Справа № 128/2902/19
Провадження № 2/127/4547/19
04 березня 2020 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі:
головуючої судді Іщук Т.П.,
за участі секретаря судового засідання Коваленко Д.І.,
представника відповідача Кадури А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
АТ «ПУМБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивувало тим, що відповідно до укладеного між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 договору № GP-5703437 від 20.12.2013, відповідач отримав кредит у розмірі 106700,97 грн. ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» 19.07.2016 припинилося шляхом приєднання до АТ «Перший Український Міжнародний Банк», який є правонаступником усіх прав та зобов'язань ПАТ «Банк Ренесанс Капітал». Позивач вказує, що відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 17.10.2019 має заборгованість в розмірі 128060,00 грн, з яких: 47553,92 грн- заборгованість за кредитом, 12834,70 грн - заборгованості по процентам, 46666,20 грн - заборгованість за комісією, 21005,18 грн - штрафні санкції. Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 128060,00 грн та судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1921 грн.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01.11.2019 матеріали позовної заяви передані за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.11.2019 було відкрите спрощене позовне провадження у справі та призначене судове засідання.
У визначений судом строк, до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_1 де останній зазначає, що подані позивачем докази не відповідають вимогам належності доказів, надана виписка по рахунку не є доказом підтвердження існування заборгованості. Також вказує, що позивач не повідомив про його звернення до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором, який був виданий 28.12.2018, що є подвійним стягненням, а також просив застосувати строк позовної давності.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 08.01.2020 та 28.01.2020 витребувано інформацію щодо виконання виконавчого напису та зупинення стягнення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, надав пояснення аналогічні поясненням, викладеним у відзиві.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 550, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Судом установлено, що 20.12.2013 ОСОБА_1 підписав Пропозицію укласти договори (оферта), якою запропонував банку АТ «Банк Ренесанс Капітал» на умовах, зазначених в пропозиції та загальних умов, укласти договір страхування та надати кредит.
У частині 2 Пропозиції встановлена сума кредиту - 49999,66 грн, строк кредиту - 48 місяці з процентною ставкою - 13% та розміром комісії за обслуговування кредиту - 2,1 %.
Відповідно до умов Пропозиції вона вважається прийнятою в дату її підписання банком та скріплення його печаткою або в момент вчинення банком до моменту підписання ним пропозиції фактичних дій щодо надання кредиту.
Загальні умови договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків були підписані відповідачем 20.12.2013 (а.с.8-9).
Позивач є правонаступником АТ «Банк Ренесанс Капітал».
Банк, звертаючись до суду з позовом, надав вказану Пропозицію укласти договори (оферта) від 20.12.2013, загальні умови договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків, які були підписані відповідачем.
На підтвердження наявності заборгованості надано Виписку з рахунка ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором № GP-5703437 від 20.12.2013, згідно якого станом на 17.10.2019 ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 128060,00 грн, з яких: 47553,92 грн - заборгованість за кредитом, 12834,70 грн - заборгованості по процентам, 46666,20 грн - заборгованість за комісією, 21005,18 грн - штрафні санкції, яка на даний час не погашена (а.с.15), та довідку про стан заборгованості.
Також судом установлено, що 28.12.2018 за заявою позивача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. було видано виконавчий напис про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, реєстр. № 13064, що підтверджується копією вказаного виконавчого напису (а.с. 68). Цей виконавчий напис знаходиться на примусовому виконанні, під час якого з відповідача здійснюється утримання із його пенсії, що підтверджується інформацією приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Павелків Т.Л. При цьому суд звертає увагу, що приватний виконавець двічі надав різні інформації про стягнення сум за цим виконавчим написом ( в останній інформації сума менша чим в попередній).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як установлено судом на підтвердження укладення кредитного договору та наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором, позивачем надано копію паспорта відповідача, копію пропозиції укласти договори (оферта) від 20.12.2013, письмову вимогу (повідомлення) про погашення заборгованості за кредитним договором з копією списку поштових відправлень рекомендованих листів, довідку про стан та історію заборгованості за кредитним договором, виписку з рахунку, копію витягу з ЄДРПОУ позивача та копію зі статуту позивача (витяг).
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Щодо довідки про стан та історію заборгованості від 10.10.2019 (а.с. 13-14), то суд звертає увагу, що вона не містить підпису відповідальної особи, не завірена належним чином у відповідності до вимог п. 2 ч. 95 ЦПК України та є неналежним та допустимим доказом по справі.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що вказана довідка зазначає розмір непогашеної заборгованості за комісією, процентами, які не співпадають з розмірами комісії та процентів, вказаними позивачем у самій позовній заяві та виписці.
Крім того, вказана довідка має вказівку, що проценти нараховані з припущення, що повернення кредиту відбуватиметься точно до графіку 20 числа кожного місяця, при відхилення від графіку сума процентів може відрізнятися від зазначеної.
Тому, суд критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування заборгованості та не приймає наданий позивачем вказаний доказ з підстав, які були зазначені вище, оскільки зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу в розмірі 128060 грн.
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління НБУ від 04.07.2018 №75, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна правова позиція щодо доказування наявності заборгованості та належності доказів з цього питання наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 в справі №553/1325/14-ц та постанові Верховного Суду від 30.01.2018 в справі №61-517св18.
Також, в Постанові Верховного Суду від 03.04.2019 сформульовано позицію, відповідно до якої банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов'язкових реквізитів.
Наданий позивачем суду документ із назвою «Виписка з рахунку ОСОБА_1 » із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за Кредитним договором № GP-5703437 від 20.12.2013 (а.с. 15) фактично є лише довідкою банку про наявність заборгованості та її розмір, станом на 17.10.2019 та не замінює собою виписку з особового рахунку. З наданої виписки неможливо встановити період, за який утворився борг, його складові, як то проценти (розмір процентної ставки), неустойки (вид та розмір застосованої пені чи штрафу), комісії), а також суми, що вносив відповідач на погашення заборгованості. Вказана виписка містить тільки загальні суми боргу, що не підтверджуються відповідними проведеними банківськими розрахунками, що позбавляє суд можливості встановити наявність підстав для задоволення вимог у відповідному розмірі.
Інших доказів на підтвердження заявлених позивних вимог, зокрема щодо одержання грошових коштів та розміру існуючої на час вирішення спору суми заборгованості, позивач до суду не надав.
При цьому суд також відмічає, що за умовами договору він діє до 20.12.2017, а тому враховуючи положення статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Крім того, пред'являючи позов, позивач просив стягнути з відповідача комісію. З цього приводу суд відмічає, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо), на що також вказує Верховний Суд України в постанові від 16.11.2016року (справа № 6-1746цс16).
До того ж за положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону; умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною (постанова Верховного Суду України від 06.09.2017 року (справа № 6-2071цс16).
При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що призначення комісії за вчинення дій (надання послуг), відмінних від дій, вказаних у п. 3.6 постанови Правління НБУ від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 за № 541/13808, а тому підстави для стягнення комісії взагалі відсутні.
Банк також пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту та відсотків та комісії, стягнути й інші складові його повної вартості, зокрема штрафні санкції за несвоєчасну сплату кредиту, посилаючись на наявні між сторонами погоджені Загальні умови кредитування, відкриття та ведення рахунків, на які йдеться посилання у Пропозиції укласти договори (оферта).
Однак в матеріалах справи відсутні докази, які б містили відомості, щоб дозволили перевірити вірність нарахування штрафних санкцій позивачем. Матеріали справи не містять розрахунку, який би вказував на яку суму заборгованості проведено нарахування (розмір тіла кредиту, відсотків, комісії), розміру штрафних санкцій та періоду їх нарахувань.
В той же час, як вказувалося, відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Крім того суд звертає увагу на наявність виконавчого напису про стягнення з відповідача заборгованості за цим кредитним договором, який на момент ухвалення рішення перебуває на примусовому виконанні та наразі відсутні докази того, що він визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до роз'яснень, викладених в постанові Пленуму ВССУ від 30.03.2012 №5, наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту (п.17).
Отже, наявність виконавчого напису про стягнення коштів з відповідача, хоча і не позбавляє права кредитора на отримання своїх коштів в разі його не виконання, однак позивач повинен довести неналежне виконання зобов'язання, а також надати докази на підтвердження того, що зобов'язання не було виконано за виконавчим написом.
Наразі позивач доказів щодо цього суду не надав.
Ухвалення ж рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, яку вже стягнуто виконавчим написом нотаріуса і за яким відкрито виконавче провадження та сплачуються боржником певні платежі, та пред'явлення цього рішення до виконання призведе до подвійного стягнення заборгованості, що суперечить ст. 61 Конституції України.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, тобто зі спливом останнього дня строку дії договору (ст. 261 ЦК України).
За змістом п.2.3 частини 2 Пропозиції укласти Договори (оферти) строк кредиту 48 місяців.
Враховуючи визначений змістом цієї пропозиції кінцевий строк договору за кредитом - 20.12.2017.
Отже, перебіг трирічного строку позовної давності щодо повернення кредиту розпочинається після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, тобто зі спливом останнього дня строку дії договору, а щодо щомісячних платежів після несплати чергового платежу.
З позовом ПАТ ««Перший Український Міжнародний Банк»» звернувся 25.10.2019, шляхом направлення поштою, тобто в межах трирічного строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України, щодо повного погашення кредиту. Наразі в частині щомісячних платежів слід враховувати графік платежів та строк звернення до суду.
Однак, враховуючи, що позовна давність застосовується лише в разі обґрунтованості матеріальної вимоги суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову саме за недоведеністю позовних вимог.
З огляду на викладене, даючи оцінку встановленим обставинам, дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з врахуванням засад розумності і справедливості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до ст.141 ЦПК України. Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 207, 526, 527, 530, 536, 546, 549, 550, 610-611, 625, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст. 76- 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», 04070, м.Київ, вул. Андріївська, буд. 4; код ЄДРПОУ 14282829,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 10.03.2020.
Суддя: