Справа № 440/1169/19 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.
Провадження № 22-ц/811/4245/19 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
05 березня 2020 року м.Львів
Справа № 440/1169/19
Провадження № 22-ц/811/4245/19
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Буського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Буськ 4 листопада 2019 року у складі судді Кос І.Б.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні криницею та зобов'язання до вчинення дій,-
встановив:
2 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з цим позовом. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що прийнявши спадщину після смерті матері - ОСОБА_3 став власником спадкового майна, а саме: житлового будинку на АДРЕСА_1 із господарськими спорудами на 0,23 га землі, де він є землекористувачем. Згідно технічного паспорта на цей житловий будинок довжина воріт і хвіртки становить 4,6 м, а на даний час - 3,6 м. Зазначає, що згідно державного акту на право приватної власності на землю Серії ЛВ №6079 від 13 грудня 1999 року, ширина від загальної дороги суміжної земельної ділянки відповідача становить 13,6 м, а на даний час - 14,6 м. Вважає, що вказаний державний акт на землю є незаконний, виготовлений на підставі підробленого акту узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 з його (позивача) матір'ю, підпис якої був підроблений, що підтверджується висновком судового експерта ОСОБА_5 від 25 квітня 2013 року. Вказує, що у 2006 році ОСОБА_4 продала своє домоволодіння з господарськими спорудами відповідачу. Посилається на те, що у 2013 році несподівано з'явився договір дарування земельної ділянки ОСОБА_4 , датований 2006 роком. З приводу його підробки Буським ВП Кам'янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області ведеться кримінальне провадження. Зазначає, що 24 лютого 2014 року Прокуратурою Львівської області повідомлено про те, що перевіркою встановлено по факту узгодження меж земельної ділянки відповідача, що висновки Інспекції суперечать даним, здобутим в межах вищевказаного провадження, а прокуратурою області підготовлено в Інспекцію подання з вимогою про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб, вжиття заходів до усунення виявлених порушень чинного законодавства та проведення додаткової перевірки. 3 червня 2018 року ним (позивачем) виявлено, що ОСОБА_2 та її співмешканець ОСОБА_6 самовільно зайняли 1 метр землі по всій ширині земельної ділянки, що перебуває у їхньому земельномукористуванні, чим незаконно привласнили частину його землі, вийшовши за межі плану зовнішніх меж державного акту ОСОБА_2 . Стверджує, що відповідач незаконно привласнила собі спільну криницю на два домогосподарства, яку викопав дід позивача - ОСОБА_7 , а межа між цими домогосподарствами проходила рівно по середині криниці. Вказує, що ОСОБА_2 самовільно перенесла сітку, через що спірна криниця зараз знаходиться на її території, чим створила йому (позивачу) перешкоди у доступі до води, загородивши сіткою прохід до спільної криниці. Крім того, відповідач без його ( ОСОБА_1 ) дозволу, як співвласника спільної криниці, обладнала її електромотором з метою підкачки собі води, чим протиправно створила небезпечні умови ураження електричним струмом позивача. Вважає протиправними дії відповідача щодо привласнення нею спільної на два домогосподарства криниці, що створює позивачу перешкоди в доступі до криниці (води), чим грубо порушено його права як власника сусіднього домогосподарства. Просить позов задовольнити.
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 4 листопада 2019 року відмовлено в задоволенні позову.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви.Вказує, що у придбаних відповідачем у 2006 році об'єктів нерухомого майна - спірна криниця відсутня. Стверджує, що криницею користувались позивач і його матір ОСОБА_3 . Стверджує, що відповідач незаконно привласнила вказану криницю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з такого.
Встановлено, що ОСОБА_3 була власником житлового будинку на АДРЕСА_1 .
З довідки № 585 від 13 червня 2012 року Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області вбачається, що ОСОБА_3 користується земельною ділянкою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка знаходиться за згаданою адресою.
Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 (мати позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17 жовтня 2018 року позивач прийняв спадщину після смерті матері.
Відповідач є власником земельної ділянки площею 0,2171 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель в селі Йосипівка Буського району Львівської області, що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування від 23 травня 2006 року.
Встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 та земельна ділянка, що перебувала у користуванні ОСОБА_3 , знаходяться по сусідству та є суміжними.
Спірна криниця знаходиться у межах земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Із технічного паспорта та характеристики будинку АДРЕСА_1 не вбачається, що до цього будинку належить криниця чи її частина.
Згідно із ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 321 ЦК цього Кодексу передбачено, що право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ст. 15 цього Кодексу, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно із ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Встановлено, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що знаходиться на АДРЕСА_1 , якою користувалась ОСОБА_3 , нікому у власність не передавалась, у власності громадян чи юридичних осіб не перебуває, а тому в силу вимог закону належить на праві власності територіальній громаді села Йосипівка Буського району Львівської області.
Позов стосується користування спірною криницею, яку позивач вважає спільною, а відповідач - її власною. Позивач вважає підробленими зі сторони відповідача правовстановлюючих документів на належну їй земельну ділянку, посилаючись на незавершені кримінальні провадження та судові спори, рішення у яких не ухвалені.
Наведені позивачем доводи щодо нечинності правовстановлюючих документів відповідача на її приватну земельну ділянку грунтуються на припущеннях і жодними доказами не стверджені.
Договір дарування земельної ділянки відповідачу позивачем оспорено не було, а посилання на наявні кримінальні провадження чи окремі документи в ньому не свідчать про недійсність такого договору дарування.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Однак, жодних доказів цьому позивачем до суду не надано.
Встановлено, що спірна криниця знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності відповідача, що не заперечується сторонами по справі, які лише оспорюють обставини щодо перенесення меж між суміжними земельними ділянками відповідачем.
Також позивачем не доведено своїх прав на суміжну земельну ділянку, яка на праві власності, оренди чи іншого речового права спадкодавцю позивача не належала, а лише перебувала у фактичному користуванні його матері, що підтверджується довідкою Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області №585 від 13 червня 2012 року.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Стаття 1268 ЦК України регулює виникнення права на нерухоме майно без дотримання вимоги державної реєстрації, проте до спірних правовідносин не застосовується, оскільки в силу закону таке майнове право не можна вважати правом власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Рішення Буського районного суду Львівської області від 4 листопада 2019 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено і підписано 5 березня 2020 року.
Головуючий
Судді