Номер провадження: 22-ц/813/1697/20
Номер справи місцевого суду: 509/3138/18
Головуючий у першій інстанції Бочарова А.І.
Доповідач Дрішлюк А. І.
27.02.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 травня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про визнання особи винною в настанні дорожньо-транспортної пригоди і стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
25 липня 2018 року представник ОСОБА_2 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою, в якій просив суд визнати ОСОБА_1 в настанні дорожньо-транспортної пригоди 27.11.2017 року та стягнути з Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на свою користь страхове відшкодування в розмірі 19811,38 гривень, та з відповідача-1 на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням в розмірі 19920,65 гривень і компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 20 000,00 гривень, а також усі додаткові витрати понесені у зв'язку зі зверненням до суду. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.11.2017 року о 10:00 годині відповідач - ОСОБА_1 , керуючи а/м «Ніссан» д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Одеська села Кароліно-Бугаз Овідіопольського району Одеської області, біля будинку №3 не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху та не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну смугу руху через суцільну лінію дорожньої розмітки, в результаті чого допустив скоєння ДТП - зіткнення з автобусом під керуванням позивача, який йому належить на праві власності. Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження. На час настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована ПрАТ «Українська Страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», відповідно до поліса №АК/5631073. У зв'язку з чим просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 було вирішено задовольнити у повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення було ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, судом не було враховано позицію Верховного Суду, згідно якої постанова у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, та судом не визначено чи містить постанова Болградського районного суду Одеської області про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо апелянта, чи мало місце зіткнення транспортних засобів сторін та з чиєї вини сталося зіткнення. Також апелянт стверджує, що акт виконаних робіт від 11.12.2017 року виданий ФОП ОСОБА_3 , на який посилається суд, не є допустимим доказом, адже квитанції, які б підтверджували витрату коштів на відновлення позивачем його транспортного засобу на суму 39732,03 грн ОСОБА_2 до прибуткового касового ордеру не було надано, та не підтверджує, що пошкодження відносяться саме до ушкоджень, що спричинені в результаті ДТП 27.11.2017 року. Крім того, апелянт зазначає, що не був належним чином повідомлений про дату судового засідання, у зв'язку з чим апелянт не був присутнім в залі судового засідання під час проголошення оскаржуваного рішення (а.с.2-8).
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, ухвалою Одеського апеляційного суду було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.81-82).
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, Одеський апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Болградського районного суду Одеської області від 20 березня 2018 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрито на підставі пункту 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суд першої інстанції вказав, що з правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.
Апеляційний суд не повністю погоджується з висновком суду першої інстанції та частково задовольняючи апеляційну скаргу вважає за необхідне зазначити наступне. Дійсно, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 статті 247 Кодексу не є реабілітуючою обставиною та не спростовує факту наявності вини особи у скоєнні ДТП, однак не свідчить також і про винуватість такої особи. Якщо строки притягнення особи до відповідальності за ст. 124 КУпАП в межах провадження у справі про адміністративне правопорушення закінчились та за умови, що наявні в матеріалах справи докази та виклад фактичних обставин не дають можливості суду об'єктивно визначити наявність чи відсутність вини, встановлення наявності чи відсутності матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки відбувається в порядку цивільного судочинства.
Крім того, варто наголосити на тому, що у спорах про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за умови невстановлення наявності вини заподіювача шкоди в межах справи про адміністративне правопорушення суд у порядку цивільного судочинства не зобов'язаний встановлювати вину особи, що притягалась до адміністративної відповідальності, однак повинен встановити заподіювача шкоди, яким є власник або користувач джерела підвищеної небезпеки, оскільки састинами другою, третьою та четвертою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2017 року о 10:00 годині біля будинку АДРЕСА_1 відбулося зіткнення а/м «Ніссан» р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 з автобусом БАЗ р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали ушкодження.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист; особа здійснює на свій розсуд.
Згідно зі ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частина 2 цієї статті визначає, що під збитками розуміється, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки).
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У відповідності зі ст. 1166 ЦК України шкода заподіяна майну фізичної особи неправомірними діями відшкодовується в повному обсязі особою, яка її заподіяла.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.
Між відповідачем ОСОБА_1 та ПрАТ «Українська Страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», був укладений договір серії №АК/5631073 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до вказаного договору цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія автомобіля «Ніссан» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована.
В матеріалах справи міститься Акт виконаних робіт від 11.12.2017 року, складений ФОП ОСОБА_3 , відповідно до якого позивачем витрачено на відновлення його транспортного засобу суму, що перевищує страхове відшкодування - 39732,03 гривень, отже різницю між розміром страхового відшкодування та фактичними витратами позивача у відповідності до вимог ст.ст. 1192, 1194 ЦК України необхідно стягнути на користь позивача ОСОБА_2 з заподіювача шкоди - відповідача ОСОБА_1
23 січня 2019 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області затверджено мирову угоду, укладену 14.12.2018 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ПАТ «Українська Страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуренс Груп»; закрито провадження у справі в частині вимог до відповідача ПАТ «Українська Страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуренс Груп». Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась, а предмет апеляційного розгляду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 травня 2019 року не входить.
Таким чином, зібрані по справі докази та вищевказані норми цивільного законодавства вказують на необхідність задоволення позовної вимоги до ОСОБА_1 в частині стягнення 19 920, 65 гривень завданої матеріальної шкоди. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди то суд виходить з наступного.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Оскільки вина в завданні моральної шкоди не доведена, а позивачем належно не обґрунтовано позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, вимоги про відшкодування моральної шкоди позивача підлягають відхиленню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням цього, на користь позивача слід відшкодувати судові витрати в розмірі 704,80 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 травня 2019 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Болградським РВ УМВС України в Одеській області 25.07.2006 року) на користь ОСОБА_2 19 920, 65 грн (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять гривень, 65 коп.) та понесені судові витрати в розмірі 704, 80 гривень (сімсот чотири гривні 80 коп.).
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Білгород-Дністровським МВ УМВС України в Одеській області 29.11.2000 року) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 2114, 40 гривень (дві тисячі сто чотирнадцять гривень 40 коп.).
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк
П.М. Черевко
М.М. Драгомерецький