Справа № 201/11383/19
Провадження № 2/201/776/2020
Іменем України
17 лютого 2020 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді Наумової О.С.,
за участю секретаря судового засідання - Кисельової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
09.10.2019р. АТ КБ «Приватбанк» звернулося із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2 - 4).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 28.10.2019р. відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 45 - 46).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 29.09.2008р. ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву б/н 29.09.2008р., після чого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписавши анкету-заяву від 29.09.2008р., відповідач погодився із запропонованими йому Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які разом із заявою складають Договір про надання банківських послуг. Зобов'язання за договором про надання банківських послуг банк виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачеві кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, не здійснив в повному обсязі сплату отриманих кредитних коштів, відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, передбачених договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 17.09.2019р. становить 15424,42 грн., з яких 8141,83 грн. заборгованість за кредитом; 2755,23 грн. заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 3154,77 грн. нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 400,00 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 722,59 грн. - штраф (процентна складова).
Зазначену суму заборгованості позивач просив суд стягнути з відповідача, а також понесені ним судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився. При поданні позову, представник позивача Гребенюк О.С. (діє на підставі довіреності від 31.01.2019р. - а.с. 32) зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 39 - 40).
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що проти позову він заперечує повністю, з огляду на таке.
До позовної заяви позивачем долучено два розрахунки заборгованості за договором за період з 29.09.2008р. по 31.08.2015р. та з 01.06.2015р. по 17.09.2019р.
Як вбачається зі здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за період з 29.09.2008р. по 31.08.2015р. за відповідачем обліковується лише поточна заборгованість по тілу кредиту, відсоткам, отже грошові зобов'язання перед банком відповідач виконував належним чином в межах пільгового періоду.
Згідно здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за період з 01.06.2015р. по 17.09.2019р. заборгованість за поточним тілом становить 8141,83 грн. за простроченим тілом кредиту 2755,23 грн. при цьому, згідно розрахунку в заборгованість по тілу кредиту банком включені суми нарахованих відсотків, які погашені за рахунок кредиту (стовпчик З розрахунку) і за підсумком відповідна сума погашених відсотків дорівнює 10585,66 грн.
Проте, враховуючи, що при підписанні анкети-заяви від 29.09.2008р. відповідач не був ознайомлений, обізнаний та не погодився з редакцією Умов та Правил на яку посилається позивач, а отже, відповідач не погодив умови пункту 2.1.1.12.2, керуючись яким банк здійснював погашення процентів за рахунок кредитного ліміту, внаслідок чого збільшувалася заборгованість по тілу кредиту, а тому нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту на суму 2755,23 грн. здійснено АТ КБ «ПриватБанк» шляхом списання з карткового рахунку процентів за прострочений кредит та штрафів, що не є фактично використаними позичальником коштами та не може вважатися складовою заборгованості за тілом кредиту, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Крім того, в підсумкових сумах розрахунку зазначено, що погашення тіла кредиту здійснено на суму 18540,08 грн, проте, якщо здійснити підрахунок сум внесених Відповідачем на погашення тіла кредиту (стовпчик "Сума погашення за наданим кредитом") тіло кредиту погашено на більшу суму 21836,10 грн. яка була достатньою для погашення суми заборгованості по поточному тілу 8141,83 грн. виходячи з чого можливо дійти висновку, що банком без належних правових підстав штучно було збільшено відповідачу розмір заборгованості за тілом кредиту за рахунок погашення відсотків, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь кредитора заявленої суми заборгованості по тілу кредиту 8141,83 грн. (а.с. 59 - 61).
Також відповідач надав до суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності та без фіксування судового процесу технічними засобами. Проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, згідно з позицією, викладеною у поданому відзиві (а.с. 82).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
29.09.2008р. ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву б/н 29.09.2008р. про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 13).
У анкеті-заяві вказано бажаний кредитний ліміт в розмірі 3000,00 грн. З підписанням відповідної анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з запропонованими йому для ознайомлення «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», складає між ним і банком Договір про надання банківських послуг.
Відповідно до квитанцій від 08.01.2020р. та 15.01.2020р. відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 4000 грн. (а.с. 54).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
При винесені рішення, надаючи оцінку обґрунтованості та доведеності заявленої позивачем суми заборгованості, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 2 ст. 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором банківського обслуговування б/н від 29.09.2008р. у розмірі 15424,42 грн., з яких 8141,83 грн. заборгованість за кредитом; 2755,23 грн. заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 3154,77 грн. нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 400,00 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 722,59 грн. - штраф (процентна складова).
Частина 5 ст. 263 ЦПК України визначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Визначаючи розмір заборгованості за договором, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх та оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими обставина справи та наявними у справі доказами.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги заборгованості, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.09.2008р., посилався на Витяг з Тарифів банку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Правила користування платіжною карткою, як невід'ємні частини спірного договору.
Судом встановлено, що анкета-заява, яка підписана відповідачем про ознайомлення його з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, не містить вказаний позивачем кредитний ліміт у розмірі 2400,00 грн., а в рядку щодо розміру кредитного ліміту вказано 3000,00 грн., проте в матеріалах справи відсутні відомості про фактичне отримання ОСОБА_1 кредитної картки з відповідним кредитним лімітом (а.с. 13).
Отже, будь-яких доказів щодо отримання відповідачем кредитної картки зі встановленням кредитного ліміту у розмірі 2400,00 грн., як про це зазначає позивач у позовній заяві, а також доказів, які б містити відомості щодо розміру використаних відповідачем кредитних коштів матеріали справи не містять.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надані лише Умови та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, якими визначені, в тому числі: умови обслуговування, обов'язки банка і клієнта, правила користування платіжною карткою.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначених в цих документах розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів у вигляді кредитного ліміту у розмірі 2400,00 грн., а не обумовленого в анкеті-заяві 3000,00 грн., а також відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми.
Саме таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019р. у справі №342/180/17, які в силу ч. 2 ст. 416 ЦПК України є обов'язковими для застосування судами в аналогічних правовідносинах.
Щодо наданого банком розрахунку заборгованості позивача слід також зауважити, що відповідно до п. 4.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України», що затверджене Постановою НБУ №254 від 18.06.2003р. (яка була чинною на момент підписання заяви-анкети) первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банками самостійно, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.
Відповідно до п. 5.5 Положення № 254 форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.
Положення № 254 втратило чинність на підставі Постанови Національного банку України № 75 від 04.07.2018р., яким затверджене Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України.
Відповідно до п. 59 Положення № 75 банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як особові рахунки та виписки з них.
Згідно з п.п. 61, 62 Положення № 75 форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Як видно з матеріалів справи, на підтвердження розміру заборгованості відповідача перед банком, останнім представлений суду документ найменований, як «розрахунок заборгованості за договором № б/н від 29.09.2008р. станом на 17.09.2019р.», без підпису уповноваженої особи банку (а.с. 9 - 12), яка в розумінні вищенаведених Положень № 254 та № 75 не є первинним документом (випискою по рахунку) оформленою у відповідності до ст. 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому не може вважатися обов'язковим документом - випискою з розрахунку боржника, дослідивши який, суд зможе встановити заборгованість відповідача.
Сама по собі довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана між сторонами, не є належним і допустимим доказом заявленої до стягнення суми заборгованості 15424,42 грн.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору з відповідачем в порядку, передбаченому законом, погодження всіх істотних умов договору, видачі кредиту саме у сумі 2400,00 грн. (як вказує позивач у позовній заяві) та обґрунтованості розрахунку заборгованості, оскільки в анкеті-заяві зазначено суму бажаного кредитного ліміту 3000,00 грн., беручи до уваги, що відповідачем на рахунок позивача сплачено кошти у розмірі 4000,00 грн., а тому позовні вимоги банку є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу на процесуальний обов'язок позивача вчасно надавати до суду першої інстанції належні і допустимі докази, що передбачено ст. 83 ЦПК України. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, ч. 4 ст. 83 ЦПК України.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та відповідно, на умовах встановлених договором.
В письмовій заяві про розгляд справи за відсутності позивача (у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін), представником зазначено, що всі необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «Приватбанк» відсутні (а.с. 25 - 26).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Таким чином, оскільки суд при винесенні рішення, за наявними в справі доказами, не має можливості належним чином встановити та перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, яка заявлена до стягнення з ОСОБА_1 за договором надання банківських послуг від 29.09.2008р., суд приходить до висновку про недоведеність позивачем вимог про стягнення заборгованості у розмірі 15424,42 грн.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 634, 638, 648, 1054 ЦК України, постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/17, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч. 2, 3 ст. 274, ч. 5 ст. 279, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла на підставі заяви від 29.09.2008р. в сумі 15424,42 грн. - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Наумова О.С.