18 500 грн. Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що 27.12.2014 року між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В. та зареєстрований в реєстрі за №5892. Вказаний правочин позивач вважає недійсним, оскільки його було вчинено під впливом обману, а саме відповідачем при укладенні договору купівлі-продажу було вказано, що відчужуваний будинок не є спільною сумісною власністю та є її особистою приватною власністю (пункт 16 Договору купівлі-продажу). Однак, як стало відомо позивачу в подальшому, житловий будинок АДРЕСА_1 , перебуває в спільній частковій власності відповідача та третьої особи. Тому, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 03.12.2018 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засіданні за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 26.07.2019 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відшкодування збитків.
Ухвалою суду від 26.07.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 19.12.2019 року цивільну справу № 372/2635/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та цивільну справу № 372/3009/19 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відшкодування збитків, третя особа - ОСОБА_3 - об'єднано в одне провадження та присвоєно об'єднаній цивільній справі № 372/2635/16-ц.
Ухвалою суду від 19.12.2019 року відмовлено в задоволені заяви представника позивача ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову.
Представник ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав вказаних у позові, та просив суд їх задовольнити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 просив відмовити через їх безпідставність та необгрунтованість.
Представник ОСОБА_5 заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав вказаних у позові, та просив суд їх задовольнити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 просив відмовити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги ОСОБА_3 визнала в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 31.08.1995 року ухвалою Обухівського районного суду у справі № 2-521-95 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл будинку та господарських будівель затверджено мирову угоду. Згідно вказаної ухвали, ОСОБА_3 виділено в спірному будинку кімнати 1-4 площею 7,9 кв.м. та 1-5 площею 23,4 кв.м., відповідачу ОСОБА_4 виділено веранду 1-1 площею 14 кв.м., кімнати 1-2 площею 14 кв.м., 1-3 площею 7,9 кв.м., кухню площею 8,5 кв.м., кочегарку площею 12,6 кв.м. інші господарські будівлі залишено у спільному користуванні. Вказана ухвала набрала законної сили та є чинною. Як вбачається із вищезазначеної архівної довідки від 07.12.22016 р. № 1000 копія зазначеної ухвали знаходиться в матеріалах технічної документації БТІ.
Відповідно до копії довідки Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області від 27.02.2006 року ОСОБА_3 належить 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 прописаний за вказаною адресою.
Відповідно до архівної довідки КП КОР «Західне БТІ» № 1000 від 07.12.2016 року, станом на 29.12.2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності виданого, 19.06.1995 року на підставі рішення Григорівської сільської ради № 5 від 21.04.1993 року.
27.12.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 продала у власність, а ОСОБА_5 купив у власність житловий будинок АДРЕСА_1 . Житловий будинок був відчужений за 149 000 грн. Документом, що підтверджувало право власності продавця на зазначений житловий будинок, було свідоцтво про право власності на житловий будинок б/н видане Григорівською сільською радою Обухівського району Київської області 19.06.1995 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В. Зареєстровано в реєстрі за № 5892.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 2 ст. 369 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 , не надавав відповідачці ОСОБА_4 згоди, в тому числі письмової та нотаріально засвідченої, на відчуження спірного будинку співвласником якого він являється. Зазначена обставина підтверджується і пунктом 16 договору купівлі-продажу житлового будинку від 27.12.2014 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 при укладенні спірного правочину вказала що даний будинок є її особистою приватною власністю. Осіб, які б могли порушити питання про визнання за ними право власності на зазначене майно, у тому числі відповідно до ст.62, 74 Сімейного кодексу України, немає. Будь-які дані, що ОСОБА_3 надав свою письмову згоду на продаж нерухомого майна, співвласником якого він є, вказаний договір не містить.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном, є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З огляду на викладене вище, відсутність згоди іншого зі співвласників на укладення договору цінного майна позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оспорити договір з підстав його недійсності.
Оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без згоди ОСОБА_3 , який є співвласником житлового будинку, то оспорюваний договір відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.
Згідно з вимогами частини першої ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тому, для захисту майнових та житлових прав з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, суд вважає за необхідне застосування реституції.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_5 суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 ЦК України).
Обов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно достатті 657 ЦК України є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.
Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до оспорюваного договору сторони підтвердили, що умови договору є зрозумілими і відповідають реальній домовленості сторін, укладення договору відповідає їх інтересам, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, у тексті договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються продажу будинку.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази факту обману позивача ОСОБА_5 , під час укладення оскаржуваного договору в той час, як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України, та задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відшкодування збитків.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 серії НАК № 853201 , реєстровий № 5891 від 27 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
В порядку реституції стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 149 000 грн. за купівлю будинку АДРЕСА_1 .
В порядку реституції зобов'язати ОСОБА_5 повернути у власність ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесений судовий збір в розмірі 745,00 грн.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відшкодування збитків, відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 06 березня 2020 року.
Суддя: