Справа № 638/8640/19
Провадження № 2/638/2319/20
04.03.2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова
в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.
за участю секретаря Жакун Н. О.
з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.
з участю позивача - ОСОБА_1
з участю представника відповідача - Мельничук О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа: слідчий слідчого відділу прокуратури Харківської області Маргарян Артур Анатолійович про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача по кримінальному провадженню №42018220000001192,-
Позивач ОСОБА_1 у червні 2019 року звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа: слідчий слідчого відділу прокуратури Харківської області Маргарян Артур Анатолійович про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача по кримінальному провадженню №42018220000001192. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 31.08.2018 року позивач звернувся із заявою про кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 364, 365, 366, 367, 382 Кримінального кодексу України, вчинені прокурором Харківської місцевої прокуратури №1 Яровим Р. О., проте відповідач не вніс відомості до ЄРДР та порушив його право на доступ до правосуддя. Внаслідок неправомірної бездіяльності посадових осіб прокуратури позивач вимушений був звертатися до Червонозаводського районного суду м. Харкова за захистом своїх прав та витрачати свій час, у зв'язку з чим була завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях, пов'язаних з тим, що він не міг реалізувати своє право на розгляд заяви, поданої до прокуратури та вимушений був докладати додаткових зусиль для поновлення свого права. 24.09.2018 року слідчий суддя зобов'язав уповноважених осіб внести відомості до ЄРДР та 02.10.2018 року відповідач вніс відомості до ЄРДР. 20.11.2018 року слідчий Маргарян А. А. , зловживаючи своїм службовим становищем, виніс постанову про закриття кримінального провадження №42018220000001192, проте 08.01.2019 року суд скасував постанову про закриття кримінального провадження та зазначив, що слідчим вимогу закону не виконані, а рішення слідчим прийнято передчасно та необґрунтовано. 22.02.2019 року слідчий знов виніс постанову про закриття кримінального провадження, та 03.04.2019 року судом знову скасовано постанову про закриття кримінального провадження, зазначено про її передчасність та невмотивованість. Відповідач, не зважаючи на ухвали суду, клопотання позивача та докази, навмисно продовжує свою бездіяльність і не проводить досудове розслідування у розумні строки, що спричиняє моральне страждання. Так, по вині відповідача, позивач, інвалід ІІ групи, вимушений протягом тривалого часу неодноразово звертатись в суд для захисту своїх прав, у зв'язку з чим переносить глибокі моральні страждання; по вині відповідача він також позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права; по вині відповідача порушено психологічне благополуччя. Просить суд позов задовольнити, захистити конституційне право позивача на компенсацію моральної шкоди, спричиненої неправомірною тривалою бездіяльністю відповідача при імітації розслідування кримінальної справи №42018220000001192 та стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди у розмірі 1001520 грн.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача Прокуратури Харківської області - Мельничук О. А. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі, просила суд відмовити у його задоволенні. У матеріалах справи міститься письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач наголошує, що посадовими особами органів прокуратури будь-яких протиправних дій стосовно позивача не вчинено, доказів протиправності їх дій під час досудового розслідування кримінального провадження №42018220000001192 позивачем не надано. Процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації права особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Реалізація позивачем свого права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового слідства, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування постанов не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачу моральної шкоди. Отже, правові підстави для застосування норм ст. 1174, ст. 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, проте у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач наголошує, що ОСОБА_1 обґрунтовує завдання йому моральної шкоди посиланням на допущену, на його думку, бездіяльність працівників прокуратури, вважаючи незаконною відмову у порушенні кримінального провадження з огляду на її подальше скасування судом, однак ця обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова про часткове задоволення скарг ОСОБА_1 на постанови слідчого прокуратури свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1174 ЦК України, як це помилково вважає позивач, акцентуючи свої доводи на власному визначенні змісту ст. 1174 ЦК України. В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в жах кримінальних проваджень, не є підставою для відшкодування моральної коди, оскільки не є порушенням прав позивача. Позивач не надав доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому моральної шкоди, не обґрунтував належним чином, з чого він виходив при визначенні розміру суми компенсації. Просить суд у задоволенні позову відмовити.
Третя особа - слідчий слідчого відділу прокуратури Харківської області Маргарян Артур Анатолійович в судове засідання не з'явився, пояснень щодо позову не надав.
Суд, дослідивши доводи учасників справи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Оцінюючи аргументи, викладені в позові, відзивах та поясненнях щодо нього, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 31.08.2018 року звернувся до Прокуратури Харківської області із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене прокурором Харківської місцевої прокуратури №1 Яровим Р. О. (а. с. 33-34).
Із відповіді Прокуратури Харківської області від 04.09.2018 року за вих. №15/3-7615 вбачається, що заявнику повідомлено, що заява не містить обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а тому за відсутності конкретних даних про ознаки кримінально-караного діяння відомості не підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а. с. 31-32).
04.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за результатами розгляду якої ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест І. М. від 24.09.2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано уповноважених осіб прокуратури Харківської області внести відомості за заявою ОСОБА_1 від 31.08.2018 року, направивши йому документ, що підтверджує її реєстрацію ( а. с. 28-30).
Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що до прокуратури Харківської області 01.10.2018 року надійшла ухвала слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест І. М. від 24.09.2018 року щодо зобов'язання внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за зверненням ОСОБА_1 від 31.08.2018 року щодо неправомірних дій з боку прокурора Харківської місцевої прокуратури №1Ярового Р. О . , правова кваліфікація - ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 КК України, заявник або потерпілий - ОСОБА_1 (а. с. 21-22).
Листом Прокуратури Харківської області від 02.10.2018 року №15/3-7615 ОСОБА_1 повідомлено про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також про проведення досудового розслідування слідчим управлінням прокуратури області (а. с. 27).
Постановою слідчого прокуратури Харківської області Маргаряна А.А. від 20.11.2018 року закрито кримінальне провадження №42018220000001192 від 02.10.2018 року за відсутності в діях прокурора Харківської місцевої прокуратури №1 Ярового Р.О. складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.01.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено: скасовано постанову слідчого прокуратури Харківської області Маргаряна А.А. від 20.11.2018 року про закриття кримінального провадження №42018220000001192 від 02.10.2018 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України (а. с. 17).
Постановою слідчого в ОВС першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Маргаряна А.А. від 20.02.2019 року кримінальне провадження №42018220000001192 від 02.10.2018 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях прокурора Харківської місцевої прокуратури №1 Ярового Р.О. складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України (а. с. 11-14).
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.04.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Маргаряна А.А. від 20.02.2019 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000001192 від 02 жовтня 2018 року скасовано, матеріали кримінального провадження повернуто слідчому для продовження досудового розслідування. (а. с. 10).
Пред'являючи позов до Прокуратури Харківській області, Державної казначейської служби України, позивач ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 23, 1174, ч. 6 ст. 1176 ЦК України, як на підставу своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди з відповідача, посилається на ухвали слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова, якими задовольнялись його скарги в рамках досудового розслідування кримінального провадження №42018220000001192 від 02.10.2018 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що йому заподіяно моральну шкоду тим, що він змушений був звертатися до суду для оскарження бездіяльності посадових осіб прокуратури області, внаслідок чого втратив відчуття безпеки, верховенства права та правової стабільності, порушено його психологічне благополуччя.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідним зазначити наступне.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема й органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 Цивільного кодексу України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині другій статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
За приписами частини першої 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Враховуючи те, що у цій справі відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України.
За приписами частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
При розгляді справи позивач повинен надати докази, що свідчать про протиправність дій заподіювача шкоди, наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими діями та заподіяною шкодою.
Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі №554/741/16-ц, від 25 квітня 2018 року по справі №520/3307/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року по справі №454/1213/16-ц зазначено наступне.
Положеннями частин першої - третьої статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Жодної з переліченої у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України виключних способів заподіяння моральної шкоди та підстав, з якими закон пов'язує виникнення моральної шкоди, у тому числі будь-якої протиправної поведінки, Прокуратурою Харківської області, не вчинено.
Згідно абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Правовідносини, що склалися між ОСОБА_1 та Прокуратурою Харківської області врегульовані кримінальним процесуальним законодавством, не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Суд прийшов до висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діяннями Прокуратури Харківської області, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вимог позову.
Згідно з положеннями частини 3 статті 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим КПК України.
Відповідні скарги ОСОБА_1 розглянуто слідчими суддями з урахуванням положень Кримінального процесуального кодексу України, а питання правомірності дій посадових осіб Прокуратури Харківської області взагалі судом не розглядалося, оскільки за частиною 2 статті 307 КПК України це не входить до повноважень слідчого судді.
Таким чином, позивач поновив своє порушене право на неупереджене досудове слідство в рамках меж, передбачених ст. 303, 307 КПК України. Реалізація ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.
Вказані ухвали слідчого судді відповідачем не оскаржено в апеляційному порядку лише тому, що вони не підлягають оскарженню відповідно до ст. ст. 307, 309 КПК України. Такі ухвали є остаточними не з метою позбавлення слідчого, прокурора права на її перегляд вищою судовою інстанцією та перевірки законності і обґрунтованості ухвали слідчого судді, а задля забезпечення реалізації заявником права на вирішення його заяви про скоєння злочину і відповідності із нормами процесуального закону, якими регулюється вирішення цього питання.
У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 зазначено, що кримінальне судочинство визначено як врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Пунктом 4.2 зазначеного рішення передбачено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності та не може бути предметом оскарження в порядку цивільного судочинства.
Отже, сам факт звернення позивача з заявою до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, він у повному обсязі реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Також позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому рішеннями та бездіяльністю працівників Прокуратури Харківської області моральної шкоди, яка згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Також суду не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірної поведінки осіб, що здійснюють досудове розслідування кримінального провадження №42018220000001192 від 02.10.2018 року під час досудового слідства, яка б знаходилася у причинно-наслідковому зв'язку з негативним наслідками для позивача.
Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Оскільки згідно Конституції України органи прокуратури не є органами державної влади або місцевого самоврядування, та у спірних правовідносинах посадові особи прокуратури Харківської області, з огляду на положення КПК України, виконують не владні управлінські функції, а процесуальні функції, то положення статті 1174 ЦК України не підлягають застосуванню.
Зокрема, стаття 1174 ЦК України передбачає спеціальні підстави та умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди в позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності в цивільно - правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їхніх дій.
До суб'єктів відповідальності за цією нормою належать створені відповідно до Конституції України, правових актів Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів України, органи, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказані державних органів.
Сферою застосування вказаної норми є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній або юридичній особі у зв'язку прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.
Водночас слідчі органів прокуратури, що проводять досудове слідство та приймають відповідно до вимог КПК України певні процесуальні рішення, виконують не владні управлінські функції, а здійснюють процесуальну діяльність, а отже до таких суб'єктів, зазначених у статті 1174 Цивільного кодексу України, не належать.
Органи прокуратури взагалі не є органами державної влади або органами місцевого самоврядування у розумінні статті 1174 Цивільного кодексу України, а мають особливий статус, здійснюючи як зазначено у статті 131-1 Конституції України та Законі України «Про прокуратуру» функції у сфері правосуддя.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у рішенні від 16.04.2008 року у справі №6-4969св08.
Таким чином, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов'язку не надав належних, допустимих та достовірних доказів про спричинення йому моральної шкоди, не довів протиправності у діях (бездіяльності) її заподіювачів, не довів наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діями (бездіяльністю), у суду не має підстав для стягнення такої шкоди на користь позивача, тому суд і ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, що не позбавляє позивача повторно звернутися до суду за захистом своїх прав, виправивши недоліки стосовно недоведеності позову.
Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту компенсацію моральної шкоди, позивач відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, проте позивачем ОСОБА_1 так і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Так, у відповідності до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду; тобто позивач був звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим, у відповідності до статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору слід віднести за рахунок держави.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа: слідчий слідчого відділу прокуратури Харківської області Маргарян Артур Анатолійович про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача по кримінальному провадженню №42018220000001192 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України та на підставі ст.ст.12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-274, 279, 354 ЦПК України суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, третя особа: слідчий слідчого відділу прокуратури Харківської області Маргарян Артур Анатолійович про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача по кримінальному провадженню №42018220000001192 - відмовити.
Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 06.03.2020 року.
Головуючий: