ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/23474/17
провадження № 2/753/1349/20
"05" березня 2020 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Козін В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської місцевої прокуратури № 2 як правонаступника прокуратури Дарницького району міста Києва (Харківського району), Київської міської ради, треті особи: Перша київська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Вірник Є.І., реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві, про визнання права власності в порядку спадкування та зняття арешту з майна, суд -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Київської місцевої прокуратури № 2 як правонаступника прокуратури Дарницького району міста Києва (Харківського району), Київської міської ради, треті особи: Перша київська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Вірник Є.І., реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві, про визнання права власності у порядку спадкування та зняття арешту з майна. Мотивуючи свої вимоги тим вони є рідними братом та сестрою по батькові, й ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 69 років помер їх батько - ОСОБА_3 , який вважався співвласником квартири АДРЕСА_1, частка власності якого становили Ѕ як майна, набутого ним у порядку спадкування після смерті дружини (матері позивача ОСОБА_1 ) - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 44 років. Вони як діти померлого ОСОБА_3 претендують на спадкування щодо вказаної частки квартири кожен по ј частці. З метою оформлення спадкових прав на вказану частку вказаної квартири вони як спадкоємці першої черги спадкування за законом звернулась до нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, проте у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно їм було відмовлено постановою нотаріуса від 24 червня 2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що померлий ОСОБА_4 при житті хоча й подав заяву до нотаріуса про видачу йому свідоцтва про право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 як набуту ним у період шлюбу майна після смерті дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (спадкова справа № 245/1996), проте свідоцтво не отримав і його Ѕ частка на вказане майно залишилась не набутою, тобто з підстави відсутності правовстановнового документу на вказане майно.
Вважаючи себе спадкоємцями першої черги спадкування за законом й у зв'язку з відсутністю будь-яких інших осіб, які претендували б на спадщину, оскільки померлий за життя інших спадкоємцяв окрім них - його дітей не мав, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять визнати за кожним із них у порядку спадкування за законом право власності на ј частину квартиру АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 їх батька - ОСОБА_3 . Факт володіння спадкодавцем на праві власності вказаним майном та їх право претендувати на це майно у порядку спадування підтверджується документами, що вказують на родинний зв'язок між ними та померлим як сином й дочкою та батьком (свідоцтва про народження), матеріалами спадкової справи, інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухового майна про те, що спірна квартира за життя матері ОСОБА_1 належала саме їй - ОСОБА_4 , а після її смерті Ѕ частину якої мав успадкувати її чоловік (їх батько) - ОСОБА_3 , а наразі - після його смерті на цю частку майна претендують вони як його діти - спадкоємці першої черги спадкування за законом тощо.
Окрім того позивач ОСОБА_1 також претендує на право набуття права власності у порядку спадкування після смерті батька й на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , водночас існування двох обтяжень від 05.10.2004 року за реєстраційним № 1354892 та за реєстраційним № 1354910, накладених на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 року прокурора Харківського району й зареєстрованого Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою, унеможливлює набути право власності на частку спадкового майна та вільно ним володіти відповідно до права власності, а тому просить звільнити вказане майно з - під арешту. Наявність відмови у видачі йому свідоцтва про право власності на вказане майно стала також й ця підстава - наявність арешту.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 , діюча на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 14 липня 2017 року (а.с. 100 том 1), а також діюча в інтересах ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 14 липня 2017 року (а.с. 101 том 1), позовні вимоги підтримали з тих же підстав та просили їх задовольнити, тим самим поновивши права позивачів на право спадкування майна за законом й звільнення майна з-під арешту, оскільки потреба у застосуванні такого заходу відпала, зважаючи на те, що арешт накладався з метою забезпечення майнових прав на той час неповнолітнього ОСОБА_1 за зверненням його опікуна (бабусі ОСОБА_7 ) на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 року прокурора Харківського району, проте наразі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є повнолітнім, відповідно вжиті заходи прокуратуром з метою забезпечення його майнових прав наразі є безпідставними, оскільки він є повнолітньою особою.
В судовому засіданні представник відповідача Київської місцевої прокуратури № 2 як правонаступника у порядку процесуального правонаступництва відповідно до статті 55 ЦПК України прокуратури Дарницького району міста Києва (Харківського району) Євтушенко В.В., діючий на підставі довіреності від 04 березня 2020 року (а.с. 133 том 2), позов не визнав, вважаючи Київську місцеву прокуратуру № 2 неналежним відповідачем, оскільки прокуратури Дарницького району міста Києва (Харківського району) не існує.
Водночас, зважаючи на положення статті 55 ЦПК України у порядку процесуального правонаступництва, Київська місцева прокуратура № 2 є правонаступником прокуратури Дарницького району міста Києва (Харківського району), та є належним відповідачем відповідно до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 55 ЦПК Україниу разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідач в особі Київської міської ради в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду).
Таким відповідачем надано відзив на позов (а.с. 87 - 89 том 1), у якому позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, звернув увагу на неможливість стягнення з Київської міської ради судового збору за наслідками розгляд справи, зважаючи на те, що таке стягнення завдасть збитків місцевому бюджету.
Треті особи: Перша київська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Вірник Є.І., реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києвів судове засідання повторно не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду), при цьому зверенулись до суду із відповідними заявами про можливий розгляд справи за їх відсутності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу за відсутності вказаного відповідача та третіх осіб на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих відповідачем та третіми особами заяв.
Вислухавши пояснення позивачів, відповідача, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи, матеріали спадкових справ, у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенну із наступних підстав.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Справа розглядалась у порядку загального позовного провадження.
Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України, 2003 року, законами України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права, крім того, у судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" та іншими нормативно-правовими актами.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 69 років помер батько позивачів - ОСОБА_3 , який вважався співвласником квартири Києва , частка власності якого становила Ѕ як майна, набутого ним у порядку спадкування після смерті дружини (матері позивача ОСОБА_1 ) - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 44 років (матеріали спадкової справи, а.с. 2 - 29 том 2).
Позивачі є рідними братом та сестрою по батькові - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження (матеріали спадкової справи).
Як вбачається із матеріалів спадкової справи № 245 від 12 квітня 1996 року щодо майна померлої ОСОБА_4 , остання за життя з 1992 року була членом ЖБК «Ізумруд - 3» й відповідно до довідки від 19 квітня 1995 року за № 53 17 квітня 1995 року повністю внесла пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1, сума внесеного паєнакопичення склала 63 400 000 крб. (а.с. 12 том 2), й відповідно до реєстраційного посвідчення БТІ від 04 травня 1995 року за реєстраційним № 1059 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вказану квартиру (а.с. 13 том 2).
Також БТІ м. Києва від 10 липня 1996 року за № 63776-10 видана довідка - характеристика на квартиру АДРЕСА_1 із зазначенням власника вказаної квартири - " ОСОБА_4 " (а.с. 14 том 2), й у відповідності до ст.ст. 15, 16 Закону України «Про власність», який був чинним з 15 квітня 1991 року та втратив чинність 20 червня 2007 року, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно, відповідно ОСОБА_4 вважалася власником вказаного майна.
Після смерті ОСОБА_4 її чоловік - ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної конори із заявою від 24 травня 1996 року про прийняття спадщини після померлої його дружини - ОСОБА_4 , майно якої складається із кварири АДРЕСА_1 , окрім того заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 подала опікун неповнолітнього сина померлої - ОСОБА_7 та просила видати на ім'я позивача - на той час неповнолітнього - ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину щодо кварири № АДРЕСА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно частки кожного із спадкоємців становили по Ѕ на кожного, відтак позивачі як діти померлого ОСОБА_3 правомірно претендують кожен на ј частку вказаної квартири.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як діти померлого ОСОБА_3 наразі претендують на спадкування щодо вказаної частки квартири кожен по ј частці, тобто уцілому на Ѕ , що відпвідає його спадковій частці.
З метою оформлення спадкових прав на вказану частку вказаної квартири позивачі як спадкоємці першої черги спадкування за законом звернулась до нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, проте у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно їм було відмовлено постановою нотаріуса від 24 червня 2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що померлий ОСОБА_4 при житті хоча й подав заяву до нотаріуса про видачу йому свідоцтва про право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 як набуту у період шлюбу майна після смерті дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (спадкова справа № 245/1996), проте свідоцтво не отримав і його Ѕ частка на вказане майно залишилась не набутою ним, тобто з підстав відсутності правовстановнового документу на вказане майно.
Відповідно до п. 4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Стаття 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - стаття 1216 ЦК України. Спадкодавець - це фізична особа, права та обов'язки якої після смерті переходять до інших осіб. Спадкоємці - це особи, що набувають право на спадщину (особи, які є живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава). Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Оскільки обставини, які входять до предмета доказування відповідно до Листа від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі, суд встановлював їх на підставі матеріалів спадкових справ.
Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця, й суд відповідно до ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року витребував за клопотанням позивачів з Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори спадкову справу № 388/ 2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а також Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори спадкову справу № 245/1996 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с. 230 - 231 том 1), які стали предметом дослідження в ході розгляду цієї справи (а.с. 2 - 29 том 2 та 30 - 62 том 2), й встановлені правовідносини та докази покладені в основу рішення суду про задоволення позову.
Із матеріалів стадкової справи № 388/2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 встановлена наявність обґрунтованої постанови від 24 червня 2015 року нотаріуса про відмову позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину (матеріали спадковї справи, а.с. 61 том 2), що стало правомірною підставою для звернення позивачами до суду із цим позовом.
Відповідно до п. 4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Так, відповідно до вказаного Листа від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» суди при розгляді справ даної категорії мають звертати увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Встановивши, що батько позивачів є спадкоємцем першої черги за законом після смерті його дружини ОСОБА_4 - матері позивача ОСОБА_1 , він звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не відмовлявся від спадщини, що підтверджується матеріалами спадковї справи (а.с. 31 том 2), а тому суд приходить до висновку, що батько позивачів вважається таким, що прийняв спадщину - Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 як набуту ним у період шлюбу майна після смерті його дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (спадкова справа № 245/1996), проте свідоцтво не отримав і його Ѕ частка на вказане майно залишилась не набутою ним, й оскільки він протягом встановленого законом строку прийняв спадщину, але не отримав свідоцтво про право на спадщину, він вважається таким, що прийняв спадщину, а відсутність правовстановчого документу на вказане майно ОСОБА_3 стало підставою для відмови позивачам як його дітям - спадкоємцям у порядку спадкування за законом першої черги у видачі свідоцтва про право на спадщину, суд приходить до обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання за кожним із позивачів права власності на ј частину квартиру АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 їх батька - ОСОБА_3 .
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Вирішуючи спір в частині зняття арешту з майна, судом встановлені такі обставини та відповідаючі їм правовідносини.
Відповідно до постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Так, окрім квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 спадкової маси залишилась й частина квартири АДРЕСА_2 , на яку позивач ОСОБА_1 також претендує на право набуття права власності у порядку спадкування після смерті батька - 1/3 частину вказаної квартири, що набута ним у порядку приватизації (свідоцтво про право власності на житло від 12 листопада 1993 року (матеріали спадкової справи, а.с. 46 том 2), водночас існування двох обтяжень від 05.10.2004 року за реєстраційним № 1354892 та за реєстраційним № 1354910, накладених на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 року прокурора Харківського району й зареєстрованого Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою, унеможливлює набути право власності на частку спадкового майна та вільно ним володіти відповідно до права власності, що й стало підставою для відмови такому позивачу як сину спадкодавця ОСОБА_3 за законом у видачі свідоцтва про право на спадщину на підставі постанови нотаріуса від 24 червня 2015 року (а.с.61 том 2).
Так, нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори у постанові від 24 червня 2015 року (а.с.61 том 2) зазначив про підставу відмови у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину - наявність заборон на відчудження майна - квартири АДРЕСА_2 згідно витягу з Єдиного реєстру заборон на відчуження нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів (а.с.61 том 2).
Відповідно до п. 4.17 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
Судом досліджено інформацію із Єдиного реєстру заборон на відчуження нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів (матеріали спадкової справи), із якого вбачається, що на квартиру АДРЕСА_2 накладено два обтяження від 05.10.2004 року за реєстраційним № 1354892 та за реєстраційним № 1354910 на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 року прокурора Харківського району й зареєстрованих Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою (архівний запис) (а.с. 94 - 95 том 2 матеріали спадковї справи).
Такі обтяження, як вбачається із матеріалів спадкової справи, накладались з метою забезпечення майнових прав, на той час, неповнолітнього позивача ОСОБА_1 за зверненням його опікуна ОСОБА_7 (а.с. 16, 17, 18, 20, 23 том 2) на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 року прокурора Харківського району, проте наразі позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є повнолітнім, відповідно вжиті прокуратуром заходи з метою забезпечення його майнових прав наразі є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 є повнолітньою особою, а тому таке майно підлягає звільненню з - під арешту з метою забезпечення реалізації його права власності на вказане майно.
Суд вважає, що оспорювані арешти щодо вказаного майна мають бути скасовані, оскільки позивач довів, що у подальшому застосування цього заходу відпала потреба, зважаючи на те, що такий захід застосовувався прокуратуром Харківського району на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 рокувідповідно до архівного запису з метою забезпечення його майнових прав як неповнолітньої особи, який наразі є повнолітнім, а тому така потреба у застосуванні такого заходу відпала, відтак є всі правові підстави для скасування двох обтяжень від 05.10.2004 року за реєстраційним № 1354892 та за реєстраційним № 1354910, накладених на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 року прокурора Харківського району й зареєстрованих Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою.
Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).
Відповідно арешт (обтяження) майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, водночас, коли потреба для застосування такого заходу відпала, суд вправі звільнити майно власника з-під арешту (обтяження).
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України "Про власність", який втратив чинність з 20 червня 2007 року на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України").
Положення ст. 391 ЦК України визначає право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
За таких підстав позов уцілому є обгрутнованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) стягнути з відповідача на позивача відповідно до частки відповідальності кожного із них: з Київської міської ради 3 999 грн. 38 коп. - відповідно до ціни позову, а також з Київської місцевої прокуратури № 2 як правонаступника прокуратури Дарницького району міста Києва (Харківського району) 1 280 грн. 00 коп. - за дві окремі вимоги немайнового характеру (640 грн. 00 коп. х 2 1 280 грн. 00 коп.).
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 1216, 1217, 1218, 1220, 1261, 1268 ЦК України, а також ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст.15, 16 Закону України «Про власність», який був чинним з 15 квітня 1991 року та втратив чинність 20 червня 2007 року, законів України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування", Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської місцевої прокуратури № 2 як правонаступника прокуратури Дарницького району міста Києва (Харківського району), Київської міської ради, треті особи: Перша київська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Вірник Є.І., реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві, про визнання права власності в порядку спадкування та зняття арешту з майна, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2 , в порядку спадкування за законом право власності на ј частину квартиру АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька - ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_3 , в порядку спадкування за законом право власності на ј частину квартиру АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька - ОСОБА_3 .
Звільнити з-під арешту майно, а саме - квартиру АДРЕСА_2 , від 05.10.2004 року за реєстраційним № 1354892, накладеного на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 року прокурора Харківського району й зареєстрованого Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою.
Звільнити з-під арешту майно, а саме - квартиру АДРЕСА_2 , від 05.10.2004 року за реєстраційним № 1354910, накладеного на підставі листа № 306Ж від 19.06.1998 року прокурора Харківського району й зареєстрованого Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою.
Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 3 999 (три тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 38 (тридцять вісім) коп. - судового збору.
Стягнути з Київської місцевої прокуратури № 2 як правонаступника прокуратури Дарницького району міста Києва (Харківського району) на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 (нуль) коп. - судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.