Ухвала
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 307/3957/14-ц
провадження № 61-43540св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - територіальне виробниче підприємство «Техбуд-Сервіс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року у складі судді Розман М. М. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, який обґрунтовувала тим, що з відповідачем ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 06 травня 1992 року до 15 квітня 2013 року. Від шлюбу мають двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За період спільного проживання вони з відповідачем працювали за кордоном і на зароблені кошти вирішили придбати житловий будинок у АДРЕСА_1 . Власником зазначеного будинку була ОСОБА_6 . Придбання будинку вони хотіли оформити договором купівлі-продажу, однак, коли дізналися в нотаріуса розмір державного мита, то вирішили придбати цей будинок за договором дарування, щоб менше витратити грошей. В той час вони з чоловіком жили без конфліктів і вона не заперечувала щодо придбання майна в такий спосіб, а тому 12 травня 2004 року вони оформили договір дарування на її чоловіка ОСОБА_4 . Зазначала, що дарувальник ОСОБА_6 до того часу не була їм ні знайомою, ні родичкою, щоб робити такі подарунки.
Придбаний житловий будинок старого зразка побудований із шлакоблоків, має дві житлові кімнати, житловою площею 42,1 кв. м і загальною корисною площею 68,6 кв.м.
Згідно з інвентаризаційною оцінкою вартість вказаної будівлі на час її придбання становила 16 094 гривень. На той час в будинку не було ні меблів, ні водопостачання, ні водовідведення, ні парового опалення. Вікна та двері були гнилі.
За період спільного проживання вони з відповідачем повністю перебудували спірний будинок, а також зробили добудову та загальне на весь будинок покриття, поміняли всю електропроводку та заново поштукатурили, провели індивідуальне парове опалення, водопостачання, водовідведення, поміняли вікна та двері, підлогу, залили стяжки, закупили меблі, побутову техніку. Тобто, стара частина майна, яка помилково була оформлена на колишнього чоловіка, за час шлюбу істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних грошових та трудових затрат, які вони вклали в перебудову будинку по АДРЕСА_1 .
Позивачка вважала, що не дивлячись на те, що договір дарування був помилково оформлений на її колишнього чоловіка ОСОБА_4 , але оскільки в добудову та капітальні ремонти спірного будинку вкладені спільні гроші, він є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на будинок та добудову в АДРЕСА_1 . Виділити їй та відповідачу ОСОБА_4 по 1/2 частині в натурі спільно нажитого майна, що є спільною сумісною власністю, по АДРЕСА_1 , та згідно проведеної будівельно-технічної експертизи виділити їй в натурі квартиру АДРЕСА_2 як його співвласнику, а відповідачу ОСОБА_4 виділити квартиру АДРЕСА_3 .
Історія ухвалених судових рішень
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що жодних доказів того, які саме ремонтні роботи проводилися в спірному будинку після укладення договору дарування будинку сторонами не надано. Разом з тим, у разі збільшення цінності будинку за рахунок ремонту та поліпшення допоміжних приміщень, така участь дає право заявляти вимоги не про визнання права власності, а про відшкодування витрат на будівництво.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня
2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у позові, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що внаслідок трудових або грошових затрат позивачки цінність спірного майна істотно збільшилась, а також щодо періоду, коли проводилися ремонтні роботи. Суд апеляційної інстанції встановив, що майно істотно збільшилося у своїй вартості після розірвання шлюбу з 16 квітня 2013 року по 05 травня 2015 року, за відсутності доказів, що таке істотне збільшення у своїй вартості майна відбулося внаслідок трудових або грошових затрат позивачки, а тому це майно не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя. У той же час суд апеляційної інстанції зазначив, що участь у збільшенні цінності будинку за рахунок ремонту та поліпшення допоміжних приміщень дає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування затрат на будівництво. Об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти, не є об'єктами права власності, а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року і винести нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що внаслідок спільних затрат подружжя вартість спірного домоволодіння істотно збільшилась, отже є підстави для віднесення цього майна до спільної сумісної власності подружжя та його поділу між сторонами. Заявник звертає увагу на те, що при новому розгляді справи судами не було враховано висновки та мотиви, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня
2016 року, не надано оцінки показам свідків, не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони перебували у шлюбі з 06 травня 1992 року до 15 квітня 2013 року.
Право власності на житловий будинок з надвірною спорудою, що розташований в АДРЕСА_1 , загальною площею 68,6 кв. м, житловою площею 42,1 кв. м, було набуто ОСОБА_4 12 травня 2004 року на підставі договору дарування. Земельна ділянка перебуває у фактичному корисутванні.
Сторони не заперечували того факту, що в спірному будинку був проведений ремонт та добудова до цього будинку. Вказані ремонтні роботи проводилися самочинно, без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт і на час розгляду справи реконструйований будинок не введено в експлуатацію.
Постановою № 128/1007 Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області від 19 травня 2015 року ОСОБА_4 притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 96 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 850 грн за здійснення добудови до житлового будинку у 2008 році без правовстановлюючих документів, а саме без будівельного паспорту та дозволу на право виконання будівельних робіт по АДРЕСА_1 .
З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05 травня 2015 року № 232 слідує, що дійсна вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 , з врахуванням площі та технічного стану на момент його придбання 12 травня 2004 року, на день проведення експертизи становить 374 993,2 гривні.
Вартість фактично виконаних будівельних робіт по реконструкції цього житлового будинку після його придбання становить 357 637,4 гривень.
Виконані ремонтно-будівельні роботи в цьому будинку відносяться до реконструкції.
При проведенні ремонтно-будівельних робіт по реконструкції житлового будинку АДРЕСА_1 загальна площа будинку збільшилась на 44,7 кв. м, вартість цієї добудови становить
285 266,5 гривень.
Вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 з врахуванням добудованих до нього приміщень, проведеного ремонту збільшилась істотно, а саме на 357 637,4 гривень.
Ринкова вартість житлового будинку з добудованими до нього приміщеннями, що розташовані по АДРЕСА_1 , на день проведення експертизи становить - 732 630,60 гривень.
Також експертом запропоновано варіанти розподілу в натурі вказаного будинку.
У відповідності до висновку № 292 судової будівельно-технічної експертизи від 22 грудня 2017 року, виготовленого судовим експертом Корчинським Б. М. на підставі ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 20 липня 2017 року про призначення додаткової експертизи, ступінь готовності незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 на день проведення дослідження становить 97%.
В наданих матеріалах справи відсутня проектно-кошторисна документація на реконструкцію житлового будинку, дозвіл на виконання робіт, тому визначити, у які саме роки (термін) проводилась реконструкція вказаного житлового будинку не надається можливим.
Згідно договору дарування вказаного житлового будинку від 12 травня 2004 року, житлова площа будинку 42,1 кв. м, а загальна корисна площа 68,6 кв. м.
Станом на 05 травня 2015 року, тобто на час проведення первинної експертизи, загальна площа житлового будинку становить 118,8 кв. м, станом на день проведення огляду додаткової експертизи, загальна площа житлового будинку становить 118,8 кв. м, а тому роботи по реконструкції цього житлового будинку могли проводитись у період з 12 травня 2004 року по 05 травня 2015 року.
Вартість окремо новозбудованої частини добудови становить 283 818,0 грн.
Будівельна готовність реконструйованого будинку АДРЕСА_1 в цілому та окремо реконструйованої частини становить 97%.
Вартість реконструйованого будинку в цілому визначена за порівняльним методом на день проведення експертизи і становить 777 620,8 грн.
Вартість окремо реконструйованої частини добудови становить 283 818,0 грн.
Реконструйована частина по відношенню до вказаного житлового будинку в цілому складає 283 818,0 грн, або 27/100 частки.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У відповідності до частини другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Дослідивши встановлені судами обставини, доводи касаційної скарги, правозастосовчу практику, колегія суддів дійшла наступного висновку.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 чинної редакції ЦПК України).
Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частина друга вказаної статті визначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка вважається майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування (частина перша статті 57 СК України).
Частиною першою статті 62 СК України передбачено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик (постанова Верховного Суду України від 08 листопада
2017 року у справі № 6-1447цс17).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
У постановах від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та від 16 грудня 2015 року № 6-2719цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
До того ж у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 Верховний Суд України зазначив, що за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
О'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток кожного з подружжя. Суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною із сторін.
Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування статтей 331, 376 ЦК України, статтей 69, 70 СК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, щодо можливості визнання за подружжям права спільної сумісної власності на об'єкт незавершеного будівництва із визначенням часток кожного з подружжя, а також його поділу, оскільки визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України, СК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
У відповідності до пункту 7 Перехідний положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Отже, без відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній вище постанові Верховного Суду України, що належить до процесуальних повноважень лише Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів позбавлена можливості вірно сформулювати правову позицію у цій справі.
При цьому колегія суддів враховує, що однакове застосування норм права забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Керуючись статтями 400, 404, пунктом 7 Перехідний положеньЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 307/3957/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - виробниче підприємство «Техбуд-Сервіс», про визнання права власності на нерухоме майно, виділ частки із майна в натурі,за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович