Справа № 361/4175/18
Провадження № 2/361/115/20
27.02.2020
27 лютого 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Радзівіл А.Г.
за участю секретарів Бас Я.В., Оряп В.К.
позивача ОСОБА_1
представників позивача ОСОБА_9., ОСОБА_10
відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У липні 2018 року позивач звернулась до суду із позовом до відповідачів про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 11980 грн. 00 коп. та моральної шкоди в розмірі 8000 грн., а також судові витрати.
Свій позов обґрунтовувала тим, що вона з 2001 року по 2017 рік без реєстрації шлюбу проживала однією сім'єю із ОСОБА_5 до дня його смерті.
30 жовтня 2008 року ОСОБА_5 склав заповіт посвідчений секретарем виконкому Шевченківської сільської ради Броварського району Київської області, зареєстрований у реєстрі за № 357, яким все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день його смерті і на що він за законом матиме право заповів їй та ОСОБА_6 в рівних частинах.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Після його смерті відкрилась спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1 та на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0689 га за вказаною адресою.
Позивач зазначає, що вона у встановлений законом строк подала до Броварського районної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а ОСОБА_6 у встановленому порядку відмовилась від своєї частки у спадщині ОСОБА_5 .
Позивач зазначає, що їй Броварською районною нотаріальною конторою 06 червня 2018 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом по спадковій справі № 838/2017, зареєстрованого в реєстрі за 2-1635 на земельну ділянку площекю 0,0689 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку.
Позивач вказує, що 03 травня 2018 року, в той час коли її не було вдома, ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 зломали вхідні двері та пошкодивши на них дверні замки будинку АДРЕСА_1 та зайшли всередину будинку, куди допустили запрошених ними представників БТІ для проведення замірів будинку.
По її заяві за даною подією Броварським відділом поліції проводилась перевірка, при якій відповідачі підтвердили протиправне проникнення до будинку і зобов'язались відшкодувати збитки завдані пошкодженням майна, але по даний час збитків ними не відшкодовано.
Внаслідок протиправних дій відповідачів пошкоджено і потребує відновленню: двері двостворчаті дерев'яні вартістю 10200 грн.; петлі дверні вартістю 180 грн.; замок дверний вартістю 600 грн.; установка дверей, вартістю 1000 грн., всього на суму 11980 грн.
Крім того позивач вказує, що протиправними діями відповідачів їй завдано моральну шкоду, яка виразилась в тому, що вона ще більше почала нервувати і знову погано себе почувати, втратила сон та спокій. Довелося звернутися до кардіолога і до психіатра, який призначив заспокійливі ліки. Через дві неділі після прийому ліків сон відновився, але болі в серці не припинилися, потрібна госпіталізація та нажаль позивач зазначила, що не має таких коштів.
Тому просить відшкодувати не тільки матеріальну шкоду в розмірі 11980 грн., а й моральну у розмірі 8000 грн.
07 вересня 2018 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами позовного провадження. Призначено судове засідання.
17 жовтня 2018 року до суду від відповідачів поданий відзив на позов в якому вони просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
У відзиві зазначається, що ОСОБА_1 не має жодних прав та відношення до спірного домоволодіння, у зв'язку з тим, що будинок побудований матір'ю ОСОБА_2 у 1997 році, та яка померла у 2000 році. ОСОБА_1 з його братом ОСОБА_5 у шлюбі не перебувала. Відповідач ОСОБА_2 стверджував, що ОСОБА_7 (його мати) збудувала у 1997 році спірний будинок та який не встигла ввести у експлуатацію.
Позивач та її представники підтримали позовні вимоги, пояснення надали аналогічні змісту позовної заяви, просили позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник не визнали позовні вимоги в повному обсязі, заперечували проти задоволення позовних вимог. Пояснення надали аналогічні змісту відзиву на позов.
Відповідач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову, просив в його задоволенні відмовити. До суду також надав заяву про можливість розгляду справи у його відсутності.
Суд вислухавши позивача, представників позивача, представника відповідача, відповідачів, дослідивши письмові докази в справі, встановивши обставини в справі та відповідні правовідносини, дійшов до наступного висновку.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч. 1, 2, 3, 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 07 листопада 2017 року виконкомом Шевченківської сільської ради Броварського району Київської області.
З матеріалів спадкової справи № 838/2017 вбачається, що 30 жовтня 2008 року, ОСОБА_5 було складено заповіт, яким він заповів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 все майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що належатиме йому і на що за законом він матиме право. Даний заповіт посвідчено секретарем Шевченківської сільської ради Броварського району Київської області.
21.11.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 подали до Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5
24.04.2018 року ОСОБА_6 подала заяву про відкликання своєї заяви про прийняття спадщини, поданої 21.11.2017 року та вказала, що відмовляється від належної їй спадщини за заповітом на користь ОСОБА_1
Броварською районною державною нотаріальною конторою 06 червня 2018 року видано, зокрема, свідоцтво про право на спадщину за заповітом по спадковій справі № 838/2017, зареєстроване в реєстрі за №2-1635 на земельну ділянку площею 0,0689 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку.
06 червня 2018 року державний нотаріус Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області відмовив ОСОБА_1 . у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та господарські будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , з тих підстав, що право власності на цей будинок спадкодавцем ОСОБА_5 в установленому законом порядку не оформлялось та не реєструвалось. Нотаріусом встановлено, що згідно записів у погосподарській книзі Шевченківської сільської ради, власником будинку значиться спадкодавець ОСОБА_5 , інформація про реєстрацію будинку в КП КОР "Лівобережне бюро технічної інвентаризації" відсутня.
У липні 2018 року позивач також зверталась до суду із позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на ст.1218 ЦК України та на те, що за життя ОСОБА_5 не отримав правовстановлюючі документи на житловий будинок відповідно до діючого на час його смерті законодавства України, просила визнати за нею в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 право на житловий будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду Київської області.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року в апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 залишена без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області без змін.
У постанові встановлені наступні обставини та зазначається про наступне.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення"(втратила чинність).
Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягали проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Згідно довідки № 0000198 від 18.07.2011 року КП КОР "Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , збудований у 1997 році.
03 квітня 1998 року Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації складений технічний паспорт на вказаний житловий будинок.
Виписка з погосподарської книги № 236 від 21.02.2018 року виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області містить інформацію про те, що розпорядником та користувачем будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,був ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , будинок збудований у 1996 році.
За довідкою КП Київської обласної ради "Лівобережне бюро технічної інвентаризації" від 25.01.2018 року, інформація про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 відсутня.
Судом було встановлено, що за життя спадкодавця спірний будинок введений в експлуатацію не був.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч.ч.2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме відповідно до закону підлягає державній реєстрації з моменту такої реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Отже, ч. 2 ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва;
- якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації;
- якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Судом встановлено, що фактично, спірний будинок є об'єктом незавершеного будівництва, оскільки він не прийнятий в експлуатацію, тому визнання на нього права власності в судовому порядку є неможливим.
При цьому згідно із ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема, на житловий будинок, інші споруди.
Позивач під час розгляду даної справи, та після прийняття постанови Київським апеляційним судом від 22 серпня 2019 року, 16 вересня 2019 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серії та номер КС 181192542050, виданий 11 вересня 2019 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, зареєструвала за собою право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином позивач з 16 вересня 2019 року є власником вказаного будинку, господарський будівель та споруд: сарай -Б,сарай - В, гараж - Г, вбиральня -Д, споруди - К,Е, № 1-3.
Відповідно ч. 1, 4 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно ст. 1192ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Із висновку по матеріалам перевірки за зверненням ОСОБА_1 від 17 травня 2018 року, із пояснень ОСОБА_1 встановлено, що 03 травня 2018 року вона знаходилась на робочому місці, коли до будинку прийшли ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 , та пошкодили замки на вхідних дверях її будинку, з будинку нічого не зникло. 04 травня 2018 року приблизно о 10 год. 00 хв. їй зателефонувала сусідка та повідомила, що до її будинку приїхав автомобіль. Після чого їй стало відомо, що це були ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 її повідомив, що буде проводитись опис майна. Будь-яких повідомлень вона не отримувала. Під час додаткової перевірки ОСОБА_2 в усній формі повідомив, що 03 травня 2018 року приїздили працівники БТІ для здійснення замірів площі будинку, яка не проводилась довгий час, що розташований за вищевказаною адресою, про що ОСОБА_1 було повідомлено, ніяких незаконних дій ніхто не вчиняв. З приводу пошкодження майна він додав, що має намір все відшкодувати.
На підтвердження завданої матеріальної шкоди позивач подала квитанції від 19.04.2018 року із ТОВ "Епіцентр" на суму 49 грн. 26 коп. за циліндр "Вruno", від 19.11.2017 року із ТОВ "Епіцентр" на суму 187 грн. 20 коп. за євро циліндр для дверей, обґрунтовуючи це тим, що на передодні вона змінила замки у вхідних дверях будинку, що підтверджується вказаними квитанціями, про що не було відомо відповідачам, а тому їм прийшлося взламувати замки, та як наслідок вони пошкодили і двері. На підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди позивач також додала довідку складену ФОП ОСОБА_8 від 25 червня 2018 року, в якій зазначається, що вартість дверей дерево - 10200 грн., фурнітура петлі - 180 грн., шпінгалет та замок - 600 грн., установка 1000 грн. Як пояснила позивач у судовому засіданні це можлива вартість матеріалу та послуг для заміни, яку склав ФОП ОСОБА_8 на її прохання.
Суд, враховуючи вищенаведені та встановлені у судовому засіданні обставини дійшов висновку про відмову в задоволенні стягнення матеріальної шкоди, оскільки зважаючи на вимоги ч.1, 4 ст. 1166 ЦК України на відшкодування завданої матеріальної шкоди має лише власник майна, а позивач набула права власності на будинок, будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_1 , лише 16 вересня 2019 року, шляхом реєстрації за собою права власності на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а не як зазначалося у позові шляхом набуття права власності у порядку спадкування, тобто з моменту відкриття спадщини.
Крім іншого, суд не приймає докази подані позивачем щодо завданої матеріальної шкоди, зокрема квитанції від 19.04.2018, 19.11.2017 року із ТОВ "Епіцентр", та довідку складену ФОП ОСОБА_8 від 25 червня 2018 року, оскільки вони є не належними та не допустимими, та жодним чином не доводять факт та розмір завданої матеріальної шкоди згідно події, яка сталася 03 травня 2018 року. Суд також звертає увагу, що у висновку складеного працівниками поліції не встановлена протиправність дій відповідачів та не визначено, яке майно було пошкоджено, а також належність цього майна позивачу.
Відповідно ч.1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У п. 7 постанові Пленуму Верховного суду України за № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зазначається, що заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Із наданої позивачем копії сторінок картки амбулаторного хворого від 03.04.2013 року, 26.11.2013 року вбачається, що позивач має проблеми із серцем, та потребує лікування. 31.05.2018 року вона зверталась до кардіолога на скарги на болі за грудиною, які продовжуються приблизно 3 тижні, порушення сна. Позивачу призначено лікування.
Позивачем також надані квитанції на придбання ліків, за датами їх придбання вони у більшості передували події від 03.05.2018 року. Крім іншого позивач не заперечувала, що вона і раніше мала проблеми зі здоров'ям та неодноразово зверталась до лікарів.
Суд дослідивши вказані докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки суду не надано належних та достовірних доказів існування факту заподіяння позивачу моральної шкоди діями відповідачів, факту протиправної поведінки відповідачів, внаслідок чого їй могло б бути завдано моральної шкоди, існування втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, які вона понесла у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, яке належало позивачу на праві власності станом на 03 травня 2018 року.
Відповідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Таким чином, зважаючи на те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, тому і у стягненні з відповідачів на користь позивача судових витрат слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 76 - 82, 89, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 11980 грн.00 коп., моральної шкоди в розмірі 8000 грн. та судового збору, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Радзівіл А.Г.