04 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1162/19 пров. № А/857/32/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 260/1162/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нумінатор" до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
суддя в 1-й інстанції - Микуляк П. П.,
час ухвалення рішення - 06.11.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення - 14.11.2019 року,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нумінатор" звернулося в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Закарпатській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області: №0003601403 від 22 травня 2019 року; №0003731402 від 22 травня 2019 року; №0003741402 від 22 травня 2019 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області №0003601403 від 22 травня 2019 року форми "Р". У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що відповідачем під час проведення документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року встановлено, що ТОВ «Нумінатор» здійснював придбання пиломатеріалів від фізичних осіб - підприємців, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які перебували на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок) і не були платниками ПДВ та спростували факт реалізації товару на ТОВ «Нумінатор» та факт проведення взаєморозрахунків з ТОВ «Нумінатор», що підтверджується протоколами допитів цих підприємців, наданих слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Закарпатській області з матеріалів кримінального провадження по ТОВ «Нумінатор». Зазначає, що ці підприємці жодної фінансово-господарської діяльності не здійснювали, договорів не укладали та не підписували, довіреностей на представлення інтересів не надавали, будь-які службові особи позивача їм невідомі. Загальна вартість придбаних пиломатеріалів від фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 становить - 525 240,03 грн, ОСОБА_2 - 2 810 17,18 грн, ОСОБА_3 - 1 499 535,96 грн та включено ТОВ «Нумінатор» до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних звітних податкових періодів 2017-2018 рр., та до рядку 2050 Звітів про фінансові результати за 2017-2018 рр. (Форма №2) «собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)». Звертає увагу, що надані позивачем товарно-транспортні накладні про перевезення пиломатеріалів від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не відповідають датам виписки видаткових накладних вищевказаними приватними підприємцями, оскільки об'єм перевезеного вантажу є менший від об'єму та суми зазначеного у видаткових накладних, при цьому витрати сформовано на всю суму у видаткових накладних. Також зазначає, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, однак первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути підтвердженням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб'єктами. Таким чином, вважає, що позивачем безпідставно включено до складу собівартості витрати в сумі 4 835 323 грн, у т.ч. 2017 року. в сумі 1 122 36 грн, за І квартал 2018 року, в сумі 1 969 668 грн, за півріччя 2018 року в сумі 3 102 987 грн, за 9 місяців 2018 року в сумі 3 102 987 грн, за 2018 року в сумі 3 102 987 грн. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що в акті перевірки міститься посилання тільки на висновок експерта від 07 березня 2019 року, який не має чіткої відповіді, а містить припущення, а висновки експерта від 21 травня 2019 року №4/143 та від 23 травня 2019 року №4/145 були складені в межах кримінального провадження вже після завершення перевірки позивача та не могли були підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідача. Крім того, 28 серпня 2019 року постановою слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Закарпатській області таке кримінальне провадження закрито на підставі п.2. ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з встановленням відсутності в діях службових осіб ТОВ «Нумінатор» складу кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК України. Зазначає, що товарно-транспортні накладні на перевезення товару від контрагентів-постачальників надавались позивачем під час перевірки, хоч і не були враховані, та були надані Головному управлінню ДФС у Закарпатській області у якості додатку до письмових заперечень на акт перевірки, що повною мірою відповідає вимогам абзацу 2 пункту 44.7 ПК України. Звертає увагу, що товарно-транспортна накладна взагалі не є первинним бухгалтерським документом, оскільки чинним законодавством України передбачено обов'язковість ТТН лише у випадку надання послуг з перевезення. Якщо ж юридична особа здійснює вантажні перевезення для власних потреб, то наявність товарно-транспортної накладної не вимагається, а достатньо наявності видаткової накладної або іншого документу, що підтверджує право власності на вантаж, тому певні недоліки складання цих ТТН або їх відсутність не тягне для платника негативних наслідків. Також зазначає, що у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних документів бухгалтерського обліку позивача, які містять всі визначенні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реквізити для такого типу документів, а тому такі документи мають юридичну силу та доказовість. У свою чергу, будь-які можливі, недоліки в оформлені цих документів, які не перешкоджають можливості визначити зміст та обсяг господарської операції, не є свідченням нереальності господарських операцій. Крім того, зауважує, що у акті перевірки від 19 квітня 2019 року №331/0716/1402/20436722 контролюючим органом підтверджено ту обставину, що кошти сплачені ТОВ «Нумінатор» в якості оплати за поставлений товар контрагенти-постачальники - ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 у відповідних податкових періодах у повному обсязі відобразили у складі своїх доходів при поданні податкової звітності. При цьому, замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій ТОВ «Нумінатор» та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди податковим органом не встановлено. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник відповідача (апелянта) - ОСОБА_5 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими в частині задоволених позовних вимог. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача - Майор І. В. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Нумінатор" за результатами якої складено Акт від 19 квітня 2019 року №331/0716/1402/20436722 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Нумінатор", код ЄДРПОУ 20436722, з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року".
Не погоджуючись із висновками контролюючого органу, позивач подав до ГУ ДФС у Закарпатській області заперечення до Акту перевірки від 10 травня 2019 року, які відповідачем 17 травня 2019 року були залишені без задоволення, а Акт перевірки без змін.
22 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Закарпатській області винесено податкові повідомлення-рішення: №0003601403, яким товариству визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) за основним платежем у розмірі 870358,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 435179,00 грн; №0003731402, яким товариству визначено грошове зобов'язання по "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, (Дийдівська с/р сільська рада) 18010400" за основним платежем у розмірі 2345,49 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 586,37 грн; №0003741402, яким до товариства застосовано штраф за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, (Дийдівська с/р сільська рада) 18010400" за не подання податкової декларації за 2018 рік у розмірі - 170,00 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентами для визначення платником витрат були фактично здійсненими, тобто носили реальний товарний характер, були підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, видатковими накладними, платіжними документами, які підтверджують факт оплати поставленого товару безготівковим способом і відображені контрагентами у складі їх доходів при поданні податкової звітності, та спричинили реальні зміни майнового стану позивача. Крім того, кримінальне провадження щодо позивача за ч.1 ст.212 КК України закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину, а тому податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 22 травня 2019 року №0003601403, яким позивачу визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) за основним платежем у розмірі 870358,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 435179,00 грн. підлягає скасуванню. Разом з тим, податкові повідомлення-рішення від 22 травня 2019 року за №0003731402 та №0003741402 по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є правомірними, оскільки відповідачем доведено факт порушення позивачем пп.266.7.5 п.266.7 ст.266 ПК України.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до приписів п.21.1.1 ст.21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
П.21.1.2 -21.1.4 ст.21 ПК України передбачає, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств відповідно до пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.
Обов'язковість ведення обліку доходів і витрат підприємства також закріплена приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з ч.1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми);дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що господарські операції для визначення платником витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З матеріалів справи вбачається факт наявності належним чином засвідчених копій первинних документів бухгалтерського обліку по господарських операціях позивача та його контрагентів, а саме:
1) Договору від 25 вересня 2017 року укладеного між з ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ "Нумінатор" (покупець), згідно з п.1 Договору продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити пиломатеріали твердих порід, а в п.6.1. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється транспортом продавця; копія видаткової накладної №1 від 28 вересня 2017 року; видаткової накладної №2 від 12 жовтня 2017 року; платіжного доручення №1273 від 19 жовтня 2017 року; платіжного доручення №11374 від 06 листопада 2017 року; Акту від 05 червня 2019 року звіряння розрахунків за Договором від 25 вересня 2017 року;
2) Договору від 06 листопада 2017 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "Нумінатор" (покупець), згідно з п.1 Договору продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити пиломатеріали твердих порід, а в п.6.1. Договору передбачає, що поставка товару здійснюється транспортом продавця; видаткової накладної №1 від 15 листопада 2017 року; видаткової накладної №2 від 17 листопада 2017 року; видаткової накладної №3 від 27 листопада 2017 року; видаткової накладної №1 від 19 лютого 2018 року; видаткової накладної №2 від 23 лютого 2018 року; видаткової накладної №3 від 27 березня 2018 року; видаткової накладної №4 від 27 квітня 2018 року; видаткової накладної №5 від 10 травня 2018 року; видаткової накладної №6 від 18 травня 2018 року; платіжного доручення №11497 від 27 листопада 2017 року; платіжного доручення №90 від 28 листопада 2017 року; платіжного доручення №93 від 29 листопада 2017 року; платіжного доручення №111 від 06 грудня 2017 року; платіжного доручення №11590 від 12 грудня 2017 року; платіжного доручення №11956 від 01 березня 2018 року; платіжного доручення №11975 від 07 березня 2018 року; платіжного доручення №11984 від 12 березня 2018 року; платіжного доручення №12126 від 06 квітня 2018 року; платіжного доручення №12312 від 15 травня 2018 року; платіжного доручення №12326 від 16 травня 2018 року; платіжного доручення №635 від 24 травня 2018 року; Акту від 05 червня 2019 року звіряння розрахунків за період з 15 листопада 2017 року по 31 грудня 2018 року;
3) Договору від 02 вересня 2017 року укладеного між ФОП ОСОБА_3 (Продавець) та ТОВ "Нумінатор" (покупець), згідно з п.1 Договору продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити пиломатеріали твердих порід, а в п.6.1. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється транспортом продавця; видаткової накладної №1 від 09 жовтня 2017 року; видаткової накладної №2 від 18 жовтня 2017 року; видаткової накладної №3 від 27 жовтня 2017 року; видаткової накладної №4 від 10 листопада 2017 року; платіжного доручення №1284 від 20 жовтня 2017 року; платіжного доручення №11302 від 26 жовтня 2017 року; платіжного доручення №10 від 03 листопада 2017 року; платіжного доручення №15 від 08 листопада 2017 року; платіжного доручення №54 від 17 листопада 2017 року; платіжного доручення №58 від 20 листопада 2017 року; меморіального ордера від 28 серпня 2018 року; Акту від 05 червня 2019 року звіряння розрахунків за Договором від 02 вересня 2017 року.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що вищезазначені договори були визнані недійсними, нікчемними чи удаваними, відповідачем таких не надано, а судом не здобуто.
Крім того, з Акту перевірки від 19 квітня 2019 року вбачається, що відповідачем підтверджено ту обставину, що кошти сплачені позивачу в якості оплати за поставлений товар контрагенту - постачальнику - ФОП ОСОБА_1 (стр.19 Акту), ФОП ОСОБА_2 (стр.20 Акту) та ФОП ОСОБА_3 (стр.21 Акту) у відповідних податкових періодах у повному обсязі були відображені підприємцями у складі своїх доходів при поданні податкової звітності.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично проведені господарські операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами, видатковими накладними, платіжними документами, які підтверджують факт оплати поставленого товару безготівковим способом. Ці первинні документи містять усі передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" реквізити для такого типу документів, а тому такі документи мають юридичну силу та доказовість, разом з тим неістотні недоліки в оформлені цих документів, які не перешкоджають можливості визначити зміст та обсяг господарської операції, не можуть бути підтвердженням нереальності господарських операцій.
Щодо доводів апелянта про те, що надані позивачем товарно-транспортні накладні про перевезення пиломатеріалів від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не відповідають датам виписки видаткових накладних вищевказаними приватними підприємцями, оскільки об'єм перевезеного вантажу є менший від об'єму та суми зазначеного у видаткових накладних, при цьому витрати сформовано на всю суму у видаткових накладних, то колегія суддів вважає такі безпідставними та зазначає наступне.
Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем витрати та податковий кредит сформовані по факту придбання товару, а не транспортних послуг, тому докази транспортування є додатковими (допоміжними, факультативними) до підтвердження обставин реальності, але не є документами на підставі яких формуються витрати та податковий кредит, якщо тільки вартість транспортування (перевезення) за умовами договорів не входить до вартості товару або послуги транспортування є господарською операцією за наслідками якої формуються власне витрати та податковий кредит.
Таким чином, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу, як товарно-транспортна накладна або недоліки у формуванні товарно-транспортної накладної, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що товарно-транспортна накладна не є первинним бухгалтерським документом, відсутність ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність продажу такої продукції за наявності інших належних доказів, а певні недоліки складання цих ТТН або їх відсутність не тягне для платника негативних наслідків.
Таким чином, доводи апелянта в цій частині є безпідставними та спростовуються вищенаведеними мотивами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №804/5465/16 від 16 квітня 2019 року.
Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, а відповідно і відхиляє доводи відповідача в цій частині, про те, що протоколи допиту свідків, не можуть вважатися належними доказами в адміністративному судочинстві, оскільки доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, разом з тим 28 серпня 2019 року постановою слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Закарпатській області кримінальне провадження закрито на підставі п.2. ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з встановленням відсутності в діях службових осіб ТОВ "Нумінатор" складу кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК України.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами для визначення платником витрат були фактично здійсненими, тобто носили реальний товарний характер, були підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, видатковими накладними, платіжними документами, які підтверджують факт оплати поставленого товару безготівковим способом і відображені контрагентами у складі їх доходів при поданні податкової звітності, та спричинили реальні зміни майнового стану позивача. Крім того, кримінальне провадження щодо позивача за ч.1 ст.212 КК України закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину, а тому податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 22 травня 2019 року №0003601403, яким позивачу визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) за основним платежем у розмірі 870358,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 435179,00 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Оскільки рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 260/1162/19 в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 260/1162/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя О. І. Мікула
Судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 10 березня 2020 року.