Справа № 464/7038/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.
Провадження № 22-ц/811/3945/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія: 8
03 березня 2020 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого : Ванівського О.М.,
суддів: Курій Н.М., Мельничук О.Я.,
секретаря: Цапа П.М.
з участю - апелянта ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі, -
В грудні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив поділити житловий будинок за адресою - АДРЕСА_1 між співвласниками та виділити:
- ОСОБА_1 житлові приміщення першого поверху площею 93,0 кв. м, а саме: - за літ. 1-1 (9,9 кв. м), - за літ 1-2 (8,1 кв. м), - за літ 1-3 (4,6 кв. м), - за літ 1-4 (8,8 кв. м), - за літ 1-5 (10,8 кв. м), - за літ 1-6 (19,4 кв. м), - за літ 1-7 (19,6 кв. м), - за літ 1-8 (11,8 кв. м); - за літ «Б» сарай (28,20 кв. м); за літ «В» гараж Ѕ частки (22,95 кв. м);
-правонаступнику ОСОБА_2 в натурі житлові приміщення площею 53,7 кв. м, а саме: - за літ 1-14 (14,1 кв. м), - за літ 1-15 (28,0 кв. м), - за літ 1-16 (11,6 кв. м); - за літ «В» гараж Ѕ частки (22,95 кв. м);
-решту приміщень другого поверху, а саме: - за літ 1-9 (7,2 кв. м), - за літ 1-11 (4,7 кв. м), - за літ 1-11 (4,7 кв. м), - за літ 1-12 (7,3 кв. м), - за літ 1-13 (15,1 кв. м) залишити у загальному користування сторін;
-вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову покликався на те, що на праві спільної часткової власності йому належить 5/6 частки житлового будинку, а 1/6 частка житлового будинку належала померлій сестрі ОСОБА_3 , від загальної площі 144 кв. м, що підтверджено витягами з реєстру прав власності від 18.02.2005р. та 17.03.2005р., договором дарування від 22.02.2005 року. Згідно з вказаного договору, до будинку належать надбудова, сарай зі шлаку, цегляний гараж, цегляна вбиральня, колодязь з бетонного кільця, огорожа з металевої сітки, металеві ворота, замощення з асфальтобетону. Відповідно до судового рішення позивач разом із померлою сестрою ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , є співвласниками по Ѕ частини другого поверху реконструйованого спірного будинку. Згідно з висновку судово інженерно-технічної експертизи від 18.11.2013 року запропоновано поділ будинку і надвірних будівель технічно можливо відповідно до ідеальних часток сторін та такий поділ покладено в основу позовних вимог. Житловий будинок має два ізольовані входи, кожен поверх будинку має окремі комунальні вигоди. Щодо частини позовних вимог про поділ допоміжних приміщень, то гараж просить поділити по Ѕ кожному, а сарай виділити позивачу, оскільки такий є неподільним та частка відповідача у ньому є незначна. Частку відповідача на першому поверсі 15,5 кв.м., що рівне 1/6 частці, залишити позивачу, а відповідачу натомість площу аналогічного розміру виділити на другому поверсі. Решту житлових приміщень будинку залишити у спільному користуванні сторін через їх неподільність. 01.10.2015 року спірний будинок прийнятий до експлуатації у цілому загальною площею 192,4 кв.м. У відповідності до ст. ст. 361, 364 ЦК України просив здійснити поділ житлового будинку та виділити його частку у натурі із майна, що є у спільній частковій власності.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі - відмовлено повністю.
Судовий збір у розмірі 704,80 грн., сплачений при подані заяви до суду, покладено на позивача ОСОБА_1 .
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував в повній мірі всіх обставин, що мають значення для справи, а також не було доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, крім того, висновки суду не повністю відповідають обставинам справи, наявне порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, та неправильне застосування норм матеріального права.
Стверджує, що відповідно до ч.1 ст.183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, таким чином, виділення йому із 5/6 часток (а це 120,0 кв.м) першого поверху з усіма приміщеннями в ньому загальною площею 93,0 кв.м, не порушує цільове призначення в цілому спірного будинку.
Також покликається на те, що відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом. А відповідно, його право власності на 5/6 частин майна, в т.ч. і на частину загальною площею 93,0 кв.м., що знаходиться на першому поверсі, ні законом, ні жодним судом не визнані недійсними, як і не відповідає дійсності твердження суду першої інстанції про те, що на першому поверсі тепер нібито є три самовільно добудовані приміщення, оскільки весь двоповерховий житловий будинок в цілому зданий в експлуатацію, підтвердженою його Декларацією про готовність об'єкту до експлуатації.
Безпідставним і незаконним вважає твердження суду про відсутність свідоцтва про право власності на нерухоме майно на окремі внутрішні приміщення будинку, зокрема, на першому поверсі. Адже, приміщення першого поверху спірного будинку за літ. 1-1, 1-2, 1-3 увійшли в загальну масу належним чином зданого в експлуатацію і зареєстрований у встановленому законом порядку загальної площі 144 кв.м будинку і які жодним судом не визнані недійсними.
Оскарженим рішенням про відмову в т.ч. у виділенні йому усіх приміщень першого поверху заг. пл.. 93,0 кв.м приватного двоповерхового будинку загальною площею 192,4 кв.м по АДРЕСА_1 , який складається з двох окремих ізольованих квартир з окремими входами з вулиці до них, з усіма окремими комунальними вигодами у кожній з них, окремими особистими розрахунковими рахунками для сплати за них, перша з яких, неподільна, знаходиться на першому поверсі цього будинку загальною площею кв. м, у якій він, зі своїми батьками проживав і проживає з 1959 р., а після смерті моєї матері в 2010 р., відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 6545547 від 18.02.2005р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6760752 від 17.03.2005р. володіє, користується та розпоряджається 5/6 ідеальними частками (а це 120,0кв.м загальної площі в натурі) від зареєстрованих у встановленому законом порядку 144,0 кв.м. будинку (а не окремих приміщень по поверхах), а друга - знаходиться на другому поверсі згаданого вище будинку загальною площею 99,4 кв.м., в якій проживала до смерті до 2013 р. його сестра ОСОБА_3 і якій належала 1/6 ідеальна частка будинку (тобто 144,0x1:6=24 кв.м.), після цього у якій незаконно на цілому поверсі проживає відповідач, де є і його частка майна. Суд, та відповідач своєю заявою про те, що він не є належним відповідачем у цій справі (абз.6 стор.6 ріш.), підставно і законно визнали відсутність другого належного співвласника у спірному майні.
Усім другим поверхом загальною площею 99,4 кв.м. після смерті своєї матері безпідставно і незаконно володіє і користується відповідач ОСОБА_2 , як такий, що належним чином не оформив право власності на свою спадщину і очевидно, як вбачається з його дій та вчинків, у нього немає намірів його оформляти, зволікаючи це до «кращих часів», щоб можливо у такий спосіб можна було б колись ним заволодіти усім будинком та господарськими спорудами.
Просить оскаржуване рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити та виділити йому в натурі житлові приміщення першого поверху площею 93,0 кв.м., а саме:за літ. 1-1 (9,9 кв. м); за літ. 1-2 (8,1 кв. м.); за літ 1-3 (4,6 кв. м); за літ 1-4 (8,8 кв. м); за літ.1-5 (10,8 кв. м); за літ. 1-6 (19,4 кв. м.); за літ 1-7 (19,6 кв. м); за літ 1-8 (11,8 кв. м).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_2 на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення знаступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що запропонований варіант поділу будинку містить самочинно збудовані приміщення під літерами 1-1, 1-2, 1-3, приміщення другого поверху, які у встановленому законом порядку в експлуатацію не прийняті та у власності сторін не перебувають, що встановлено судовими рішеннями, а відтак не можуть бути предметом при реальному поділі будинку шляхом виділу частки у натурі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 1 ст. 82 ЦПК України - що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Судом та матеріалами справи встановлено, що сторони є співвласниками спірного будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Як вбачається із матеріалів справи первинно свідоцтво про право власності на спірний будинок було видано ОСОБА_4 30.10.1965 року на підставі рішення Ленінського виконкому від 22.10.1965 року №492. На той час будинок складався із шести приміщень, загальною площею 74,9 кв.м., житлова площа 61,6 кв.м..
Після смерті ОСОБА_4 вказаний будинок, як такий що належав на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був розподілений з врахуванням, також, і спадкування такого після смерті ОСОБА_4 .. А саме Ѕ будинку була визначена за ОСОБА_5 як одним із подружжя. Інша 1/2 частина була розподілена між трьома спадкоємцями першої черги, а саме 1/6 - ОСОБА_5 , 1/6 - ОСОБА_1 (син спадкодавця, позивач по справі) та 1/6 - ОСОБА_3 (донька спадкодавця, мати відповідача по справі). Вказане вбачається із Свідоцтв про право на спадщину та про право власності 1982 та 1984 років.
15.06.1993 року за №155 Галицькою районною адміністрацією було видано розпорядження «Про затвердження висновків міжвідомчої комісії про добудови будинків», яким було вирішено: «затвердити висновки міжвідомчої комісії: - будинок АДРЕСА_2 частина якого належить на правах особистої власності гр. ОСОБА_6 , складається з чотирьох житлових кімнат пл. 10,8 кв.м., 19,4 кв.м., 19,6 кв.м., 11,8 кв.м., коридору пл. 7,5 кв.м., тамбура пл. 5,8 кв.м. У відповідності з висновком міжвідомчої комісії /пр.№1-3 §6 від 17.01.93р./ технічно можливо провести надбудову другого поверху, яка складається з трьох житлових кімнат пл. 10,8 кв.м., 14,4 кв.м., 19,6 кв.м., кухні пл. 7,7 кв.м., ванної пл. 2,8 кв.м., туалету пл. 1,5 кв.м., коридорів пл.. 8,0 кв.м., 7,2 кв.м. Після проведеної надбудови та відповідного перепланування будинок АДРЕСА_1 буде складатися з шести житлових кімнат пл. 10,8 кв.м., 14,4 кв.м., 19,6 кв.м., 10,8 кв.м., 19,6 кв.м., 14,4 кв.м., кухонь пл. 7,7 кв.м., 7,7 кв.м., ванн пл. 2,8 кв.м., 2,8 кв.м., туалетів пл. 1,5 кв.м., 1,5 кв.м., коридорів пл. 8,0 кв.м., 7,2 кв.м., 8,0 кв.м., 7,2 кв.м.» (т.1 а.с. 59).
Однак, вказане розпорядження фактично реалізовано не було. Будинок у новому стані в експлуатацію введений не був та свідоцтво про право власності на такий будинок не видавалось.
Станом на 20.06.1997 року у будинку було проведено ряд робіт з його реконструкції, які вплинули на його загальний вигляд, однак які узаконені не були та згаданому розпорядженню не відповідають.
Так, співвласниками було демонтовано приміщення 1-1 тамбур, 5,8 кв.м., а натомість влаштовано три приміщення 1-1 площею 9,9 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-2 площею 7,2 кв.м. (кухня), приміщення під літерою 1-3 площею 4,6 кв.м. (санвузол). Також за рахунок внутрішнього демонтажу кухонної плити збільшилась площа приміщення 1-4 з 7,5 до 8,8 кв.м. Також, частково було влаштовано частина приміщень другого поверху.
Вказані три приміщення першого поверху 1-1, 1-2, 1-3 влаштовані без будь-яких доказів законності влаштування таких, влаштування саме таких приміщень не передбачалось і у згаданому розпорядженні від 15.06.1993 року за №155 Галицької районної адміністрації.
В подальшому будинок (станом на 16.12.2004 року) ще видозмінився та на даний час складається із: приміщення першого поверху: приміщення під літерою 1-1 площею 9,9 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-2 площею 8,1 кв.м. (кухня), приміщення під літерою 1-3 площею 4,6 кв.м. (вбиральня поєднана з ванною); приміщення під літерою 1-4 площею 8,8 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-5 площею 10,8 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-6 площею 19,4 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-7 площею 19,6 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-8 площею 11,8 кв.м. (житлова кімната); приміщення другого поверху: приміщення під літерою 1-9 площею 7,2 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-10 площею 11,4 кв.м. (кухня), приміщення під літерою 1-11 площею 4,7 кв.м. (вбиральня поєднана з ванною), приміщення під літерою 1-12 площею 7,3 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-13 площею 15,1 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-14 площею 14,1 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-15 площею 28,0 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-16 площею 11,6 кв.м. (житлова кімната).(т.1 а.с.9-13)
Однак, приміщення 1-1, 1-2, 1-3, ані приміщення 2 поверху будинку у встановленому законом порядку в експлуатацію прийняті не були, свідоцтво про право власності на будинок з врахуванням таких не видавалось, тобто такі слід вважати як такі що самовільно влаштовані та об'єктами цивільних прав та обов'язків як частини житлового будинку виступати не можуть.
22.02.2005 року укладено договір дарування 4/6 частин будинку між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за яким мати відчужила позивачу належні їй 4/6 частини будинку.
Однак, у вказаному договорі, помилково, на підставі, помилково виданого витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.02.2005 року №6545547, було вказано про те, що житлова площа будинку на той час складалась з 89,6 кв.м., загальна ж з 144 кв.м.(т.1 а.с.7)
Фактично на той час ОСОБА_5 було передано Колінчаку І.І. 4/6 частини у будинку, який складався з приміщень 1-4 - 1-8. Решта приміщень будинку, який існував на той час, не могли вважатись об'єктами права власності співвласників будинку, зокрема, і ОСОБА_5 , а тому бути відчуженими за договором дарування не могли.
Відповідно до ОСОБА_1 , окрім належної йому частки 1/6 у будинку перейшло і 4/6 частки у будинку, який на той час складався з п'яти приміщень (право власності на який було визнано та зареєстровано у встановленому законом порядку, про що йшлося вище) та він став власником 5/6 частин будинку, який складався з приміщень першого поверху 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, площами відповідно 8,8 кв.м., 10,8 кв.м., 19,4 кв.м., 19,6 кв.м., 11,8 кв.м. Решта 1/6 частина, залишилась у власності - ОСОБА_7 І
Крім цього, помилкові дані про будинок містяться і в реєстрі прав власника на нерухоме майно в записі про право власності ОСОБА_3 на 1/6 частину вказаного будинку.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 10.11.2008 року у справі №22ц-1875/08 було визнано право власності по Ѕ ідеальній частині за кожним на новозбудований другий поверх спірного будинку за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який на той час складався та складається із приміщення під літерою 1-9 площею 7,2 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-10 площею 11,4 кв.м. (кухня), приміщення під літерою 1-11 площею 4,7 кв.м. (вбиральня поєднана з ванною), приміщення під літерою 1-12 площею 7,3 кв.м. (коридор), приміщення під літерою 1-13 площею 15,1 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-14 площею 14,1 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-15 площею 28,0 кв.м. (житлова кімната), приміщення під літерою 1-16 площею 11,6 кв.м. (житлова кімната), загальною площею 99,4 кв.м. (т.1 а.с.85-86).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 - померла, правонаступником усіх прав та обов'язків ОСОБА_3 визнано ОСОБА_2 , як такого, що фактично прийняв спадщину.
За встановлених обставин поділу в натурі підлягає будинок, що складається із: приміщень першого поверху 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, площами відповідно 8,8 кв.м., 10,8 кв.м., 19,4 кв.м., 19,6 кв.м., 11,8 кв.м. в частках ОСОБА_1 - 5/6 частин та ОСОБА_2 - 1/6 частина та приміщень другого поверху 1-9, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 1-16, площами відповідно 7,2 кв.м., 11,4 кв.м., 4,7 кв.м., 7,3 кв.м., 15,1 кв.м., 14,1 кв.м., 28,0 кв.м., 11,6 кв.м. (в частках Ѕ - ОСОБА_1 та Ѕ ОСОБА_2 ).
Однак позивачем заявлено вимоги про поділ неіснуючого будинку, загальною площею 144 кв.м., який поділеним бути не може. При цьому у варіант розподілу, що запропонований позивачем, останній просить включити самовільно влаштовані вищезгадані приміщення першого поверху, що теж, із врахуванням вимог закону, виключається.
Відповідно до варіанту розподілу будинку, згідно висновку судової експертизи від 18.11.2013 року №4050/4051, - експертом при визначення порядку користування будинком теж враховані приміщення, які у власності сторін не перебувають, а тому такий варіант братись до уваги не може.(т.1 а.с.17-23)
Зважаючи на наведене, а саме те, що поділ будинку між сторонами (співвласниками будинку) за варіантом запропонованим позивачем, а також за висновком експертизи, який теж враховує приміщення, що не належать сторонам та відповідно враховуватись при вирішенні позову не можуть, колегія суддів вважає вірним висновок суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій), а відтак правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Зазначене дає підстави для висновку про неможливість поділу об'єкта нерухомого майна, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази прийняття житлового будинку в експлуатацію після проведення у ньому реконструкції та переобладнання та оформлення права власності на житловий будинок, з урахуванням проведених у ньому перебудов станом на грудень 2004 року.
Вказані обставини також встановлені і підтверджуються Постановою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2018р., яка залишена без змін Постановою ВС від 24 липня 2019р. у справі № 464/1089/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення ідеальних часток будинку, визначення порядку користування будинком, припинення права на частку нерухомого майна (т.1 а.с. 118-123, 186-195)
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, встановивши, що спірні приміщення під літ 1-1, 1-2, 1-3 першого поверху та приміщення другого поверху, які у встановленому законом порядку в експлуатацію не прийняті та у власності сторін не перебувають, а відтак не можуть бути поділені між співвласниками відповідно до їх ідеальних часток, оскільки не входять до кола останніх, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Покликання апелянта на Декларацію про готовність об'єкт до експлуатації(т.1 а.с.132-135) та Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 лютого 2005 року(т.1 а.с.4), як на обставину, що підтверджує оформлення права власності на житловий будинок з урахуванням проведених в ньому переобладнань та добудов є неспроможними з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів прийняття будинку в експлуатацію з урахуванням проведених у ньому перепланувань та змін.
Інші доводи, наведені у апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки такі не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
відповідно до ч.6 ст. 259 ЦПК України, складання повного тексту постанови відкласти на 10 днів з дня закінчення розгляду справи, оголосивши її вступну і резолютивну частини.
Керуючись ст.374 ч.1 п.1, 375, 383,384, 389- 391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2019 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повнийтекст постанови складено 06 березня 2020року.
Головуючий Ванівський О.М.
Судді Курій Н.М.
Мельничук О.Я.