10 березня 2020 р. Справа № 400/3828/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020
про:визнання протиправними та скасування рішень від 13.08.2019 р., від 15.08.2019 р.; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ), в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладені у листах від 13.08.2019 року та 15.08.2019 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ призначити та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.08.2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою від 08.11.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що виплату його пенсії було припинено у зв'язку з виїздом за кордон. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон України № 1058) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території. Закон України № 1058 не містить жодної норми щодо не призначення пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Представник позивача звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення позивачу пенсії, на яку отримав відмову, яку вважає протиправною та такою, що порушує права позивача.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні вимог позивача просив відмовити. В своєму відзиві відповідач зазначив, що пенсійне забезпечення громадян України, які мешкають за її межами, здійснюється на підставі договорів або угод з іншими державами. Крім того, на сьогоднішній день між Україною та Ізраїлем не укладено жодного договору стосовно соціального забезпечення громадян цих країн.
Також, відповідач зазначив, що фактично позивач оскаржує відповідь на його звернення щодо поновлення виплати пенсії, викладене листом, а не відповідне рішення ГУ ПФУ. Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів відповідач вказав на те, що дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки позивач не перебував на обліку як отримувач пенсії, отже, фактично, затримки відповідних виплат, на які нараховується компенсація, відсутні. Щодо вимог про здійснення індексації пенсії, то оскільки інформація щодо перебування позивачу у трудових відносинах у відповідача відсутня, проведення індексації пенсії позивачу не вбачається можливим.
У відповіді на відзив позивач свої вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач є громадянином України, який 14.05.2003 року виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. Станом на момент виїзду з країни позивач мав трудовий стаж 40 років та досяг пенсійного віку, але ні в України, ні в Ізраїлі пенсію не отримував.
05.07.2019 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, в якій просив визначити уповноважений територіальний орган, що має розглядати заяву по суті на направити її за належністю.
Листом від 25.07.2019 року № 12154/ВА-11-6 ПФУ направив заяву позивача та додані до неї документи на розгляд до ГУ ПФУ. При цьому, 02.08.20419 року представником позивач направлено заяву про призначення пенсії безпосередньо до ГУ ПФУ.
Розглянувши заяву позивача від 05.07.2019 року, ГУ ПФУ листом від 13.08.2019 року № 3224-В-01 повідомило позивачу, що пенсійне забезпечення громадян України, які мешкають за її межами, здійснюється на підставі договорів або угод з іншими державами. На теперішній час не має законодавчих актів між державами Україна та Ізраїль, на підставі яких можливе призначення пенсії ОСОБА_1 при умові збереження постійного місця проживання в Ізраїлі.
Розглянувши заяву позивача від 02.08.2019 року, ГУ ПФУ надало позивач аналогічний за викладеним вище змістом лист від 15.08.2019 року № 3316-В-06.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
У відповідності до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону України № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України № 1058, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 46 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною та застосовуються судами при розгляді справ.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, позивач як громадянин України має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Відтак, відповідач не мав правових підстав відмовляти у призначенні пенсії позивачу.
Умови призначення пенсії передбачені ст. 27 Закону України № 1058.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
В матеріалах справи наявні паспорт та трудова книжка позивача. На момент звернення із заявами про призначення йому пенсії позивачу вже біло 74 роки.
При цьому, питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058 врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, за змістом положень пунктів 1.1, 1.7 Порядку № 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону № 1058.
Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком передбачено п. 2.1 Порядку № 22-1.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п. 4.7 Порядку № 22-1).
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяв позивача від та доданих до них документів, відповідач не повідомив заявнику про необхідність паспорта (або іншого документа, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), заяві позивача відсутні відмітки посадової особи Управління про те, які документи необхідно подати додатково.
Отже, рішення відповідача, викладені листами від 13.08.2019 року № 3224-В-01 та 15.08.2019 року № 3316-В-06 не ґрунтується на нормах Порядку № 22-1.
Дослідивши та проаналізувавши зміст рішень ГУ ПФУ, суд дійшов висновку, що відповідачем не була надана належна оцінка заявам та доданим до них документам, в порядку, визначеному розділом IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання ГУ ПФУ повторно розглянути заяву позивача від 05.07.2019 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України № 1058 та Порядку № 22-1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо вимог позивача про поновлення виплати пенсії позивача з проведення індексації та компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне:
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (далі - Закон України № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).
Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
У відповідності до ст.ст. 1 та 2 Закону України № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Згідно зі ст. 3 Закону України № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом ст. 4 Закону України № 2050, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу наведених норм слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18.11.2014 року у справі №21-518а14, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України № 2050 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
У постанові від 21.05.2014 року у справі №6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що за наявності визначених Законом України № 2050 умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду
Тобто, коли суми нараховуються рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Тож визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.
Далі, відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України № 1058, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно ч. 2 ст. 42 Закону України № 1058, для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Суд вважає вимогу позивача про зобов'язання відповідача здійснити індексацію пенсії передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив призначення та нарахування пенсії, а відтак відсутні докази того, що при проведенні такого нарахування відповідач не здійснить індексацію пенсії самостійно, як того вимагає Закон.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу в задоволенні даної частини вимог.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладені листами від 13.08.2019 № 3224-В-01 року та від 15.08.2019 року № 3316-В-06.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 05.07.2019 року про призначення пенсії та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-VІ та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 576,30 грн. (п'ятсот сімдесят шість гривень 30 коп.).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.03.2020 року.
Суддя О.В. Малих