Ухвала
06 березня 2020 року
м. Київ
справа № 182/5518/15-ц
провадження № 61-3372ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , після неодноразового уточнення якого просила стягнути на її користь заборгованість у розмірі 121 000,00 грн, 3% річних у розмірі 22 784,47 грн та інфляційні нарахування у розмірі 258 921,15 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що 01 грудня 2011 року між нею та її братом ОСОБА_3 укладено договір позики. ОСОБА_3 для придбання у приватну власність нежитлового приміщення, що знаходиться на другому поверсі по АДРЕСА_1 , взяв у неї в борг 89 000,00 грн та пообіцяв сплати їй до 01 січня 2013 року заборгованість та суму, яку б вона отримала, якщо б не закривала свої банківські рахунки. Досягнуті між ними домовленості були оформлені у письмовій формі у вигляді розписки, підписаної ОСОБА_3 01 грудня 2011 року особисто. В розписці, крім суми основного боргу, ОСОБА_3 визнана та зазначена сума упущеної вигоди в розмірі 52 000,00 грн. Таким чином, ОСОБА_3 до 01 січня 2013 року повинен був сплатити ОСОБА_2 141 000,00 грн. У листопаді 2011 року ОСОБА_3 купив зазначене приміщення, що підтверджується договором купівлі-продажу. 17 квітня 2013 року та 08 травня 2013 року боржник повернув їй по 10 000,00 грн, про що вона склала відповідні розписки. Залишок неповернутих коштів становить 121 000,00 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 її брат помер. Після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 . Син померлого ОСОБА_4 відмовився від своєї частки у спадщині на користь матері. Оскільки відповідач відмовилась добровільно сплатити їй суму боргу, ОСОБА_2 звернулася до суду.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 121 000,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 43 652,60 грн, 3% річних у розмірі 7 875,86 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року змінено. Другий абзац резолютивної частини рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року після слів «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 121 000,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 43 652,60 грн, 3% річних у розмірі 7 875,86 грн.» доповнити текстом наступного змісту «в межах вартості спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 121 000,00 грн, інфляційних нарахувань та 3% річних за період з 03 січня 2013 року по 15 лютого 2015 року, оскільки матеріалами справи доведено об'єм та склад спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 і була прийнята відповідачем, до спадкоємця ОСОБА_1 позивачем була пред'явлена вимога шляхом подання до Приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Романенко С. О. заяви, у якій зазначено, що ОСОБА_3 за життя, згідно розписки від 01 грудня 2011 року, позичив у неї кошти, які мав виплатити до 01 січня 2013 року, враховуючи, що кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верхового Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справахта у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У відповідності до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову у даній справі є стягнення боргу.
Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.
При цьому касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
У відповідності до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко