ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 березня 2020 року Справа № 906/1336/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Філіпова Т.Л.
суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Панасюк О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗІДЗІДЗІ" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 24.12.2019 р. у справі №906/1336/19 (суддя Тимошенко О.М., повний текст ухвали складено 24.12.2019р.)
за позовом ОСОБА_1
до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Мейсон Ентертеймент"
2) товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗІДЗІДЗІ"
про визнання рішення загальних зборів учасників та договору недійсними
за участі:
позивача - не з'явився,
представника позивача - не з'явився,
представника відповідача 1 - Яшин В.Ю.,
представника відповідача 2 - не з'явився,
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 24.12.2019 р. у справі №906/1336/19, за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Мейсон Ентертеймент" та товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗІДЗІДЗІ" про визнання рішення загальних зборів учасників та договору недійсними, було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі №906/1336/19 та накладено арешт на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_2" за свідоцтвом України НОМЕР_1 від 27 лютого 2012 року, власником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "ДЗІДЗІДЗІ".
В обґрунтування ухвали суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що у зв'язку з тим, що власник свідоцтва України НОМЕР_1 може у будь-який час відмовитись або передати іншій особі право власності на свідоцтва повністю, суд приходить до висновку, що позивач обґрунтовано припускає, що права на знаки, які є предметом спору на момент прийняття рішення можуть перейти до іншої особи, що в свою чергу виключить необхідність у прийнятті рішення по вказаній справі.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. При цьому, господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції зазначив, що подана заява про забезпечення позову визнається судом обґрунтованою щодо вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_2" за свідоцтвом України НОМЕР_1 від 27 лютого 2012 року, власником якого на сьогодні є товариство з обмеженою відповідальністю "ДЗІДЗІДЗІ" до набрання рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/1336/19 законної сили. При цьому, обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжитий судом захід до забезпечення позову спроможний забезпечити ефективний захист порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "ДЗІДЗІДЗІ" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу господарського суду Житомирської області від 24.12.2019 р. про забезпечення позову у справі №906/1336/19 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-2 зазначив, зокрема, що: даний спір не може вважатись корпоративним в розумінні ст. 20 ГПК України, адже ОСОБА_1 продав свою частку, тобто оплатно та добровільно передав права іншій особі (а не вибув, чи був виключений з товариства); навіть припущення варіанту задоволення позову, забезпечення вжите судом жодним чином не вплине на таке рішення, ОСОБА_1 нічого не відновить та не отримає, тобто відсутня мета; позовні вимоги з якими звернувся ОСОБА_1 (які стали аргументом для забезпечення позову) не відновлять в будь-якому випадку прав позивача (наявний неефективний спосіб захисту).
В апеляційній скарзі посилається на судову практику Верховного Суду у справі №915/870/18 постанова від 15.01.2019р., у справі №917/1390/17 від 20.08.2018р.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зокрема зазначив, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_2», а тому ухвала господарського суду Житомирської області від 24.12.2019 року є обґрунтованою та такою, що прийнята у відповідності до норм процесуального та матеріального права. Натомість апеляційна скарга відповідача-2 є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення.
У судове засідання, призначене на 02.03.2020 р., позивач та відповідач-2 не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги
Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення позивача та відповідача-2 про розгляд справи та той факт, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності позивача та відповідача-2.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
За приписами ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Як вбачається зі змісту ст. ст. 136, 137 ГПК України, якими врегульовано порядок вжиття заходів забезпечення позову, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Тобто положення вказаних статей пов'язують вжиття заходу забезпечення позову з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Частиною 1 ст.2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Аналіз наведеного свідчить про те, що перелік видів забезпечення позову не є вичерпним та суд вправі, керуючись принципом верховенства права та завданнями господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, з метою ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за наявності відповідного клопотання вживати й інші види заходів забезпечення, але з урахуванням обмежень забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних правовідносин, установлених ч.5 ст.137 ГПК України.
При цьому, в силу положень ч.1 ст.74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З огляду на викладене, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
В кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Отже, метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, оформлених протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" від 21.08.2017 р. та визнання недійсним договору №02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02.11.2018 року, укладеного між ТОВ "Мейсон Ентертеймент" та ТОВ "ДЗІДЗІДЗІ".
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, рішеннями загальних зборів учасників, оформлених протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" від 21.08.2017 р. було вирішено, зокрема, такі питання: відчужити (продати) права інтелектуальної власності, що належать товариству; надати повноваження директору товариства вчинити правочин, укласти договір купівлі-продажу прав інтелектуальної власності, що належать товариству за ціною та всіма іншими істотними умовами на його власний розсуд за переліком майна, а зокрема, і майнові права на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_2" (арк. 10 мат. оскарження).
02.11.2018 року між ТОВ "Мейсон Ентертеймент" та ТОВ "ДЗІДЗІДЗІ" укладено договір №02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг, відповідно до п. 1.1. якого правовласник знака для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_2", що зареєстрований 27 лютого 2012 року в Державному реєстрі свідоцтв України на знак для товарів і послуг за номером НОМЕР_1, зобов'язується передати правонабувачу виключні майнові права інтелектуальної власності на цей знак, а правонабувач зобов'язується прийняти у відповідності до умов, встановлених даним договором.
Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову позивач вказує, що розгляд справи щодо визнання недійсним вищевказаних рішення загальних зборів учасників та договору може затягнутись на тривалий термін та без прийняття відповідних заходів забезпечення позову відповідач ТОВ "ДЗІДЗІДЗІ" може відчужити знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_2" третім особам. Заявник зазначив, що директором та учасником ТОВ "Мейсон Ентертеймент" у розмірі 25% статутного капіталу та учасником ТОВ "ДЗІДЗІДЗІ" у розмірі 50% статутного капіталу є ОСОБА_2 , тобто за спірними рішенням загальних зборів та договором фактично одноосібно передано усі майнові права на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_2". Крім того, вказав, що на даний час здійснюють заходи щодо ліквідації ТОВ "Мейсон Ентертеймент", що також оскаржується позивачем, ОСОБА_1 , у справі №906/461/19.
Оцінюючи доводи позивача, викладені в заяві щодо вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Враховуючи, що предметом позову у даній справі є вимога немайнового характеру, то у разі задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню, а отже, у даному випадку підлягає дослідженню підстава вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18).
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 корпоративних прав у ТОВ "Мейсон Ентертеймент", у зв'язку з відчуженням своєї частки у статутному капіталі іншій особі 12.06.2018 року, та як наслідок відсутність підстав для вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення захисту таких неіснуючих прав та інтересів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина третя статті 167 Господарського кодексу України).
Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною правовідносин є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Предметом спору у даній справі є, зокрема, визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент", оформлених протоколом від 21.08.2017 р., яким вирішено відчужити майнові права на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_2", з підстав того, що вказане рішення загальних зборів учасників товариства є підробленим документом, оскільки вказані збори не проводились та позивач (його представник) у таких зборах участі не приймав та не міг примати у зв'язку з їх не проведенням.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем у даній справі частку у статутному капіталі ТОВ "Мейсон Ентертеймент" було відчужено за договором купівлі-продажу 12.06.2018 року, тобто вже після проведення загальних зборів учасників товариства 21.08.2017 року.
Таким чином, позивач у даній справі, як учасник товариства на момент прийняття оскаржуваного рішення зборів товариства, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Доводи наведені в судовому засіданні представником відповідача-1 про порушення судом першої інстанції ч.2 ст. 136 ГПК України, а саме не встановлення судом, що спосіб захисту який обрав позивач при зверненні до суду з позовною заявою є неефективним, оскільки не призведене до поновлення прав позивача, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі доводи відповідача-1 зводяться до вирішення справи судом по суті, що є неможливим на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.
Окрім того, оцінюючи доводи апеляційної скарги, які передусім зводяться до відсутності порушеного права позивача оскаржуваним рішенням загальних зборів та договором, колегія суддів зазначає, що обставини наявності чи відсутності порушених прав позивача можуть бути встановлені лише після завершення розгляду даного спору по суті та винесення кінцевого судового рішення, натомість застосування заходів забезпечення позову у даній справі спрямовані на запобігання ймовірним порушенням корпоративних прав позивача.
Враховуючи, що обраний спосіб забезпечення позову (накладення арешту на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_2") співвідноситься з предметом позову (визнання недійсним рішення загальних зборів, якими вирішено відчужити майнові права на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_2" та договору, яким реалізоване таке відчуження), а отже існує конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, колегія суддів вважає, що вжитий судом першої інстанції захід до забезпечення позову спроможний забезпечити ефективний захист порушених (на думку позивача), його прав та інтересів.
Суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що обставини, що один із учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" - ОСОБА_2 є також учасником ТОВ "ДЗІДЗІДЗІ", фактично одноосібно ОСОБА_2 за спірними рішеннями передано усі майнові права на знак на товари і послуги, які складають статутний капітал товариства до ТОВ "ДЗІДЗІДЗІ", а також те, що наразі здійснюються заходи щодо ліквідації ТОВ "Мейсон Ентертеймент", свідчить про те, що такі дії відповідачів вподальшому можуть утруднити чи зробити неможливим відновлення порушеного (у разі визнання такого права порушеним рішенням суду) права позивача, за захистом якого він звернувся.
У відповідності до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статей 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого господарського суду прийнята у відповідності до норм ст.ст. 136, 137, 234 ГПК України з всебічним, повним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Ухвалу господарського суду Житомирської області від 24.12.2019 р. у справі №906/1336/19 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗІДЗІДЗІ" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 24.12.2019 р. у справі №906/1336/19 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "06" березня 2020 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Грязнов В.В.