Справа № 308/7706/18 Головуючий у 1 інстанції: Придачук О.А.
Провадження № 22-ц/811/2675/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 80
03 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Закарпатської області в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 червня 2019 року в складі судді Придачук О.А. у справі за заявою ОСОБА_2 до Апеляційного суду Закарпатської області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір, про поновлення на роботі та моральної шкоди,-
встановила:
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою до відповідача Апеляційного суду Закарпатської області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір, про поновлення на роботі та моральної шкоди.
Вимоги обгрунтовувала тим, що судове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатського області від 11 грудня 2017 року по справі №308/4431/17 за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Закарпатської області про скасуванням наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, не зважаючи на негайне виконання, що передбачено положеннями п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України та ч. 5 ст. 235 КЗпП України, в частині поновлення її на роботі, відповідач на час звернення з позовною заявою до суду не виконав, тому вимушений прогул триває.
З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути з Апеляційного суду Закарпатської області середній заробіток за час затримки виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року по справі №308/4431/17 в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі в Апеляційному суді Закарпатської області на посаді додаткового помічника судді, в якому було допущено негайне виконання, тобто з моменту його проголошення 12 грудня 2017 року по день ухвалення рішення з врахування розміру середньоденного грошового забезпечення, компенсацію за неотримані виплати грошових коштів матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення матеріально-побутових питань за 2017-2018 роки у розмірі 52 310,20 грн. та моральну шкоду в суму 35 000,00 гривень.
Оскаржуваним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 червня 2019 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 09 вересня 2019 року, збільшений позов ОСОБА_2 до Апеляційного суду Закарпатської області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір, про поновлення на роботі та моральної шкоди - задоволено.
Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року по справі №308/4431/17 про поновлення на роботі за період з 12 грудня 2017 року по 11 квітня 2019 року включно у розмірі 232471,45 грн., з відрахуванням обов'язкових платежів та податків.
Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2 компенсацію за неотримані виплати грошових коштів матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення матеріально-побутових питань за 2017-2018 роки у розмірі 52310,20 грн., з відрахуванням обов'язкових платежів та податків.
Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 35 000,00 грн.
Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь держави 3197,82 грн. судового збору.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_2 середнього заробітку в межах за один місяць.
Рішення суду оскаржив відповідач Апеляційний суд Закарпатської області в особі голови ліквідаційної комісії Боклах Г.І., зазначає, що рішення підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.
Стверджує, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір середньоденного грошового забезпечення в розмірі 696,00 грн. з відповідним підвищенням на коефіцієнт посадового окладу.
Зазначає, що для вирішення питання наявності підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст 236 КЗпП України суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Звертає увагу, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 грудня 2017 року, яким позивачку поновлено на роботі, встановлено, що її середньоденне грошове забезпечення (заробітна плата) складає 394 грн. 10 коп.
Покликаючись на те, що період вимушеного прогулу у зв'язку з затриманням виконання рішення суду про поновлення позивача складає 333 робочі дні, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 12.12.2017 по 11.04.2019 включно складає 131 235 грн. 30 коп.
Також, Апеляційний суд Закарпатської області не погоджується з рішенням суду про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за неотримані виплати грошових коштів матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення за 2017-2018 роки в розмірі 52310,20 грн., оскільки проведення інших виплат (компенсаційних та одноразових, що передбачені локальними правовими актами) за час затримки виконання судового рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, статтею 23 КЗпП України, не передбачено.
Покликається на те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, у розмірі що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби надається керівником апарату у межах затвердженого фонду оплати праці, відтак така матеріальна допомога є заохочувальною виплатою та надається за рішенням керівника у випадку наявності на вказані цілі коштів, і є правом керівника, а не обов'язком.
Звертає увагу на те, що вимогу про стягнення моральної шкоди позивачка обгрунтовує тривалим невиконанням відповідачем судового рішення в частині поновлення на роботі та неможливістю у зв'язку з відсутністю роботи надавати матеріальну допомогу дитині, приниженням її гідності перед колегами, покликаючись на ст 237-1 КЗпП України, однак незаконне звільнення позивача з роботи не є предметом позову.
При цьому, рішення про поновлення не виконувалося через його незрозумілість, з приводу чого подавались заяви про роз'яснення рішення.
На думку апелянта, стягнення з роботодавця сум компенсації за затримку виконання рішення про поновлення на роботі є штрафною санкцією, а згідно рішення суду про поновлення на роботі моральна шкода вже стягувалася.
Звертаючись до позиції Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14 та від 20 лютого 2018 року у справі № 818/1394/17 зазначає, що суд першої інстанції не обгрунтував задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачкою не надано суду жодних доказів, які підтверджують завдання їй такої.
Просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року по справі № 308/4431/17 про поновлення на роботі за період з 12 грудня 2017 року по 11 квітня 2019 року включно у розмірі 131235,30 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів та податків. Стягнути Апеляційного суду Закарпатської області на користь держави 1312,35 грн. судового збору.
26.12.2019 на адресу апеляційного суду надійшов відзив позивачки ОСОБА_2 на апеляційну скаргу. Покликаючись на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати стверджує, що позиція апелянта щодо неправильного визначення середньоденного грошового забезпечення не відповідає законодавству. Звертаючи увагу на практику Європейського суду з прав людини та норми КЗпП України щодо рівності трудових прав громадян України та заборони будь якої дискримінації, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 червня 2019 року без змін.
Учасники справи позивач ОСОБА_2 та представник відповідача Апеляційного суду Закарпатської області в судове засідання не прибули, позивач подала заяву про розгляд справи у її відсутність, а представник відповідача подала заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю прибути у судове засідання, оскільки відсутні кошти для оплати відрядження представнику.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог місцевий суд виходив із безаперечного висновку про затримку з вини відповідача виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року в частині поновлення позивачки на роботі, що підтверджується тим, що в період 12 грудня 2017 року по 11 квітня 2019 року включно, боржник не вчинив відповідних дій для поновлення позивача на роботі, що є часом затримки виконання рішення, і лише 12 квітня 2019 року було видано наказ № 6.3.1-13 від 12.04.2019 року, яким ОСОБА_2 поновлено на попередній посаді в Апеляційному суді Закарпатської області.
Суд зазначив, що ст. 236 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця у виді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника, з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, при цьому, врахувавши збільшення посадового окладу, що не оспорювалося відповідачем, суд погодився з наданим розрахунком позивача, як щодо посадового окладу, так і щодо надбавки до посадового окладу за вислугу років, врахувавши при цьому положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Таки чином, виходячи з того, що час вимушеного прогулу позивачки складає 333 дні, розрахувавши середньоденне грошове забезпечення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду за період з 12 грудня 2017 року по 11 квітня 2019 року складає суму 232 471,45 грн., з якої підлягають відрахуванню кошти до державних цільових фондів.
Щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, суд зазначив, що згідно із ч. 4 Умов оплати праці працівників патронатних служб в державних органах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15, працівникам патронатної служби виплачується матеріальна допомога для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби, такі матеріальні допомоги надавалися усім працівникам апарату суду у 2017-2018 роках у розмірі середньомісячної заробітної плати, відтак суд дійшов висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення матеріально-побутових питань підлягає виплаті у розмірі 52310,20 грн.
Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначив, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності, відтак з урахуванням ступеня вини відповідача, врахував характер та тривалість страждань, вимушених змін у життєвих зв'язках і стосунках позивача, докладанні значних зусиль для організації свого життя та життя своєї сім'ї і малолітньої дитини з інвалідністю, прийшов висновку про задоволення позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 35000,00 грн.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить з такого.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року по справі №308/4431/17, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до Апеляційного суду Закарпатської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволені частково.
Визнано неправомірними дії керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області Боклах Г.І. щодо звільнення ОСОБА_2 з посади додаткового помічника судді.
Скасовано наказ керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області Боклах Г.І. №6.3.1-72 від 01.03.2017 року «Про звільнення ОСОБА_2 », як незаконний та протиправний; поновлено ОСОБА_2 на посаді додаткового помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області з 02 березня 2017 року.
Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2017 року по 11 грудня 2017 року в розмірі 76455,40 гривень.
Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду в сумі 35000, 00 гривень.
Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 5100,00 гривень.
Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області в дохід держави судовий збір у розмірі 2 240,00 гривень.
В решті позовних вимог відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць (а.с. 9-12, 120-129).
Звертаючись із позовними вимогами у даній справі позивачка ОСОБА_2 свої доводи фактично зводила до того, що невиконанням відповідачем зазначеного вище рішення порушено її права, що дає підстави для стягнення на її користь грошових коштів у відповідному розмірі та моральної шкоди, які обґрунтовує нормами законодавства, яке регулює спірні правовідносини та стражданнями, які їй заподіяні.
Згідно даних інформації про юридичну особу відповідач Апеляційний суд Закарпатської області перебуває у стані припинення (а.с. 145).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач Апеляційний суд Закарпатської області в особі голови ліквідаційної комісії Боклах Г.І. надавав письмові пояснення, з яких вбачається незгода відповідача з розрахованим позивачкою розміром середньоденного грошового забезпечення у сумі 696 грн., вимогою про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, звертав увагу щодо способу виконання рішення та стягнення коштів з Апеляційного суду Закарпатської області. Подав наказ про поновлення на роботі ОСОБА_2 (а.с. 134-138).
Натомість, оскаржуючи рішення суду у даній справі в апеляційному порядку сторона відповідача частково визнає позовні вимоги та обставини у справі, зокрема, погоджується із встановленою судом тривалістю вимушеного прогулу позивачки, частковою підставністю вимог про відповідальність Апеляційного суду Закарпатської області за затримку виконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі, шляхом стягнення з нього середнього заробітку за час затримки, при цьому заперечує вимоги позивачки, відтак і висновки суду першої інстанції, щодо моральної шкоди та компенсації за неотримані виплати грошових коштів матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення матеріально-побутових питань.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При розгляді цивільної справи № 308/4431/17 за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Закарпатської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, судами різних інстанцій встановлено, що 01 березня 2017 року керівником апарату Апеляційного суду Закарпатської області видано наказ № 6.3.1-72 від 01.03.2017, яким ОСОБА_2 звільнено з посади помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_3 з 01.03.2017, у зв'язку з закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Також було встановлено, що на час розгляду справи позивачка ОСОБА_2 була одинокою матір'ю та самостійно виховувала дитину віком до трьох років з інвалідністю.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, суди виходили з того, що доводи позивачки щодо порушення її трудових прав у зв'язку із звільненням є доведеними, оскільки за умови наявності подання судді на призначення додатковим помічником судді, підстав для її звільнення не було.
Згідно із частинами першою, п'ятою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків (пункт 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").
Аналіз зазначених правових норм та роз'яснень, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття "затримка" як "зволікання", затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі № 6-435цс15.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Як беззаперечно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи наказ про поновлення на роботі ОСОБА_2 на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарптської області, виданий Головою ліквідаційної комісії Апеляційного суду Закарпатської області 12.04.2019, підставою також зазначено подання судді Бисаги Т.Ю. від 27.02.2017. Пунктом 4 цього наказу ОСОБА_2 поновлено з 12.04.2019 на посаді додаткового помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області (а.с. 138).
ОСОБА_2 ознайомлена з наказом та отримала копію такого 12.04.2019.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком місцевого суду про те, що з 12 грудня 2017 року по 11 квітня 2019 року включно, боржник не вчинив відповідних дій для поновлення позивача на роботі, що є часом затримки виконання рішення, і лише 12 квітня 2019 року було видано наказ № 6.3.1-13 від 12.04.2019 року, яким ОСОБА_2 поновлено на попередній посаді в Апеляційному суді Закарпатської області, що свідчить про затримку з вини відповідача виконання судового рішення у розумінні ст. 236 КЗпП України, яка передбачає відповідальність, передбачену цією нормою.
Крім цього, дійсно положення даної статті не містять застережень чи виключень стосовно відповідальності власника або уповноваженого ним органу за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, зокрема, якщо працівник не вчинив додаткові дії щодо пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі та встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Як вже зазначалось, час вимушеного прогулу позивачки становить з 12 грудня 2017 року по 11 квітня 2019 року включно та складає 333 дні (загальне число робочих днів за цей період), у 2017 році - 13 днів (відповідно до листа Мінсоцполітики від 05.08.2016 р. №11535/0/14-16/13), у 2018 році - 250 днів (лист Мінсоцполітики №224/0/103-17/214 від 19.10.2017 р.), у 2019 році - 70 днів (додаток до листа Мінсоцполітики від 08.08.2018 р. №78/0/206-18).
Обгрунтовуючи позовні вимоги та наводячи розрахунок середнього заробітку, який підлягає стягненню, позивачка ОСОБА_2 посилалася на те, що за час її вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою негайного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, мало місце підвищення розміру посадового окладу працівника патронатної служби у системі правосуддя та надбавки до посадового окладу за вислугу років у державних органах (а.с. 143).
Зазначені обставини в силу ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, оскільки визнаються сторонами у справі.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).
Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 14.09.2016 року у справі № 523/18850/14-ц.
Згідно із абзацом 1 п. 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок i посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так i в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Відповідно до Додатку 6 до Умов оплати праці працівників патронатних служб в державних органах (в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році» від 25 січня 2018 року №24 та 6 лютого 2019 р. №102) з 1 січня 2018 року розмір посадового окладу працівника патронатної служби у системі правосуддя: а саме помічника судді апеляційного суду складає 9 600,00 грн., а з 1 січня 2019 року - 10 114,00 грн.
Відповідно до ч. 4 Умов оплати праці працівників патронатних служб в державних органах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 працівникам патронатної служби виплачується надбавка у відсотках до посадового окладу за вислугу років у державних органах у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків посадового окладу.
Згідно запису в трудовій книжці ОСОБА_2 перебуває на посаді з 01 жовтня 2012 року, тому починаючи з 1 жовтня 2017 року у позивача вислуга років у державних органах - понад 5 років, що дає їй право на виплату надбавки до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу, що дорівнює коефіцієнту коригування - 0,11538 (10% від 7 579,00 грн./20дн.=37,90 грн./492,64 грн.?1,5) (а.с. 7).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що коефіцієнт підвищення середньоденного грошового забезпечення з травня 2017 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року №358 складає 1,25% (7 579,00 грн./6 063,00 грн.), що відповідає сумі у розмірі 492,64 грн. (394,10 грн.?1,25) та відповідно середньоденне грошове забезпечення з урахуванням коефіцієнту коригування надбавки до посадового окладу складає 549,48 грн. (492,64+(492,64?0,11538)).
З 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року коефіцієнт коригування склав 1,26666% (9 600,00 грн./7 579,00 грн.), що відповідає середньоденному грошовому забезпеченню в сумі 696,00 грн. (549,48?1,26665), а з 01 січня 2019 року по 11 квітня 2019 року відповідно склав 1,05354% (10 114,00 грн./9 600,00 грн.), що відповідає середньоденному грошовому забезпеченню в сумі 733,26 грн. (696,00?1,0535).
Враховуючи наведене, розмір середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду за період з 12 грудня 2017 року по 11 квітня 2019 року становить 232 471,45 грн. (з 12 грудня по 31 грудня 2017 року складає - 7 143,25 грн. (549,48 грн.?13 днів)); з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 174 000,00 грн. (696,00 грн.?250 днів) та з 01 січня 2019 року по 11 квітня 2019 року - 51 328,20 грн. (733,26 грн.?70 днів), з відповідним відрахуванням коштів до державних цільових фондів.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що наведений позивачем розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.12.2017 до 11.04.2019 з урахуванням підвищення посадового окладу та надбавки до посадового окладу відповідає приписам ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, а доводи сторони відповідача в цій частині є безпідставними та на висновки суду не впливають.
Що стосується виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, то за частиною 4 Умов оплати праці працівників патронатних служб в державних органах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15, працівникам патронатної служби виплачується матеріальна допомога для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника патронатної служби.
Заперечуючи позовні вимоги в цій частині представник відповідача підтвердила, що такі матеріальні допомоги надавалися усім працівникам апарату суду в 2017-2018 роках у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань підлягає виплаті у розмірі середньомісячної заробітної плати кожна за 2017 та 2018 роки, загальним розміром 52 310,20 грн. (матеріальна допомога на оздоровлення і вирішення матеріально-побутових питань у 2017 році у розмірі 23 078,20 грн. (11 539,10 грн.+11 539,10 грн.), та матеріальна допомога на оздоровлення і вирішення матеріально-побутових питань у 2018 році - 29 232,00 грн. (14 616,00 грн. + 14 616,00 грн.).
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
Наведене спростовує доводи відповідача, в контексті відсутності, на його думку, підстав для стягнення моральної шкоди, про те, що незаконне звільнення позивача з роботи не є предметом даного позову, а рішення про поновлення не виконувалося через його незрозумілість.
Таким чином, вирішуючи спір, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позивачкою доведено факт заподіяння їй неправомірними діями відповідача моральної шкоди, яка полягає у затримці з вини відповідача виконання судового рішення про поновлення позивачки на роботі.
Порушення законних прав позивачки, полягає у відсутності роботи, а відтак і доходів, підтверджує, з врахуванням її сімейного становища, факт моральних страждань та додаткових зусиль для організації свого життя.
Як роз'яснено у пункті 9 заначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Таким чином, вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди та її розміру, суд першої інстанції правильно виходив з характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, вини відповідача, обґрунтовано врахувавши характер та тривалість страждань, вимушених змін у життєвих зв'язках і стосунках позивачки, докладанні значних зусиль для організації свого життя та життя своєї сім'ї і малолітньої дитини з інвалідністю, дійшов висновку про задоволення позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 35000,00 грн., який на переконання колегії суддів, відповідає обставинам справи, є розумним і справедливим, а також тією сатисфакцією, яка хоч у певній мірі компенсує позивачці душевний біль, спокій, у зв'язку з порушенням її прав.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, підстави для вирішення питання судових витрат чи їх перерозподілу, відповідно до ст. 141 ЦПК України, відсутні.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Апеляційного суду Закарпатської області в особі голови ліквідаційної комісії Боклах Галини Іванівни - залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 червня 2019 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 09 вересня 2019 року,залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 03 березня 2020 року
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк