Постанова
іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 221/3264/16-к
провадження № 51-3844км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050630000427
за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився
у місті Красний Луч Луганської області, зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі- КК), ч. 2 ст. 296 КК,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 вересня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 24 вересня 2018 року ОСОБА_8 визнано винуватим
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК,
ч. 2 ст. 296 КК, та призначено покарання за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі строком на 14 років; за ч. 2 ст. 296 КК у виді у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК остаточне покарання визначено за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, у виді позбавлення волі строком на 15 років з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк покарання попереднє ув'язнення
з 29 березня 2016 року до дня набрання вироком законної сили включно
з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_9 , судове рішення щодо якого
у касаційному порядку не оскаржено.
Позовні вимоги потерпілої ОСОБА_10 про стягнення із ОСОБА_8
та ОСОБА_9 матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10
в рахунок відшкодування моральної шкоди - 200000 гривень. В решті позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено.
Позовні вимоги потерпілої ОСОБА_11 про стягнення із ОСОБА_8
та ОСОБА_9 моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11
в рахунок відшкодування моральної шкоди - 200000 гривень. В решті позовних вимог ОСОБА_11 відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та витрат на правову допомогу у провадженні.
Згідно з вироком суду, 27 березня 2016 року приблизно о 21 годині 00 хвилин
ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, реалізуючи єдиний злочинний умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_12 , діючи за попередньою змовою групою осіб, використовуючи нікчемний привід, начебто скоєння ОСОБА_12 крадіжок, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, увірвавшись до приміщення ОСОБА_12 (за адресою АДРЕСА_3 ), всупереч волі та бажанню останнього, у порушення його прав та недоторканності житла, що супроводжувалось особливою зухвалістю, умисно почали наносити ОСОБА_12 удари руками в обличчя, від яких той впав на підлогу.
В цей час співмешканка ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , вийшла з іншої кімнати оселі потерпілих, намагаючись заспокоїти злочинців, дізнатись причину їх поведінки відносно ОСОБА_12 . Побачивши її, ОСОБА_8 , діючи групою осіб із ОСОБА_9 , реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на скоєння хуліганських дій, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, вдершись до оселі потерпілої та перебуваючи у ній без згоди ОСОБА_11 ,
з особливою зухвалістю, завдав удару кулаком в обличчя ОСОБА_11 , від чого вона впала на підлогу, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продовжили наносити їй удари ногами та руками по голові, обличчю та інших частинах тіла.
ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою групою осіб, переслідуючи мету умисного вбивства ОСОБА_12 , з особливою жорстокістю, нанесли ОСОБА_12 багаточисельні удари в область розташування життєво-важливих органів його тіла ногами, озутими у взуття, кулаками, лижною палкою, яку вони знайшли в квартирі потерпілих, ременем, який ОСОБА_9 приніс із собою, після чого з метою доведення злочинного умислу до кінця, нанесли цеглинами кожен
по декілька ударів по голові ОСОБА_12 .
В той же час ОСОБА_9 , продовжуючи діяти з хуліганських спонукань групою осіб із ОСОБА_8 , наніс два удари цеглою по голові ОСОБА_11 , від яких та втратила свідомість, після чого ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишили місце вчинення злочинів, зачинивши із зовні на замок вхідні двері оселі потерпілих.
За викладених обставин спільними та узгодженими діями ОСОБА_8
та ОСОБА_9 , протиправно заподіяли смерть ОСОБА_12 , та спричинили ОСОБА_11 тілесні ушкодження, що відносяться до легких тілесних ушкоджень,
які спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року вказаний вирок суду першої інстанції змінено. Виключено з вироку вказівку про вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 злочинів у стані алкогольного сп'яніння як обставину, що обтяжує покарання. В решті вирок суду залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 просить змінити вирок суду першої інстанції та увалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
Захисник зазначає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам
ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), де суд безпідставно визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, не врахувавши відсутність у ОСОБА_8 умислу на вбивство та попередньої змови
з ОСОБА_9 , а також тяжкий стан здоров'я потерпілого ОСОБА_12 ,
що на думку захисника обумовив настання наслідків у виді смерті. Допитавши повторно ОСОБА_8 та потерпілу ОСОБА_11 , апеляційний суд не врахував
ці покази та не дав їм оцінки. Просить змінити формулу кваліфікації кримінального правопорушення з передбаченого пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 296 КК, з огляду на необережне ставлення засудженого до заподіяння смерті.
Призначене ОСОБА_8 покарання, на думку захисника, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого, за своїм видом та розміром є явно несправедливим через суворість. Суд дійшов помилкового висновку про відсутність обставин, які пом'якшують покарання. Вказані порушення апеляційний суд не врахував та всупереч вимогам ст. 370, 404, 419 КПК не надав оцінки доводам апеляційної скарги захисника. Виключивши з вироку вказівку про вчинення ОСОБА_8 злочинів в стані алкогольного сп'яніння як обставини, що обтяжує покарання, апеляційний суд не змінив призначене покарання в сторону пом'якшення, що не є логічним і справедливим. Просить пом'якшити покарання, застосувавши
ст. 69 КК, та зменшити розмір стягнення за позовними вимогами потерпілих.
Вважає, що суд першої інстанції також допустив неповноту судового розгляду, відхиливши клопотання захисника про призначення судово-психологічної експертизи на поліграфі (детекторі брехні).
Позиції учасників судового провадження
В засіданні суду касаційної інстанції засуджений та захисники підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі, й просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, тобто законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При перевірці кримінального провадження касаційним судом установлено,
що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 2 ст. 296 КК,
та кваліфікацію його дій судом першої інстанції здійснено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність. Вирок ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності кожен окремо
та у взаємозв'язку, відповідно до вимог ст. 94 КПК, про що у рішенні суду наведено докладні мотиви.
Рішення суду про виключення з пред'явленого обвинувачення кваліфікації
дій засуджених ОСОБА_8 і ОСОБА_9 щодо потерпілої ОСОБА_11
за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, та необхідність кваліфікації таких дій за ч. 2 ст. 296 КК, обґрунтоване тим, що у ході судового розгляду справи не здобуті докази,
які б безумовно та незаперечно свідчили, що у момент завдання потерпілій
ОСОБА_11 пошкоджень засуджені бажали заподіяти їй смерть. Сторонами кримінального провадження вирок в цій частині не оскаржено, а тому рішення суду
в цій частині касаційним судом не переглядається.
Доводи касаційної скарги про те, що дії засудженого кваліфіковані за пунктами
4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК за відсутності обґрунтованих та належних підстав для цього,
з огляду на те, що встановлені судами обставини переконливо свідчать про небажання ОСОБА_8 заподіяти смерть потерпілому та необережне ставлення до наслідків своїх дій, не засновані на законі та є непереконливими.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_8 та ОСОБА_9 умислу щодо протиправного заподіяння смерті потерпілому.
З урахуванням усталених підходів до кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я, питання про умисел під час кваліфікації необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Зокрема, необхідно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо. При цьому якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого,
а також потенційна можливість усунути настання смерті внаслідок втручання третіх осіб, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції
про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , заподіявши численні удари потерпілому ОСОБА_12 (не більше 85) за встановлених судом обставин, усвідомлювали,
що їх дії заподіюють істотну шкоду охоронюваному законом благу та передбачали
з достатнім ступенем конкретизації у своїй свідомості наслідки власних дій, у тому числі й ті, що фактично настали. Завдання засудженими ударів руками, взутими ногами
та іншими підручними предметами в область розташування життєво-важливих органів, голови потерпілого ОСОБА_12 , у тому числі й тоді, коли він лежав на підлозі, а також кількість ударі та локалізація ушкоджень на тілі потерпілого, свідчить
про те, що засуджені усвідомлювали, що вони таким чином посягають на життя ОСОБА_12 , та передбачали, що вірогідним наслідком таких дій може стати смерть останнього. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , хоча й прямо не бажали заподіяти смерть потерпілому, але свідомо допускали настання такого наслідку, а тому їх дії свідчать про вчинення умисного вбивства з непрямим умислом.
Доводам сторони захисту про відсутність у ОСОБА_8 умислу на вбивство ОСОБА_12 та відсутність доказів щодо застосування ОСОБА_8 цегли
та ременя для нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, які також викладені
в касаційній скарзі, судом першої інстанції була надана оцінка, та у вироку суду зазначено про те, що вказані обставини підтверджуються протоколами огляду місця події від 28-30 березня 2016 року та від 12 квітня 2016 року, протоколом огляду трупа від 28 березня 2016 року, а також показаннями потерпілої ОСОБА_11 , показаннями вказаних у вироку свідків, висновками судових експертиз, зокрема висновками № 706 від 29 березня 2016 року, № 525 від 25 травня 2016 року та № 849 від 12 травня 2016 року, дослідженими судом першої інстанції.
Колегія суддів відзначає, що судом допущені суперечливі твердження в частині висновків про встановлену в кримінальному провадженні спрямованістьумислу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12
за попередньою змовою групою осіб, з хуліганських мотивів та з особливою жорстокістю та наступним умовиводом про психічне ставлення засуджених
до заподіяння смерті ОСОБА_12 у виді непрямого умислу. Дійшовши до висновку
про заподіяння смерті ОСОБА_12 з непрямим умислом та про відсутність беззаперечних підстав для кваліфікації дій ОСОБА_8 як незакінченого посягання на життя потерпілої ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 15 п. 1, 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки
не встановлений поза розумним сумнівом прямий визначений умисел спрямований
на заподіяння їй смерті, суд обґрунтував кваліфікацію дій засудженого й за ч. 2 ст. 296 КК наявністю у винуватого непрямого умислу до заподіяної потерпілій шкоди здоров'ю.
Між тим, на думку колегії суддів, зазначене не призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації
дій засудженого та не погіршило на його становище.
Під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально - вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об'єкт, здійснюється обраним винуватим способом та заподіює конкретні наслідки. При цьому, для кваліфікації безпосереднє і вкрай важливе значення має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб'єкта злочину передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний
і невизначений умисел.
На відміну від визначеного умислу, де особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків, при альтернативному або невизначеному умислі свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний), або широкого спектру негативних наслідків
в межах одного виду шкоди чи різних її видів, що, хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений).
При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні потерпілому.
Колегія суддів виходить з того, що фактичні обставини, встановлені судом в цьому кримінальному провадженні, зумовлюють висновок про те, що засуджений діяв
з прямим альтернативним умислом, завдаючи удари потерпілим в різні частини тіла, передбачав, що своїми діями заподіює шкоду здоров'ю, але ступінь тяжкості заподіяння цієї шкоди в своїй свідомості в достатній мірі не конкретизував, про що свідчать, зокрема й різні за ступенем тяжкості наслідки, заподіяні кожному із потерпілих внаслідок схожих дій засуджених. Такі дії за правилами кваліфікації злочинів належить кваліфікувати з огляду на фактично заподіяні наслідки. Відтак, висновок суду про кваліфікацію дій засудженого за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК та частиною 2 ст. 296 КК, тобто залежно від фактично заподіяної шкоди, є правильним, дії винуватого судом кваліфіковані вірно, твердження про психічне ставлення до заподіяних суспільно-небезпечних наслідків у виді непрямого умислу не вплинуло на законність прийнятого рішення щодо встановлення судом підстав кримінальної відповідальності
ОСОБА_8 та застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Закон України про кримінальну відповідальність не містить підстав для різної кваліфікації закінченого злочину за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК чи ч. 2 ст. 296 КК (щодо психічного ставлення до заподіяних наслідків) в залежності від того, вчинений він з прямим або непрямим умислом.
Твердження захисту про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і необхідність перекваліфікації вчиненого ОСОБА_8 злочину щодо ОСОБА_12 з пунктів 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 296 КК є безпідставними, оскільки підставою такої кваліфікації може бути лише обґрунтований висновок
про психічне ставлення засудженого до заподіяння смерті потерпілому у формі необережності. З огляду на встановлені судами обставини, підстави до такого висновку в цьому кримінальному провадженні відсутні. Застосування такого способу вчинення злочину як фізичне насильство, завжди пов'язане з усвідомленням і передбаченням наслідків його використання. Виходячи із сукупності обставин вчиненого діяння, знарядь вчинення злочину, кількості, характеру й локалізації тілесних ушкоджень завданих потерпілому, смерть якого настала від множинних забійних ран голови
та обличчя, що ускладнилися гострою крововтратою, нерівномірним кровонаповненням внутрішніх органів з тенденцією недокров'я, дистрофічними змінами внутрішніх органів, набряком легенів та головного мозку від численних ударів, загальною кількістю до 85, суд правильно виходив з того, що суб'єктивне ставлення засудженого до наслідків своїх дій виявляється в умисній формі вини.
Посилання у касаційній скарзі на відсутність між засудженими попередньої змови
та умислу на вбивство потерпілого не ґрунтуються на матеріалах справи. Про наявність між засудженими попередньої змови, змістом якої охоплювався умисел на вбивство потерпілого свідчить те, що засуджені заздалегідь домовились піти до потерпілого
для того, щоб розібратись із останнім, що засуджений ОСОБА_8 під час допиту
у суді не заперечував, вдерлись до житла потерпілого без його згоди, обсяг вчинених спільно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 узгоджених між собою дій для реалізації єдиного спільного умислу щодо заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, взаємозв'язок та взаємообумовленість їх дій між собою, а також те, що дії обох засуджених у сукупності знаходяться в причинному зв'язку зі злочинним результатом
у виді смерті ОСОБА_12 .
Крім того, фактичні обставини, встановлені судами, свідчать про ознаки співвиконавства у вчинених злочинах, про узгодженість та взаємообумовленість
дій ОСОБА_9 з діями ОСОБА_8 . Як убачається зі звукозапису судового засідання від 11 червня 2019 року, потерпіла ОСОБА_11 показала, що удари цеглою їй та потерпілому ОСОБА_12 наносив ОСОБА_9 , а ОСОБА_8 лише командував та давав поради, як правильно наносити удар цеглою. Проте, хоча засуджений ОСОБА_8 й не вчинював частини дій, які стали безпосередньою причиною заподіяння смерті потерпілому, але, будучи об'єднаним з іншим співвиконавцем єдиним умислом, виконав частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації спільного умислу, командував та надавав поради, внаслідок чого злочин було доведено до кінця. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисне вбивство як співвиконавці цього злочину.
Також необґрунтованими є твердження захисника про відсутність такої кваліфікуючої ознаки умисного вбивства як його вчинення з особливою жорстокістю. Суд правильно виходив з того, що вбивство ОСОБА_12 вчинене на очах у близької особи
ОСОБА_11 , та сам спосіб його вчинення свідчить про усвідомлене обрання засудженим такого методу заподіяння смерті, який пов'язаний з відчуттям потерпілим особливого фізичного болю внаслідок характеру застосованого до нього насильства
та його тривалості.
Не заснованими на законі є посилання в касаційній скарзі на те, що стан здоров'я потерпілого зумовив настання більш тяжких наслідків від застосованого насильства, ніж ті, що були безпосередньо обумовлені його характером.
В цьому кримінальному провадженні стан здоров'я потерпілого не впливає на кваліфікацію та ступінь тяжкості вчинених засудженими кримінальних правопорушень. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 82 від 29 квітня 2016 року у ОСОБА_13 всі тілесні ушкодження утворилися не більш ніж від 85 ударів. Його смерть настала від множинних забійних ран волосистої частини голови та обличчя, а також лівої вушної раковини, які ускладнилися гострою крововтратою, нерівномірним кровонаповненням внутрішніх органів з тенденцією недокрів'я, дистрофічними змінами внутрішніх органів, набряком легенів та головного мозку. Між зазначеними тілесними ушкодженнями та настанням смерті, є прямий причинний зв'язок. Враховуючи безпосередній причинний зв'язок між заподіяними ОСОБА_12 ушкодженнями
та настанням його смерті, необізнаність засуджених про наявність у потерпілого тяжких хвороб ніяким чином не впливає на кваліфікацію дій засудженого, оскільки відсутній причинний зв'язок між фактом наявності тяжких хвороб та смертю потерпілого.
Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника, про те, що виключивши з вироку вказівку про вчинення ОСОБА_8 злочинів в стані алкогольного сп'яніння, апеляційний суд мав пом'якшити призначене засудженому покарання,
є безпідставними зважаючи на таке.
Задовольняючи апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 в частині виключення з мотивувальної частини вироку вчинення злочинів
в стані алкогольного сп'яніння як обставини, що обтяжує покарання, апеляційний
суд належним чином обґрунтував своє рішення та зазначив, що навіть за відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначене ОСОБА_8 покарання є достатнім для його виправлення і необхідним попередження вчинення нових злочинів. Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, їх характер та ступінь тяжкості.
Покарання ОСОБА_8 судом першої інстанції призначено відповідно до вимог
ст. 65 КК, з належним врахуванням ступеню тяжкості та суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких належить до категорії особливо тяжких злочинів, а інше - до категорії злочинів середнього ступеня тяжкості,
обставин їх вчинення, його поведінки після вчинення кримінальних правопорушень,
відсутності обставин, які пом'якшують покарання. Також судом враховано дані
про особу ОСОБА_8 , який раніше не судимий, офіційно не працює,
має на утриманні малолітню дитину та дружину, за місцем свого проживання характеризується позитивно, за місцем несення служби характеризується виключно позитивно.
Крім того, передбачена частиною 1 ст. 69 КК можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується за наявності підстав, визначених цією статтею. Вказана норма закону передбачає можливість призначення більш м'якого покарання ніж зазначене у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу при наявності не будь-яких кількох обставин, що пом'якшують покарання, а лише за сукупності хоча б однієї з таких обставин
з обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто,
за наявності крім обставин, що пом'якшують покарання, ще й такої обставини,
що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що існує на момент вчинення кримінального правопорушення та безпосередньо пов'язана з обставинами вчинення злочину, його причинами, мотивами та наслідками. Таких обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з матеріалів кримінального провадження не встановлено.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку,
що призначене ОСОБА_8 покарання є справедливим, необхідним і достатнім
для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів та співрозмірним вчиненому.
Ухвала апеляційного суду є мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК,
суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами
4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 2 ст. 296 КК та про правильність кваліфікації його
дій, дав відповіді на доводи апеляційних скарг і навів докладні мотиви прийнятого рішення.
Твердження захисника про те, що апеляційним судом в порушення вимог статей
370, 419 КПК не надано оцінки доводам, які були викладені в її апеляційній скарзі,
про допущену судом першої інстанції неповноту судового розгляду внаслідок відхилення клопотання захисника про призначення судово-психологічної експертизи на поліграфі є безпідставними, оскільки як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 не містить вказаних доводів. Не містять таких доводів і апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 , а тому не були предметом перевірки апеляційного суду.
При встановленні вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить
з того, що вона об'єктивно існує в реальній дійсності, встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Суд пізнає вину так, як він встановлює
й пізнає інші факти та явища об'єктивної дійсності, що існують або відбуваються
у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Ознаки суб'єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь та їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів та закріплених належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК та оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу, де призначення судово-психологічної експертизи на поліграфі (детекторі брехні) для встановлення психічного ставлення особи до діяння та наслідків не передбачене законом.
Вимога касаційної скарги про зменшення розміру стягнення належним чином
не вмотивована, рішення суду про часткове задоволення цивільних позовів потерпілої ОСОБА_10 , ОСОБА_11 є обґрунтованим, судом розмір відшкодування завданої шкоди встановлений з дотриманням принципів розумності та справедливості, підтверджений належними доказами, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Істотних порушень закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального законів, які були б беззаперечними підставами для скасування
чи зміни вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, касаційним переглядом
не встановлено.
За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
вирок Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 24 вересня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6
в інтересах засудженого ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Судді