Справа № 128/1675/17
Провадження № 22-ц/801/559/2020
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
03 березня 2020 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю.Б.,
суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,
з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Бондаренко О.І. у м. Вінниця,
у справі № 128/1675/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельним сервітутом,
встановив:
В червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельним сервітутом. Просив усунути перешкоди в користуванні земельним сервітутом встановленим договором від 28.08.2001, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 здійснити розчищення належної їй земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,2109 га, яка розташована по АДРЕСА_1 . Дана земельна ділянка межує з земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на 2001 рік належала ОСОБА_5 .
Між позивачем та ОСОБА_5 28.08.2001 було укладено договір про встановлення земельного сервітуту, згідно якого власник земельної ділянки, який проживає по АДРЕСА_1 , встановлює сервітут на власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки, який проживає по АДРЕСА_2 , на прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку власника землі до дороги загального користування.
Вказаний договір укладено на 20 років і на даний час дія його у встановленому законом порядку не припинена (термін дії договору закінчується у 2021 році).
В подальшому, в 2007 році, змінився власник земельної ділянки, обтяженої сервітутом. Ним, на підставі договору дарування, стала відповідач - ОСОБА_4 , в зв'язку з чим, 19.07.2010 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001, яку зареєстровано у Вінницькій регіональній філії Центру ДЗК 13.10.2010 року.
Відповідно до п. 2 вказаної додаткової угоди, земельний сервітут встановлюється в інтересах позивача, як власника суміжної земельної ділянки площею 0,1101 га, на право проходу та проїзду транспортними засобами згідно схеми на встановлення земельного сервітуту, складеної до договору на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001, довжиною 95,56 м, шириною 1.5 м та загальною площею 0,0236 га.
Разом з тим, умови Договору на встановлення земельного сервітуту від 15.08.2001 року залишились незмінними (п. 5 Угоди).
Відповідно до п. 6 Договору власник земельної ділянки зобов'язаний виконувати в повному обсязі всі умови Договору.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 101 Земельного кодексу України, дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
Однак відповідач незважаючи на вищевказану норму та надане нею погодження на користування її земельною ділянкою не виконує умов Договору, яким встановлений земельний сервітут та чинить перешкоди позивачу в користуванні ним.
Так, на тій частині земельної ділянки площею 0.0236 га, на яку встановлено сервітут і яка є необхідною для проходу та проїзду транспортними засобами до земельної ділянки позивача, відповідач посадила багаторічні дерева та кущі, що унеможливлює вільне користування нею.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
До земельної ділянки позивача проїзд можливий лише через земельні ділянки, які належать відповідачу, іншої можливості немає. На неодноразові звернення з приводу виконання умов договору, яким встановлений земельний сервітут та надання позивачу можливості вільного проходу та проїзду до своєї земельної ділянки відповідач жодним чином не реагує і добровільно усунути перешкоди в користуванні відмовляється.
Позивач є людиною похилого віку, постійно хворіє і не має фізичної можливості обробляти свій город власними силами без сторонньої допомоги та застосування відповідної техніки. Однак, через перешкоди, створені відповідачем, та відсутності іншої можливості дістатись до земельної ділянки, окрім як через її земельну ділянку, жоден транспортний засіб дістатись не може.
Позивач вважає, що вищевказані дії відповідача порушують його право, встановлене земельним сервітутом, на вільний прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку відповідача, а тому змушений звернутись за захистом свого права до суду.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні земельним сервітутом, встановленим договором від 28.08.2001 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та додатковою угодою до договору на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001 року, укладеною від 19.07.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , шляхом зобов'язання ОСОБА_3 здійснити розчищення належної їй земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та приведення її у стан, можливий для вільного проходу і проїзду транспортними засобами, згідно схеми на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001 року, довжиною 95,56 м, шириною 2,5 м та загальною площею 0,0236 га. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26.12.2019 у справі № 128/1675/17 та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд не встановив як фактично здійснювався прохід та проїзд до земельної ділянки позивача з моменту встановлення земельного сервітуту та в подальшому. Суд не встановив хто, де і за яких обставин визначив ширину та довжину земельного сервітуту. Не дав належну правову оцінку обставинам укладення додаткової угоди та схеми до неї в 2010 році. Суд зобов'язує відповідача псувати та знищувати власність, яка належить третій особі, а також викорчовувати дерева, яким близько 40 років, що ростуть праворуч від криниці біля забору, де умовно проходить прохід/проїзд позивача. Суд незаконно вимагає від відповідача побудувати в'їзні ворота для позивача згідно «схеми сервітуту 2001 року», проте у сторін різні додатки до договору. Суд першої інстанції не перевірив факти наведені відповідачем, що вона умови земельного сервітуту виконувала і виконує в тому об'ємі, що існував на момент його укладення в 2001 році і будь-які перешкоди позивачу не створює. Суд не врахував, що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Левицький О.В. просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року без змін. Вказує на те, що відповідачем жодних доказів, які б спростовували наявність перешкод та свідчили про можливість позивачу вільного проїзду до належної йому земельної ділянки надано не було. Предметом спору було не встановлення земельного сервітуту та його меж, а наявність реальних перешкод в користуванні вже встановленим земельним сервітутом, яким позивач раніше мав можливість користуватися. Факт існування перешкод в користуванні земельним сервітутом судом було встановлено.
Апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції було встановлено, що Позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2109 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю серії ВН від 17.04.1998 року.
Оскільки вказана земельна ділянка межує з земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на 2001 рік належала ОСОБА_5 , 28.08.2001 року між ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_2 було укладено договір про встановлення земельного сервітуту, згідно якого власник земельної ділянки, який проживає по АДРЕСА_1 , встановлює сервітут на власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки, який проживає по АДРЕСА_2 , на прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку власника землі до дороги загального користування. Вказаний договір укладено на 20 років, термін дії договору закінчується в 2021 році.
В подальшому, в 2007 році, на підставі договору дарування змінився власник земельної ділянки, обтяженої сервітутом. Ним стала відповідач ОСОБА_4 , в зв'язку з чим 19.07.2010 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001, яку зареєстровано у Вінницькій регіональній філії Центру ДЗК 13.10.2010. 27.08.2010 відповідач, в зв'язку із реєстрацією шлюбу, змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
Відповідно до п. 2 вказаної додаткової угоди, земельний сервітут встановлюється в інтересах позивача, як власника суміжної земельної ділянки площею 0,1101 га, на право проходу та проїзду транспортними засобами згідно схеми на встановлення земельного сервітуту, складеної до договору на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001 року довжиною 95,56 м, шириною 1.5 м та загальною площею 0,0236 га. Умови Договору на встановлення земельного сервітуту від 15.08.2001 залишились незмінними (п. 5 Угоди). Відповідно до п. 6 Договору власник земельної ділянки зобов'язаний виконувати в повному обсязі всі умови Договору.
Під'їзд до земельної ділянки позивача можливий лише через земельні ділянки, які належать відповідачу.
Згідно акту обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 від 08.06.2017 року, складеного комісією в складі депутатів Лука - Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області Мороз В.В., Пилипенко Л.А. та Брижатого О.В. встановлено, що проїзд, який має бути до земельної ділянки, згідно вказаного вище сервітуту, засаджено багаторічними деревами, доступу до земельної ділянки позивача немає.
Протоколом №15 Комісії з врегулювання земельних відносин Лука - Мелешківської сільської ради від 20.04.2017 рекомендовано ОСОБА_4 підписати договір земельного сервітуту з ОСОБА_2 , для під'їзду до земельної ділянки, скласти договір безстрокового сервітутного користування.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18.05.2010 року, яке набрало законної сили 29.05.2010, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа Лука - Мелешківська сільська рада про встановлення земельного сервітуту відмовлено, оскільки земельний сервітут від 28.08.2001 є діючим до 2021 року і не оспорюється новим власником земельної ділянки. При цьому вказаним рішенням суду також встановлено, що позивачем не вичерпано можливості встановлення іншого земельного сервітуту з іншими суміжними землекористувачами, по закінченню строку дії сервітуту в 2021 році, зокрема, ОСОБА_7 , на земельній ділянці якої відсутні забудови, що перешкоджають встановленню проїзду, проходу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки в ході судового розгляду даної цивільної справи судом встановлено та доведено матеріалами справи, що право позивача, встановлене земельним сервітутом на вільний прохід та проїзд транспортними засобами через земельні ділянки відповідача порушено з боку ОСОБА_3 , суд вважав, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом усунення перешкод в користуванні земельним сервітутом, з огляду на що позов ОСОБА_2 слід задоволити.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна.
Зміст права земельного сервітуту врегульовано законом, зокрема ст.98 ЗК України.
Так, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки.
Користування сервітуарієм чужою земельною ділянкою без відповідної технічної документації та без визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту може бути підставою для визнання договору про встановлення земельного сервітуту недійсним у судовому порядку.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.
У справі №551/176/16-ц від 14.03.2018 Верховний Суд зазначив, що земельний сервітут повинен здійснюватись найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.
Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
За загальними правилами добросусідства, закріпленими законом у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов'язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.
ОСОБА_2 вказував на те, що між ним та ОСОБА_5 28.08.2001 було укладено договір про встановлення земельного сервітуту, згідно якого власник земельної ділянки, який проживає по АДРЕСА_1 , встановлює сервітут на власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки, який проживає по АДРЕСА_2 , на прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку власника землі до дороги загального користування.
Вказаний договір укладено на 20 років і на даний час дія його у встановленому законом порядку не припинена (термін дії договору закінчується у 2021 році).
В подальшому, в 2007 році, змінився власник земельної ділянки, обтяженої сервітутом. Ним, на підставі договору дарування, стала відповідач - ОСОБА_4 , в зв'язку з чим, 19.07.2010 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001, яку зареєстровано у Вінницькій регіональній філії Центру ДЗК 13.10.2010 року.
Відповідно до п. 2 вказаної додаткової угоди, земельний сервітут встановлюється в інтересах позивача, як власника суміжної земельної ділянки площею 0,1101 га, на право проходу та проїзду транспортними засобами згідно схеми на встановлення земельного сервітуту, складеної до договору на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001, довжиною 95,56 м, шириною 1.5 м та загальною площею 0,0236 га.
На підтвердження невиконання умов договору, яким встановлений земельний сервітут і чим чиняться перешкоди позивачу в користуванні ним, останній посилається на акт складений комісією в складі депутатів Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району від 08.06.2017 (а. с. 11).
Проте, на переконання суду, зазначений акт не є належним доказом в розумінні ст. 77 ЦПК України, оскільки в ньому не зазначено відповідно до якого договору проїзд, який має бути до земельної ділянки, згідно сервітуту, ОСОБА_2 засаджено багаторічними деревами (горіх, черешня, груша, малина, купа гною та ін), не зазначена кількість таких дерев та всі перешкоди, що заважають проїзду позивача, їх ідентифікуюча характеристика, не визначено розміри проїзду згідно сервітуту, його розташування та розташування виявлених перешкод на земельній ділянці відповідача.
Зазначене вище підтверджується наданими в судовому засіданні поясненнями сторін, а також фотографіями земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 (а.с. 44-57, 120-128,190-199), згідно яких встановлено, що відповідно до Схеми на встановлення земельного сервітуту Додатку 1 додаткової угоди від 19.07.2010 проїзд до земельної ділянки позивача проходить вздовж забору та межі із земельною ділянкою ОСОБА_8 , де ростуть великі дерева, знаходиться криниця та знаходиться огорожа подвір'я відповідача.
Не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_2 про те, що не виконує умов Договору, яким встановлений земельний сервітут.
Судом встановлено, що Додаткова угода від 19 липня 2019 року до договору на встановлення земельного сервітуту від 28.08.2001 року, зареєстрована у встановленому порядку у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК» 13.10.2010, відповідачем не підписувалася та волевиявлення на її укладення вона не мала, що не заперечується сторонами.
Отже, розписавшись за ОСОБА_3 в цій угоді та зареєструвавши її у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК», позивач несе ризик відповідних наслідків, зокрема, щодо визначення порядку користування земельним сервітутом, і, як наслідок, сторони у договорі не визначили, яким чином здійснюється проїзд по території, на яку поширюється сервітут.
В той же час, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не звернув увагу, що в позовні заяві не зазначено і при розгляді справи позивачем не доведено наявність реальних перешкод в користуванні встановленим між сторонами сервітутом, не доведено які саме дії повинен вчинити відповідач для відновлення порушеного права позивача. За вказаних обставин юридична оцінка щодо правових підстав для задоволення позовних вимог зроблена судом без всебічного, повного та об'єктивного з'ясування всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а тому таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, в силу ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 960 грн 00 коп., сплачений за подання апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельним сервітутом відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 960 грн 00 коп., сплачений за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 06 березня 2020 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді І. В. Міхасішин
І. М. Стадник