02 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 303/6366/19 пров. № А/857/976/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Гуляка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року (головуючий суддя Дору Ю.Ю., м. Ужгород) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в якому просив визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 вересня 2019 року; зобов'язати 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 вересня 2019 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправною бездіяльність 2 територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 вересня 2019 року, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 вересня 2019 року.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України оскаржив його в апеляційному порядку, вважає рішення Закарпатського окружного адміністративного суду незаконним, необгрунтованим, поверховим та просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішенням суду першої інстанції враховано висновки Верховного суду, викладені у рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №620/4218/18 (далі - рішення Верховного суду), які не розповсюджують свою дію на військовослужбовців 2 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку, та має суттєві відмінності.
З 01.01.2007 ОСОБА_1 проходив службу у 2 територіальному вузлі урядового зв'язку Держспецзв'язку відповідно до наказу Голови Держспецзв'язку від 06.02.2007 року № 50 ОС. 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 . 31 серпня 2019 року наказом начальника 2 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку від 16.08.2019 № 96-ОС ОСОБА_1 було звільнено зі служби за підпунктом «а» пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку дії контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ з посади заступника начальника відділу.
2 територіальний вузол урядового зв'язку Держспецзв'язку не є військовим формуванням та відповідно не є військовою частиною, та не підпорядковується Міністерству Збройних Сил України, тобто накази, інструкції та інші рекомендації не поширюють свою дію на військовослужбовців, які проходять військову службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Одним з нормативно-правових актів, яким регулюється проходження служби в Держспецзв'язку є Закон України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» від 23.02.2006 № 3475- IV (далі - Закон України «Про Держспецзв'язок») та Положення про територіальні органи, територіальні підрозділи, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку, заклади і установи Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, їх структуру, штат (штатний розпис) і кошторис яких затверджує Голова Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
2 територіальний вузол урядового зв'язку Держспецзв'язку є територіальним підрозділом Держспецзв'язку.
Крім того, починаючи з 2007 року по 2015 рік особовий склад Держспецзв'язку мав статус осіб рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, а лише з 2016 року особовий склад Держспецзв'язку набув статусу військовослужбовців відповідно до пункт 3 розділу IX Закону України «Про Держспецзв'язок».
Військова служба та служба осіб рядового та начальницького складу Держспецзв'язку не є тотожними поняттям, так як регулюється різними нормативно правовими актами.
В період з 2007 року по 2015 рік проходження служби в Держспецзв'язку особовим складом регулювалось Положенням про проходження служби в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1828 (далі - Положення 1828), де передбачалося, що учасники бойових дій та прирівняні до них особи мають право на додаткову щорічну відпустку без збереження грошового забезпечення строком до двох тижнів на рік у зручний для них час, але зазначені відпустки не можуть бути використані у наступному календарному році ( пункт 83 Положення 1828).
Крім того, ОСОБА_1 жодного разу не було подано рапорту чи будь-якого прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період. Тобто обмеження способу реалізації права на використання додаткової відпустки у позивача не було.
Натомість учасникам бойових дій та прирівняним до них особам щорічні чергові відпустки надавались незалежно від вислуги років тривалістю 45 діб у зручний для них час (пункт 78 Положення 1828).
На даний час дане положення втратило чинність, а є чинним Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 2015 року № 463/2015 (далі - Положення 463/2015), у якому також не передбачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (пункт 119 Положення 463/2015).
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» визначено види щорічних відпусток. До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону України «Про відпустки»), щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими умовами праці (стаття 7 Закону України «Про відпустки»), щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону України «Про відпустки»), інші щорічні додаткові відпустки, передбаченні законодавством.
Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності визначена статтею 16 розділу III «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі у змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалих учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», де передбачено, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже, зазначена відпустка не належить до виду щорічних відпусток, та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
Тому, апелянт вважає, що, зазначена відпустка на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року повної тривалості. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься та не підлягає грошовій компенсації при звільнені (згідно роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 09.10.2019 №1461/0/206-19, які надійшли на адресу 2 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку 21.10.2019 вх. № 601.).
Згідно пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», від 22.10.1993 № 3551-ХІІ учасники бойових дій мають пільгу, щодо використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 14 календарних днів на рік.
Питання стосовно грошової компенсації за зазначену відпустку даним Законом не передбачено.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» почав розповсюджувати свою дію на проходження служби в Держспецзв'язку лише з 2016 року, коли особовий склад набув статусу військовослужбовців.
Частиною 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки. Але, відповідно до частини 8 вказаної статті зазначено, що військовослужбовцям додаткові відпустки надаються на підставі та в порядку визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У період з 2014 по 2015 розповсюджувала свою дію постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» де передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації ( пункту 2). Тобто були чинні накази Адміністрації Держспецзв'язку від 13.09.2007 № 174 «Про затвердження Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати особам рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України» (наказ № 174 Адміністрації Держспецзв'язку) та наказ Адміністрації Держспецзв'язку від 30.11.2015 № 731 «Про затвердження Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України» (наказ № 731 Адміністрації Держспецзв'язку).
У вищезазначених нормативно правових актах не передбачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за минулі роки ( на даний час зазначені нормативно-правові акти втратили чинність).
На даний час чинна постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно до якого передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ. Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Отже, питання щодо виплати грошової компенсації за додаткові відпустки, як учасника бойових дій регулюється нормами закону, а саме Інструкцією про грошове забезпечення та компенсаційні виплат військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 13.03.2018 № 151 (далі - Інструкція), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №404/31856.
Відповідно до пункту 5 глави 3 розділу IV Інструкції 151 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток. Тобто військовослужбовці отримують грошову компенсацію за невикористання ними щорічної основної або щорічної додаткової відпустки та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, тобто зазначений перелік є вичерпний і додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік не відноситься до жодної із відпусток передбаченої вищезазначеною Інструкцією та не передбачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за минулі роки.
Верховний Суд у своєму рішенні посилається на наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», але зазначений наказ не був погоджений з Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Отже, зазначений наказ не поширює свою дію на військовослужбовців 2 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку.
У рішенні Верховного Суду, зазначено, що зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій, тому посилання суду першої інстанції на рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019 року є необгрунтованим та таким, що суперечить нормам чинного законодавства України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відповідності до вимог ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.2007 року проходив службу у 2 територіальному вузлі урядового зв'язку Держспецзв'язку. 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 . Згідно наказу начальника 2 ТВУЗ Держспецзв'язку від 16.08.2019 №96-ос звільнено із служби за підпунктом «а» пункту 2 ( у зв'язку із закінченням строку контракту) частини п'ятої статті 26 Закону та пунктом 173 Положення у запас Збройних Сил України у відділі охорони підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу, виключивши його зі списків особового складу.
Позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік. На вказаний рапорт відповідачем надано відповідь листом від 30.08.2019 №53/09-1749, згідно якого виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у період з 2014 року по даний час є безпідставною.
Розглядаючи спір судом першої інстанції вірно враховано, що згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон № 3551-XII) і відповідно п. 12 ст. 12 вказаного Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до положень ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З огляду на це, суд першої інстанції вірно вважав, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. При цьому, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), адміністративна справа № 303/6366/19 є типовою, а справа №620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом першої інстанції з?ясовано, що позивач протягом періоду з 2014 по 2019 рік додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій не використовував.
Однак, поза увагою суду першої інстанції залишено ту обставину, що редакція п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазнавала змін, саме в частині збереженням грошового забезпечення, і положення щодо пільги учасникам бойових дій, як то використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки саме із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік були внесені Законом №426-VIII від 14.05.2015, а до цього часу передбачалось одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку, у зв'язку із звільненням зі служби на підставі п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2015-2019 роки.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, бо судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню частково, саме за період 2015-2019 роки.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задовольнити частково, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року по справі № 303/6366/19 в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 2014 рік скасувати і в цій частині відмовити у задоволенні позовних вимог, а в решті рішення суду першої інстанції залишити - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
В.В. Гуляк
повний текст складено 10.03.2020