Справа № 638/17560/16-ц
Провадження № 2/638/2200/20
04.03.2020 Дзержинський районний суд міста Харкова в складі
головуючого судді Штих Т.В.
за участю секретаря Дзюба Є.О.,
розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка також представляє інтереси неповнолітньої ОСОБА_3 третя особа четверта Харківська державна нотаріальна контора м. Харкова про визнання права власності в порядку спадкування на квартиру, що є сумісною власністю подружжя,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , яка також представляє інтереси неповнолітньої ОСОБА_3 третя особа четверта Харківська державна нотаріальна контора м. Харкова про визнання права власності в порядку спадкування на квартиру, що є сумісною власністю подружжя.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначає наступне. Син позивача ОСОБА_4 (він же ОСОБА_5 ), який був зареєстрований в АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про смерть, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрився спадок на нерухомість в Російській Федерації, які знаходяться в м . Москва та в Московській області, а також на квартиру в АДРЕСА_3 , яка зареєстрована на підставі договору купівлі - продажу (№ 1039 від 15.07.2013 року) приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округа Харківської області Олійник Л.М., на ім'я ОСОБА_2
Квартиру в АДРЕСА_3 , було придбано у шлюбі, що був укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 28.09.2010року та за кошти ОСОБА_4 (він же ОСОБА_5 ).
Відповідно до ст. 1262 ЦК України єдиним спадкоємцем першої черги є його мати - позивач по цій справі ОСОБА_1 , оскільки спадкодавець на момент смерті був розлучений на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.09.2014.
Дану квартиру було куплено за гроші, що належали спадкодавцю ОСОБА_4 , який перерахував їх відповідачу ОСОБА_2 для покупки квартири, а тому позивач вважає що спірна квартира, хоча і зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 , але не є майном, що нажите у шлюбі.
Враховуючи викладені обставини позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування по закону на квартиру АДРЕСА_3 , що залишилася після смерті її сина ОСОБА_4 (він же ОСОБА_5 ) та стягнути з ОСОБА_2 судові витрати на користь ОСОБА_1 .
Від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву, з тексту якого вбачається, що ОСОБА_2 не згодна з позовною заявою в повному обсязі з наступних підстав. 28.09.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (він же ОСОБА_4 ) було зареєстровано шлюб Віддлом реєстрації актів цивільного сану Балаклійського районного управління юстиції Харківської області. Вказане підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , яке видане 29.09.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Балаклійського районного управління юстиції Харківської області.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 народилася донька ОСОБА_3 в Державі Ізраїль, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .
До смерті ОСОБА_5 (він же ОСОБА_4 ) склав заповіт серії 77 АБ 2535539 від 07.08.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_5 все наявне та належне йому майно заповів ОСОБА_3 .
Отже, ОСОБА_5 (він же ОСОБА_4 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_3 не вважав такою, що належить йому на праві приватної власності, а тому в заповіті і не передбачав її перехід до спадкоємиці, своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 .
Відповідно до Договору купівлі - продажу від 15.07.2013 та згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_2 .
Ухвалою Дзержинського районного суду від 12.12.2016 року відкрито провадження по справі № 638/17560/16-ц за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на квартиру, що є сумісною власністю подружжя.
Справа перебувала у провадженні суддів Гайдук Л.П. , Руднєвої О.О. , Лазюк С.В . Та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2018 року була передана на розгляд судді Штих Т.В.
В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач наполягала не безпідставності позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до наступного.
З 29.09.2010 року по 26.09.2014 року відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (він же ОСОБА_5 ) перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Дзержинського районного суду від 15.09.2014 року по справі № 638/5643/14ц, яке набрало законної сили 26.09.2014 року, шлюб між ними був розірваний.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 народилася донька ОСОБА_3 в Державі Ізраїль, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим Дзержинським відділом державної реєстрації акті цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, де у відповідності до чинного законодавства України у графі «батько» записано ОСОБА_5 (він же ОСОБА_4 ).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2014 року встановлено, що шлюбно-сімейні відносини між подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_2 припинені з травня 2012 року, житловий та майновий спір у сторін відсутній.
У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження того, що кошти за які була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_3 належали ОСОБА_4 (він же ОСОБА_5 ).
Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України№11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»- « Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Постанова ВС від 25.09.2019 справа № 1512/17004/2012 майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором купівлі - продажу за № 1039 від 15.07.2013 року ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3
Згідно до п. 1.6. Договору купівлі-продажу за № 1039 від 15.07.2013 року Покупець ( ОСОБА_2 ) стверджує, що грошові кошти, які витрачаються нею на придбання квартири, що є предметом цього Договору, не є спільною сумісною власністю подружжя та належать їй на праві особистої приватної власності. Заява відповідного змісту від її чоловіка, ОСОБА_5 , справжність підпису на якій засвідчено Степановою А.І. , нотаріусом міста Москви, Російської Федерації 09.07.2013 року, за реєстром № 2п-281, долучена до примірника договору, що зберігається в справах нотаріуса, який посвідчив цей договір.
Відповідно до п. 4.2. Договору № 1039 сторони за цим Договором стверджують, що цей Договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину та укладається на вигідних для них умовах і не під впливом помилки, обману або насильства, і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин.
У відповідності з п.5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5 «вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно відбувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутою правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність права власності встановлена судом (ст.328ЦК )».
Під час судового розгляду справи, судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі - продажу № 1039 від 15.07.2013 року ОСОБА_4 (він же ОСОБА_5 ) надав заяву від 09.07.2013 року, з якої слідує, що він надає згоду своїй дружині, ОСОБА_2 , на придбання за її власні кошти квартиру АДРЕСА_3 . Також судом встановлено, що з моменту укладання цього договору ОСОБА_4 (він же ОСОБА_5 ) на цю квартиру не претендував, у складі спадкової маси у своєму заповіті не зазначав і за життя ніколи не оскаржував цей правочин.
Відповідно до ч. 2 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи перелічені у заповіті, а якщо заповіт відсутній, або він визнаний недійсним, спадок не прийнятий або від нього відмовились спадкоємці за заповітом, право на спадкування за законом отримують особи перелічені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів ОСОБА_5 (він же ОСОБА_4 ) склав заповіт серії 77 АБ 2535539 від 07 серпня 2014 року. Відповідно до якого ОСОБА_5 (він же ОСОБА_4 ) заповів своїй доньці ОСОБА_3 наступне майно:
- квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ;
- грошові кошти, які зберігаються в ВТБ 24 (ЗАО), з належними відсотками та компенсацією.
До спадкоємця переходить той обсяг прав і обов'язків, який був наявним у спадкодавця на момент смерті.
Згідно з долучених до матеріалів справи доказів заповіт серії 77 АБ 2535539 від 07 серпня 2014 року був предметом судового оскарження. Судовим рішенням Московського міського суду по цивільним справам від 28.10.2016 по справі № 33-5877/16 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Скасовано рішення Бутирського районного суду м. Москви від 08.10.2015 та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту ОСОБА_4 від 07.08.2014 недійсним та визнання права власності на квартири.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.12.2019 по справі №761/29966/16ц. Преюдиція при встановленні фактів судовим рішенням у іншій справі має місце лише тоді, коли в у ній брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
В силу статті 41 Конституції України, що є нормою прямої дії, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Аналогічна норма міститься в статті 321 ЦК України.
На підставі ст.57 ЦПК України доказами по справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановить наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин ,які мають значення по справі. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема , звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ухвали суду від 04 вересня 2019 року про витребування доказів, яка залишена без змін постановою суддів Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року було витребувано докази із банківських установ щодо надходження коштів відповідачці.
Відповідно до виписок з банку чоловік ОСОБА_5 (він же ОСОБА_4 ) передавав кошти колишній дружині в подарунок, сплачував суми аліментів, що слідує із призначення платежу. Документів, які б підтверджували призначення коштів на придбання квартири та уповноваження дружини на це не надано.
Крім того і у судовому засіданні представник позивача не надав належних та допустимих доказів щодо призначення перерахованих коштів на придбання квартири.
Суд критично ставиться до електронної переписки щодо направлення коштів саме на придбання квартири. З електронної переписки між позивачкою та її сином ОСОБА_5 (він же ОСОБА_4 ) вбачається лише обговорення можливого перерахування на потреби відповідачки коштів. Вказані наміри могли бути і не реалізовані, носити неправдивий характер.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.
Керуючись ст. 258,263,265 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка також представляє інтереси неповнолітньої ОСОБА_3 третя особа четверта Харківська державна нотаріальна контора м. Харкова про визнання права власності в порядку спадкування на квартиру, що є сумісною власністю подружжя - залишити без задоволення.
Судовий збір вважати сплаченим позивачкою.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.
Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.
Повний текст документу виготовлений 10 березня 2020 року.
Суддя : Штих Т.В.