Справа №588/949/19 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/220/20 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
03 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Суми матеріали кримінального провадження за спільною апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року, відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, із середньою технічною освітою, одруженого, невійськовозобо'язаного, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-
До Сумського апеляційного суду надійшла спільна апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в якій вони просили вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року, скасувати та постановити ухвалу якою матеріали даного кримінального провадження направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Разом з тим, безпосередньо в ході апеляційного розгляду справи, вимоги апеляційної скарги обвинувачений і захисник змінили та просили вказаний вирок суду змінити і звільнити обвинуваченого від призначеного судом покарання з випробуванням, на підставі ст. 75, 76 КК України.
Даним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу визначено не обирати.
Арешт, накладений ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 14.12.2018 року, на автомобіль «Volkswagen Polo 1.6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , скасовано.
Арешт, накладений ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 14.12.2018 року, на автомобіль ВАЗ 21124, реєстраційний номер НОМЕР_2 , залишено до повного виконання вироку суду в частині цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 75340 грн. матеріальної шкоди.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди - закрито.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 10000 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави 11372 грн. судових витрат.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений та захисник стверджували про незаконність вироку суду в частині призначення обвинуваченому покарання. Вважали його надто суворим і таким, що призначене з порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Звертали увагу на відсутність обтяжуючих покарання обставин та наявність обставин, які його пом'якшують - повне визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття, активне сприяння слідству у розкритті злочину та добровільне відшкодування заподіяної шкоди. Також, просили врахувати, що раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності обвинувачений не притягувався, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, позитивно характеризується за місцем проживання, не становить суспільної небезпеки для суспільства, є пенсіонером, має стійкі соціальні зв'язки, проживає разом з дружиною ОСОБА_10 , якою опікується, оскільки дружина інвалід І групи та потребує постійного догляду.
З врахуванням вказаних обставин, апелянти переконані в тому, що суд першої інстанції мав підстави для призначення обвинуваченому менш суворого покарання із застосуванням ст.ст. 75,76 КК України, однак їх не застосував.
Більше того, просили колегію суддів звернути увагу і на інші обставини, які ставлять під сумнів законність ухваленого вироку та вказують на упередженість судді, оскільки з журналу судового засідання вбачається, що до нарадчої кімнати суд видалився о 10.34 год., а відповідно до штрих коду, вказаного на вироку, його було винесено та роздруковано о 10.37 год. що вказує на те, що вирок був заготовлений суддею ще до його виходу в нарадчу кімнату, коли текстова частина вироку вже була заготовлена у судді і містила 7 сторінок друкованого тексту, які за три хвилини виготовити не можливо. Вказане свідчить про упередженість суду та порушення ним ч.2 ст. 370 КПК України.
Інші учасники кримінального провадження - прокурор, потерпіла та представник потерпілої апеляційні скарги на судове рішення не подавали.
Як встановлено судом першої інстанції, 12.12.2018 року близько 09.00 год. обвинувачений ОСОБА_8 керував автомобілем «ВАЗ-21124», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухався проїзною частиною автодороги «Суми-Полтава» у напрямку м. Суми. Перебуваючи на підйомі проїзної частини в районі 36 км + 600 м вищевказаної автодороги, ОСОБА_8 зневажив безпекою дорожнього руху, перед початком маневру обгону попутних транспортних засобів, не переконався у тому, що смуга зустрічного руху вільна на достатній для обгону відстані, перетнув переривчасту осьову смугу, яка поділяє протилежні напрямки руху транспортних засобів, виїхав на зустрічну смугу руху, де в подальшому допустив зіткнення із зустрічним автомобілем «VOLKSWAGEN POLO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_11 , який в даній дорожній ситуації не мав технічної можливості попередити зіткнення транспортних засобів. Після зіткнення вказаних транспортних засобів, автомобіль «VOLKSWAGEN POLO» виїхав за межі проїзної частини вправо, де контактував з металевим відбійником. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автомобіля «VOLKSWAGEN POLO» ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких помер цього ж дня об 11.40 год. у Сумській обласній клінічній лікарні.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1192/793 від 17.02.2019 року «смерть ОСОБА_13 настала внаслідок поєднаної тупої травми живота, грудної клітини, кінцівок, що супроводжувалися розривом правої нирки і ускладнилися гострим недокрів'ям. Зазначені тілесні ушкодження мають ознаки тяжких і перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті».
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 , які змінену апеляційну скаргу підтримали, просили вирок суду змінити та звільнити обвинуваченого від призначеного судом покарання з випробуванням, на підставі ст. 75, 76 КК України, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення вимог зміненої апеляційної скарги обвинуваченого та захисника заперечив, просив вирок суду першої інстанції залишити без зміни, врахувавши викладену в письмовій заяві позицію потерпілої ОСОБА_9 та її представника ОСОБА_14 , які теж просили вирок суду першої інстанції залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи зміненої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України учасниками судового провадження не оспорюються.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю наведених у вироку суду доказів, є обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Щодо виду і міри призначеного ОСОБА_8 судом першої інстанції покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки то апеляційним судом встановлено наступне.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Пункт 21 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зобов'язує суди обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами за ч.1, 2 ст.286 КК України.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення. Згідно із ст.12 КК України злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, відноситься до тяжких злочинів.
Призначаючи ОСОБА_8 як основного виду покарання так і додаткового покарання, суд першої інстанції вказаних вимог закону та висновків Пленуму Верховного Суду України дотримався.
Так, судом першої інстанції враховано тяжкість вчиненого злочину, який є тяжким злочином, характер, ступінь його суспільної небезпеки та наслідки від вчиненого - смерть людини, враховано відомості про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, його майновий стан та матеріальне становище, який є пенсіонером органів внутрішніх справ, опікуном своєї дружини ОСОБА_15 (а.с.125), яка є інвалідом 1 групи, стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_8 , який на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 228), має постійне місце проживання, позитивно характеризується (а.с.229). Як пом'якшуючі покарання обставини суд визнав щире каяття обвинуваченого та відшкодування заподіяної моральної шкоди. Обставин, які б обтяжували покарання судом не встановлено. Також, суд врахував і думку потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому покарання в межах закону.
Встановивши вказані обставини та відомості про особу обвинуваченого, існування декількох обставин, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'якого покарання, ніж передбачено ч.2 ст. 286 КК України, чи наявність підстав не призначати ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, відсутні. З таким видом та мірою покаранням погодились і обвинувачений із захисником, та в апеляційному порядку його не оскаржували.
Разом з тим, відповідно до змінених апелянтами в ході апеляційного розгляду справи вимог, останні не погоджувались з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від призначеного покарання з випробуванням, відповідно до ст.75, 76 КК України, оскільки з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, а також з урахуванням того, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому, щиро розкаявся, а також відшкодував завдану потерпілій моральну шкоду, вбачали підстави для його звільнення від покарання з випробуванням.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, а також доводи апелянтів, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_8 обґрунтовано визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України з призначенням йому покарання в межах вказаної частини статті КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
З урахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, обставин його вчинення, наслідків, що настали, особи обвинуваченого, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, колегія суддів погоджується, що саме такий вид і міра покарання буде необхідним і достатнім для забезпечення досягнення мети призначеного ОСОБА_8 покарання.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу і на інші обставини справи, зокрема на форму вини вчиненого, ставлення обвинуваченого до своїх дій, який свою вину повністю визнав, щиро засуджував свої дії, розкаювався, вжив заходів по відшкодуванню потерпілій моральної шкоди в сумі 200 000 грн., не заперечував щодо наявності і матеріальної шкоди в сумі 75 340 грн., про відшкодування якої судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позов потерпілої та для забезпечення сплати якої судом першої інстанції обґрунтовано накладено арешт на автомобіль ОСОБА_8 і передано його потерпілій ОСОБА_9 на зберігання.
Також, враховуючи особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, а також враховуючи вік обвинуваченого, 1957 рік народження, стан його здоров'я, застосування до нього додаткового виду покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та перебування на його опіці дружини з інвалідністю, яка потребує стороннього догляду, колегія суддів вважає, що ОСОБА_8 на даний час, не можна вважати особою, яка становить небезпеку для суспільства і його виправлення можливе виключно за умови перебування в умовах повної ізоляції від суспільства.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України, тобто для його звільнення від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованими і колегія суддів вважає , що конкретні обставини справи, дані про особу ОСОБА_8 та доповідь органу пробації, дають підстави вважати, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Враховуючи викладене, керуючись п. 2 ч.1 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що змінену апеляційну скаргу обвинуваченого і захисника слід задовольнити, а вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року, відносно ОСОБА_8 необхідно змінити і звільнити обвинуваченого ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Також, з огляду на те, що вимоги апеляційної скарги в ході апеляційного розгляду справи обвинуваченим і захисником було змінено, колегія суддів до аналізу первинно викладених в апеляційній скарзі доводів не вдається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу зі змінами обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року, відносно ОСОБА_8 , змінити.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання, призначеного йому судом за ч.2 ст.286 КК України, з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки.
Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4