05 березня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2019 року відносно обвинуваченого
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.1 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор: ОСОБА_7
потерпіла: ОСОБА_8
обвинувачений: ОСОБА_6
захисник: ОСОБА_5 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок змінити в частині цивільного позову, стягнути на користь потерпілої матеріальну шкоду в сумі 20 441,32 грн. з страхової компанії АТ СГ «ТАС», зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілої.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.1 КК України та призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік, з покладенням обов'язків передбачених п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України.
провадження № 11-кп/812/278/20 головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_9
категорія: ч.1 ст.286 КК України доповідач у апеляц. нстанції: ОСОБА_1 .
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 на відшкодування майнової шкоди - 20 441 грн. 32 коп., на відшкодування моральної шкоди - 100 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Захисник погоджуючись з призначеним обвинуваченому покарання та не оспорюючи фактичних обставин справи, вважає вирок не обгрунтованим в частині вирішення цивільного позову.
Посилаючись на норми ЦК України , Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року та правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, наголошує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль "VOLKSWAGEN TRANSPORTER", яким керував ОСОБА_6 був застрахований в АТ СГ «ТАС».
Вважає, що матеріальна шкода у сумі 20 441,32 грн. підлягає стягненню із СК АТ СГ «ТАС», а не з обвинуваченого.
Окрім того, вважає занадто великою суму моральної шкоди стягнуту судом з обвинуваченого. Вказує при цьому, що потерпіла обґрунтувала заподіяну їй моральну шкоду виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтверджували її заподіяння.
Узагальнена позиція інший учасників провадження.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника, потерпіла просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду без зміни.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
21.12.2018 р. близько 18.02 год., водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем "VOLKSWAGEN TRANSPORTER" номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у темний час доби, по проїзній частині вул. Космонавтів, у напрямку вул. Троїцької в м. Миколаєві, при проїзді в районі нерегульованого перехрестя з вул. Електронною та наближенні до пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України та дорожньою розміткою білого кольору 1.14.2 «Пішохідний перехід», додатку 2 Правил дорожнього руху України, по якому рухались пішоходи, в порушення п.2.3 "б", 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України, був неуважним, не слідкував за дорожньою обстановкою та її змінами, не контролював рух транспортного засобу, хоча зобов'язаний був це робити і мав таку можливість, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості, аж до повної зупинки транспортного засобу, не переконався, що на пішохідному переході відсутні пішоходи, продовжив рух в обраному напрямку, внаслідок чого допустив контактування передньою частиною автомобіля з пішоходом ОСОБА_8 , яка рухалась по пішохідному переходу з права наліво відносно напрямку його руху, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді синців в області грудної клітини зліва та лівого стегна і гомілки, перелому поперекового відростку п'ятого поперекового хребця з права, перелому голівки лівої малогомілкової кістки зліва, перелому лівої лоної кістки та бокових мас крижі, струсу головного мозку, перелому 3, 4, 5 та 6 ребер зліва, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора та потерпілої про часткове задоволення апеляційної скарги захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджені дослідженими судом доказами, які правильно оцінені та обґрунтовано покладені судом в основу вироку. Фактичні обставини злочину, які викладені у вироку, кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.1 ст.286 КК України судом встановлені правильно на підставі досліджених в судовому засіданні доказів і апелянтом не оспорюються.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції у відповідності до положень ст. ст.65, 66 КК України врахував тяжкість вчиненого ним злочину, який відноситься до злочинів невеликого ступеню тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується, обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, часткове відшкодування заподіяної шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Посилаючись у вироку на зазначені вище обставини, суд першої інстанції обґрунтованого призначив обвинуваченому покарання у межах санкції ч.1 ст.286 КК України.
Окрім того, суд першої інстанції, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , вчинення ним необережного злочину вперше, дійшов обґрунтованого висновку, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства та на підставі ст.75 КК України звільнив обвинуваченого від покарання.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частиною 1 статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен виходити з вимог ст. ст. 23, 1167 ЦК України, та роз'яснень, що викладені в п. 9 постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_8 під час кримінального провадження було заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 моральної шкоди в сумі 150 000 грн.
В обґрунтування вказаної суми, потерпіла вказала, що кримінальним правопорушенням вчиненим обвинуваченим їй завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях та фізичному болю, які вона зазнала внаслідок завданих їй тілесних ушкоджень.
Окрім того, потерпіла зазначила, що внаслідок ДТП вона знаходиться в подавленому моральному стані, порушився її звичайний спосіб життя, а саме: порушився режим сну, вона була позбавлена можливості самостійно рухатись, внаслідок чого не могла нормально харчуватись. Також наголошувала на тому, що до 08.08.2019р. вона не працювала, у зв'язку з лікуванням. Враховуючи отримані фізичні травми була переведена на іншу нижче оплачувану роботу.
Наголошувала на тому, що її матеріальний стан підлягає відновленню.
Вироком суду цивільний позов потерпілої в частині стягнення моральної шкоди задоволено частково, постановлено стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої - 100 000 грн.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій судом першої інстанції було визначено з урахуванням конкретних обставин провадження, виходячи із засад розумності, достатності,виваженості, спів розмірності та справедливості, з врахуванням обставин при яких було спричинено моральну шкоду потерпілій, з оцінкою ступеню та обсягу моральних та фізичних страждань потерпілої.
Так, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що після отриманих травм в результаті вчиненого обвинуваченим відносно потерпілої правопорушення, був порушений її звичайний уклад життя, в результаті отриманих травм вона була позбавлена можливості працювати, вільно пересуватися, тривалий час знаходилась на лікуванні, змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя. В результаті вказаного потерпіла зазнала значних моральних страждань.
На думку апеляційного суду, зазначений розмір моральної шкоди відповідає ступеню завданих потерпілій фізичних та моральних страждань, і вважати його необґрунтованим, на думку колегії суддів, підстав немає.
При цьому судом першої інстанції було дотримано вимог статей 23, 1167,1168 ЦК, статей 127-129 КПК.
Доводи захисника щодо великого розміру стягнутої з обвинуваченого моральної шкоди, не є слушними. Окрім того, апелянт не зазначив в апеляційній скарзі з яких підстав він вважає вказану суму моральної шкоди завеликою.
Що стосується доводів апелянта про неправильність вирішення цивільного позову в частині стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілого із обвинуваченого і невмотивованість рішення суду першої інстанції в цій частині, то суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до положень ч.2 ст. 127 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли, у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що зазначене не суперечить засадам кримінального судочинства.
При вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, встановити учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, з'ясувати розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Зазначених вимог при вирішення цивільного позову потерпілої в частині стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди суд першої інстанції не дотримався.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, потерпілій ОСОБА_8 було заподіяно матеріальної шкоди. З метою відшкодування матеріальної шкоди в сумі 20 441,32 грн. потерпіла звернулася з цивільним позовом у межах кримінального провадження до обвинуваченого ОСОБА_6 .
В суді апеляційної інстанції встановлено, що на момент вчинення злочину відповідальність ОСОБА_6 було застраховано на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ним як власником транспортного засобу та АТ СГ «ТАС». Згідно з полісом про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності при настанні страхового випадку від 04.08.2018р. № АМ/7380396 страхова компанія зобов'язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду заподіяну життю і здоров'ю потерпілого та його майну, на сумі завданих збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми: 200 000 грн. - за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю; 100 000 грн. - за шкоду, заподіяну майну.
Згідно із ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 14-176цс18 (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України № 1961-IV у страховика не виник обов'язок виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37) і розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останнього випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодувані на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. З Закону України № 1961 -IV).
Всупереч викладеному незважаючи на наявність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ОСОБА_6 та АТ СГ «ТАС»
суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про необхідність стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої . у рахунок відшкодування шкоди життю і здоров'ю в розмірі 20 441 грн. 32 коп.
З урахуванням наведеного вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 щодо стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди підлягає скасуванню з призначенням в цій частині нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 409, 412, 424, 425, 532 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2019 року відносно ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 щодо стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди скасувати, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в цій частині в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: