27 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 295/1724/19
Провадження № 14-20зц20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
ознайомилася з касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - відповідач) на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2019 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка) до відповідача про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини і
у лютому 2018 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила змінити розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/3 частини від усіх видів заробітку, визначених рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2016 року у справі № 295/6429/16-ц, на 5 000 грн щомісячно.
14 серпня 2019 року Богунський районний суд м. Житомира ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
19 листопада 2019 року Житомирський апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
У грудні 2019 року відповідач подав касаційну скаргу до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Просив рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
20 грудня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою у відкритті касаційного провадження відмовив. Мотивував ухвалу тим, що ця справа є малозначною згідно з вимогами закону, а наведені відповідачему касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень у справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
23 січня 2020 року відповідач подав до Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 20 грудня 2020 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити або ж направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотивує касаційну скаргу тим, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки суди, розглядаючи справу, допустили порушення принципів цивільного судочинства, судові рішення не є вмотивованими та суперечать практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Право касаційного оскарження та судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, визначені у статті 389 ЦПК України.
Вичерпний перелік підстав для передання справи, яка розглядається у касаційному порядку, на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлено статтею 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргоювідповідача тана розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 295/1724/19 не передавав.
В ухвалі від 20 грудня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду вказав, що вона оскарженню не підлягає.
З огляду на вказане у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для розгляду касаційної скарги, а тому в її прийнятті необхідно відмовити і з доданими до неї матеріалами повернути позивачу.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
За відсутності повноважень для розгляду касаційної скарги на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 20 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду не є у справі № 295/1724/19 судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36).
«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, що порушується сама сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує «легітимну мету», і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» («Ashingdane v. The United Kingdom») від 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, § 57; рішення у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» («Fayed v. The United Kingdom») від 21 вересня 1980 року, заява № 17101/90, § 65).
Відмова у прийнятті до розгляду касаційної скарги відповідачане може підтверджувати порушення його права на доступ до суду, адже він мав можливість реалізувати право на подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Установлене ЦПК України обмеження права на подання касаційної скарги на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 20 грудня 2019 року було передбачуваним для відповідача.Крім того, у резолютивній частині оскарженої ухвали Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного судувказав, що його ухвала оскарженню не підлягає.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення у справі «Світлана Науменко проти України» («Svetlana Naumenko v. Ukraine») від 9 листопада 2004 року, заява № 41984/98, § 53).
Звернення з касаційною скаргою на судове рішення касаційного суду, яке в силу прямої вказівки закону не можна оскаржити, ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду
1. Відмовити у прийнятті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного судувід 20 грудня 2019 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
2. Касаційну скаргу та додані до неї матеріали повернути ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. Гудима
Судді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв
Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко
С. В. БакулінаН. П. Лященко
В. В. БританчукО. Б. Прокопенко
М. І. ГрицівВ. В. Пророк
В. І. ДанішевськаЛ. І. Рогач
Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік
О. Р. КібенкоО. С. Ткачук
О. Г. Яновська