Справа № 362/1111/20
Провадження № 1-кс/362/313/20
26 лютого 2020 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши клопотання старшого слідчого СВ Васильківського відділу поліції ГУ НП в Київській області майора поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020110140000402 від 20.02.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України,
24.02.2020 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання старшого слідчого СВ Васильківського відділу поліції ГУ НП в Київській області майора поліції ОСОБА_3 про накладення арешту, в якому він просив накласти арешт шляхом заборони відчуження та вчинення реєстраційних дій щодо проведення державної реєстрації зміни меж, конфігурації, цільового призначення, державної реєстрації поділу: - на земельну ділянку з кадастровим номером 3210700000:11:016:0111 площею 0,15 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області, належну ОСОБА_5 ; - на земельну ділянку з кадастровим номером 3210700000:11:016:0112 площею 0,1 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області, належну ОСОБА_6 .
Клопотання слідчого мотивовано тим, що слідчим відділом Васильківського ВП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110140000402 від 20.02.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, тобто підроблення іншого офіційного документа, який видається установою, організацією, і який надає права, з метою використання його підроблювачем чи іншою.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що 10.12.2019 року державним реєстратором Борівської селищної ради Фастівського району Київської області ОСОБА_7 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи щодо прав власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210700000:11:016:0112 площею 0,1 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області. При цьому підставою виникнення права власності зазначено рішення сесії Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області № 477-40-VІ від 12.11.2014 та витяг з ДЗК НВ-3217435002019 від 09.12.2019 року.
Крім того, 10.12.2019 року державним реєстратором Борівської селищної ради Фастівського району Київської області ОСОБА_7 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи щодо прав власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210700000:11:016:0111 площею 0,15 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області. При цьому підставою виникнення права власності зазначено рішення сесії Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області № 477-40-VІ від 12.11.2014 року та витяг з ДЗК НВ-3217435032019 від 09.12.2019 року.
Водночас, згідно рішення Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області № 477-40-VІ від 12.11.2014 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» та додатку № 1 до рішення Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області № 477-40-VІ від 12.11.2014, надано дозвіл ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.
Таким чином, наразі достатні підстави вважати, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210700000:11:016:0112 площею 0,1 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області та земельна ділянка з кадастровим номером 3210700000:11:016:0111 площею 0,15 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області набуті на підставі підроблених документів, а отже кримінально протиправним шляхом.
За таких обставин, в органу досудового розслідування є підстави вважати, що рішення Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області № 477-40-VІ від 12.11.2014 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на земельні ділянки, що знаходяться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області, являються підробленими.
Слідчий в клопотанні вказав, що на даному етапі досудового розслідування виникає потреба у арешті земельної ділянки з кадастровим номером 3210700000:11:016:0111 площею 0,15 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області, належної ОСОБА_5 та земельної ділянки з кадастровим номером 3210700000:11:016:0112 площею 0,1 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області, належної ОСОБА_6 , з метою збереження речових доказів, оскільки зазначені в клопотанні земельні ділянки, відповідають критеріям, визначеним ст. 98, ч.1 ст. 170 КПК України, оскільки є об'єктом вчинення кримінального правопорушення, вибули у приватну власність у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення та обґрунтовано визнані речовими доказами, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів у даному кримінальному провадженні.
Слідчий та прокурор в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду клопотання повідомлялися належним чином, до суду слідчий та прокурор подали заяви з проханням розглядати справу за їх відсутності.
Особи у володінні яких перебувають вказані земельні ділянки до суду не з'явились.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Неявка слідчого або прокурора не перешкоджає розгляду клопотання.
Вивчивши матеріали клопотання, кримінальне провадження за № 12020110140000402 від 20.02.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Слідчий суддя при вирішенні даного клопотання, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Відповідно до вимог ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження і застосовується тільки на підставах, передбачених ст.ст.132, 170 КПК України. Оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження власності повинне здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтовувати таку ініціативу з посиланням на норми закону.
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову /ч.1 ст.170 КПК України/.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
У відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів доданих до клопотання, звертаючись до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, слідчий, в порушення вимог ст.171 КПК України не зазначив підстави та мету відповідно до положень ст. 170 КПК України та належним чином не обґрунтував необхідності арешту майна та не вказав конкретну мету накладення арешту відповідно до вимог ч.2 ст.170 КПК України.
Метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або забезпечення цивільного позову. При цьому, слідчий, подаючи клопотання про арешт майна зобов'язаний навести підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). Враховуючи зазначену мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
В клопотанні прокурор в порушення вимог ст. ст. 171, 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є власниками земельних ділянок.
Відповідно до п. 6 розділу 2.6 Узагальнення, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам'ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов'язана навести підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов'язаний навести ці підстави у рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.
Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Також, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16.10.2008 року).
Слідчий суддя враховує, що згідно витягу з ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення внесені до реєстру 20.02.2020 року на підставі заяви (повідомлення) підприємств, установ, організацій та посадових осіб за ч. 1 ст. 358 КК України (а.с.5).
Також, відповідно до клопотання та матеріалів справи не вбачається розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою чи фізичною особою (ст. 173 КПК України).
Крім того, матеріали клопотання не містять достатніх доказів, які вказують на вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , даного кримінального правопорушення, оскільки судом достовірно встановлено, що підозра у вчиненні кримінального правопорушення за фактом підроблення іншого офіційного документа, який видається установою, організацією, і який надає права, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою не повідомлялася та не вручалася, а, відповідно, і відсутній обвинувальний акт щодо обвинувачення таких осіб.
Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є власниками земельних ділянок на які просять накласти арешт, не є ані підозрюваним ані обвинуваченим за кримінальним провадженням № 12020110140000402 від 20.02.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, санкція якої не містить посилань на додаткове покарання - конфіскацію майна, цивільний позов у даному кримінальному провадженні також ніким не заявлено, належних доказів, які б свідчили про правову підставу для арешту майна, можливий розмір шкоди завданої злочином, наслідки арешту майна для третіх осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження матеріали клопотання не містять, що свідчить про відсутність правових підстав у накладенні арешту на майно, слідчий суддя прийшов до висновку, що потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власників земельних ділянок, тому відповідно до вимог ст. 173 КПК України у задоволенні клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 98, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Васильківського відділу поліції ГУ НП в Київській області майора поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020110140000402 від 20.02.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня отримання її копії.
Слідчий суддя ОСОБА_14