Справа № 681/15/19
Провадження № 22-ц/4820/48/20
03 березня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання - Дубова М.В.,
з участю позивача та його представника,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Полонської районної державної адміністрації, про відібрання малолітньої дитини з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2019 року, суддя Дідек М.Б.,
встановив:
В січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої ОСОБА_3 у батька ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначила, що вона з 30.08.2016 року до 13.02.2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу у них народилася дочка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З чоловіком вони проживали у АДРЕСА_1 . У зв'язку із погіршенням стану здоров'я з 17.05.2017 року до 17.08.2017 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу захворювання легенів. На час її лікування дитина проживала з чоловіком та його батьками за вказаною адресою. Після повернення з лікарні чоловік та його батьки не допустили її до квартири, відмовилися віддати дитину та не надають можливості бачитись з нею, у зв'язку із чим вона звернулась до суду. 11.01.2018 року рішенням Полонського районного суду Хмельницької області, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 13.11.2018 року визначено місце проживання її дитини, ОСОБА_3 разом з нею. Однак відповідач вказане рішення суду не виконує та не дозволяє їй спілкуватися з дитиною, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду із вищевказаним позовом.
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2019 року позов задоволено. Відібрано малолітню дитину ОСОБА_3 у батька ОСОБА_2 та передано її матері, ОСОБА_1 , яка проживає по АДРЕСА_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 11.01.2018 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 не набрало законної сили, перебуває на касаційному перегляді у Верховному Суді. Дочка ОСОБА_3 з часу народження проживала з ним за його місцем проживання і в подальшому її місце проживання не змінювалося. Зазначив, що позивач та її матір хворіють на туберкульоз легенів, а тому проживання з ними є небезпечним для дочки. Окрім того, у зв'язку із синдромом гіперзбудливості дитині слід утриматися від зміни оточення. Матір не цікавиться станом здоров'я та умовами проживання дитини, в той час як ним створені належні і комфортні умови для проживання дочки.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала рішення суду першої інстанції, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
В судове засідання апелянт та його представник в черговий раз не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. У письмовій заяві ОСОБА_2 просив апеляційний суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з захворюванням, надавши фотокопію листка непрацездатності, з якого вбачається, що з 28.02.2020 року по 03.03.2020 року апелянта звільнено від роботи у зв'язку із захворюванням.
Колегія суддів, діючи у відповідності з вимогами ст.ст. 371, 372 ЦПК України приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи за заявою ОСОБА_2 . При цьому слід зауважити, що розгляд справи судом апеляційної інстанції було відкладено 19.11.2019 року, 12.12.2019 року, 21.01.2020 року, 11.02.2020 року, зокрема, у зв'язку з клопотаннями апелянта та його представника про відкладення. 21.01.2020 року ОСОБА_2 в письмовій заяві просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку з його хворобою, зобов'язався надати медичні документи на підтвердження цієї обставини, однак до цього часу на підтвердження неможливості явки в суд у зв'язку з хворобою документів надано не було. 11.02.2010 року ОСОБА_2 знову просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку із захворюванням, клопотання було судом задоволено, розгляд справи відкладено на 03.03.2020 року. Таким чином апелянт вчиняє умисні дії, спрямовані на збільшення терміну розгляду справи судом апеляційної інстанції. Крім того, апелянт безпосередньо приймав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, в судовому засіданні 19.11.2019 року він та його представник надавали пояснення та докази на підтвердження обставин, зазначених в апеляційній скарзі. Апелянт скористався правом на правову допомогу, його інтереси в суді апеляційної інстанції представляє адвокат Куровський О.О., укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Ковальчуком В.В. Необхідно також врахувати інтереси позивача ОСОБА_1 , яка з'являлася на виклики суду на всі судові засідання в даній справі, долаючи при цьому значу відстань, витрачаючи власні кошти та час.
Враховуючи встановлені вище обставини колегія суддів приходить до висновку про те, що неявка апелянта ОСОБА_2 в судове засідання 03.03.2020 року не пов'язана з поважною причиною, спрямована на штучне збільшення терміну розгляду справи судом апеляційної інстанції, тому правових підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
В судовому засіданні 19.11.2019 року апелянт та його представник вимоги скарги підтримали, просили скасувати рішення суду першої інстанції.
Позивач та її представник в суді проти задоволення апеляційної скарги заперечили, повністю підтримали рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 30.08.2016 року. Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 13.02.2018 року даний шлюб було розірвано.
Від шлюбу сторони мають дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач проживає і зареєстрована в АДРЕСА_2 .
Рішенням Полонського районного суду від 11.01.2018 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 13.11.2018 року, визначено місце проживання її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 . Постановою Верхового Суду від 30.08.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, вищезазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Відповідач дитину не повертає та продовжує її у себе утримувати.
27.11.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Полонського районного відділу державної виконавчої служби з приводу примусового виконання рішення суду, однак 29.11.2018 року виконавчий лист було повернуто у зв'язку з тим, що виконання рішення не передбачає заходів примусового виконання.
В обґрунтування необхідності задоволення позову судом першої інстанції зазначено, що рішенням Полонського районного суду від 11.01.2018 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 13.11.2018 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 . Обставини, що встановлені у даних рішеннях, також стосуються розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про відібрання дитини, відтак вони в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України мають преюдиційне значення і доказуванню не підлягають.
Такі висновки суду є обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'яє природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклуванні батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.
Згідно статті 14 Закону України «Про охорону дитинства»діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з ч. 2 ст. 155 СК України батьківськіправа не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 161 СК Українивстановлено, що якщо матір та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Статтями 151та 163 СК Українивизначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання малолітніх дітей та на те, щоб вони проживали з ними.
Права батьків, у тому числі тих, хто живе окремо від дитини, на виховання дитини і спілкування з нею можуть бути обмежені лише законом (статті 153та 157 СК України).
Якщо дитина утримується особою не на законних підставах, суди можуть за позовом батьків постановити рішення про відібрання та повернення дитини, якщо буде встановлено, що це не суперечить інтересам дитини (статті 162та 163 СК України).
Статтею 155 СК України заборонено здійснення батьківських прав всупереч інтересам дитини.
Рішення про визначення місця проживання дитини повинно прийматися першочергово з урахуванням інтересів самої дитини.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року N 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», при вирішенні спору між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх.
При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року N 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України»).
Разом з тим, у частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК Українисвідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Аналогічний висновок щодо застосування частини першої статті 161 СК Українизроблений в постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа №523/13751/18, провадження №61-6934св19) та 19 червня 2019 року (справа № 396/1020/16-ц, провадження № 61-23241св18).
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Полонського районного суду від 11 січня 2018 року, яке залишено без змін постановами Хмельницького апеляційного суду від 13.11.2018 року та Верховного Суду 30.08.2019 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Вказані висновки закріплені у постановах Верховного суду від 10 жовтня 2019 року, 16 жовтня 2019 року, 21 жовтня 2019 року, 08 листопада 2019 року (справа № 369/6840/13-ц, провадження № 61-40435св18, справа № 452/3519/15, провадження № 61-14973св18, справа № 641/7804/15-ц, провадження № 61-1810св19, справа № 707/2307/16-ц, провадження № 61-29078св18).
Так, зокрема постановами Хмельницького апеляційного суду від 13.11.2018 року та Верховного Суду від 30.08.2019 року у справі №681/1311/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи - органу опіки та піклування Полонської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини встановлено та не підлягає доведенню наступне.
З 30.08.2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали разом.
Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дочка ОСОБА_3 .
З 18.05.2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні у Славутській обласній туберкульозній лікарні, відтак дочка ОСОБА_4 залишилась проживати з батьком ОСОБА_2 .
Після закінчення лікування ОСОБА_1 , у серпні 2017 року ОСОБА_2 відмовився віддавати дитину для проживання разом з матір'ю, сторони припинили шлюбні стосунки, проживають окремо.
Комісією служби у справах дітей Полонської районної державної адміністрації 28.08.2017 року проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 . За результатами перевірки складено акт, яким установлено, що в будинку створено всі необхідні умови для проживання та виховання дитини.
Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Полонської районної державної адміністрації Хмельницької області від 29.08.2017 року № 6 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_2 .
Висновком органу опіки і піклування Полонської районної державної адміністрації Хмельницької області від 29.08.2017 року № 38/21-11-1727/2017 встановлено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою-характеристикою старости сіл Роговичі, Червоне, Сягрів Полонської міської ради об'єднаної територіальної громади Хмельницької області Голоти Т.О. від 01.12.2017 року № 42 ОСОБА_1 має позитивну характеристику.
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 13.02.2018 року у справі № 681/1837/167 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 30.08.2016 року Полонським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис № 116, розірвано.
Згідно з висновком експерта № 36/451 комісійної комплексної судової медико-психіатричної експертизи ОСОБА_1 станом на 26.06.2018 року не становить небезпеки для життя і здоров'я оточуючих, в тому числі малолітньої дитини, на хронічні захворювання психічного характеру не страждає.
Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам (ч.ч. 2, 3 ст. 163 СК України).
Апелянт, посилаючись на положення ч. 3 ст. 163 СК України, нових доказів, окрім тих, що були досліджені та оцінені судами раніше на підтвердження того, що проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з її матір'ю ОСОБА_1 суперечитиме її інтересам, не надав.
Малолітня ОСОБА_3 наразі позбавлена материнської любові, турботи, виховання, піклування, догляду та духовного зв'язку із матір'ю, наявність якого передбачає безперервність та носить постійний характер виходячи із віку дитини.
В той же час свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання судового рішення про визначення місця проживання дитини свідчить, зокрема, про те, що апелянт не є законослухняним членом суспільства, відтак він, як батько, не діє в інтересах своєї дитини.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2018 року, справа №487/545/147-ц, яка ухвалена за наслідками розгляду справи аналогічної категорії, міститься висновок про те, що оскільки батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо повернення дитини за місцем проживання, за відсутності доказів на підтвердження того, що повернення дитини за раніше визначеним судом у справі місцем проживання поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про відібрання дитини у батька, який не тільки за відсутності згоди матері, а і всупереч судовому рішенню у справі створив умови, при яких дитина проживала з ним та його батьками.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що з часу народження малолітня ОСОБА_3 постійно проживала за місцем його проживання і адресу не змінювала, а також посилання на консультаційний висновок лікаря від 06.03.2019 року щодо виявленого у ОСОБА_3 синдрому гіперзбудливості (а.с. 120-121), при якому слід уникати психоемоційних навантажень на дитину та переміні оточення, не спростовують висновків суду про визначення місця проживання дитини та доводів позивача про необхідність її відібрання.
Також апелянтом не надано суду доказів того, що матір позивача наразі хворіє небезпечним для оточуючих захворюванням та проживає разом з хворою особою, а відтак може створювати загрозу життю та здоров'ю дитини.
В той же час відповідно до ухвали апеляційного суду органом опіки та піклування було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та надано висновок за результатами обстеження від 03.12.2019 року, відповідно до якого матір створила всі необхідні умови для повноцінного розвитку, проживання та виховання дочки ОСОБА_4 , і їй доцільно передати дитину для подальшого спільного проживання.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «М.Р. та Д.Р. проти України» (заява №63551/13) зазначив, що хоча основною ціллю статі 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, додатково можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній «повазі» до сімейного життя. Щодо обов'язку держави вживати позитивні заходи, стаття 8 передбачає право одного з батьків вживати заходи з метою возз'єднання з дитиною та обов'язок національних органів влади вживати такі заходи.
Відповідно до частини першої статті 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяної фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
В даній справі суд встановивши, що рішенням Полонського районного суду від 11.01.2018 року, яке набрало законної сили, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері негативно впливатиме на її розвиток, відсутність обставин, які перешкоджають повернути дитину матері, або будуть суперечити її інтересам, самовільні, без згоди матері, дії відповідача щодо зміни місця проживання дитини, невиконання батьком судового рішення щодо визначення місця проживання дитини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про відібрання дитини у батька, поведінка якого є неправомірною.
Заяви позивача про відкладення розгляду справи в суді першої інстанції також не можуть вважатись належними доказами існування будь-яких небезпечних для оточуючих хвороб у позивача, як і встановлення останній ІІ групи інвалідності терміном до 08.2018 року.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що відповідачем не спростовано доводів позивача, не наведено та не підтверджено доказами обставин того, що ОСОБА_1 створить неблагополучне, небезпечне, неспокійне чи нестійке середовище для своєї дитини, не доведено, що відібрання від батька дочки та передання її матері за місцем проживання суперечитиме інтересам дитини.
При цьому можливість захисту права позивача ОСОБА_1 в обраний нею спосіб, шляхом пред'явлення позову до батька дитини з вимогою відібрання дитини за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення місця проживання дочки разом з матір'ю, підтверджена постановою Верховного Суду від 24.10.2018 року, у справі №487/545/17-ц.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, оцінка яких була проведена судом у відповідності з вимогами ст. 89 ЦПК України.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 березня 2020 року.
Судді Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова