05 березня 2020 р. Справа № 480/4345/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кунець О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши в приміщенні суду в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу №480/4345/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування йому індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2014 по 18.09.2015 та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 05.09.2014 по 18.09.2015 із встановленням для обчислення місяця підвищення (базового місяця) вересень 2014 року та з одночасною щомісячною виплатою фіксованої (встановлено раніше) суми індексації;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 18.09.2015 по 24.10.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 05.09.2014 до 18.09.2015 проходив службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом від 18.09.2015 № 204 позивача звільнено з військової служби у запас. У порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період 05.09.2014 по 18.09.2015, у зв'язку з чим позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправними. Позивач вважає, що непроведення з вини уповноваженого органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Невиплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 є втратою частини доходів та обмеженням його конституційних прав.
Ухвалою суду від 29.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
18.11.2019 представник Військової частини НОМЕР_1 надіслав відзив на позовну заяву (а.с. 14-18), у якому зазначив, що виплата індексації заробітної плати здійснюється виключно в межах фінансових ресурсів на відповідний рік. Законами України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", "Про Державний бюджет України на 2017 рік", "Про Державний бюджет України на 2018 рік" виплата індексації не передбачалась. Виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах виділених коштів установ та організацій, що передбачені на ці цілі. Механізму виплати сум індексації працівникам за попередні періоди не передбачено. Просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 05.12.2019 призначено справу до судового розгляду з викликом сторін.
У судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився,
Суд, заслухавши пояснення позивача, вивчивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) з 05.09.2014. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 18.09.2019 № 204 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу (а.с. 8).
Під час служби позивачу в період з вересня 2014 року і по вересень 2015 року не здійснювалася виплата індексації заробітної плати. Зазначена обставина підтверджується також копією довідки від 09.10.2019 № 10/1141 (а.с. 9)
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з такого.
У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).
Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п'ятою статті 95 КЗпП України.
Конституційний Суд України, у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013, дійшов висновку про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону № 1282-ХІІ).
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Проте позивачу за період з вересня 2014 по вересень 2015 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправність дій відповідача.
Отже, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ненарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1.
Що стосується посилань представника відповідача на те, що індексація проводиться у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, а вказаний порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з вересня 2014 року по вересень 2015 року. Суд визнає, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством, у зв'язку з чим позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 18.09.2015 по 24.10.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору суд зазначає таке.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати. у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому суми від підприємства, установи, організації, у день звільнення або, в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку, у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012.
Як встановлено судом, у день звільнення позивача (18.09.2015), йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення з 05.09.2014. Індексація не була нарахована, а відповідно і не була сплачена на момент розгляду справи. Розмір індексації грошового забезпечення сторонами не оспорюється, оскільки відповідач заперечує проти самого права позивача на отримання такої компенсації.
За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Враховуюче викладене, вимога позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку з індексації грошового забезпечення за період з 18.09.2015 по 24.10.2019 без утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору із зазначеної суми підлягає задоволенню.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суд зазначає, що вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки положення ст. 382 КАС України не є імперативними та передбачають диспозитивну поведінку суду. Суд має можливість самостійно на власний розсуд приймати рішення про необхідність чи відсутність потреби в зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду, тобто це право суду, а не його обов'язок.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2014 по 18.09.2015 та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.09.2014 по 18.09.2015 із встановленням для обчислення місяця підвищення (базового місяця) вересень 2014 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.09.2015 по 24.10.2019 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2020.
Суддя О.М. Кунець