Справа № 520/5849/17
Провадження № 2/947/979/20
03.03.2020 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.,
при секретарі - Кириковій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
Департаменту міського господарства Одеської міської ради,
Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла»,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору -
Одеська міська рада,
про визнання недійсним і скасування розпорядження та свідоцтва
про право власності на житло,
Позивачка - ОСОБА_1 19 травня 2017 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Одеська міська рада, про визнання недійсним та скасування розпорядження і свідоцтва про право власності на житло, в якій просить суд: визнати недійсними та скасувати розпорядження органу приватизації №198434 від 31 жовтня 2006 року та свідоцтво про право власності на житло, що видане Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради 31 жовтня 2006 року, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності в рівних частках.
Позивачка в обґрунтування позову посилається на те, що вона та відповідач - ОСОБА_2 з 2001 року та 2003 року відповідно мешкають та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Невдовзі їй стало відомо, що квартира зареєстрована на праві спільної часткової власності за нею - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31.10.2006 року, зареєстрованого в реєстрову книгу за НОМЕР_1, видане Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради на підставі розпорядження від 31.10.2006 року за №198434.
Отже, підставою для набуття права власності на вказану квартиру за позивачкою та відповідачем, стали дії останніх з приватизації державного житлового фонду, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється на підставі заяв громадян, які займають таке житло.
Як стверджує позивачка, вона не подавала та не підписувала жодних заяв щодо приватизації вищевказаної квартири, не виявляла бажання щодо здійснення таких дій, а відтак вищевказане розпорядження та свідоцтво видане за відсутності її волі, обмежує її права, як громадянина України, на подальшу безоплатну приватизацію житла.
Оскільки приватизація спірного житла, здійснена на підставі нібито заяви позивачки, яку як стверджує остання, вона не підписувала, ОСОБА_1 для захисту своїх прав та інтересів була вимушена звернутись до суду з відповідним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2017 року відкрито провадження по цивільній справі на підставі вищевказаної позовної заяви та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.
29.06.2017 року до суду надійшло клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про призначення судової почеркознавчої експертизи по справі.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 29.06.2017 року призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, провадження по цивільній справі №520/5849/17 - зупинено. На вирішення експертів поставлені наступні питання:
1. Чи виконаний рукописний текст (рукописні записи): « ОСОБА_4 » та підпис, зроблений від імені ОСОБА_1 (розташований лівіше від вищевказаного рукописного тексту), що розташовані в першій графі розділу «Підпис наймача та повнолітніх членів сім'ї» заяви від 20 вересня 2006 року, що адресована керівнику органу приватизації, підписи на якій засвідчені керівником підприємства по обслуговуванню житла - КП «Дирекція єдиного замовника «Чорноморське», ОСОБА_1 , як заявником чи іншою особою?
27 липня 2017 року від експерта надійшло до суду клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, за матеріалами справи №520/5849/17.
Тієї ж дати - 27.07.2017 року надійшов лист від КП «Міське агентство з приватизації житла» за вих. №154/01-в, в якому КП повідомило, що приватизація квартири АДРЕСА_1 , була проведена з дотриманням вимог Закону України «Про приватизація державного житлового фонду» та Положення «Про передачу квартир (домів) у власність громадян».
07 вересня 2017 року до суду надійшла заява від позивачки ОСОБА_1 про витребування справи з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, оскільки клопотання експерта не вирішено, а проведення експертизи вбачається неможливим без надання додаткових доказів, питання щодо їх витребування можливе лише у судовому засіданні, у зв'язку з чим судом було витребувано матеріали вказаної справи.
10 жовтня 2017 року до Київського районного суду міста Одеси були повернуті матеріали цивільної справи №520/5849/17 з експертної установи.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2017 року відновлено провадження по цивільній справі №520/5849/17 та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.
З метою отримання додаткових документів в яких містяться оригінали зразків підпису та почерку ОСОБА_1 , ухвалою суду від 14 листопада 2017 року, за клопотанням представника позивачки ОСОБА_1 , витребувано з Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» оригінали документів (у тому числі заяву від 20.09.2016 року), що стали підставою для приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які в подальшому надійшли до суду.
20 грудня 2017 року до суду надійшла заява представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року, з урахуванням ухвали Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року про виправлення описки, заяву представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про призначення судової почеркознавчої експертизи - задоволено. Призначено по справі - судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, на час проведення якої провадження по цивільній справі №520/5849/17 - зупинено.
16 квітня 2018 року до суду були повернуті матеріали цивільної справи №520/5849/17 з повідомленням експерта №54-П від 06 квітня 2018 року про неможливість проведення судової експертизи, у зв'язку з ненаданням експерту квитанції на підтвердження сплати ОСОБА_1 розрахунку за проведення експертного дослідження.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2018 року поновлено провадження по цивільній справі №520/5849/17 та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
У підготовчому судовому засіданні 31.05.2018 року представник позивачки наполягав на надіслані справи до Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України для належного виконання ухвали Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року якою було призначено по справі проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки висновок експерта буде мати важливе значення для вирішення спору в цій справі та з урахуванням того, що на час повернення матеріалів справи до суду без виконання експертного дослідження, позивачкою ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти в сумі 900 гривень 48 копійок за проведення експертного дослідження, згідно з наданим експертом рахунком №25/2018 від 22.02.2018 року, що підтверджується квитанцією №0.0993884907.1 від 21.03.2018 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 31 травня 2018 року направлено експертам Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України матеріали цивільної справи №520/5849/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Одеська міська рада, про визнання недійсним та скасування розпорядження і свідоцтва про право власності на житло, для виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року про призначення судової почеркознавчої експертизи, з урахуванням ухвали Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року про виправлення описки та прийняття остаточного висновку, на підставі наявних документів в матеріалах цивільної справи №520/5849/17, на час проведення якої провадження по справі зупинено.
27 вересня 2018 року з вказаної експертної установи матеріали цивільної справи №520/5849/17 були повернуті на адресу суду з висновком експерта за №292-П від 14 вересня 2018 року, в якому експерт дійшов висновку, що провести експертизу за поставленим питання не вбачається можливим.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 01 жовтня 2018 року поновлено провадження по цивільній справі №520/5849/17 та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
11 грудня 2018 року від позивачки надійшла до суду заява, в якій остання просить суд знов призначити судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Судової незалежної експертизи України.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 11.12.2018 року клопотання позивачки ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи - задоволено. Призначено по цивільній справі №520/5849/17 - судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Судової незалежної експертизи України, на вирішення якої поставлено питання встановлене судом в ухвалі Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року. На час проведення вказаної експертизи провадження по справі зупинено.
13 лютого 2019 року на адресу суду надійшов лист з Одеської філії Судової незалежної експертизи України за вих. №1310 від 11.02.2019 року щодо погодження проведення призначеної експертизи в рамках дослідження спеціаліста.
Враховуючи вказані обставини, що дане питання розглядається судом у відкритому судовому засіданні за участі сторін по справі, а провадження по справі зупинено, матеріали цивільної справи перебувають в Одеській філії Судової незалежної експертизи України на проведенні судово-почеркознавчої експертизи, 04.02.2019 року Київським районним судом міста Одеси було направлено лист до вказаної установи з вимогою про повернення матеріалів цивільної справи, для розв'язання цього питання.
26 лютого 2019 року до суду надійшли матеріали цивільної справи №520/5849/17.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2019 року провадження по справі поновлено та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2019 року о 12 годині 30 хвилин.
23 квітня 2019 року до суду надійшло клопотання позивачки ОСОБА_1 , в якій остання заперечує проти проведення, призначеної ухвалою суду від 11.12.2018 року, експертизи в рамках дослідження спеціаліста, у зв'язку з чим просить суд призначити судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання зазначені в ухвалі суду від 11.12.2018 року, доручивши її проведення експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 23.04.2019 року клопотання позивачки ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи - задоволено. Призначено по цивільній справі №520/5849/17 - судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено питання встановлене судом в ухвалі Київського районного суду міста Одеси від 11 грудня 2018 року. На час проведення вказаної експертизи провадження по справі зупинено.
27.08.2019 року на адресу суду з вказаної експертної установи надійшли матеріали цивільної справи №520/5849/17, разом з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за №16053/16054/19-32/23328/19-32 від 20.08.2019 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28.08.2019 року поновлено провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
07 жовтня 2019 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
04.12.2019 року судом було постановлено ухвалу, якою витребувано з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради належним чином завірені копії матеріалів реєстраційної справи стосовно квартири АДРЕСА_1 .
Станом на 03.03.2020 року вказана копія ухвали суду не виконана, до суду витребувані судом документи не надійшли.
У судове засідання призначене на 03.03.2020 року позивачка та її представник не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, однак 03.03.2020 року до суду надійшла заява від позивачки, в якій остання позовні вимоги підтримала та просить суд задовольнити, розгляд справи провести за її відсутності.
Згідно з ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідач ОСОБА_2 та представники відповідачів Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» у судове засідання повторно не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.
Представник третьої особи - Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак 12.11.2019 року надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч.1, 4 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З урахуванням повторної неявки відповідачів по справі, повідомлених належним чином, та поданих позивачем і третьої особою заяв про розгляд справи за їх відсутності, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності учасників процесу у судовому засіданні 03.03.2020 року на підставі наявних у матеріалах справи даних і доказів.
Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 з 30.07.2001 року, а відповідач - ОСОБА_2 , як онук, зареєстровані та мешкають у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення, яка видана 27.04.2017 року Комунальним підприємством «Дирекція єдиного замовника «Чорноморське».
15 листопада 2006 року КП «ОМБТІ та РОН» було зареєстровано право спільної часткової власності на вказану квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках, а саме кожному по Ѕ квартирі.
Зазначені обставини підтверджуються довідкою КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради за №480627.72.16 від 01.02.2017 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №85170152 від 16.04.2017 року.
З вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на вказану квартиру на підставі - свідоцтва про право власності від 31.10.2006 року, зареєстрованого в реєстрову книгу за НОМЕР_1, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради.
З копії вказаного свідоцтва вбачається, що воно було видане на підставі розпорядження від 31.10.2006 року за №198434.
Отже, позивачка та відповідач ОСОБА_2 набули право спільної часткової власності на вказану квартиру за наслідком приватизації державного житлового фонду.
За змістом ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до абз. 3 ст. 9 Житлового Кодексу Української РСР, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Згідно зі ст. 1 Закону Україну «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції чинній станом на час видання спірного розпорядження), приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону, до об'єктів приватизації належать - квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Згідно п.18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету з житлово-комунального господарства від 15 вересня 1992 року №56 (яке було чинним на момент приватизації спірної квартири), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Згідно п.23 зазначеного Положення, оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданою до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.
За змістом ст. 65, 65-1 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.
Верховним Судом України у Постанові по справі № 6-125цс12 від 30 січня 2013 року зроблено правовий висновок: виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61, 65, 65-1 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 12.01.2017 р. № 9-48/0/4-17 узагальнено судову практику розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків. Розділ 5 узагальнення містить наступні правові висновки суду: Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація: здійснення приватизації уповноваженими на це органами; згода всіх повнолітніх членів сім'ї; постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку; згода тимчасово відсутніх членів сім'ї, за якими зберігається право на житло.
Таким чином, як випливає з аналізу вказаних норм, процедура оформлення права власності передбачає обов'язкове постійне проживання в цих квартирах (будинках) квартиронаймача, а також подання таким громадянином, який є повнолітнім і виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру, відповідної заяви у встановленому законом зразку.
З витребуваних судом документів вбачається, що спірна приватизація квартири АДРЕСА_1 , була проведена на підставі поданої 20.09.2006 року заяви від імені ОСОБА_1 на ім'я керівника органу приватизації, за підписом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , відповідно до якої вказані особи просили оформити передачу в спільну частку власність вказану квартиру.
Як стверджувала позивачка - ОСОБА_2 , вона вищевказану заяву не підписувала та взагалі не мала наміру здійснювати дії з приватизації квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З метою з'ясування усіх обставин по справі, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі техніки, сприяючи реалізації та надання доступу сторонам по справі у праві на захист,ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 23.04.2019 року було призначено по цивільній справі №520/5849/17 - судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення яких було поставлено питання:
«Чи виконаний рукописний текст (рукописні записи): « ОСОБА_4 » та підпис, зроблений від імені ОСОБА_1 (розташований лівіше від вищевказаного рукописного тексту), що розташовані в першій графі розділу «Підпис наймача та повнолітніх членів сім'ї» заяви від 20 вересня 2006 року, що адресована керівнику органу приватизації, підписи на якій засвідчені керівником підприємства по обслуговуванню житла - КП «Дирекція єдиного замовника «Чорноморське», ОСОБА_1 , як заявником чи іншою особою?».
За наслідком проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду 23.04.2009 року, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз був наданий відповідний висновок експертів за №16053/16054/19-32/23328/19-32 від 20.08.2019 року, відповідно до якого:
«Підпис від імені ОСОБА_1 , який розміщений в першому рядку графи «Підпис наймача та повнолітніх членів сім'ї» у заяві від 20.09.2006 року, що адресована керівнику органу приватизації - виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.
Рукописний запис « ОСОБА_4 », який міститься у першому рядку графи «Підпис наймача та повнолітніх членів сім'ї» у заяві від 20.09.2006 року, що адресована керівнику органу приватизації, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_1 , який розміщений в першому рядку графи «Підпис наймача та повнолітніх членів сім'ї» у заяві від 20.09.2006 року, що адресована керівнику органу приватизації, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.».
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст.102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Згідно зі ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Учасниками процесу вказаний висновок не спростовувався, не оспорювався, останній не визнаний неповним або неясним, навпаки висновок експерта є логічним, послідовним і містить опис та обґрунтування зроблених висновків, відповіді на поставлені питання та ґрунтується на дослідженні доказів, які містяться в матеріалах справи, експерт попереджений про кримінальну відповідальність, має фахову підготовку в даній області знань, у зв'язку із чим сумнівів у їх безсторонності у суду не виникає.
На підставі викладеного суд приймає вказаний висновок, як належний доказ, та вважає встановленим, що заява від 20.09.2006 року адресована від імені ОСОБА_1 на ім'я керівника органу приватизації, на підставі якої було видано розпорядження органу приватизації від 31 жовтня 2006 року за №198434, та свідоцтво про право власності на житло, зареєстроване і записане у реєстрову книгу за НОМЕР_1, видане 31 жовтня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-Енергетичного комплексу Одеської міської ради, підписана не ОСОБА_1 , а іншою особою від її імені.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину... Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідків окремих видів недійсних правочинів.
Як передбачено ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, з урахуванням встановлених по справі обставин та досліджених судом доказів, суд вважає, що у даному випадку жодним чином не встановлено волевиявлення позивача щодо укладання даного правочину, позивач заяву про приватизацію спірної квартири не підписувала та не подавала, що також не спростовано відповідачем по справі, у зв'язку з чим, суд вважає, що розпорядження органу приватизації від 31 жовтня 2006 року за №198434, видане Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-Енергетичного комплексу Одеської міської ради, на підставі якого квартиру АДРЕСА_1 , передано на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Під час вирішення питання щодо скасування свідоцтва про право власності на житло, зареєстроване і записане у реєстрову книгу за НОМЕР_1, видане 31 жовтня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-Енергетичного комплексу Одеської міської ради на підставі вищевказаного розпорядження, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за №157/6445, (в редакції чинній станом на час видачі спірного свідоцтва), видача свідоцтва про право власності здійснюється органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.
Тобто свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.
Отже, правовстановлюючим документом у цьому випадку є недійсне розпорядження органу приватизації від 31 жовтня 2006 року за №198434, видане Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-Енергетичного комплексу Одеської міської ради, на підставі якого видано відповідне свідоцтво за НОМЕР_1 від 31 жовтня 2006 року, та дійсність якого може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності рішення відповідного органу, на підставі якого було видано оскаржуване заявником свідоцтво.
Оскільки розпорядження органу приватизації визнається судом недійсним, то й документ, яким оформлюється відповідне право має бути визнаний недійсним також.
Зазначений правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 03.04.2018 року за наслідком розгляду справи №917/927/17.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим і підлягаючим до задоволення, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним та скасуванню розпорядження органу приватизації від 31 жовтня 2006 року за №198434, видане Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-Енергетичного комплексу Одеської міської ради, та визнанню недійсним свідоцтво про право власності на житло, зареєстроване і записане у реєстрову книгу за НОМЕР_1, видане 31 жовтня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-Енергетичного комплексу Одеської міської ради, на підставі чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1 .
При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 13, 76-81, 82, 89, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), Департаменту міського господарства Одеської міської ради (місцезнаходження: 65011, м. Одеса, вул. Успенська, 83/85), Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» (місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 66), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Одеська міська рада (місцезнаходження: 65004, м. Одеса, площа Думська, 1), про визнання недійсним та скасування розпорядження і свідоцтва про право власності на житло - задовольнити.
Визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації від 31 жовтня 2006 року за №198434, видане Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-Енергетичного комплексу Одеської міської ради, на підставі якого квартиру АДРЕСА_1 , передано на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, зареєстроване і записане у реєстрову книгу за НОМЕР_1, видане 31 жовтня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства та Паливно-Енергетичного комплексу Одеської міської ради, на підставі розпорядження органу приватизації від 31 жовтня 2006 року за №198434, на підставі якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 10 березня 2020 року.
Головуючий Калініченко Л. В.