№ 201/9229/19
провадження 2/201/690/2020
06 березня 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Плевако О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 12 серпня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача ГУ ПФУ у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що з червня 2019 року він неодноразово звертався до ГУ ПФУ із заявами і скаргами про виплату пенсії або грошової допомоги у відповідності до вимог п. 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596; проте у вересні 2019 року та жовтні 2019 року пенсію йому приніс поштар ПАТ «Укрпошта». Отже, відповідач з червня 2019 року не бажає виплачувати позивачеві пенсію шляхом перерахуванням на його поточний рахунок у ТВБВ III типу №10003/ 0439 філії-Дніпропетровське обласне управління AT «Ощадбанк», чим вчиняє неправомірні дії, порушує права та законні інтереси позивача. Крім того, відповіді на свої звернення за вказаний час від відповідача протягом 15-ти днів він не отримував, тому вважає, що ГУ ПФУ допущено неправомірну бездіяльність з розгляду заяви.
Позивач вважає, що вказаною бездіяльністю відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного укладу життя, позивач змушений витрачати додатковий час на захист своїх прав, відмовитися від звичних зручностей, налагоджувати життя за поневірянь по судах, нести додаткові витрати для поновлення своїх порушених прав, що викликає у нього душевні страждання.
Позивачеві, на його думку, були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, оскільки йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його заяв, клопотань, заявлених під час досудового слідства для проведення слідчих дій. З урахуванням вищевикладеного позивач приходить до висновку, що є факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає що йому завдано значну моральну шкоду. Отже позивачу завдана значна моральна шкода, йому спричинені душевні страждання, відповідач відшкодовувати її відмовився. Вважає такі дії відповідача не законними, просив стягнути з відповідача зазначену моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ГУ ПФУ у Дніпропетровській області в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявку суду не повідомив; в письмовому зверненні до суду позовні вимоги не визнали, заперечувала проти них, вважаючи ці вимоги безпідставними і не підтвердженими. На всі звернення позивача надавали своєчасно повну відповідь. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх інших прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди більше не завдавали. Позовні вимоги не доведені, немає підтвердження завдання моральної шкоди. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі і справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.
Представник третьої особи Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, вказаним і матеріалами справи, на думку суду, вважають позовні вимоги безпідставними і просили справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивача, з'ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з червня 2019 року неодноразово звертався до ГУ ПФУ із заявами і скаргами про виплату пенсії або грошової допомоги у відповідності до вимог п. 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596; проте у вересні та жовтні 2019 року пенсію йому приніс поштар ПАТ «Укрпошта». Отже, на думку позивача, відповідач з червня 2019 року не бажає виплачувати позивачеві пенсію шляхом перерахуванням на його поточний рахунок у ТВБВ III типу №10003/ 0439 філії-Дніпропетровське обласне управління AT «Ощадбанк», чим вчиняє неправомірні дії, порушує права та законні інтереси позивача. Крім того, відповіді на свої звернення за вказаний час від відповідача протягом 15-ти днів він не отримував, тому вважає, що ГУ ПФУ допущено неправомірну бездіяльність з розгляду заяви.
Позивач вважає, що вказаною бездіяльністю відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного укладу життя, позивач змушений витрачати додатковий час на захист своїх прав, відмовитися від звичних зручностей, налагоджувати життя за поневірянь по судах, нести додаткові витрати для поновлення своїх порушених прав, що викликає у нього душевні страждання.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
З урахуванням вищевикладеного позивач вважає, що є факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає що йому завдано значну моральну шкоду. Як стверджує позивач, йому спричинені душевні страждання, відповідач відшкодовувати цю шкоду відмовився. Вважає такі дії відповідача не законними, просив стягнути з відповідача моральну шкоду, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і тому позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 56 Конституції України Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ із скаргою, в якій просив належні йому суми пенсії (грошової допомоги) поновити перераховувати на поточний рахунок у АТ «Ощадбанк» (із зазначенням реквізитів) згідно з вимогами, визначеними у п. 10 Порядку виплати пенсії та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, про виплату пенсії або грошової допомоги, оскільки в червні 2019 року пенсію йому приніс поштар ПАТ «Укрпошта», відповідач надав відповідь, але не поновив вищезазначене. Відповідач вимагав повідомити його у письмовій формі про причини цього і ставив питання таки поновити право на виплату пенсії перерахуванням її на поточний рахунок.
На скаргу позивача листом ГУ ПФУ у Дніпропетровській області надана відповідь про те, що виплата пенсії позивачеві проводилась через банківську установу ПАТ «Державний ощадний банк України». Роз'яснено, що виплата пенсій та грошової допомоги одержувачам через поточні рахунки в банках регулюється Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596. Пунктом 16 Порядку передбачено, якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.
У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
На виконання вимог пункту 16 Порядку, банківською установою у квітні 2019 надано список осіб, за яких кошти одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, в якому було зазначено прізвище позивача, на підставі чого виплату пенсії з червня 2019 переведено через підприємство поштового зв'язку № 49125 за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 10 Порядку, заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку.
Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.
У зв'язку з вищезазначеним, повідомлено, що виплата пенсії проводиться на поштове відділення, оскільки надана позивачем заява не відповідає встановленому зразку відповідно Порядку.
Також повідомлено, що відповідно до Типової інструкції з діловодства у територіальних органах Пенсійного фонду України, затвердженої наказом Пенсійного фонду України від 05 грудня 2012 року №182 та Інструкції з діловодства в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, затвердженої наказом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01 лютого 2018 року № 16, установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній. Повідомлено, що відповідь та звернення позивача отримана ним (позивачем).
Згідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (із змінами внесеними постановою правління ПФУ від 07 липня 2014 року №13-1) право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596. Цей Порядок визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.
Згідно із п. 10 Порядку заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.
Відповідно до п. 16 Порядку якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку. У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
Отже, на всі звернення позивача до відповідача останнім надавалися повні обгрунтовані відповіді з роз'ясненням суті відповіді і порядку вирішення поставленого питання, при цьому будь-яких порушень відповідачем стосовно позивача допущено не було.
Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, слід зазначити, що згідно зі ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. З постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте, позивачем не надано жодних доказів протиправності дій посадових осіб ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, спричинення йому моральної шкоди та не здійснено її розрахунок.
Отже, при відсутності встановленого факту порушень прав позивача, відшкодування йому моральної шкоди не є його абсолютним правом, а підлягає доказуванню за усіма критеріями, визначеними законодавством: наявність шкоди, протиправна поведінка, вина заподіювача шкоди, причинно - наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Саме позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Проте, позивачем не надано жодних доказів протиправності дій посадових осіб прокуратури області, спричинення йому моральної шкоди та не здійснено її розрахунок.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. У частині першій статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, вдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Вказані норми не звільняють позивача від обов'язку доказування неправомірності дій посадових осіб органів досудового розслідування як підстави для відшкодування моральної шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок вести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана годи та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01 березня 2005 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно зуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній собі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У позові не зазначено співвідношення розміру моральної шкоди позивача залежно від характеру та обсягу його душевних страждань, характеру майнових втрат, можливості їх відновлення, тяжкість вимушених змін у суттєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження його престижу, ділової репутації, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану. З урахуванням принципу змагальності, встановленому ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження його моральних страждань.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
Частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. З постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв'язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою.
Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.
Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ГУ ПФ України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди відмовити. Судові витрати слід віднести за рахунок держави.
Таким чином, викладені позивачем обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на підтвердження своєї позиції позивач суду не надав, позовна заява не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1, 3, 8, 9, 19, 41, 33, 55, 56, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1174 ЦК України, Порядком виплати пенсії та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсії (перерахунку) пенсій, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-82, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ОСОБА_1 в задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 06 березня 2020 року.
Суддя -