02 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2184/19 пров. № А/857/85/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Джус Ольги Володимирівни на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, ухвалене суддею Дерех Н.В. у м. Тернополі о 13:27, повний текст якого складений 06 грудня 2019 року, у справі №500/2184/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов'язання до вчинення дій, -
02 жовтня 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просила зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.04.1981 по 13.09.1982 в Київському комбінаті громадського харчування м.Полтава та з 14.09.1982 по 15.11.1984 в ресторані "Київ" згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.05.1981 та призначити пенсію за віком з дати звернення до пенсійного органу - з 16.09.2019 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обгрунтування позовних вимог вказує на протиправність відмови пенсійного органу в призначенні пенсії на заявлених позивачем умовах. Зазначає, що підставою для відмови у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку слугувало недостатність необхідного страхового стажу.
Пенсійний орган вказав, що трудова книжка неналежним чином завірена, а саме, на титульній сторінці відсутня печатка. Крім того, вважає, що пенсійним органом неправомірно не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.04.1981 по 13.09.1982 в Київському комбінаті громадського харчування м.Полтава та з 14.09.1982 по 15.11.1984 в ресторані "Київ" через відсутність інформації, що підтверджує вказані періоди роботи, про що свідчить архівна довідка, видана Київською районною радою №04.1-20/1080 від 20.12.2017.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії, відтак територіальний орган Пенсійного фонду України не мав підстав для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії.
Оскільки рішення по суті щодо призначення чи відмови в призначенні пенсії позивачу відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне стахування» відповідачем не приймалось, суд виснував про передчасність розгляду питання щодо можливості зобов'язати пенсійний орган призначити позивачу пенсію на заявлених нею умовах в межах спірних правовідносин.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо невідповідності зави про призначення пенсії формі та змісту, встановленим Порядком №22-1. Зазначає, що 16 вересня 2019 року у заяві, адресованій відповідачу, нею було вказано про звернення до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області із заявою відповідного зразка та відповідними довідками про призначення пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне стахування», за наслідками розгляду якої пенсійним органом було відмовлено у призначенні пенсії з покликанням на неналежним чином завірену трудову книжку, а саме відсутність на її титульній сторінці печатки, та на відсутність інформації за періоди роботи з 01.04.1981 по 13.09.1982 в Київському комбінаті громадського харчування м.Полтава та з 14.09.1982 по 15.11.1984 в ресторані «Київ», оскільки в архівних документах ліквідованого підприємства Київського комбінату громадського харчування відсутня інформація, про що свідчить архівна довідка, видана Київською районною радою №04.1-20/1080 від 20.12.2017.
Скаржник вважає, що зміст зверненої відповідачу заяви від 16.09.2019 дає змогу оцінити намір заявника, а даний формалізм щодо вимоги дотримання форми і змісту заяви про призначення пенсії має наслідком порушення прав та інтересів позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 16.09.2019 позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій просила призначити їй пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.09.2019 №693/Б-11 позивача повідомлено про те, що у неї відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком.
Позивач, вважаючи такі дії пенсійного органу протиправними, звернулась до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Згідно з п.6 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
До досягнення цього віку за наявності страхового стажу не менше 15 років мають право жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року.
Протиправність дій щодо призначення пенсії скаржник обгрунтовує тим, що пенсійним органом безпідставно не враховано всі періоди роботи та вказано на неналежне оформлення трудової книжки.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення та дій суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Колегією суддів встановлено та не заперечується сторонами, що на час звернення до відповідача із заявою від 16 вересня 2019 року позивач досягнула віку 57 років 6 місяців.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 24.09.2019 року 36693/Б-11 позивача проінформовано, що згідно поданих заявником довідок до страхового стажу можуть бути зараховані періоди роботи з 01.09.1978 по 28.02.1981, з 15.04.1981 по 15.06.1981, з 15.09.1981 по 15.12.1981, з 28.06.1985 по 13.10.1995, що становить 13 років 02 місяці 18 днів. При цьому, роз'яснено право позивача на призначення пенсії за віком при досягненні віку 57 років 6 місяців за наявності стажу не менше 15 років та вказано заявнику, що відповідно до наявних документів, відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком.
В розумінні ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23 квітня 2019 року (справа № 593/1452/16-а), від 21 лютого 2018 року (справа № 687/975/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 01.04.1981 прийнята поваром 4 розряду в столову №201, 14.09.1982 переведена поваром 4 розряду в ресторан «Київ», 15.11.1984 звільнена за власним бажанням (а.с.13).
Відповідно до наданих пенсійним органом роз'яснень, вказані періоди роботи не можуть бути враховані до страхового стажу, оскільки в архівних документах ліквідованого підприємства «Київський комбінат громадського харчування (столова №201)» відсутня інформація, що підтверджує вищевказаний період, про що свідчить архівна довідка, видана Київською районною радою №04.1-20/1080 від 20.12.2017.
Колегія суддів зауважує, що відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії за віком.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.
Водночас, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені.
Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що недотримання позивачем порядку звернення за призначенням пенсії вказує на відсутність у пенсійного органу правових підстав для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, що позивач первинно зверталась у визначеному заноном порядку із заявою до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про призначення пенсії, за наслідками розгляду якої пенсійним органом у призначенні пенсії відмовлено. Вказана відмова пенсійного органу у судовому порядку позивачем не оскаржена.
Про наявність такої відмови та її мотиви позивачем вказано у заяві, зверненій до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, від 16 вересня 2019 року.
Частиною 1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Правління Пенсійного фонду України постановою від 25.11.2005 №22-1 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій (далі - Порядок № 22-1).
Так, пунктом 1.1 розділу І Порядку №22-1 визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи і відповідною заявою (додаток 3).
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (п.1.6 Порядку № 22-1).
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (п. 1.7 Порядку № 22-1).
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (ч.5 ст.45 Закону № 1058-IV).
Слід зазначити що п.4.1 розділу IV Порядку №22-1 містить чітку норму щодо звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії затвердженої Додатком 3 форми.
Позивачем при звернені до пенсійного органу не дотримано вимог Порядку №22-1 щодо відповідності заяви про призначення пенсії встановленим Додатком 3 формі та змісту, відтак відповідачем правомірно розглянуто заяву в порядку звернення громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття відповідного рішення про призначення чи відмову у призначенні пенсії за віком за поданою заявою, оскільки за наявності права на призначення пенсії на заявлених умовах позивачем обрано неефективний спосіб його реалізації.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи скаржника на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Також колегія суддів зауважує, що долучені позивачем до матеріалів справи довідки від 09.10.2019 №08.5-09/103 Виконавчого комітету Полтавської міської ради, від 18.10.2019 №04.1-20/892 Виконавчого комітету Київської районної в м.Полтаві ради, від 07.10.2019 №316/01-10/15 Державного вищого навчального закладу "Рівненський коледж економіки та бізнесу" на підтвердження спірних періодів на час надання відповіді листом від 24 вересня 2019 року відповідачем не могли бути врахованими з огляду на те, що вони датовані пізнішою датою, ніж дата звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (16.09.2019).
Слід зазначити, що позивач не позбавлена можливості реалізувати право на пенсійне забезпечення у належний спосіб, звернувшись до відповідного пенсійного органу із заявою встановленого взірця та документами, передбаченими Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.
Аналізуючи наведені правові норми та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , звернені до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, про зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1981 по 13.09.1982 в Київському комбінаті громадського харчування м.Полтава та з 14.09.1982 по 15.11.1984 в ресторані "Київ" згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.05.1981 та призначення пенсії за віком з дати звернення до пенсійного органу - з 16.09.2019 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є безпідставними, необгрунтованими, що має наслідком відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Джус Ольги Володимирівни залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі №500/2184/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Постанова складена в повному обсязі 10.03.2020.