Справа № 466/7161/18 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/1021/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Провадження № 22-ц/811/3330/19
Категорія:76
06 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського Апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевич А.В.
секретаря - Юзефович Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2019 року та додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2019 року, постановлені в складі головуючого судді Жовніра Г.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова, Керівника (ліквідатора) Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки Слічної Галини Миколаївни, Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Начальника Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Зуб Володимира Івановича, міського голови м. Львова Садового Андрія Івановича про стягнення заборгованості із заробітної плати, індексації та компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
позивач звернулася в суд з позовом до Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова, Керівника (ліквідатора) Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки Слічної Галини Миколаївни, Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Начальника Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Зуб Володимира Івановича, міського голови м. Львова Садового Андрія Івановича про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, індексації та компенсації в сумі 201 908, 40 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що вона працює на посаді лікаря - стоматолога - терапевта у Комунальній 5-й стоматологічній клініці з 20.01.1971 року, що підтверджується записом у трудовій книжці. Починаючи з 01.07.2017 року по 31.07.2018 року їй не виплачувалась заробітна плата з невідомих причин. За вказаний період вона сумлінно виконувала свої посадові обов'язки лікаря-стоматолога-терапевта. У зв'язку з невиплатою заробітної плати за період з липня 2017 року по 31 листопада 2017 року вона звернулась до Шевченківського районного суду у порядку наказного провадження. Судовим наказом Шевченківського районного суду від 01.02.2017 року вирішено стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 11 772, 51 грн., однак станом на 27.08.2018 року судовий наказ не виконано, заборгованість їй не виплачена, а тому звертається повторно до суду та просить стягнути з Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки заборгованість з виплати заробітної плати за період з липня 2017 року та по липень 2018 року з індексацією грошових доходів та компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, що в сумі складає 201 908, 40 грн. станом на 31.07.2018 року. Також просить зобов'язати начальника Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Зуб Володимира Івановича забезпечити виділення коштів на погашення заборгованість з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в сумі складає 201 908, 40 грн. станом на 31.07.2018 року.
22 листопада 2018 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої вважає, що сума невиплаченої заробітної плати з індексацією грошових доходів та компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати станом на 31 жовтня 2018 року складає 443 228, 67 грн. та просить стягнути солідарно з відповідачів Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова, Керівника (ліквідатора) Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки Слічної Галини Миколаївни, Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Начальника Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Зуб Володимира Івановича, міського голови м. Львова Садового Андрія Івановича 201 908, 40 грн. заборгованості із виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, з індексацією грошових доходів та компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2017 року по липень 2018 року станом на 31 жовтня 2018 року та із ОСОБА_2 241 320, 27 грн. заборгованості із виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, з індексацією грошових доходів та компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2017 року по липень 2018 року станом на 31 жовтня 2018 року, подавши про це розрахунок (а.с.19-21).
Ухвалою суду від 02 листопада 2018 року вирішено позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до міського голови ОСОБА_3 про зобов'язання забезпечити виділення коштів на погашення заборгованості з нарахованої але невиплаченої заробітної плати, індексації та компенсації, до начальника Управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Зуба В.І. про зобов'язання виділення коштів на погашення заборгованості з нарахованої але невиплаченої заробітної плати, індексації та компенсації, до керівника (ліквідатора) Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки Слічної Г.М. та до Управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради - вважати неподаною і повернути позивачу.
Ухвалою суду від 08 січня 2019 року клопотання позивача про залучення до участі в розгляді справи в якості співвідповідача судді Луців-Шумської Н.І. залишено без розгляду.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки на користь ОСОБА_1 заборгованості з нарахованої але не виплаченої заробітної плати в розмірі 21 792, 83 грн. (двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто дві гривні вісімдесят три копійки) та компенсації за час невиплати заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 2 205, 46 грн. (дві тисячі двісті п'ять гривень сорок шість копійок), а всього 23 998, 29 грн. (двадцять три тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім гривень двадцять дев'ять копійок).
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки судовий збір в доход держави в розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про солідарне стягнення з відповідачів: міського голови Садового А.І., Управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, начальника Управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Зуба В.І., ліквідатора Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова Слічної Г.М. заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини зарплати в зв'язку з затримкою термінів виплати за період з липня 2017 року по липень 2018 року у сумі 201 908, 40 грн.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 30 серпня 2019 року оскаржила позивач ОСОБА_1 . В апеляційних скаргах вказує на те, що судом першої інстанції повністю знівельовано поняття диспозитивності судочинства, зокрема, позивач сама розпорядилась своїми правами в межах наданим законом, визначила перелік відповідачів у заяві та визначила суму позову, яка складалась із заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за кожний день її прострочення та індексації. Жоден з відповідачів не подав відзиву та заперечень на позов. Суд не вжив заходів щодо витребування належних і допустимих доказів, фінансових документів на підставі яких можна було з'ясувати нарахування заробітної плати за спірний період, табеля обліку робочого часу, накази та іншого, провівши самостійно розрахунки, тим самим вийшов за межі позовних вимог.
На думку апелянта, Личаківський районний суд м. Львова не став на захист прав і свобод людини Каньовської Н.І., позбавив її права на отримання заробітної плати та права на достойне життя, пенсійне забезпечення.
Зазначає, що при ухваленні рішення судом було порушено основні засади цивільного судочинства, за період розгляду справи у Личаківському районному суді м. Львова не було проведено жодного судового засідання за участю позивача. Позивач не міг надати свої пояснення, довести обставини, на які він посилався, що свідчить про перешкоди у доступі до правосуддя з підстав непередбачених законом.
Вважає, що суд не розглянув справу в межах заявлених позовних вимог та самостійно провів розрахунок сум з невиплати заробітної плати з використанням електронного калькулятора в мережі Інтернет.
Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2019 року та додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2019 року скасувати та прийняти нове, яким стягнути з Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова нараховану, але не виплачену заробітну плату за період липень 2017 року - липень 2018 року, індексацію заробітної плати та компенсацію працівнику втрати частини заробітної плати з порушенням строків її виплати у сумі 443 228, 67 грн. станом на 31 жовтня 2018 року. Зобов'язати головного розпорядника коштів міського голову м. Львова А.І. Садового, розпорядника коштів начальника управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради В.І. Зуба забезпечити виділення коштів на погашення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини зарплати в зв'язку з затримкою термінів її виплати за період липень 2017 року - липень 2018 року, індексацію заробітної плати та компенсацію працівнику втрати частини заробітної плати з порушенням строків її виплати у сумі 443 228, 67 грн. станом на 31 жовтня 2018 року.
Відзив на апеляційні скарги не надходив.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явились.
Представник позивача ОСОБА_4 подав клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоров'я.
Зважаючи на тривале перебування справи на розгляді в апеляційному суді, те, що в судові засідання суду апеляційної інстанції сама позивачка не з'явилась жодного разу, дата наступного судового засідання представнику ОСОБА_4 була відома, а оперативне втручання і реабілітаційний період після оперативного втручання у представника ОСОБА_4 були прогнозованими і передбачуваними, однак заходів для залучення до участі в справі, у разі необхідності, іншого представника, чи особистої участі в судовому засіданні позивачка не вживала, та клопотання про відкладення розгляду справи від неї не надходили, рішення про обов'язкову явку учасників справи для надання пояснень у справі колегією суддів не приймалось, а за приписами ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи судом, колегія суддів вважає можливим розгляд даної справи у відсутності всіх учасників.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2019 року та залишення без задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2019 року. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався лише частково.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено норми трудового законодавства, в зв'язку з чим позивачу не було виплачено заробітну плату, відтак стягненню підлягає заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 21 792, 83 грн. та компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 2 205, 46 грн., що в сумі становить 23 998, 29 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо стягнення індексації, суд першої інстанції виходив з того, що індекси споживчих цін за період з липня 2017 року по липень 2018 року (а.с. 67-68, 69-70), встановлений законом поріг індексації не перевищили, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовної вимоги в цій частині.
Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з такого.
У відповідності до вимог ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У статті 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, відповідно до якої заробітна плата складається з: основної заробітної плати - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткової заробітної плати - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до абзаців третього, п'ятого, сьомого та восьмого підпункту 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України констатував, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому зазначені виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 грудня 2017 року у справі № 6-331цс17, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 234/6607/217, який відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується колегією суддів при розгляді даної справи. Відповідно до ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Судом встановлено, що позивач працює на посаді лікаря - стоматолога - терапевта у Комунальній 5-й стоматологічній поліклініці з 20.01.1971 року (а.с.5), яка згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є комунальною організацією, заснованою Львівською міською радою і з 12.11.2018 року перебуває в стані припинення.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості з виплати заробітної плати така за період з 01 липня 2017 року по 31 жовтня 2018 року становить 443 228, 67 грн. (а.с.21).
Позивач стверджує, що працює на 50% від посадового окладу (а.с. 21, на звороті).
Згідно довідки Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова від 20.11.2019 року за № 01-21/348 місячний оклад ОСОБА_1 в 2018 році становив 2 600, 00 грн.
З долученого до матеріалів справи судового наказу від 01.12.2017 року виданого Шевченківським районним судом м. Львова, який набрав законної сили та не є скасованим (а.с. 6) з Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м.Львова стягнуто нараховану але не виплачену заробітну плату на користь ОСОБА_1 в розмірі 11 772, 51 грн., як ствердив позивач, заборгованість стягнута за період з липня 2017 року по листопад 2017 року.
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Львів Головного ТУЮ у Львівській області Тагієвим С.В. від 28.02.2018 року виконавчий документ - судовий наказ № 466/9490/17, виданий 01.12.2017 року Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у сумі 11 772, 51 грн. - повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.11).
Згідно довідки Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова від 20.11.2019 року за № 01-21/348 нарахована заробітна плата за липень-листопад 2017 року становить 10 712, 85 грн.; 1 059, 66 грн. - кошти за відпустку у липні 2017 року були нараховані у червні 2017 року та виплачені (10 712, 85 +1 059, 66 = 11 772, 51). Нарахована заробітна плата за липень-грудень 2017 року була виплачена ОСОБА_1 20 грудня 2018 року.
З вказаної довідки вбачається, що за зазначений період, а саме липень - грудень 2017 року позивачці було нараховано 12 049, 58 грн.
На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що заборгованість по заробітній платі за період з липня 2017 року по грудень 2017 року включно, виплачено позивачці 20 грудня 2018 року, що ОСОБА_1 не спростовано належними доказами.
Що стосується заборгованості по заробітній платі за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року включно, яка підлягає до стягнення, то така становить 26 627, 73 грн. (сума вказана без стягнення обов'язкових платежів в бюджет), а саме: за січень 3 227, 73 грн. (1 537, 73 грн. - лікарняні за грудень 2017 року, які були нараховані у січні та заробітна плата за 13 робочих днів в сумі 1 690, 00 грн., оскільки позивачка в січні 2018 року, а саме: 09, 11, 15, 17, 19, 23, 25, перебувала у відпустці без збереження заробітної плати) та по 2 600, 00 грн. щомісячно з лютого по жовтень 2018 року. Тобто, суд першої інстанції невірно розрахував заборгованість заробітної плати, тому у цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги та стягнення з Комунальної 5-ї стоматологічній поліклініки на користь ОСОБА_1 заборгованості з невиплаченої заробітної плати за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року в сумі 26 627, 73 грн.
Посилання відповідача на ненарахування позивачу ОСОБА_1 заробітної плати в період з лютого по жовтень 2018 року з підстави, що вона «не табелювалась в зв'язку з відсутністю кошторисних призначень», колегією суддів до уваги не приймається, оскільки такі правові підстави для ненарахування та невиплати заробітної плати чинним законодавством не передбачені і твердження відповідача про законність такого належними доказами не доведено.
Докази подані представником позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів до уваги також не приймаються, оскільки такі не відносяться до спірного періоду та не спростовують вищевикладеного.
Відповідно до ч. 5 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року №2017-III, індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Індексація заробітної плати працівників провадиться відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 № 1282-XII з наступними змінами та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078.
Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно ч.1 ст. 2 зазначеного Закону та п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078, об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.
Відповідно до статей 3-4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із наведених положень законодавства, поріг індексації, який надає право на індексацію грошових доходів населення, встановлено в розмірі 103 відсотка. Зазначений поріг у такому розмірі встановлено Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII, до цього часу поріг індексації був встановлений в розмірі 101 відсоток.
На підставі викладеного та наявних даних, щодо нарахованої заробітної плати з липня 2017 року, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення в її користь індексації заробітної плати в повному об'ємі і така підлягає до часткового задоволення, а саме в сумі 54 грн. 62 коп. за грудень 2017 року ( 0, 999 (Серпень 2017) ? 1, 02 (Вересень 2017) ? 1, 012 (Жовтень 2017) = 1,031; прожитковий мінімум 1 762, 00; 1 762. 00 х 1, 031 - 1 762, 00 = 54, 62). А відтак, рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, колегія суддів виходить з наступного.
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати регулюється ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Відповідно до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Таким чином, право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як нарахування та невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Проте, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ненарахування заробітної плати позивачу за січень-жовтень 2018 року відбувалось без належним правових підстав і зворотного відповідачем не доведено, судом вирішено про її стягнення за цей період, хоч така і не була нарахована, та з врахуванням викладено вище висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 грудня 2018 року по справі №234/6607/217, підставною є вимога про стягнення компенсації частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.
У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, у постанові від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16).
Механізм розрахунку компенсації докладно описано у п. 4 Порядку № 159. Наведемо розрахунок суми компенсації у вигляді формули: Ск = (Д н/в х Приріст Іі) : 100 , де: Ск - сума компенсації; Д н/в - дохід, не виплачений за відповідний період після утримання податків та обов'язкових платежів; Приріст Іі - приріст індексу інфляції у відсотках за період невиплати. Його визначають множенням місячних індексів інфляції за період невиплати доходу.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши при розгляді справи наявність порушень з боку відповідача термінів виплати заробітної плати позивачу строком понад місяць, прийшов до вірного висновку про те, що з роботодавця на користь працівника має бути стягнута відповідна компенсація. Однак, такий обрахунок проведений з порушенням вимог вказаного вище Порядку.
У зв'язку з проведенням розрахунків у відповідності до наведеного вище Порядку, такий необхідно провести шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати (після утримання податків і платежів) за відповідний місяць на коефіцієнт приросту споживчих цін.
Загальний розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з липня 2017 року по жовтень 2018 року становить 3 253, 54 грн. (1 149, 69 + 2 103, 85 = 3253,54).
Розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати колегією суддів проведено з нарахованої заробітної плати в сумі 38 677, 28 грн. за період з липня 2017 року по жовтень 2018 року (435, 94 + 3 020, 21 + 2 418, 90 + 2 418, 90 + 1 336, 73 + 3 227, 73 + 2 600, 00 + 2 600, 00 + 2 600, 00 + 2 600, 00 + 2 600, 00 + 2 600, 00 + 2 600, 00 + 2600, 00 + 2 600, 00 =38 677, 28) після проведення помісячного оподаткування (ПДФО, ЕСВ, ВЗ).
Враховуючи, що заборгованість за період з липня 2017 року по грудень 2017 року було виплачено в грудні 2018 року то компенсація за цей період становить 1149, 69 грн. (350, 93 х 14, 4% = 50, 53; 2 431, 27 х 14, 6 % = 354, 97; 1947, 22 х 12,3% = 239, 51; 1 947, 22 х 11, 0 % = 214, 19; 1 947, 22 х 10, 0 % = 194, 72; 1336,73 х 8, 9 % = 95, 77).
Щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року колегією суддів розраховано станом на 06 березня 2020 року (день ухвалення даної постанови) і така становить 2 103, 85 грн. (2 598, 32 х 12, 5 % = 324, 79; 2 093, 00 х 11, 5% = 240, 70; 2 093, 00 х 10, 3 % = 215, 58; 2 093, 00 х 9, 4 % = 196, 74; 2 093, 00 х 9, 4 % = 196, 74; 2093, 00 х 9,4 % = 196, 74; 2 093, 00 х 10, 2 % = 213, 49; 2 093, 00 х 10, 2 % = 213, 49; 2 093, 00 х 8,2% = 171, 63; 2 093, 00 х 6, 4 % = 133, 95;)
Необхідно зазначити, що сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично проводиться її нарахування та виплата у відповідності з п.п. 1.6.2 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.04 № 5.
Тому рішення суду першої інстанції у частині стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення цієї позовної вимоги, а саме, стягнути таку за період з липня 2017 року по 06 березня 2020 року (день ухвалення даного рішення) в сумі 3 253, 54 грн.
За змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Оскільки такий стягується при звільненні працівника із займаної посади, в той час, як позивач у спірний період продовжувала перебувати у трудових відносинах з відповідачем, а відтак будь-яких розрахункових виплат не могла отримувати і не могла відбутись затримка таких виплат, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність такої позовної вимоги.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», - задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Отже, аналізуючи наведене роз'яснення, можна зробити висновок, що справляння і сплата податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Щодо вимог апеляційної скарги про вирішення судом апеляційної інстанції питання про зобов'язання головного розпорядника коштів міського голову м. Львова А.І. Садового, розпорядника коштів начальника управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради В.І. Зуба забезпечити виділення коштів на погашення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини зарплати в зв'язку з затримкою термінів її виплати, то колегія суддів приходить до наступного висновку.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ухвалою суду від 02 листопада 2018 року вирішено позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до міського голови ОСОБА_3 про зобов'язання забезпечити виділення коштів на погашення заборгованості з нарахованої але невиплаченої заробітної плати, індексації та компенсації, до начальника Управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Зуба В.І. про зобов'язання виділення коштів на погашення заборгованості з нарахованої але невиплаченої заробітної плати, індексації та компенсації, до керівника (ліквідатора) Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки Слічної Г.М. та до Управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради - вважати неподаною і повернути позивачу. Дана ухвала ніким не оскаржувалась, не змінена та не скасована, тобто набрала законної сили. А відтак, такі позовні вимоги не були предметом розгляду судом першої інстанції.
За приписами ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
А відтак, вимоги апеляційної скарги у цій частині колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.
Що стосується вимог апеляційної скарги про солідарне стягнення із всіх відповідачів оспорюваних сум, то колегія суддів приходить до наступного висновку.
За змістом ст.ст. 21 ч. 1, 36 ч. 3 КЗпП України, преамбули і ст.ст. 33, 34 Закону України "Про оплату праці" у їх сукупності, належними відповідачами у справах про стягнення заробітної плати, індексації зарплати, компенсації втрати частини оплати праці внаслідок порушення строків її виплати і передбаченої колективним договором матеріальної допомоги є роботодавець та юридична особа, що здійснює нарахування й виплату оплати праці (за наявності такої - якщо вона є відмінною від роботодавця).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Матеріалами справи та нормативними актами підтверджено, і цей факт визнається позивачем, що роботодавцем позивача була саме Комунальна 5-ої стоматологічна поліклініки м. Львова, позивач отримувала заробітну плату саме за рахунок коштів Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова, яка є юридичною особою і є належним відповідачем в справі за позовними вимогами позивача, і саме з неї підлягають стягненню належні до виплати позивачеві кошти із заборгованості по заробітній платі, індексації та компенсація за час затримки виплати заробітної плати.
Тому у солідарному стягненні заборогованих сум заробітної плати, індексації та компенсації з Керівника (ліквідатора) Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки Слічної Галини Миколаївни, Управління охорони здоров'я Депеартаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Начальника Управління охорони здоров'я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Зуб Володимира Івановича, міського голови м. Львова Садового Андрія Івановича, суд першої інстанції відмовив вірно.
А відтак, апеляційна скарга позивачки на додаткове рішення суду першої інстанції, яким вирішено позовну вимогу саме до цих відповідачів до задоволення не підлягає, оскільки висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному додатковому рішення, ухваленому саме за результатами розгляду цієї частини позовних вимог, є вірними.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Згідно із п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2019 року слід задовольнити частково. Оскільки це рішення ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що таке слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова про стягнення заборгованості із заробітної плати, індексації, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково та стягнути з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період із січня по жовтень 2018 року в сумі 26 627, 70 грн. (двадцять шість тисяча шістсот двадцять сім гривень сімдесят копійок), компенсацію за час невиплати заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з липня 2017 року по 06 березня 2020 року в сумі 3 253, 54 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят п'ять гривень дві копійки) та індексацію за грудень 2017 року в сумі 54, 62 грн. ( зазначені суми визначені без утримання податків й інших обов'язкових платежів до бюджету, які слід провести роботодавцю). В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Апеляційну скаргу на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2019 року слід залишити без задоволення, а додаткове рішення - без змін, оскільки при ухваленні такого суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права, в частині вирішуваних цим рішенням позовних вимог повно і всебічно з'ясував дійсні обставини спору сторін та вирішив такі згідно із законом, і підстав для скасування ухваленого у справі додаткового судового рішення та задоволення поданої на таке апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно ч. 1, п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки розглядається спір про стягнення заробітної плати, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то понесені витрати на судовий збір, пов'язаний з розглядом справи судами першої та апеляційної інстанції слід покласти на відповідача Комунальну 5-ту стоматологічну поліклініку і стягнути такий в дохід держави за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 704, 80 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057 грн. 20 коп.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 06 березня 2020 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.п. 1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова, про стягнення заборгованості із заробітної плати, індексації, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.
Стягнути з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період із січня по жовтень 2018 року в сумі 26 627,70 грн (двадцять шість тисяч шістсот двадцять сім гривень сімдесят копійок), компенсацію за час невиплати заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з липня 2017 року по 06 березня 2020 року в сумі 3 253, 54 грн. ( три тисячі двісті п'ятдесят три гривні п'ятдесят чотири копійки) та індексацію за грудень 2017 року в сумі 54, 62 грн. (п'ятдесят чотири гривні шістдесят дві коп.) (всі суми зазначені без утримання податків й інших обов'язкових платежів до бюджету, які при виплаті слід провести роботодавцю).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2019 року залишити без змін.
Стягнути з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки судовий збір в дохід держави за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057 грн. 20 коп. (одна тисяча п'ятдесят сім гривень двадцять копійок)
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанов складено 06 березня 2020 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.