Справа № 279/3192/19
Номер рядка звіту 63
номер провадження 2/279/105/20
"06" березня 2020 р.
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого-судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, вселення в квартиру та визначення порядку користування квартирою,
Позивач звернулась до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши, що вона є співвласником 1/2 частки приватизованої квартири АДРЕСА_1 . Іншим співвласником квартири є відповідач у справі, ОСОБА_2 .. Однак, відповідач її до квартири не допускає, ключі від вхідних дверей не надав та не бажає взагалі з нею спілкуватись. З даного приводу вона зверталась до Коростенського ВП, але їй було рекомендовано звернутись до суду. Просила усунути перешкоди в користуванні їй житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , вселивши її в дану квартиру, зобов'язати відповідача надати їй ключі від квартири та не чинити перешкод в користуванні вказаною квартирою, встановити порядок користування квартирою - виділити їй в користування жилу кімнату площею 11.6 кв.м., а відповідачу виділити жилу кімнату площею 19.2 кв.м.; підсобні приміщення: кухню, ванну, туалет, коридор, вбудовану шафу залишити у спільному користуванні.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених в позові, просила їх задовольнити.
Додатково вказала, що з відповідачем перебуває у неприязних відносинах, до квартири він її не допускає, вона має у власності інше житло в якому мешкає зі своєю сім'єю. У спірну квартиру вселятися наміру не має, квартирою не користується, за комунальні послуги не сплачує, хоче лише мати доступ до квартири.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив щодо невизнання позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та безпідставності, просив у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_2 вказав, що позивач є його дочкою, з ним вона не спілкується 4 роки, не надає ніякої допомоги, хоча він хворіє - переніс дві тяжкі операції. З приводу виділу їй кімнати у квартирі та наданні ключів до нього ОСОБА_1 жодного разу не зверталась, вона має свою квартиру та проживає в ній з чоловіком. Враховуючи поведінку дочки по відношенню до нього, що має законну дружину, він за своє життя хвилюється та вважає, що позивача не можна допускати для проживання у спірній квартирі, ключів від квартири їй не надасть, оскільки це небезпечно для життя, здоров'я та його особисто, тому просив в позові ОСОБА_1 відмовити.
Свідкок ОСОБА_3 (онук відповідача) свідчив про те, що ОСОБА_2 не допускає ОСОБА_1 до квартири, ключі від вхідних дверей не надає.
Вислухавши пояснення сторін, свідка та проаналізувавши їх в сукупності з письмовими доказами, суд приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу здійснення кожним із співвласників своєї частки у праві спільної часткової власності, а також з приводу права користування житлом.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Частиною 1 ст.321 ЦК України та ст.41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
У статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Питання здійснення права спільної часткової власності врегульовано ст.358 ЦК України.
Судом встановлено, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, витягом з Державного реєстру речових прав. Згідно технічного паспорта квартира складається з двох жилих кімнат, кухні, коридору, ванної кімнати, вбиральні, коридору, вбудованої шафи.Загальна площа квартири становить 46,9 кв. м, жила площа - 30,8 кв.м. Між сторонами відсутня згода у питанні користування належною їм на праві спільної часткової власності квартирою.
Між сторонами склалися неприязні відносини, між собою вони не спілкуються, відповідач ОСОБА_2 постійно проживає у спірній квартирі разом із своєю законною дружиною, а позивач ОСОБА_1 в квартирі не проживає і наміру там проживати не має, не зареєстрована, витрати по утриманню квартири не несе, має інше житло, в якому постійно проживає разом із своєю сім'єю.
Вселятися у квартиру позивач також наміру не має про, що остання підтвердила в судовому засідання, пояснивши, що хоче мати лише доступ до квартири.
Разом з тим, відповідач чинить позивачу перешкоди у доступі до квартири, що стверджується відсутністю у позивача ключів, та показаннями свідка ОСОБА_3 , який підтвердив, що відповідач ключі від вхідних дверей ОСОБА_1 не надає.
Як доказ неправомірної поведінки відповідача позивачем було подано лист від 03.04.2019 року про результати розгляду її заяви, поданої до Коростенського ВП від 13.03.2019 року про те, що відповідач відносно неї вчиняє неправомірні дії.
Однак, даний лист не доводить та не містить доказів того, що відповідач не допускає позивача до квартири, не надає ключів та те, що ОСОБА_1 бажає вселитися у квартиру.
Аналізуючи наданий позивачем акт про те, що ОСОБА_2 не допускає позивача до квартири, ключів не надає, на увагу не заслуговуєта є неналежним доказом, оскільки акт складено у 2017 році, містить дописки різними чорнилами, крім того, спір між сторонами за квартиру виник лише в 2019 році.
Таким чином доказів, на підставі яких суд міг би зробити безспірний висновок про те, що право позивача на проживання у спірній квартирі було порушено відповідачем, позивач не надала і в судовому засіданні вони не були здобуті.
Враховуючи, що позивач у спірній квартирі не проживає, оскільки має у власності інше житло, не має наміру вселятися у спірну квартиру, при цьому, встановлення порядку користування квартирою можливе для забезпечення проживання осіб у квартирі, тому позовні вимоги в частині вселення позивача та встановлення порядку користування квартирою є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Однак, оскільки позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , відповідач чинить їй перешкоди у користуванні належною їй власністю, про що останній підтвердив в судовому засіданні, з огляду на положення наведених статей закону, суд вважає, що право власності позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом зобов'язання відповідача надати їй ключі від квартири, та не чинити перешкоди в користуванні її власністю.
Відповідно до положень ст.ст.12,13,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.263-265 ЦПК України, ст.16,319,321,356,358,391 ЦК України, ст.41 Конституції України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,ключі від квартири АДРЕСА_1 та не чинити їй перешкоди в користуванні вказаною квартирою.
В решті позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення (складення) рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони :
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя: Невмержицька О.А.