Справа № 458/1017/18 Головуючий у 1 інстанції: Кріль Л.М.
Провадження № 22-ц/811/4005/19 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М.
Категорія: 48
06 березня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - Курій Н.М.,
суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я.,
розглянувши в м. Львові в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року, постановлене в складі головуючого - судді Кріль Л.М.,
05 вересня 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Турківського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, посилаючись на те, що 05.04.2018 року у м. Турці по вул. Молодіжній, 1 Львівської області відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ - 2107», д.н.з. НОМЕР_1 , при зміні напряму руху, не переконавшись у безпечності руху, скоїв зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався у попутному напрямку під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого автомобілі отримали зовнішні технічні пошкодження, а його автомобіль - ще і скриті дефекти.
Постановою Турківського районного суду Львівської області від 10.05.2018 року відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Страхова компанія позивача сплатила йому 6000,00 грн., що покрило лише 50% понесених витрат на ремонт автомобіля після ДТП, а 500,00 грн. франшизи відповідач йому не сплатив.
Відповідач до позивача не звертається і вирішити питання про відшкодування заподіяної шкоди не намагається і не планує, а тому повинен відшкодувати йому ще і моральну шкоду, яку він разом із упущеною вигодою через ушкодження автомобіля оцінив у 5000 грн. Позивач працює зубним техніком Турківської КЦРЛ і тривала відсутність його автомобіля через ремонт після ДТП створила йому додаткові незручності та складності, що і складає упущену вигоду.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 11500 грн. відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , в рахунок відшкодування матеріальних збитків (розмір франшизи) 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 сплачений судовий збір у розмірі 1409,60 грн.
У решті заявлених вимог відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що позивачем не зазначено доказів, з яких він виходив, визначаючи розмір заподіяної йому моральної шкоди, в позовній заяві взагалі відсутнє обґрунтування та посилання на розрахунок її розміру. Зазначає, що судом не встановлено жодних доказів душевних страждань позивача, як і не встановлено самого факту позбавлення можливості користування транспортним засобом та тривалості такого, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя. Звертає увагу на те, що згідно з позовною заявою, вимога про стягнення 5000 грн. охоплює моральну та матеріальну шкоду у вигляді упущеної вигоди. Посилається також на неправильність визначення судом розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, з огляду на часткове задоволення позовних вимог.
Просить скасувати рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року в частині стягнення з відповідача моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
05 лютого 2020 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення судом першої інстанції розміру моральної шкоди, вважає, що судом ухвалено рішення виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості. Посилається на те, що твердження апелянта про неправильність розподілу судових витрат не ґрунтується на вимогах закону. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, справу призначено для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 05.04.2018 року о 10 год. 30 хв. у м.Турка по вул.Молодіжній, 1 Львівської області відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2107», д.н.з. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, не переконавшись у безпечності руху, скоїв зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався у попутньому напрямку під керуванням позивача ОСОБА_3 , в результаті чого автомобілі отримали зовнішні технічні пошкодження, чим порушив вимоги п.10.1 ПДР України.
Постановою Турківського районного суду Львівської області від 10.05.2018 року відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу 20 (двадцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 340 (триста сорок) грн. Дана постанова набрала чинності та не була оскаржена.
Позивач ОСОБА_3 є власником автомобіля марки «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 24.01.2013 року.
У результаті вчинення відповідачем протиправних дій, згідно із схемою місця ДТП від 05.04.2018 року, отримав пошкодження автомобіль позивача ОСОБА_3 - «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_2 , а саме: деформовано праве крило, передня права дверка, тріснуте лобове скло, чим було заподіяно майнову шкоду позивачу.
Відповідач ОСОБА_1 уклав з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, що підтверджується полісом №АК/8100541 від 28.12.2017 року з строком дії з 29.12.2017 року по 28.12.2018 року.
25.06.2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» із заявою на виплату страхового відшкодування до справи №17420 про те, що сторонами досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування в сумі 7232,00 грн., з яких розмір матеріального збитку становить 6732,00 грн., за мінусом 500,00 грн. франшизи та просив здійснити відшкодування оціненої шкоди шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок.
Відповідно до розрахунку №17420/18Е суми страхового відшкодування від 07.07.2018 року вартість відновлювального ремонту становить 7232,00 грн., а ліміт відповідальності страховика становить 100000,00 грн.
11.07.2018 року за вищевказаною заявою позивача ПрАТ «СК «Євроінс Україна» перерахувала на його рахунок страхове відшкодування, зменшене на суму франшизи - 500,00 грн., в сумі 6732,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11032 від 11.07.2018 року.
Колегія суддів враховує те, що рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року оскаржене представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди, а відтак з урахуванням вимог ст. 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди та відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення упущеної вигоди не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції в цьому апеляційному провадженні.
Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу була завдана шкода, враховано тривалість позбавлення можливості користування транспортним засобом, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, вимушені зміни у життєвих стосунках позивача та взято до уваги принципи розумності, виваженості та справедливості.
При вирішенні питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції правильно послався на положення ст. 1167 та 23 ЦК та визначив обов'язок відповідача відповідати за завдану моральну шкоду, дійшов правильного висновку про наявність моральної шкоди.
Однак, колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
З матеріалів справи встановлено, що звертаючись до суду першої інстанції з позовом про відшкодування шкоди, позивачем зазначено, що він оцінює розмір моральної шкоди разом із упущеною вигодою у сумі 5000 грн., при цьому не розмежовуючи та необгрунтовуючи окремо розмір моральної шкоди.
Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування моральної шкоди з 5000 грн. до 2000 грн.
Суд вважає, що зазначений розмір моральної шкоди є справедливим та достатнім з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань позивача, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, зокрема, характеру правовідносин, виваженості, розумності і справедливості.
Відповідно до підпунктів «б» і «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції зазначає новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3 частково, стягнув з ОСОБА_1 в його в рахунок відшкодування матеріальних збитків (розмір франшизи) 500,00 грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1409,60 грн.
Колегія суддів приймає до уваги доводи скаржника щодо неправильності визначення судом розміру судового збору, який необхідно стягнути з відповідача, з огляду на часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди у розмірі 11500 грн., з яких 5000 грн. становить розмір моральної шкоди та упущеної вигоди. При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. (арк.. спр. 1) та на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, з огляду на наявність двох самостійних вимог немайнового та майнового характеру, доплачено судовий збір у розмірі 704, 80 грн. (арк. спр. 29)
Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальних збитків (розмір франшизи) 500,00 грн., а відтак, з урахуванням вимог щодо пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову з відповідача належить стягнути на користь позивача 54 грн. 19 коп. судового збору сплаченого позивачем за вимогою майнового характеру.
Крім цього, апеляційний суд, задовольняючи частково апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , змінив рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року та стягнув на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн.
Беручи до уваги вищенаведене, з ОСОБА_1 за вирішення спору в суді першої інстанції необхідно було б стягнути на користь ОСОБА_3 281 грн. 92 коп. Розрахунок судового збору: 2000 (задоволена частина позову) х 100 : 5000 грн. (сума, яку просив стягнути позивач) = 40 %), що становить 281 грн. 92 коп. від суми судового збору, який сплачений позивачем за вимогою немайнового характеру.
До суду апеляційної інстанції за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 заплатив судовий збір в сумі 1057 грн. 20 коп. Апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, що становить 60 % від суми позову за вимогою про відшкодування моральної шкоди, а тому сума судового збору, який належало б стягнути з позивача на користь відповідача за апеляційний розгляд справи, становить 634 грн. 32 коп. (60 % від 1057, 20 грн.).
Отже, всього з позивача на користь відповідача належить стягнути 298,21 грн.: 634,32 - (54,19 грн.+281,92) = 298 грн. 21 коп.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Ураховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в цій справі, призначеній до розгляду на 25.02.2020 року, є дата складення повного судового рішення - 06.03.2020 року.
Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , відшкодування моральної шкоди, у розмірі 2000 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 судовий збір у розмірі 298 грн. 21 коп.
В решті рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 березня 2020 року.
Головуючий Курій Н.М.
Судді: Ванівський О.М.
Мельничук О.Я.