Справа № 572/323/20
Провадження № 1-кп/572/215/20
04 березня 2020 року
Сарненський районний суд Рівненської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сарни кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12020180000000009 за обвинувальним актом Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Орв'яниця Дубровицького району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_2 , громадянина України, освіта вища, одруженого, офіційно не працюючого, раніше не судимого, по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3
потерпілої ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
ОСОБА_3 , 02.01.2020 року приблизно о 18 год. 13 хв., у темну пору доби, в порушення вимог підпункту б) пункту 2.3, пункту 18.1 Правил дорожнього руху України, що затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху), керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Гагаріна, поблизу буд. №13 в м. Сарни, Рівненської області, зі сторони вул. Бєлгородська, м. Сарни, Рівненської області в напрямку вул. Шарпака, м. Сарни, Рівненської області, з увімкнутим ближнім світлом фар, зі швидкістю приблизно 50,0 км/год., проявив неуважність до дорожньої обстановки, неправильно оцінив дорожню обстановку, що склалась, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід ОСОБА_7 , якого він міг об'єктивно виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, щоб надати дорогу пішоходу та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який •перетинав проїзну частину зліва на право відносно напрямку руху вказаного автомобіля марки «ВАЗ 21101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по нерегульованому пішохідному переходу, хоча мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування при своєчасному прийнятті заходів до реагування.
У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події, а транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.
Порушення ОСОБА_3 вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху, згідно якого водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, знаходиться у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 свою вину визнав повністю, не оспорював фактичні обставини справи, ствердивши факт вчиненого ним кримінального правопорушення, в час, спосіб та при зазначених в обвинувальному акті обставинах, докази, здобуті на досудовому слідстві, визнає повністю, не оспорюючи їх, у вчиненому щиро розкаюється, а також те, що заперечень від учасників судового розгляду, щодо недоцільності дослідження інших обставин справи, їх скоєння не надходило, і вони ніким не оспорюються, при цьому, суд з'ясував чи правильно вони розуміють зміст цих обставин та сумнівів у добровільності та істинності їх позиції немає, а також, роз'яснивши, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд вважає, що дослідження доказів є недоцільним у відповідності до ч.3 ст. 349 КПК України, а тому, враховуючи викладене вище, суд, допитавши потерпілу, обвинуваченого, які дали послідовні та узгоджені з обвинувальним актом показання, дослідивши матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
При призначенні покарання суд керується наступним.
Згідно з п.3 ч.1 ст.65 КК України, суд призначаючи покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Тому, виходячи з вищенаведеного, суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, показання потерпілої, обвинуваченого, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу ОСОБА_3 .
Згідно ст. 12 КК України дане кримінальне правопорушення віднесено до категорії тяжких злочинів.
Обвинувачений ОСОБА_3 є особою молодого віку, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, за місцем проживання та реєстрації характеризується виключно позитивно, скарг на останнього не надходило, у лікарів нарколога чи психіатра на обліках не перебуває, раніше не судимий. В судовому засіданні просив зменшити строк відбуття покарання, вину визнав повністю, запевнив суд у недопущенні подібних випадків в майбутньому, здійснив заходи з відшкодування потерпілій завданих збитків.
Потерпіла жодних претензій будь-якого характеру до обвинуваченого не має, підтвердила у судовому засіданні факт відшкодування обвинуваченим збитків у грошовій формі, просила призначити мінімальне покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Як обставину, що пом'якшує покарання суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Також судом враховується поведінка обвинуваченого після вчинення наїзду, а саме надання першої медичної допомоги в межах власних можливостей і негайний виклик швидкої медичної допомоги на місце події, а також власну ініціативу обвинуваченого щодо відшкодування збитків.
При призначенні виду та міри покарання суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, ближче до середньої межі санкції ч.2 ст. 286 КК України.
Разом з тим, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, з врахуванням всіх обставин вчиненого злочину в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що також при призначенні покарання має бути застосований принцип гуманізації відповідальності з врахуванням засад закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно зі ст.9 Конституції України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а тому суд прийшов до переконання, що виправлення обвинуваченого можливе в умовах без ізоляції від суспільства та про можливість звільнення ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом, відповідно до ст. 76 КК України, обов'язки.
На стадії досудового розслідування запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався, відповідних клопотань в судовому засіданні не заявлено,
Цивільний позов у провадженні не заявлений.
Процесуальні витрати покласти на ОСОБА_3 .
Питання речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд, -
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років без позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік з випробуванням та покласти відповідно до ст. 76 КК України обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання
Речові докази:
- скасувати арешт накладений ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2020 року на автомобіль ВАЗ 21101 д.н.з. НОМЕР_1 та повернути останній фактичному власнику ОСОБА_3 ;
- пару капців сірого та зеленого кольорів, які передані на збереження до Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області в м.Сарни, по вул.Технічна, 1 - знищити;
- оптичний диск в конверті «Національна поліція України Головне слідче управління» залишити на зберіганні в матеріалах справи.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судові витрати, пов'язані із проведенням експертиз у розмірі 3140 (тридцять одна тисяча сорок) грн. 40 коп.
На вирок може бути подана апеляція до Рівнен¬ського апеляційного суду через Сарненський районний суд Рівнен¬ської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя