Справа № 639/4918/19
Провадження № 2/639/240/20
04 березня 2020 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Труханович В.В.,
за участю секретаря - Єрьоміна О.А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Міщенко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу № 639/4918/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,
18 липня 2019 року до Жовтневого районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, відповідно до якої позивач просила суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 6 351 доларів США та покласти на відповідача судові витрати.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 17 квітня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір позики грошових коштів, згідно умов якого позивач передав у власність відповідача грошові кошти у розмірі 6 000, 00 доларів США зі строком повернення до 10.06.2018 року.
Вищезазначене підтверджується розпискою, що складена та підписана власноруч відповідачем.
Станом на теперішній час відповідач грошові кошти не повернула, внаслідок чого станом на 17.07.2019 року за відповідачем утворилася заборгованість, яка складається з тіла позики - 6 000, 00 доларів США, відсотків за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ - 153 долари США, трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання - 198 доларів США.
Вказані обставини і вимусили позивача звернутися до суду з зазначеною позовною заявою.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів. Призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження у цивільній справі №639/4918/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів. Призначено справу до судового розгляду в судове засідання.
10 грудня 2019 року від відповідача по справі ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_2 про визнання удаваною угоди позики.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 січня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання удаваною угоди позики - залишено без розгляду.
03 лютого 2020 року від відповідача по справі надійшли письмові пояснення, у яких вона зазначає, що у 2012 році сестрі відповідача ОСОБА_4 була потрібна значна сума грошей, порекомендували знайомі звернутися до ОСОБА_2 , так як вона надавала гроші у доларах під проценти. Ці договори між сторонами оформлювалися позикою під заставу рухомого чи нерухомого майна або у вигляді розписки між особами. Усно домовлялися, що за послуги надання грошей у борг позичальник мав сплачувати щомісячно 5% процентів на залишок боргу у доларах США. Сторони вирішили оформити договір наступним чином: підписати договір позики між ОСОБА_2 та рідною сестрою ОСОБА_5 - ОСОБА_4 . До договору позики від 13.01.2012 року був додатково підписаний іпотечний договір.
Починаючи з 13.01.2013 року ОСОБА_5 сплачувала у доларах США щомісячними платіжками борг за сестру перед ОСОБА_2 .
Для повного погашення зобов'язань по Договору позики було прийнято рішення про продаж квартири за адресою : АДРЕСА_1 , на яку була накладена заборона на відчуження.
ОСОБА_2 поставила умову, що має бути підписаний удаваний договір позики ( від 17.04.2018 року між відповідачем ( ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 на суму 6000 тис. доларів США. Усна домовленість була як і раніше, що з суми несплаченого боргу платиться 5% процентів щомісячно на суму залишку боргу. Відповідач погодилась на такі умови, бо хотіла швидше розрахуватися за борг, який сплачувала з січня 2013 року за рідну сестру та погасити його за рахунок продажу квартири.
ОСОБА_2 написала заяву у приватного нотаріуса ХМНО Харківської області - Карташової С.І. для зняття заборони на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена заява ОСОБА_2 була написана 17.04.2019 році. Відповідно 17.04.2018 року між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було підписано удаваний договір позики на суму 6000 (шість тисяч ) доларів США з зобов'язанням повернути кошти до 10.06.2018 року. Відповідач зазначає, що гроші у розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США їй не передавалися 17.04.2018 року, це заборгованість по Договору позики від 13.01.2012 року з її рідною сестрою. До суду не надано підтвердження передачі грошей «на руки особисто ОСОБА_5 », що являється основним доказом для стягнення по розписці грошових коштів. Підтвердженням є Витяг з реєстру прав на нерухоме майно, де зазначено про припинення іпотеки.
Враховуючи з наведеного, відповідач вважає вказану розписку удаваним правочином, та вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_5 слід відмовити.
Представник позивача ОСОБА_1 , який діє на підставі Ордеру від 03.02.2020 року в судовому засіданні заявлений позов підтримав, просив суд його задовольнити.
Представник відповідача Міщенко О.В., яка діє на підставі Ордеру серії ДН № 084324 від 18.11.2019 року в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на обставини викладені у письмових поясненнях.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами і долучені до матеріалів справи письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами,
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В судовому засіданні було встановлено, що 17 квітня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Люботинським РВ УМВС України в Харківській області 06.11.1998 року, ІІН НОМЕР_2 , позичила у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Комінтернівським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 20.04.2012 року, 6 000, 00 (шість тисяч) доларів США. Зобов'язалася повернути до 10.06.2018 року. (а.с. 71)
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Згідно ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що здійснений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю, розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної суми.
Діюче законодавство України не містить у собі обов'язкових умов, щодо змісту розписки, обов'язкових її реквізитів.
Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що вказана розписка є удаваним правочином, оскільки у 2012 році сестрі відповідача ОСОБА_4 була потрібна значна сума грошей, порекомендували знайомі звернутися до ОСОБА_2 , так як вона надавала гроші у доларах під проценти. Ці договори між сторонами оформлювалися позикою під заставу рухомого чи нерухомого майна або у вигляді розписки між особами. Усно домовлялися, що за послуги надання грошей у борг позичальник мав сплачувати щомісячно 5% процентів на залишок боргу у доларах США. Сторони вирішили оформити договір наступним чином: підписати договір позики між ОСОБА_2 та рідною сестрою ОСОБА_5 - ОСОБА_4 . До договору позики від 13.01.2012 року був додатково підписаний іпотечний договір.
Починаючи з 13.01.2013 року ОСОБА_5 сплачувала у доларах США щомісячними платіжками борг за сестру перед ОСОБА_2 .
Для повного погашення зобов'язань по Договору позики було прийнято рішення про продаж квартири за адресою : АДРЕСА_1 , на яку була накладена заборона на відчуження.
ОСОБА_2 поставила умову, що має бути підписаний удаваний договір позики ( від 17.04.2018 року між відповідачем ( ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 на суму 6000 тис. доларів США. Усна домовленість була як і раніше, що з суми несплаченого боргу платиться 5% процентів щомісячно на суму залишку боргу. Відповідач погодилась на такі умови, бо хотіла швидше розрахуватися за борг, який сплачувала з січня 2013 року за рідну сестру та погасити його за рахунок продажу квартири.
ОСОБА_2 написала заяву у приватного нотаріуса ХМНО Харківської області - Карташової С.І. для зняття заборони на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена заява ОСОБА_2 була написана 17.04.2019 році. Відповідно 17.04.2018 року між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було підписано удаваний договір позики на суму 6000 (шість тисяч ) доларів США з зобов'язанням повернути кошти до 10.06.2018 року. Відповідач зазначає, що гроші у розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США їй не передавалися 17.04.2018 року, це заборгованість по Договору позики від 13.01.2012 року з її рідною сестрою. До суду не надано підтвердження передачі грошей «на руки особисто ОСОБА_5 », що являється основним доказом для стягнення по розписці грошових коштів. Підтвердженням є Витяг з реєстру прав на нерухоме майно, де зазначено про припинення іпотеки.
Відповідно до приписів ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
У сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характері можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всупереч вказаним вимогам закону представником відповідача не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що при укладанні розписки від 17 квітня 2018 року сторони переслідували іншу мету та уклали її для приховання іншого правочину.
В свою чергу відповідно ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання. (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі № 6-24ц12).
03 лютого 2020 року представником позивача було надано суду оригінал розписки від 17.04.2018 року.
Отже, суд приходить до висновку, що оскільки представником позивача по справі було надано оригінал розписки від 17.04.2018 року, яка знаходилась у неї, то дійсно 17.04.2018 року між позивачем - ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У строк, встановлений у розписці, відповідач грошові кошти не повернув.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Отже, суд приходить до висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з відповідача на її користь грошових коштів у розмірі 6 000, 00 доларів США за розпискою від 17.04.2018 року.
Позивач просила суд також стягнути з відповідача проценти за користування позикою у розмірі визначеному на рівні облікової ставки НБУ.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частина перша статті 1048 ЦК України встановлює, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
За змістом статті 1 Закону України «Про Національний банк України» облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону «Про Національний банк України»).
Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про Національний банк України» НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389, визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною тощо.
Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Враховуючи те, що судом було встановлено, що договір позики між позивачем та відповідачем було укладено у іноземній валюті, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування позикою у розмірі визначеному на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 153 долари США задоволенню не підлягають.
Окрім того, позивач просила суд стягнути з відповідача 3% річних за невиконання зобов'язання.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Саме така позиція міститься у постанові Великої палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Отже, за період з 11.06.2018 року по день винесення рішення судом (04.03.2020 року) сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 312, 16 доларів США (6 000, 00 Х 633 днів (2018 р. - 205 днів; 2019 р. - 365 днів; 2020 р. - 63 днів) Х 3 / 100 / 365 = 312, 16 доларів США).
В ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 ЦК України встановлює, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частина 4 статті 631 ЦК України встановлює, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відтак, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що на теперішній час сума боргу залишається неповернутою, суд приходить до висновку про, те що є всі підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 6 000, 00 доларів США та 3% річних у розмірі 312, 16 доларів США.
Отже, позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 632, 33 грн. (6 000, 00 доларів США+ 312, 16 доларів США = 6 312, 16 доларів США * 25, 86 (курс долару на момент звернення до суду) / 100 = 1 632, 33 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 23, 76-81, 82, 133, 141, 247, 265, ЦПК України, ст. ст. 10, 512-519, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 631, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 17.04.2018 року у сумі 6 000, 00 доларів США (шість тисяч доларів США 00 центів).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3% річних за розпискою від 17.04.2018 року у сумі 312, 16 доларів США (триста дванадцять доларів США 16 центів).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 632, 33 грн. (одна тисяча шістсот тридцять дві гривні 33 копійки)
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 06.03.2020 року.
Найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Комінтернівським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 20 квітня 2012 року яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Люботинським РВ УМВС України в Харківській області 06.11.1998 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Суддя В. В. Труханович