Справа № 560/2590/19
Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
10 березня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А.
за участю:
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 12.11.2018 № Ф-43434-17У.
Позов обґрунтовано тим, що спірною вимогою їй визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 7 565,54 грн. Позивач стверджує, що з 13.12.2017 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Зазначає, що оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності 03.02.2014 визнане недійсним, позивач до 13.12.2017 не мала статусу фізичної особи-підприємця та не була платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За таких умов відсутній об'єкт нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач вважає спірну вимогу протиправною та просила суд її скасувати.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги задоволено.
Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 12.11.2018 № Ф-43434-17.
Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені судові витрати (судовий збір) в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні дані про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, в той час, як Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник зобов'язаний сплачувати до державного бюджету грошові зобов'язання зі сплати єдиного внеску, навіть якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році, а тому позивач й надалі перебуває на обліку в контролюючого органу як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та зобов'язаний сплачувати єдині соціальні внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін як законне.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 13.12.2017 включені відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , згідно яких позивач була взята на облік як платник єдиного внеску.
У витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.09.2019 у Єдиному державному реєстрі за номером запису 26731750000050197 від 03.02.2014 зазначено "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним".
12.11.2018 Головне управління ДФС у Хмельницькій області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43434-17, якою визначено заборгованість недоїмки зі сплати єдиного внеску позивача в сумі 7565,54 грн.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом правомірність своїх дій, проте, колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим з огляду на наступне.
Відносини, які виникали у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулювались Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон про реєстрацію), який набрав чинності 01.07.2004 року, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Із введенням в дію Закону про реєстрацію було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).
У ст.1 Закону про реєстрацію передбачено, що ЄДР - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
ЄДР створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону про реєстрацію відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами.
Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції від 01.07.2010 року) (далі - Закон) процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, у відповідності до п.3 Закону, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно п.4 Закону, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
У п.7 Закону закріплено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Згідно п.8 Закону після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
П.9 Закону передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
У п.1.2 Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 року за № 569/20882 (далі - Положення), визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб'єкти).
Комісія, у відповідності до вимог п.4.3 Положення, розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб'єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів Державній реєстраційній службі України.
Відповідно до п.5 наказу Міністерства юстиції України «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 575/5 від 12.04.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 13.04.2002 року за № 569/20882, державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
У ч.1 ст.46 Закону про реєстрацію визначено, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи - підприємця; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
У ч.3 цієї ж статті вказано, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Аналіз наведених норм доводить, що реєстрація особи, як фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених чинним законодавством. Факт реєстрації такої особи засвідчується свідоцтвом про державну реєстрацію. У зв'язку зі змінами Закону про реєстрацію було розпочато процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року. Процес включення повинен був завершитися через рік з дня набрання чинності цим Законом, тобто 03.03.2012 року, оскільки Закон набрав чинності 03.03.2011 року. В свою чергу, особи, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці до 01.07.2004 року, зобов'язані були протягом цього часу подати реєстраційну катку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтва про їх державну реєстрацію. Свідоцтва про державну реєстрацію старого зразка, в свою чергу, визнавались недійсними. Інформація про тих осіб, які самостійно не звернулися до державних реєстраторів для включення інформації про них до ЄДР та заміни свідоцтва, була включена до ЄДР самостійно державними реєстраторами на підставі інформації, наданої спеціально створеними міжвідомчими комісіями. Державні реєстратори, вносячи інформацію про таких осіб робили відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. При цьому, недійсність свідоцтва про державну реєстрацію не означає припинення здійснення підприємницької діяльності такою особою.
З матеріалів справи вбачається наступне. Позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особи 16.04.2004 року, що підтверджується витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.(а.с.24, 35)
Як вже зазначалось, розділом ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» передбачено створення тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, за результатами роботи яких відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, та до 03.03.2012 року не включених до ЄДР, будуть включатись до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, вважаються недійсними.
Оскільки позивач у добровільному порядку не звернувся до державного реєстратора для включення його до ЄДР, то 03.02.2014 року була проведена реєстраційна дія №26731750000050197 про включення до реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним.
Суд звертає увагу позивача на те, що вважається недійсним саме свідоцтво про державну реєстрацію старого зразка, а не факт реєстрації особи у якості фізичної особи - підприємця. У даному випадку, позивач лише не отримав свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.
Позивач безпідставно ототожнює недійсність свідоцтва із недійсністю реєстрації та позбавлення його статусу фізичної особи-підприємця. Відмітка про визнання недійсним свідоцтва, зазначена у витязі з ЄДР, не свідчить про припинення підприємницької діяльності.
Одночасно, суд звертає увагу позивача, що підстави для припинення підприємницької діяльності, визначені ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Згідно вказаного Закону припинення здійснюється шляхом внесення до ЄДР відповідного запису. До 01.07.2004 року порядок припинення підприємницької діяльності визначався Законом України «Про підприємництво», зокрема ст.8, якою визначено підстави для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Жоден з цих нормативно-правових актів не визначає такої підстави припинення підприємницької діяльності, як визнання нечинним свідоцтва про державну реєстрацію. Свідоцтво про державну реєстрацію є документом встановленого зразка, що засвідчує таку реєстрацію.
Крім того, позивачем не було надано жодних доказів, що могли б свідчити про припинення здійснення ним підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно із п.4 ч.1 ст.4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.5 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, як зазначено в абз.7 ч.1 ст.5 Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Згідно ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з нормами ч.5 ст.8 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Ст.9 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4, 5 та 5.-1 ч.1. ст.4 цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно п.4 ст.25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до ст.25 Закону здійснюють органи державної виконавчої служби України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», в редакції від 06.12.2016 року, внесено зміни до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що діють з 01.01.2017 року, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного соціального внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449).
Так, положеннями п.1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції № 449).
Відповідно до п.3 Розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Системний аналіз наведених норм доводить, що у позивача існує обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок у строки, визначені вказаним законом. Разом з тим цей обов'язок кореспондує й відповідачу, а саме: у випадку не своєчасного нарахування та/або сплати платником сум єдиного внеску, він обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника.
З матеріалів справи вбачається, що борг (недоїмка) позивача зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 7 656 грн. 54 коп. утворився за період з 01.01.2017 року по 30.09.2018 року.
Позивач у період з 16.14.2004 року та станом на 2017, 2018 роки був зареєстрований як фізична особа-підприємець, тому зобов'язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок. Згідно інтегрованої картки платника податків за позивачем, за вказаний період, рахується заборгованість у сумі 7656 грн. 54 коп. Оскаржувана вимога сформована у відповідності до вимог ст.25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Таким чином, не сплата в добровільному порядку позивачем єдиного соціального внеску свідчить про порушення ним вимог законодавства.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач мав усі законні підстави для винесення вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 12.11.2018 № Ф-43434-1У, отже оскаржувана вимога є обґрунтованою, правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а також неповне з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.