Постанова
Іменем України
05 березня 2020 року
м. Київ
справа № 739/1437/18
провадження № 51-5473 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого у режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника у режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 25 червня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у кримінальних провадженнях № 12018270190000276 від 20 серпня 2018 року, № 12018270190000285 від 24 серпня 2018 року, № 12018270190000306 від 07 вересня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 25 червня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 125 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 20 серпня 2018 року приблизно о 10:00, перебуваючи на території господарства, розташованого у АДРЕСА_2 , маючи на меті викрадення алкогольних напоїв, умисно, незаконно проник до житла потерпілого ОСОБА_8 , де був виявлений самим потерпілим та його неповнолітнім сином.
Крім того, ОСОБА_6 21 серпня 2018 року приблизно об 11:30, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля магазину «Продукти», що на вул. Успенській, 25 у м. Новгороді-Сіверському Чернігівської області, керуючись корисливим мотивом, з метою таємного викрадення чужого майна, умисно повторно заволодів майном потерпілого ОСОБА_9 , чим заподіяв останньому майнової шкоди на загальну суму 925 грн.
Також ОСОБА_6 24 серпня 2018 року приблизно о 10:30, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків умисно ударив потерпілого ОСОБА_10 в обличчя, чим заподіяв йому легкі тілесні ушкодження.
Разом з тим, ОСОБА_6 14 вересня 2018 року приблизно о 10:30, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на АДРЕСА_4 , керуючись корисливим мотивом, умисно повторно шляхом ривка відкрито викрав грошові кошти потерпілого ОСОБА_10 у розмірі 50 грн, чим заподіяв останньому майнової шкоди на вищевказану суму.
Крім того, 20 вересня 2018 року приблизно о 14:30 ОСОБА_6 , перебуваючи на АДРЕСА_5 , керуючись корисливим мотивом, умисно повторно проник до будинку потерпілої ОСОБА_11 та таємно викрав грошові кошти в розмірі 400 грн, чим заподіяв потерпілій майнової шкоди на вищевказану суму.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального законута неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому захисник вказує, що місцевий суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки по даному епізоду засуджений вчинив дрібну крадіжку, яка не є кримінально карною.
Крім того, місцевий суд, дійшовши висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, послався на наявні в матеріалах кримінального провадження протоколи слідчих експериментів за участю засудженого та потерпілого. Однак, на переконання захисника, вказані протоколи є недопустимими доказами, оскільки вони жодним чином не підтверджують факту вчинення ОСОБА_6 відкритого викрадення майна потерпілого. При цьому захисник зазначає, що отримані під час слідчої дії показання засудженого є недопустимими, оскільки останній під час судового розгляду в суді першої інстанції спростував свої пояснення, вказавши, що зазначені ним показання надавалися в рамках усної угоди зі стороною обвинувачення.
Також захисник зазначає, що місцевий суд належним чином не врахував того, що засуджений перебував на території домоволодіння потерпілої ОСОБА_11 на законних підставах, оскільки працював у неї на подвір'ї та мав вільний доступ до будинку, а тому неправильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України як крадіжка з проникненням.
Разом з тим, захисник вказує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, належним чином свого рішення не аргументував.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги та просила залишити її без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 125 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував на підставі сукупності доказів, зібраних, оцінених та перевірених у судовому засіданні відповідно до вимог процесуального законодавства.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засудженого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_12 .
Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_6 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 20 серпня 2018 року (по епізоду за ч. 1 ст. 162 КК України); у протоколі проведення слідчого експерименту від 27 серпня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_10 ; у протоколі слідчого експерименту від 31 серпня 2018 року за участю засудженого та висновку судово-медичної експертизи від 29 серпня 2018 року № 115 (по епізоду за ч. 1 ст. 125 КК України); у протоколах проведення слідчого експерименту від 14 вересня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_13 ; у протоколі проведення слідчого експерименту від 25 вересня 2018 року за участю засудженого (по епізоду за ч. 2 ст. 186 КК України); у протоколі пред'явлення особи для впізнання від 22 вересня 2018 року; у протоколі проведення слідчого експерименту від 25 вересня 2018 року за участю потерпілої ОСОБА_11 і засудженого ОСОБА_6 .
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Разом з тим, у ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання доказів недопустимими, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.
Крім того, доводи касаційної скарги захисника про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту від 25 вересня 2018 року за участю засудженого у зв'язку з тим, що надані під час слідчої дії пояснення були спростовані ОСОБА_6 під час судового засідання в суді першої інстанції, на переконання колегії суддів, є також необґрунтованими та безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, ухвалюючи вирок, послався на зазначений протокол як на доказ у цілому, а не виключно на показання ОСОБА_6 , отримані в ході цієї слідчої дії.
Доводи захисника про те, що засуджений вчинив саме дрібну крадіжку, а не відкрите викрадення чужого майна, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Статтею 51 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні: крадіжки (таємного викрадення чужого майна), шахрайства (заволодіння чужим майном або придбання прав на майно шляхом обману чи зловживання довірою), привласнення, розтрати.
Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Отже, правопорушення є адміністративним лише у тому разі, якщо особа вчинила крадіжку, шахрайство, привласнення або розтрату на загальну суму, яка не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 , зокрема, засуджено і за злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, а саме грабіж (відкрите викрадення чужого майна), вчинений повторно.
З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.
Відкритим вважається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він у свою чергу усвідомлює цю обставину.
Грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом та вважається закінченим, коли майно вилучено і винний має реальну (навіть початкову) можливість розпорядитися ним (використати, винести, передати, викинути). При цьому для кваліфікації дій особи за ст. 186 КК України розмір викраденого майна значення не має.
У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_6 шляхом ривка, відкрито викрадаючи грошові кошти з кишені потерпілого ОСОБА_10 , усвідомлював, що вони є чужим майном, при цьому, не зважаючи на вимоги потерпілого повернути викрадене, з місця вчинення злочину втік, що, зокрема, свідчить про наявність у нього умислу на відкрите викрадення чужого майна.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи захисника про наявність у діях ОСОБА_6 складу адміністративного правопорушення, а саме дрібної крадіжки, є необґрунтованими, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження останній усвідомлював те, що потерпілий розуміє протиправний характер його дій, а тому мав умисел на вчинення саме відкритого викрадення грошових коштів, а не таємного викрадення чужого майна, яке б в сукупності з незначною сумою викрадених грошових коштів у розмірі 50 грн було б кваліфікуючою ознакою ст. 51 КУпАП.
Ураховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України, а саме відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, з урахування обсягу висунутого обвинувачення та встановлених судами фактичних обставин є правильною.
Посилання захисника на відсутність у діях засудженого за ч. 3 ст. 185 КК України такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення у житло, оскільки засуджений мав вільний доступ до будинку потерпілої, тому, що працював на території її домоволодіння, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Частина 3 ст. 185 КК України передбачає крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або таку, що завдала значної шкоди потерпілому.
Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, передбачає визначення, по-перше, ознак «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, ознак «проникнення». Тільки сукупність цих ознак дає можливість кваліфікувати крадіжку за ч. 3 ст. 185 КК України.
Житло - це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей. До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно, за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом.
Під проникненням у житло слід розуміти незаконне вторгнення будь-яким способом із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання. Обов'язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність в особи права перебувати в місці, де знаходиться майно.
У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_6 , працюючи на території домоволодіння потерпілої ОСОБА_11 , незаконно проник до житлового будинку та таємно викрав грошові кошти в розмірі 400 грн, чим заподіяв потерпілій майнової шкоди на вищевказану суму. При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме протоколу слідчого експерименту та відеозапису до нього від 25 вересня 2018 року, ОСОБА_6 працював у потерпілої саме на городі, а не в будинку, куди проник без її дозволу та звідки, користуючись відсутністю потерпілої, викрав з її сумки грошові кошти.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту про відсутність такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення у житло потерпілої ОСОБА_11 , є необґрунтованими та повною мірою спростовуються матеріалами кримінального провадження.
У ході перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_6 у порядку апеляційної процедури апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційних скарг, надав на них вичерпну відповідь з наведенням докладних мотивів та належним чином обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Ураховуючи викладене, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 25 червня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3